Суть суспільного відтворення і його основні риси

Львівський  державний університет внутрішніх справ 

 Економічний  факультет

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

 

Кафедра : економіки

та економічної  безпеки

 

 

 

Тема : «Суть  суспільного відтворення і його основні риси»

 

 

 

 

 

Підготував

студент групи  ОА (12)

Паламарчук  Денис

Перевірила

викл. Кордюк Н. І.

 

 

 

 

Львів 2013

 

 

Зміст

 

Вступ………………………………………………………..3

1.Суть процесу  відтворення…………………….4

2.Види відтворення  ………………….8

3.Висновок………………………………………………….6

4.Список  використаної літератури………………………..7

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Основою життя людського суспільства  є матеріальне виробництво, бо в  ньому створюються необхідні  засоби існування людини. Проте одним  актом виробництво не закінчується. Так само, як людство не може перестати  споживати, воно не може перестати виробляти. Тому виробництво повинно постійно повторюватись. Безперервне повторення виробництва отримало назву відтворення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Суть процесу відтворення.

 Суспільне  виробництво   як   виробництво   на   макрорівні   (країна,

міждержавні економічні  об’єднання  тощо)  є  виробництвом  для  задоволення

людських потреб і знаходиться  в  постійному  русі,  проходячи  такі  стадії:

власне виробництво, розподіл, обмін  і споживання продуктів і послуг. Усі  ці

чотири стадії суспільного виробництва, по-перше, взаємопов’язані  в  єдиному

процесі  і  взаємодіють  між  собою;  по-друге,  перебувають  у   постійному

економічному кругообігу. Виробництво  має постійно відновлюватись через  свої чотири стадії. Для цього потрібні постійне виробництво,  розподіл  та  обмін продуктів та послуг як особистого, так  і  виробничого  призначення.  Процес суспільного виробництва, взятий  не  як  одноразовий  акт,  а  в  постійному повторенні та відновленні, називається суспільним відтворенням.

      Для  цього   процесу  необхідне  постійне  відновлення  всіх   факторів

виробництва:  робочої  сили,  засобів  виробництва  та  природних  ресурсів,

середовища існування, При цьому  відновлення останнього  —  нагальна  потреба суспільного відтворення в сучасних умовах  інтенсифікації  виробництва.  Всі зазначені фактори необхідні для нормального ходу відтворення.

      Відновлення робочої  сили пов’язане з відновленням  працездатності її  і

у ширшому розумінні з підготовкою  замість  працівників,  які  відходять  від

виробництва,  наступної  належної  зміни.  Цього  можна  досягти   постійним

відновленням предметів і засобів  особистого  споживання,  розвитку  системи

соціального захисту, підготовки працівників  відповідної кваліфікації тощо.

      На початку кожного  наступного циклу економічного  кругообігу слід  мати

необхідні засоби виробництва. Спрацьовані  засоби праці  (машини,  механізми,

технологічні лінії, будівлі, споруди  тощо) мають бути замінені  на  нові  чи

відремонтовані, а використане  паливо  —  відновлене.  Відтворення  не  може

відбуватися і без відновлення  предметів праці (запасів сировини).

      Складовими процесу  відтворення сьогодні  стало   відтворення  природних

ресурсів,  які  використовують  у   процесі   виробництва,   та   середовище проживання людей у цілому. Для  постійного  відтворення  необхідне  постійне відновлення  природних  ресурсів:  поновлення   родючості   земель,   лісних

масивів, підтримання чистоти водних і повітряних просторів тощо.  Особливого

значення набули, по-перше, раціональне  використання  таких  не відтворюваних ресурсів, як нафта, газ, металеві руди; по-друге, пошук на  основі  наукових досягнень заміни їх іншими джерелами енергії та сировиною.

      Отже, обов’язковою  складовою процесу суспільного   відтворення  є  його

натурально-речова частина у вигляді  відновлення продуктивних сил. При  цьому надзвичайного значення набуває проблема пропорційності —  певних  кількісних співвідношень між складовими суспільного виробничого циклу.  При  поновленні виробничого  циклу  необхідно  не  просто  мати   робочу   силу   і   засоби виробництва,  а  співвідношення  їх  у  конкретних   пропорціях.   Порушення пропорційності неминуче  призводить  до  зниження  ефективності  суспільного виробництва  і  негативно  впливає  на  розвиток  багатства  суспільства  та добробут його членів. Одна  з  перших  схем  ведення  пропорційного  процесу відтворення була розроблена відомим  французьким  економістом  і  політичним діячем Ф. Кене ще у XVIII ст. У своїй знаменитій “Економічній  таблиці”  він намагався  показати  не  індивідуальні  акти   купівлі-продажу,   а   оборот сукупного річного продукту між  трьома  класами:  1)  власниками  землі;  2) фермерами як безпосередніми виробниками; 3) промисловим  класом  (підприємці й робітники).

