Сутність, причини, наслідки трудової міграції

Як інструмент регулювання чисельності використовується показник імміграційної квоти, що щорічно розраховується і затверджується в країні-імпортері.

Про високі вимоги до якості прибуваючої робочої сили свідчить необхідність проходження процедури визнання наявних у мігранта документів про чи утворення професійній підготовці, а також наявного досвіду роботи зі спеціальності. Віковий ценз є одним з розповсюджених критеріїв добору іммігрантів. Шанси одержати дозвіл на в'їзд у країну вище в більш молодих претендентів.

До числа вимог, пропонованих до якості робочої сили, відносять:

- вимога  гарного стану здоров'я в прибуваючого  мігранта;

- додаткові  професійні вимоги, що відносяться  до ряду чи спеціальностей  професій (у США, наприклад, іноземний  програміст повинний володіти  прийнятими в країні програмними  засобами, бути знайомим з відповідними  комп'ютерними системами);

• обмеження особистісного і психологічного плану. Так, наприклад, претендент на одержання громадянства ПАР повинний мати «добрий характер». У США здавна обмежений в'їзд для представників кожної з партій тоталітарного типу.

Значення тієї чи іншої якісної ознаки при доборі іммігрантів не є постійним і може мінятися на користь інших пріоритетів. Разом з тим по ряду найважливіших характеристик, таких, як віковий ценз, наявність трудового сертифіката, володіння визначеною професією і професійною підготовкою, вимоги досить стійкі в часі.

Отже, країни-імпортери (в основному високорозвинені країни) проводять селективну політику щодо трудової імміграції.

Селективність міграційної політики країн-імпортерів виражається також у наданні пільг окремим категоріям мігрантів з метою їхнього залучення в країну. Так, пріоритетним правом одержання дозволу на імміграцію користаються бізнесмени, що припускають відкрити справу в країні перебування.

 Однією  з цілей імміграційної політики  є захист національного ринку  праці від неконтрольованого  припливу іноземної робочої сили. Для здійснення цієї мети держави-імпортери  застосовують міри, спрямовані на  чи скорочення запобігання.

 

2.3 Еміграційна політика країн-експортерів  робочої сили

Країни-імпортери трудових ресурсів, а це, як правило, економічно розвинені держави, у яких постійна потреба в робочій силі, свою еміграційну політику базують перш за все на заходах з регулювання кількісного і якісного складу мігрантів. Які інструменти механізму регулювання використовують країни-імпортери робочої сили?

- Квотування імпорту робочої сили, У США, наприклад, починаючи з 1995 року діє такий розподіл імміграційної квоти: 71% - родичі громадян США; 20% - спеціалісти, які потрібні в країні, 9% - інші групи емігрантів. Після прийняття закону "Про імміграцію" в 1996 році значно зросли вимоги до якісних характеристик, хоча квоти стосовно частини мігрантів збільшилися.

- Визнання документів, що підтверджують кваліфікацію емігрантів, а також досвід роботи. Наприклад, в Австралії приймають спеціалістів із професійним стажем не менше трьох років, в США - п'яти років.

- Введення вікового цензу. В Алжирі вік робітників-міг-рантів не повинен перевищувати 40 років. У Швеції і Норвегії по деяких спеціальностях вік обмежується ЗО-40 роками.

- Здоров'я.

- Обмеження психологічного характеру. Наприклад, претендент на громадянство в ПАР повинен мати "добрий характер".

- Обмеження терміну роботи в країні.

- Заборона на професії у відкритій або завуальованій формі.

- Національно-географічні пріоритети.

- Система санкцій по відношенню до незаконних мігрантів, осіб, що займаються незаконним імпортом робочої сили і працевлаштуванням.

Значення тієї чи іншої з перерахованих і неперерахованих якостей під час відбору імпортерів трудових ресурсів не е постійними і можуть мінятися на користь інших пріоритетів.

Таким чином, можна говорити про селективний характер залучення спеціалістів з-за кордону.

