Сутність, причини, наслідки трудової міграції

• здійснення ролі міжнародного форуму, на якому держави-учасниці та інші партнери обговорюють нагромаджений досвід, обмінюються поглядами, розроблюють заходи і сприяють співробітництву і координації зусиль у галузі міграції. Визнаючи фундаментальний принцип свободи переміщення осіб і необхідності тісного співробітництва держав з метою забезпечення впорядкованості світових міграційних потоків, МОМ надає послуги в галузі міграції за запитами зацікавлених держав.

1.2 Економічні ефекти міжнародної  міграції робочої сили

 

Світовий досвід свідчить, що трудова міграція забезпечує безсумнівні переваги як країнам, що приймають робочу силу , так і тим, що її поставляють. Але вона здатна породити і гострі соціально-економічні проблеми.

На праці іммігрантів тримаються цілі галузі промисловості: у Франції ¼ зайнятих у будівництві і 1/3 в автомобілебудуванні – іммігранти, у Бельгії половина всіх гірників – іммігранти, у Швейцарії 40% будівельників – іммігранти). Найбільше активна теоретична розробка проблем міжнародної міграції почалася з кінця 60-х років у рамках моделей економічного росту. Їхня основна ідея полягає в тім, що міжнародне переміщення робочої сили, як одного з факторів виробництва, робить на темпи економічного росту, її причиною є розходження в оплаті праці між країнами. Прихильники неокласичного підходу, відповідно до якого кожна людина одержує і споживає граничний продукт своєї праці, вважають, що еміграції приводить до росту добробуту приймаючої країни, причому економічний розвиток держави, з якого відбувається еміграція, залишається колишнім чи, у всякому разі, не погіршується.

Сьогодні визнаються і використовуються наступні позитивні наслідки трудової міграції.

Насамперед враховується, що процеси трудової міграції сприяють зм'якшенню умов безробіття, появі для країни-експортера робочої сили додаткового джерела валютного доходу у формі надходжень від емігрантів, а також придбанню ними знань і досвіду. Після повернення додому вони, як правило, поповнюють ряди середнього класу, вкладаючи зароблені кошти у власну справу, створюючи додаткові робітники місця.

До негативних наслідків трудової міграції варто віднести тенденції росту споживання зароблених за кордоном коштів, бажання приховати одержувані доходи, «відплив умів», іноді і зниження кваліфікації працюючих мігрантів і т.п.

Економічні ефекти імміграції найчастіше спрощено описують як негативні, оскільки робітники, що приїжджають з-за кордону, скорочують кількість робочих місць і збільшують безробіття серед корінного населення. Не заперечуючи існування такої проблеми, необхідно, однак відзначити, що іммігранти привносять новий досвід, знання і навички. США, Канада й Австралія – країни, що виникли в результаті імміграції. В інших країнах іммігранти привносять динамізм в економічний розвиток цілих галузей. Прикладом можуть служити китайські промислові робітники в Індонезії і Малайзії, підприємці з Гонконгу в Канаді, індійські і ліванські бізнесмени в Африці, йорданські і палестинські службовці в нафтовидобувних країнах Перської затоки. Більш того, іммігранти в багатьох країнах заповнюють вакансії, на які все рівно немає претендентів серед місцевого населення. Некваліфіковані працівники з Туреччини і Північної Африки складають 60-80% імміграції у ФРН, Францію. На важку роботу охоче наймаються палестинці в Ізраїлі, індонезійці в Малайзії, болівійці в Аргентині. Більш того, деякі галузі виробництва, що дають, у тому числі експортний доход для країн, не вижили б без іммігрантів. У числі прикладів – гірничорудна промисловість ПАР, сільськогосподарські плантації в Домініканській Республіці, Малайзії й Іспанії, каучукова і гумова промисловість Малайзії.

Не можна, зрозуміло, заперечувати і негативні наслідки імміграції, що у розвитих країнах зв'язані, насамперед, зі зниженням, у результаті припливу іммігрантів, реальних зарплат некваліфікованої робочої сили. Наприклад, у США один з кожних чотирьох зайнятих з утворенням менш 12 класів – іммігранти. Іммігранти займають місця в секторах, що виробляють торгові товари, що у противному випадку могли б перейти до місцевих робітників, які у результаті виявляються витиснутими із секторів, що виробляють торгові товари.

Але країни, що приймають робочу силу, одержують при цьому наступні переваги:

-підвищується  конкурентноздатність вироблених  країною товарів унаслідок зменшення  витрат виробництва, зв'язаних з  більш низькою ціною іноземної  робочої сили;

-іноземні  робітники, пред'являючи додатковий  попит на товари і послуги, стимулюють ріст виробництва  і додаткову зайнятість у країні  перебування;

       -при імпорті кваліфікованої робочої сили приймаюча країна заощаджує на витратах на утворення і професійну підготовку;

-іноземні  робітники часто розглядаються  як визначений амортизатор у  випадку криз і безробіття. Вони  першими можуть бути звільнені;

-іноземні  працівники не забезпечуються  пенсіями і не враховуються  при реалізації різного роду  соціальних програм.