      Хоча  спроба  Кене  проаналізувати  відтворення   всього   суспільного

капіталу  розцінюється  тепер  як  геніальна,  сучасниками  вона   не   була

правильно оцінена й тому довгий час не отримувала подальшого розвитку.  Лише через сто років К. Маркс,  взявши   економічну  таблицю  Кене  як  відправну модель,  побудував  свої  схеми  суспільного   відтворення.   Використовуючи закладені в Марксових схемах  принципи  пропорційності,  моделі  відтворення розробляли такі відомі  сучасні  вчені,  як  економіст  із  США  російського походження,  лауреат  Нобелівської  премії  В.  Леонтьєв  та  економіст   із колишнього СРСР, лауреат Нобелівської премії Л. В. Канторович та ін.

      Відтворення  завжди  має  суспільний  характер,  виступає   у   певних

суспільних  формах.  Через  це  в  кожній  економічній   системі   поряд   з

відтворенням  предметів  споживання  і   засобів   виробництва,   середовища

існування  здійснюється  також  відтворення  певних  економічних  виробничих

відносин між людьми. Звідси обов’язковою  складовою  процесу  відтворення  є

його суспільний бік як форма  існування продуктивних сил.

      За  умов  ринкової  економіки  постійно  відтворюється   товарна  форма

виробництва як його організаційно-економічні  відносини.  Водночас  постійно

відновлюються  відносини   власності   як   соціально-економічні   відносини

виробництва, що відповідають цій  економічній  системі.  Наприклад,  постійно

відновлюється спосіб поєднання працівника із  засобами  виробництва  або  як

власника їх, або як найманого  працівника. За умов  підприємницької  ринкової

економіки найманий працівник, витративши заробітну  плату  на  себе  і  свою

родину, знову мусить найматися  до  роботодавця.  Останній  же,  реалізувавши

товари,  може  як  власник  виробництва   або   його   представник   наймати

працівників для продовження виготовлення товарів. При переході до  соціальне

орієнтованого ринкового господарства  найманий  працівник  все  більше  стає

власником виробництва та його результатів  — виготовлених товарів  і  послуг.

Поступово зростає  прошарок  власників  засобів  виробництва,  еволюціонують

відносини власності, змінюються зміст  і характер самої праці.

      Вихідний пункт  руху суспільного продукту —  виробництво, кінцевою метою і рушійним  мотивом  якого  є  споживання.  За  умов  розвинутого  ринкового господарства останнє стає визначальним  щодо  обсягу,  структури  та  якості суспільного  продукту.  Зростання   потреб   є   рушійною   силою   розвитку виробництва. Поява  нових  потреб, у свою  чергу,  зумовлюється розвитком виробництва.

      Розподіл  та  обмін   опосередковують  зв’язок   між   виробництвом   і

споживанням продуктів і послуг. При цьому розподіл,  по-перше,  відбувається

в самому виробництві як розподіл засобів виробництва і робочої  сили за  його

галузями  та  сферами;  по-друге,  розподіл   є   особливою   стадією   руху

суспільного  продукту,  при  якому  визначаються  частки  різних  соціальних

верств та індивідуумів у цьому  продукті.  Принципи  розподілу  відповідають

формам власності: той, хто панує  у виробництві, домінує  і  в  розподілі.  В

свою чергу, принципи розподілу  впливають на виробництво. Так,  тенденція  до

зрівнялівки неминуче призводить до застою, стагнації виробництва, а  разом  з

тим і споживання.

