МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ
УКРАЇНИ
КИЇВСЬКЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ
ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра туризму і готельно-ресторанної
справи
РЕФЕРАТ
З дисципліни «Регіональна економіка»
Сутність суспільних відносин
у сфері охорони
раціонального використання земельних
ресурсів.
Виконала:
студентка групи Т-11
денної форми навчання
Власенко К.В.
Київ – 2012
ЗМІСТ
Вступ…………………………………………………………………..3
РозДіл 1:
ЗЕМЛЯ ЯК ОБ'ЄКТ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ………..4
Розділ 2:
РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ
ЗА НОВИМ ЗЕМЕЛЬНИМ КОДЕКСОМ УКРАЇНИ.
3.1 Загальні положення про регулювання
земельних відносин в Україні………………………………………………………………....6
3.2 Регулювання земельних
відносин…………………………….....8
3.3 Завдання земельного законодавства
в сфері регулювання земельних відносин………………………………………………………………11
Висновки……………………………………………………………..13
Список використаної літератури….......................................................................................15
Вступ
Актуальність
теми. В системі екологічної безпеки суверенної
незалежної України охорона, зберігання
та використання земельних ресурсів на
основі нормативно-правових актів є важливим
елементом національної безпеки. В цьому
аспекті ефективне використання земельних,
водних і виробничих ресурсів в України
є завданням державного значення.
Наша держава має
могутній природно-ресурсний потенціал.
Земельний фонд України становить 5,7 % території Європи. При цьому
на загальноєвропейському фоні його вирізняє
висока питома вага сільськогосподарських
угідь, особливо ріллі, що пов’язано з
високою природною якістю українських
земель, великою питомою вагою в їх складі
чорноземів. Так, сільськогосподарські
угіддя України складають 18,9 % загальноєвропейських,
а рілля — відповідно 26,9 %.
Водночас, розораність
українських земель є найвищою в
світі. Вона досягла 72 % в середньому по
Україні, в ряді регіонів перевищуючи
88%.
Тема даної роботи актуальна, оскільки охоплює широке коло
питань, пов’язаних з погіршенням стану
навколишнього природного середовища,
особливо земельних ресурсів.
Мета і завдання
дослідження. Мета роботи полягає у прагненні
з’ясувати на основі опрацьованого
нормативного і наукового матеріалу особливості
земель, суть їх раціонального використання,
заходи по їх охороні, а також специфіку
відповідальності за порушення земельного
законодавства.
Об’єкт дослідження. Об’єктом роботи виступають суспільні
відносини, що сформувалися у процесі
використання та охорони земель, та їх
правова регламентація.
3
Розділ 1: ЗЕМЛЯ ЯК ОБ'ЄКТ ПРАВОВОГО
РЕГУЛЮВАННЯ
Земля — це найважливіша частина навколишнього
природного середовища, яка характеризується
простором, рельєфом, ґрунтовим покривом,
рослинністю, надрами, водами, є головним
засобом виробництва в сільському господарстві,
а також просторовою базою для розміщення
галузей народного господарства.
Закон України від
25 червня 1991 р. „Про охорону навколишнього
природного середовища” вказує,
що державній охороні і регулюванню
використання на території України підлягає
навколишнє природне середовище, природні ресурси, як залучені
в господарський обіг, так і не використовувані
в народному господарстві в даний період,
зокрема земля, ландшафти та інші природні
комплекси .
Земля, з однієї сторони, виступає як
самостійний об’єкт господарського використання,
а з іншої — є складовою довкілля, яка
сприяє формуванню складних природних
утворень, тобто екологічних систем, справляє
біологічний вплив на створення ландшафтів
та інших природних комплексів.
Земля як об’єкт правової регламентації виконує
різні функції:
а) політичну, визначаючи
територіальні межі суверенності державної
влади та створюючи основу економічної
незалежності держави;
б) економічну, забезпечуючи базу для
господарської діяльності;
в) соціальну, як місце і умови
для життя людини;
г) екологічну, як об’єктивний
фактор безпечного для здоров’я людини
існування.
Згідно з Земельним
кодексом, усі землі України за
основним цільовим призначенням поділяються
на такі категорії:
4
— сільськогосподарські;
— землі житлової та громадської
забудови;
— землі промисловості, транспорту,
зв'язку, енергетики, оборони та іншого
призначення;
— природно-заповідні та
інші природоохоронні;
— землі оздоровчого призначення;
— рекреаційні;
— історико-культурні;
— землі лісового та водного
фондів.