ОЕСР затверджує, що іммігранти поліпшують демографічну картину розвитих країн, що страждають старінням. В Франції, Німеччині, Швеції 10% усіх немовлят з'являються в родинах переселенців. У Швейцарії – 24%, а в Люксембурзі – майже 38%. Разом з тим, хоча сповільнюється загальний темп старіння населення країни, на співвідношення народжуваності і смертності корінних жителів ця статистика не впливає ніяким чином.

Не можна не сказати і про деякі негативні моменти, зв'язаних з імпортом робочої сили. До них варто віднести виникнення елементів соціальної напруженості в суспільстві (при занятті тих робочих місць, на які претендують місцеві працівники), міжнаціональна ворожість і ін.

Країни що експортують робочу силу, у свою чергу, також отримують цілий ряд переваг. Основні з них наступні.

1. Експорт робочої сили розглядається як важливе джерело надходження ВКВ у країну.

 За даними МВФ, середня норма  прибутку при експорті товарів  складає 20%, послуг – 50%, а від експорту  робочої сили значно вище. Так, що була Югославія в 80-і роки  мала надходження від експорту  товарів і послуг щорічно близько 10 млрд. дол., фактичний прибуток  від цього експорту складав  приблизно 2,5 млрд. дол. Від експорту  ж робочої сили тільки у  виді перекладів країна одержувала 3,5 млрд. дол., а після повернення  працівників додому з-за кордону  ще стільки ж. У підсумку, фактичні  надходження досягали 7 млрд. дол. Експорт робочої сили є фактично головним джерелом валюти для Югославії.

2. Експорт робочої сили означає зменшення тиску надлишкових трудових ресурсів і, відповідно, соціальної напруги в країні.
3. Безкоштовне для країни-експортера навчання робочої сили новим професійним навичкам, знайомство з передовою організацією праці й ін.

У той же час країни-експортери капіталу зіштовхуються і з деякими негативними явищами. Головне – це «витік мозків», відтік кваліфікованих, ініціативних кадрів, настільки необхідних національній економіці [7, 10].

Отже, процеси трудової міграції діють і з позитивної і з негативної сторони як на країни-експортери робочої сили, так і на країни-імпортери.

 Для  нейтралізації негативних наслідків  і посилення позитивного ефекту, одержуваного країною в результаті  трудової міграції, використовують  засоби державної політики. Прорахунки  у виборі орієнтирів міграційної  політики викликають небажану  реакцію у виді росту нелегальної  міграції і наступної соціальної  активності мігрантів, що повертаються.

 

 

 

 

1.3 Показники трудової міграції, її позитивні та негативні наслідки

 

Однією з форм міжнародних економічних відносин є міграція робочої сили — переміщення працездатного населення за межі національних кордонів з метою пошуку роботи, поліпшення умов життя.

Міграцію можна класифікувати за різними ознаками, найбільш характерні з яких є:

— за структурою (внутрішня, зовнішня);

— за можливістю повернення (поворотна, маятникова, безповоротна);

— за причинами (переселенська, трудова);

— за ступенем законності (легальна, нелегальна).

Масові переміщення робочої сили на великі відстані та на тривалий час є невід'ємним фактом минулої та сучасної історії людства. Сьогоднішнє негритянське населення США, Канади та інших країн американського континенту переважно є нащадками рабів, яких насильно вивозили у свій час з Африки работорговці. Після відміни рабства новий потік переселенців хлинув зі Старого в Новий світ. Протягом десятиліть мільйони людей з Європи переселялись у Північну та Південну Америку, а також в Австралію. Населення таких країн, як США, Канада, Австралія, повністю сформувалося за рахунок мігрантів.

Поряд з таким глобальним переміщенням робочої сили існує і локальний її рух. Так, революція 1917 р. у Росії спричинила першу хвилю масового "виходу" людей з країни. Друга хвиля припала на роки Другої світової війни, а третя спостерігається з початку 1990-х років.

На початок XXI ст. сформувалось декілька центрів, що максимально приваблюють мігрантів:

1) США, Канада  та Австралія, що приймають переважно  висококваліфікованих спеціалістів (наприклад, третина лауреатів Нобелівської  премії — іммігранти, а половина  видатних американських математиків  — вихідці з країн колишнього  СРСР);

2) країни  Західної Європи, що використовують  на непрестижних, важких та шкідливих  для здоров'я робочих місцях  велику кількість некваліфікованої  робочої сили;

3) нафтовидобувні  країни Близького Сходу, які беруть  на роботу іноземних спеціалістів, а також некваліфікованих працівників  із сусідніх арабських держав;

4) нові  індустріальні країни Південно-Східної  Азії.

Міграційні хвилі пов'язані не лише з війнами, революціями та іншими політичними потрясіннями. Існує стійка залежність між міграційними хвилями і коливанням економічної активності. У періоди криз, як правило, зростає потік емігрантів, а в період буму економіки за інших таких самих умов відбувається активна імміграція.