      Стосовно обміну, то він, по-перше, здійснюється  в  самому  виробництві

як  обмін  діяльністю   та   здібностями   між   працівниками,   пов’язаними

послідовним   виконанням   виробничих   функцій,    між    виконавцями    та

розпорядниками.  Так,  в  сучасних  АСУ  результат  досягається   спільними,

взаємодоповнюючими зусиллями  менеджерів,  механіків,  програмістів  та  ін.,

між якими йде обмін діяльністю. По-друге, обмін є стадією  руху  виробленого

продукту, коли здійснюється обмін  товарами та  послугами  на  основі  поділу

праці. По-третє, через обмін учасник  виробництва  отримує  належну  йому  за

розподілом  частку  суспільного  продукту.  Обмін  сприяє  виробництву   або

гальмує його, прискорюючи чи сповільнюючи рух товарів та послуг.

      Завершальною стадією  руху суспільного  продукту  є  споживання,  тобто

реалізація  споживної  вартості.  Слід  розрізняти  два   види   споживання:

виробниче і особисте.

      Виробниче   споживання    характеризується    використанням    засобів

виробництва і робочої  сили  для  виготовлення  продукту:  машин,  будівель,

хліба, м’яса, молока тощо.

      Особисте споживання  — це процес використання людиною  товарів та послуг для задоволення потреб у продуктах харчування, одязі, житлі, культурному  та професійному розвитку тощо. Особисте споживання не  є  просто  фізіологічним чи освітньо-культурним актом. Важливою суспільною  функцією  його,  поряд з відтворенням робочої сили і людини в цілому, є  створення  певних  стимулів, мотивацій для  зростання  і  розвитку виробництва.  Особисте  споживання  є верхньою  стадією  руху  суспільного  продукту,   всі   фази   якого   тісно взаємопов’язані та впливають одна на одну, починаючи з  самого  виробництва,що стає основою процесу відтворення.

 

 

2. Види відтворення

 

 

      Відомо два види  відтворення: просте і розширене.

      Просте відтворення  — це відновлення виробництва  в незмінних  масштабах

щодо кількості та якості виготовленого  продукту.  Фактори  виробництва  при

цьому залишаються незмінними в  кожному наступному  циклі  виробництва,  весь додатковий продукт повністю використовується на  особисте  споживання.  Таке відтворення характерне для традиційних суспільств з  неринковою  економікою,де  надзвичайно  низькі   темпи   розширення   виробництва,   а   звідси   — уповільненість  економічного  та  соціального  прогресу.   Сьогодні   просте відтворення  розповсюджене  в   багатьох   країнах,   що   розвиваються,   в традиційних укладах їх економіки.

      Розширене  відтворення   —  це  відновлення   виробництва   в   кожному

наступному  циклі  у  зростаючому  масштабі   щодо   кількості   та   якості

виготовленого  продукту.  При  цьому,  по-перше,  завжди  зростає  кількість

виготовленого  суспільного  продукту;  по-друге,  часто  досягається   також

поліпшення якості його складових.  Для  розширеного  відтворення  в  кожному

наступному  циклі  потрібні   додаткові   чи   якісніші   ресурси,   фактори

виробництва. При  такому  відтворенні  фактори  виробництва  не  залишаються

незмінними: основним  джерелом  їх  розширення  або  якісного  поліпшення  є

додатковий продукт,  який  у  такому  процесі  вже  не  може  бути  повністю

використаний на особисте споживання,  Кількісні  та  якісні  зміни  факторів

виробництва досягаються також  за  рахунок  раціоналізації  їх  використання,

розвитку науково-технічного прогресу.  Такий  вид  відтворення  типовий  для

розвинутого ринкового суспільства, проте досягти безперервності  кількісного

чи якісного зростання виробництва,  безперервності  розширеного  відтворення

при існуючих ринкових економічних  системах неможливо. Вони  не  забезпечують безперервності зростання виробництва, оскільки об’єктивно  породжують  і  не можуть усунути появу стагнації, спадів та періодичних криз в економіці.

      Розширене відтворення  суспільного продукту втілюється  в  економічному

зростанні.  Від  розв’язання  проблеми   економічного   зростання   залежить

створення відповідних  основ  соціально-економічного  прогресу  суспільства,

перспектив зростання національного  багатства та добробуту кожної людини.

      Економічне зростання  і розширене відтворення —  це ідентичні, проте  не

тотожні  поняття.  Розширене   відтворення   належить   як   до   макрорівня

(національне і світове господарства), так  і  до  мікрорівня  (підприємство,

фірма, галузь). Якщо йдеться  про  розширене  суспільне  відтворення,  то  в

центрі  знаходиться  проблема  пропорційності  в   зростаючому   суспільному

виробництві,  увага  акцентується  на  капіталонагромадженні  та  підвищенні