В процесі розгляду землі
як особливого об’єкта правового
регулювання виникає необхідність
з’ясування специфіки земельних
відносин (зокрема, відносно земель сільськогосподарського
призначення), а також врахування її цивільним
правом в силу універсальності предмета
його регламентації.
Як вважає Н.І.Титова, особливості земельних відносин як предмета земельного права зумовлені
унікальністю їх об’єкта — землями. Найбільш
повно вони виявляються в землях сільськогосподарського
призначення. Саме вони стали базою проведення
аграрної та її складової — земельної
реформи.
В ЦК України і в ЗК України вміщено положення,
узяте із Конституції України: земля є
основним національним багатством, що
перебуває під особливою охороною держави.
Отже, не випадково Конституція
України чітко відокремила цей об’єкт
правової регламентації від інших об’єктів
і надала йому виняткового соціального
значення.
5
РОЗДІЛ 2:
РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ
ЗА НОВИМ ЗЕМЕЛЬНИМ КОДЕКСОМ УКРАЇНИ
3.1 Загальні положення
про регулювання земельних відносин
в Україні
Предметом регулювання земельного права
виступають вольові суспільні відносини,
об'єктом яких є земля. У процесі взаємодії
людини із землею остання виконує різні
функції: екологічну, соціальну, політичну,
економічну та ін. Правова регламентація
суспільних відносин, пов'язаних з виконанням
землею зазначених функцій, здійснюється
нормами різних галузей законодавства.
Земельно-правовими приписами регулюються
відносини щодо землі, яка використовується
як головний засіб виробництва в сільському
та лісовому господарстві, як територіальний
базис, місце для розташування населених
пунктів, різних об'єктів виробничого,
культурно-побутового та іншого характеру,
здійснення несільськогосподарської
діяльності тощо.
Земельні відносини як вольові суспільні
відносини носять об'єктивний характер
і є економічними відносинами. Економічна
сутність земельних відносин обумовлена
відносинами власності на землю як на
обов'язкову умову матеріального виробництва
та іншої соціальної діяльності.
Земельні відносини, які виникають щодо
землі як основного засобу виробництва,
територіального базису і одночасно об'єкту
природи, що знаходиться у взаємодії з
навколишнім природним середовищем, тісно
пов'язані із суспільними відносинами,
об'єктом яких виступають води, ліси, тваринний
і рослинний світ та ін. Саме в силу тісної
природної взаємодії між усіма природними
ресурсами, серед яких земля займає домінуюче
місце, земельні відносини поряд з водними,
лісовими та іншими входять до складу
єдиної групи екологічних відносин.
6
У зв'язку з тим, що використання
одних природних ресурсів впливає на екологічний
стан інших природних ресурсів і довкілля
в цілому, всі суспільні відносини, які
при цьому виникають, в тому числі і земельні,
характеризуються екологічним змістом.
Земельні відносини як складова частина
екологічних відносин, заснованих на економічних
законах розвитку суспільства, насичені
екологічними вимогами, які направлені
на забезпечення екологічної безпеки.
В сучасних умовах характер і зміст земельних
відносин суттєво змінюється. Так, в результаті
встановлення множинності форм власності
на землю, включення певної частини земель
в систему ринкового обігу шляхом укладення
цивільно-правових угод із землею ці відносини,
залишаючись по суті земельними, набувають
майнового характеру.
За своїм складом земельні відносини неоднорідні.
Серед них можна розрізняти відносини,
що виникають у сфері належності землі,
використання та її охорони, а також відтворення.
Ст. 2 Земельного кодексу обмежує земельні
відносини лише суспільними відносинами
щодо володіння, користування і розпорядження
землею, тобто такими відносинами, які
складають зміст права власності на землю.
В реальній дійсності функціонують також
земельні відносини, пов'язані з охороною
земель, відтворенням і підвищенням родючості
ґрунтів, продуктивності земель лісового
фонду та ін.