Причини міграції робочої сили бувають як внутрішньоекономічні, так і зовнішньоекономічні. До перших відносять зниження попиту на низько кваліфіковану робочу силу і надмірне зростання її пропозиції; зростання попиту на висококваліфікованих спеціалістів у США та Західній Європі; міждержавні відмінності в рівні зарплати; диференціація попиту на робочу силу; відмінності в рівнях життя населення в різних країнах; нерівномірність інвестиційних процесів; відмінність у рівнях зайнятості тощо. До других відносять демографічні, політико-правові, релігійні, національні, культурні, сімейні, психологічні, екологічні тощо.

Міжнародна міграція робочої сили пов'язана з низкою втрат, які виявляються у тому, що:

1) необхідні  витрати для переїзду з однієї  країни в іншу та пошуку  роботи на новому місці проживання;

2) розриваються  зв'язки з родиною та друзями;

3) постає  необхідність вивчати нові звичаї  та порядки, іншу мову;

4) існує  ризик того, що людина не знайде  роботу, не зможе адаптуватися, захворіє, стане жертвою злодіїв тощо.

Саме тому частина мігрантів, нічного не досягнувши, повертається додому. Однак більша частина людей досягає мети і в результаті виграє. Цей виграш від міграції може виявлятися:

1) у збільшеній  зарплаті, понад ту, яку можна  отримати вдома;

2) можливості  дати дітям кращу освіту та  стартові можливості для перспективного  працевлаштування;

3) відчутті  стабільності та свободи тощо.

Економічний ефект від міграції робочої сили можна продемонструвати на прикладі двох країн — А і В, одна з яких є багатою, а інша — бідною. На рис. 1 наводяться ринки праці цих країн, які показують, що рівень оплати праці в країні А суттєво вищий, ніж у країні В. Перетин кривих попиту і пропозиції на ринку праці країни А дає середню ставку зарплати Wa , а в країні В — Wb (Wa > Wb). Отже, за відсутності міграції робочої сили рівноважні точки Еa і Еb демонструють великий розрив у рівні оплати праці між цими країнами.

 

  
 
Рис. 1. Ринки праці двох країн до і після міграції робочої сили

 

Якщо ж країни дійшли згоди про вільне переміщення робочої сили, то за відсутності різноманітних бар'єрів працівники країни В переміщуватимуться на ринок праці країни А, де рівень оплати праці вищий. Теоретично можна припустити, що досконала конкуренція приведе до вирівнювання ставок зарплати в цих країнах, однак на практиці все не так просто, оскільки існують втрати міграції.

У країні А зростання пропозиції праці за рахунок іммігрантів перемістить рівновагу з точки Еа в точку Е'а, що спричинить зниження рівня оплати праці. У країні В від'їзд емігрантів скоротить пропозицію праці, що за інших таких самих умов сприятиме підвищенню ставки зарплати з Wb до W'b, однак розрив у рівнях оплати праці між країнами все ж збережеться.

Вільне переміщення робочої сили між країнами А і В приведе до низки виграшів і втрат для окремих категорій економічних агентів, а також змін рівнів добробуту двох держав. Конкретно вільна міграція робочої сили (рис.1) буде означати, що:

1) виграш  працівників країни В, які залучені  до міграційного процесу, становитиме  суму, еквівалентну площі фігури  с;

2) бізнес  країни В матиме збитки в  розмірі, що відповідає площі  фігур (с + d);

3) збитки  працівників країни А дорівнюватимуть  величині площі фігури а;

4) виграш  фірм країни А буде дорівнювати  площі фігур (а + b);

5) чистий  виграш мігрантів дорівнюватиме  площі фігур (d + e).

Виходячи з наведеного співвідношення виграшів та втрат, можна зробити висновок, що країна А від міграції більше виграла, ніж програла, оскільки (а + b) > а. Інше співвідношення виграшів та втрат буде у країні В: збитки бізнесу перевищуватимуть виграш працівників (с + d) > с. Відповідно ця країна в цілому програє від вільної міграції робочої сили.

Світова спільнота загалом виграє від вільного переміщення робочої сили між країнами, оскільки відбувається перерозподіл робочої сили на ринку досконалої конкуренції: під впливом попиту і пропозиції робоча сила мігрує туди, де вона здатна зробити більший внесок у світове виробництво.

На державні фінанси міграція робочої сили впливає за такими напрямами:

1) мігранти  перестають сплачувати податки  на батьківщині, проте вимушені  платити їх у країні, що приймає;

2) емігранти  вивільняють державний бюджет  батьківщини від відповідної  частки витрат на суспільні  блага та трансфертні платежі (наприклад, національна оборона, освіта, охорона здоров'я, допомоги з безробіття, стипендії тощо);

3) іммігранти  у країні, що приймає, "підключаються" до нового набору суспільних  благ та набувають нових прав  у частині трансфертних платежів;