До безумовних плюсів для країн-імпортерів трудових ресурсів слід віднести:

- підвищення конкурентоспроможності  національного виробника за рахунок  зменшення витрат на робочу  силу;

- зростання внутрішнього  попиту на товари і послуги  за рахунок мігрантів;

- економія коштів на  підготовку кваліфікованих спеціалістів. Підрахунки показують, що приймаюча  країна від залучення одного  середньостатистичного вченого-гуманітарія  виграє 230 тис. дол. США, інженера - 253 тис. дол., лікаря - 646 тис. дол. США;

- робітники-емігранти сприяють  омолодженню трудових ресурсів  у країні імміграції;

- підвищення рівня еластичності  на внутрішньому ринку праці  за рахунок посилення конкуренції  у сфері пропозиції робочої  сили.

Поряд із позитивними факторами імпорт робочої сили загострює ряд соціально-економічних проблем приймаючої країни. До них слід віднести:

- зростання безробіття  і загострення конфліктів між  резидентами і мігрантами за  робочі місця;

- відплив валютних ресурсів  за кордон;

- загострення конфліктів  на національній, расовій та релігійній  основі.

Таким чином, для країни-імпортера робочої сили вплив міграційних процесів багатоплановий і суперечливий. У той же час слід констатувати, що політика абсолютної більшості держав-імпортерів жорстко селективна з метою мінімізації негативних наслідків міграційних процесів та отримання максимального позитивного ефекту.

 

МОП так визначила цілі еміграційної політики країн-експортерів:

- скорочення безробіття;

- використання еміграції  з метою забезпечення валютними  ресурсами країни-експортера трудових  ресурсів;

- підвищення життєвого  рівня емігрантів;

- отримання ними професії  і освіти.

Сучасна міжнародна трудова міграція характеризується активізацією і зростанням впливу країн -експортерів робочої сили на даний процес.

Зокрема це виявляється в:

- регулюванні масштабів  і якісного складу мігрантів;

- захисті прав своїх  співвітчизників за кордоном;

- заходах по сприянню  захисту державних інтересів, а  також прав і свобод громадян-мігрантів;

- заходах, що направлені  на взаємний захист інтересів  країн-експортерів та імпортерів  робочої сили.

Вказані регулятивні заходи дозволили країнам- експортерам робочої сили зменшити негативні наслідки міграції для національної економіки. У той же час вони продовжують залишатися вагомими. Особливо це стосується проблеми відпливу кваліфікованої робочої сили. її суть полягає в тому, що висококваліфіковані спеціалісти від'їжджають із країни з більш низьким життєвим рівнем в держави, які забезпечують їм набагато вищий рівень заробітної плати, соціальної гарантії, можливість самореалізаціїтощо. Від'їжджаючі спеціалісти - переважно молодь, що ще більше загострює проблему. Згідно з оцінками експертів, втрати країн-експортерів трудових ресурсів сягають 10% національного доходу. Крім прямих втрат, які є результатом "витікання інтелекту", в країнах-експорте-рах трудових ресурсів формується психологічний клімат песимізму і безперспективності щодо реалізації творчого потенціалу громадян. Хоча "інтелектуальна міграція" складає лише З-5% від загальної кількості міграційного обігу робочої сили, на сучасному етапі спостерігається тенденція до її збільшення, а отже, до збільшення втрат країн-експортерів.

Міжнародна міграція робочої сили має місце і в рамках промислово розвинутих країн. Для них також є характерним явище "витікання мізків". Такі процеси спостерігаються, зокрема, в Західній Європі і США. Відплив науковців з Європейського на Американський континент зумовлений скоріше не економічними факторами, а факторами самореалізації. Вказані процеси були особливо характерні для 40-х - 50-х років минулого століття. У той же час у США в Національній академії наук 23%, а серед лауреатів Нобелівської премії третина - емігранти. У результаті суттєво постраждали деякі з наукових напрямків у таких країнах, як Німеччина, Італія, Франція.

Значно активізувалися процеси трудової міграції в Україні за роки її незалежності. Вони зумовлені факторами, притаманними міжнародному ринку робочої сили в цілому та регіональними особливостями, які характерні для нашої країни. До них слід віднести високий рівень безробіття і, особливо, прихованого (від30% до 45% загальної чисельності зайнятих); низький рівень заробітної плати, особливо в державному секторі; особливо відчутне зменшення зайнятості в наукомістких галузях економіки; низька ефективність заходів державної політики щодо підтримки самозайнятості в малому та середньому бізнесі.