Земельні відносини складаються між фізичними
особами, між юридичними особами, а також
між фізичними особами, юридичними особами
і державою. Земельне законодавство, закріплюючи
правові приписи, що регулюють ці відносини,
наділяє їх відповідними правами і покладає
на них певні обов'язки, а отже визнає їх
суб'єктами земельних відносин. Суб'єктам
будь-яких правових відносин притаманні
певні якісні ознаки, які складають їх
правосуб'єктність.
7
Земельна
правосуб'єктність — це можливість
суб'єкта бути учасником земельних правових
відносин. До складу правосуб'єктності
входить земельна правоздатність, яка
дає можливість суб'єкту мати земельні
права і обов'язки, а також земельна дієздатність
— тобто здатність суб'єкта своїми діями
набувати земельні права і створювати
для себе земельні обов'язки.
В ст. 2 Земельного кодексу України визначено
коло суб'єктів земельних відносин, до
якого включені громадяни, юридичні особи,
органи місцевого самоврядування та органи
державної влади. Органи місцевого самоврядування
і органи державної влади — це теж самостійні
юридичні особи, які представляють інтереси
відповідно територіальних громад та
держави. Специфічними суб'єктами земельних
відносин виступають також територіальні
громади та держава. Згідно ст. 13 Конституції
України земля та інші природні ресурси
є об'єктами права власності українського
народу, тобто суб'єктом земельних відносин
законом визнано і народ України.
Серед об'єктів земельних відносин Земельний
кодекс України розрізняє, по-перше, землі
в межах території України, по-друге, земельні
ділянки, по-третє, права на земельні ділянки,
у тому числі на земельні частки (паї).
Самостійним об'єктом земельних відносин
виступають землі в межах території України.
До таких об'єктів належать категорії
земель України, які мають особливий правовий
режим.
3.2 Регулювання земельних відносин.
За Земельним
кодексом України регулюються відносини
у сфері використання й охорони землі.
Згідно з цим документом, земельні відносини
— це суспільні відносини щодо володіння,
користування і розпорядження землею.
Суб'єктами таких відносин є громадяни,
юридичні особи, органи місцевого самоврядування
та органи державної влади; об'єктами —
землі в межах території України.
8
Земельні
відносини регулюються Конституцією
України, Земельним кодексом, а також
прийнятими відповідно до них нормативно-правовими
актами.
Правове регулювання
земельних відносин здійснюється в
першу чергу Конституцією України, норми
якої є нормами прямої дії, тобто звернення
до суду для захисту конституційних прав
і свобод особи можливе безпосередньо на підставі Конституції
навіть у разі відсутності інших нормативних
актів. Вона як Основний Закон країни є
нормативно-правовим актом, що має найвищу
юридичну силу. У Конституції врегульовані
найбільш принципові і найважливіші суспільні
земельні відносини. Так, в ст. 13 встановлено,
що земля, її надра, атмосферне повітря,
водні та інші природні ресурси, які знаходяться
в межах території України, природні ресурси
її континентального шельфу, виключної
(морської) економічної зони є об'єктами
права власності українського народу. В ст. 14 Конституції зазначено,
що право власності на землю набувається
і реалізується громадянами, юридичними
особами та державою.
Зазначені принципові положення, які знайшли
своє закріплення на конституційному
рівні є основою для прийняття відповідного
земельного законодавства.
Чинний Земельний кодекс України, — спеціальний
законодавчий акт, прийнятий Верховною
Радою 25 жовтня 2001 року у відповідності
з Конституцією, регулює земельні відносини.
Він набрав чинності з 1 січня 2002 року.
Із змісту ч.І ст. З Земельного кодексу
випливає, що цей кодекс має переважну
юридичну силу в регулюванні земельних
відносин перед іншими нормативно-правовими
актами. Виняток становить лише Конституція
України, якій притаманна найвища правова
сила.
9
В ч.2 ст. З
Земельного кодексу проведено розмежування
земельного та спеціального законодавства,
що регулює суспільні відносини щодо використання
та охорони інших природних ресурсів.
Маються на увазі, зокрема, відповідні
нормативно-правові акти (кодекси та закони)
про надра, ліси, води, рослинний і тваринний
світ, атмосферне повітря та ін.
Законом закріплено правило про те, що
земельні відносини, які виникають при
використанні надр, лісів, вод, а також
рослинного і тваринного світу, атмосферного
повітря регулюються Земельним кодексом,
а також спеціальними нормативними актами,
якщо останні не суперечать Земельному
кодексу.