У таких умовах значна частина громадян України пропонує себе як робочу силу на зовнішньому ринку. Серед країн-імпортерів робочої сили з України лідирують: Польща (18,7%),

Чехія (16,9%), Італія (8,5%). У цілому в Західній Європі сьогодні працює понад 40% українських мігрантів. Зростає потік мігрантів з України в США, Канаду, країни Близького Сходу.

Вітчизняний ринок трудових ресурсів втрачає найбільш мобільну та найбільш конкурентоспроможну частину трудового потенціалу країни. В структурі українських трудових емігрантів до 60% мають вищу освіту, до 30% - професійно-технічну. В останній час дещо збільшилася кількість тих, котрі мають повну середню освіту (з 11,6% у 1996 році до 18,6% у 1999 році).

Особливо серйозну загрозу економічній безпеці Україні створює досить потужний "відплив мізків" - виїзд за кордон представників інтелектуальної праці, науково-технічних кадрів. За різними оцінками, в 90-ті роки Україна втратила 15- 20% свого інтелектуального потенціалу. Основними імпортерами робочої сили "вищої якості" є США, Канада, Велика Британія, Росія. Як цілком вірогідні наслідки вказаних процесів - неможливість створення в перспективі конкурентних переваг національної економіки, а в стратегічній перспективі - вірогідність зникнення галузей, які формують економічну безпеку держави.

Таким чином, нинішній стан участі України у міжнародній міграції робочої сили засвідчує її спонтанність, невизначеність, недостатню організованість і контрольованість з боку відповідних державних органів, що має досить значний негативний вплив на соціально-економічний розвиток країни. Його зменшення вимагає від держави більш конструктивної і послідовної як економічної, так і державної міграційної політики, яка передбачатиме більш динамічне нарощування економічного потенціалу, здійснення обґрунтованої регіональної політики, регулювання відтоку і захист прав своїх співвітчизників, трудових мігрантів за кордоном.

  
Розділ 3. Місце і роль України в сучасних міграційних процесах трудових ресурсів

3.1 МІЖНАРОДНА МІГРАЦІЯ РОБОЧОЇ  СИЛИ ТА ЇЇ РОЗВИТОК В УКРАЇНІ

Розглянуто основні причини, позитивні та негативні наслідки міжнародної міграції робочої сили, визначено мету міждержавного переміщення трудового потенціалу.

Здійснено аналіз стану і особливостейміжнародноїміграції робочої сили в Україні.

Однією зі складових частин світового господарства є міжнародний ри-

нок праці, поява якого стає можливою тільки тоді, коли починає діяти механізм стихійного регулювання попиту і пропозиції іноземної робочої сили.

Економічний та соціальний розвиток людства на початку ХХІ ст., від-бувається в умовах поглиблення глобалізаційних процесів. Ці тенденції є тими загальними економічними аспектами, які породжують міжнародну міграцію робочої сили.

Окрім загальних економічних аспектів трудової міграції, існують специфічні, обумовлені трансформаційними процесами, що відбуваються в українській економіці. Затяжна економічна криза супроводжується подальшим вивільненням працівників і зростанням диспропорції між пропозицією робочої сили і попитом на неї. Сучасний стан зайнятості працездатного населення характеризується тенденцією зниження її рівня. Так, за останні 10 років загальна чисельність зайнятих у галузях економіки зменшилась майже на 25 %,  тобто майже кожен четвертий працівник за порівняно короткий термін залишив сферу суспільного виробництва.

Поглиблюються негативні тенденції в розвитку трудового потенціалу,

 які проявляються  у звуженні демографічної бази  його відтворення через зниження  народжуваності, збільшення смертності, скорочення тривалості життя  тощо. За оцінками українських  фахівців основні тенденції несприятливої  демографічної ситуації зберігатимуться  до 2010 року і становитимуть загрозу  подальшого формування трудового  потенціалу України.  іжнародна  міграція робочої сили ґрунтується  на можливостях, умовах і прагненні  працездатного економічно активного  населення працювати у будь-якому  регіоні, країнах світового співтовариства  з метою задоволення своїхжиттєвих  потреб.

 

Основними причинами, якізумовлюють міжнародну міграцію робочої сили є наступні:

• незадовільні економічні умови життя працездатного населення в країнах

• еміграції (низький рівень заробітної плати, безробіття, низький життєвий рі-

• вень, зубожіння і т.д.);

• стабільний порівняно високий рівень зарплати в основних імміграційних центрах (США, ЗахіднаЄвропа);