Сукупний попит та інвестиції. Інвестиційні функції. Неокласична модель макроекономічної рівноваги

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНБАСЬКА Національна  АКАДЕМІЯ

БУДІВНИЦТВА ТА АРХІТЕКТУРИ

Інститут економіки, менеджменту і права в будівництві

Кафедра “Економічна  теорія та фінанси”

КОНТРОЛЬНА (МОДУЛЬНА) РОБОТА

з дисципліни “Макроекономіка”

 

Тема:___________________________________________________________

         

Виконавець 

студент__________________________________________________________

                                                   (П.І.Б.)

Напрям підготовки, курс, група__________________________________________

Керівник        ______________________________________________

                           (вч. ступінь, звання, посада, П.І.Б.) 

                    

Допущена до захисту  “______”____________________ 20_ р.

 

Захищена з оцінкою ____________“____”____________20__р.

 

Макіївка 2013

 

 

ПЛАН

 

 

ТЕОРЕТИЧНА  ЧАСТИНА

1. Сукупний попит та інвестиції. Інвестиційні функції…………………………3

2. Неокласична модель макроекономічної  рівноваги………………………….13

 

ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

Задача………………………………………………………………………………19

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………..20

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ТЕОРЕТИЧНА  ЧАСТИНА

 

 

1. Сукупний  попит та інвестиції. Інвестиційні  функції

 

Інвестиції – витрати на відновлення зношеного основного капіталу і збільшення основного капіталу. Основний капітал включає: будинки, устаткування, використовувані в процесі виробництва; житло; товарно-матеріальні запаси. Оскільки інвестиції є одним з основних компонентів ВВП, то коливання інвестицій відображають закономірності циклічності розвитку економіки [2, c.16]. Інвестиції визначають економічний ріст у довгостроковій перспективі. Інвестиції поділяються на:

• інвестиції в основний капітал підприємств;
• інвестиції в житлове будівництво;
• інвестиції в товарно-матеріальні запаси.

Під інвестиціями розуміють всі витрати, які безпосередньо сприяють зростанню загальної величини нагромадженого в економіці капіталу. Інвестиції складаються з двох компонентів. Перший з них – це інвестиції в основний капітал, тобто придбання новостворених матеріальних благ, таких, як виробниче обладнання, комп'ютери, будівлі виробничого призначення тощо. Другий компонент – інвестиції в товарно-матеріальні запаси, якими є нагромадження запасів сировини для подальшого використання її у виробничому процесі, а також нагромадження запасів нереалізованої продукції.

Таким чином, оскільки домогосподарства, як правило, витрачають щороку менше  у порівнянні з величиною своїх  доходів, тоді як фірми витрачають щороку дещо більше, ніж отримують від  реалізації своєї продукції, в моделі кругообігу з'являються фінансові ринки.

Під фінансовими ринками розуміють сукупність ринкових інститутів, які направляють потік грошових коштів від власників до позичальників. Вони переміщують значну частину заощаджень, перетворюючи їх в інвестиції. Інша частина коштів переміщується безпосередньо від домогосподарств до фірм внаслідок придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів [3, c.117].

Ця модель кругообігу знову ж таки спрощена: не всі  фірми насправді є позичальниками; не всі категорії домогосподарств  належать до категорії заощаджувальних; джерелами заощаджень або позичальниками можуть бути й інші агенти, в тому числі й такі, що перебувають за межами даної системи.

Паралельно з введенням до моделі кругообігу інвестицій і заощаджень виникає серйозна проблема. Раніше ми припускали, що домогосподарства одразу витрачають увесь свій доход, що забезпечувало рівність національного продукту і сукупних витрат, а також рівновагу всієї економічної системи. Але тепер виникає дві групи осіб, які приймають окремі рішення щодо інвестицій та заощаджень, тому немає впевненості, що інвестиції дорівнюватимуть заощадженням і, відповідно, сукупні витрати дорівнюватимуть національному продукту. Адже, коли така рівність порушується, економічна система стає нерівноважною.

Важливо підкреслити, що навіть тоді, коли I<S і система є нерівноважною, національний продукт завжди дорівнюватиме величині фактичних витрат. Роль балансу при цьому відіграють інвестиції в товарно-матеріальні запаси:

• якщо S>І, то збільшуються незаплановані інвестиції в товарно-матеріальні запаси;
• якщо S<І, то зменшуються незаплановані інвестиції в товарно-матеріальні запаси.

Таким чином, оскільки враховуються інвестиції в товарно-матеріальні  запаси, то інвестиції завжди дорівнюватимуть  заощадженням і, відповідно, національний продукт завжди дорівнюватиме величині фактичних витрат.

Графік інвестиційного попиту – модель, яка показує таку закономірність: чим вища ставка процента (r), тим менша кількість інвестиційних проектів (I) буде прибутковою. Іншими словами, прибутковість інвестицій перебуває в оберненій залежності від ціни капіталу, і вища процентна ставка змушує фірми анулювати певні інвестиційні проекти (рис. 1.1).

Якщо на споживчі витрати в розвинутих країнах припадає більше половини розміру  сукупного попиту, то частка інвестиційних витрат складає менше 20% сукупних витрат. Проте аналіз чинників, що визначають інвестиційний попит в економіці, має величезне значення [5, c.46].

По-перше, 15-20 % сукупних витрат – усе-таки достатньо значний розмір, щоб  піддати аналізу його динаміку.

По-друге, саме інвестиції забезпечують поступальний розвиток економіки.

Нарешті, інвестиційний попит є  найхитливішою, найбільш мінливою складовою  сукупного попиту, що надає його аналізу першорядного значення.

 

 

Рисунок 1.1 – Графік інвестиційного попиту [1, c.102].

Особливість інвестиційного процесу полягає в тому, що інвестиції являють собою потік ресурсів у поточному періоді з метою  збільшення запасу капіталу в майбутньому. Тобто, при формуванні інвестиційних планів суб'єкти мають справу з деякою глибиною тимчасового горизонту планування, тому що між моментами інвестування й одержанням вигод існує деякий інтервал. Звідси, інвестиції – це довгострокове вкладення економічних ресурсів із метою створення й одержання чистих вигод у майбутньому.

Під інвестиційним попитом розуміють попит підприємців на блага для відновлення зношеного і приросту реального капіталу.

Відповідно розрізняють валові і чисті інвестиції, перші перевищують останні на величину амортизації.

Існує досить багато концепцій, теорій і гіпотез, що описують прийняття  інвестиційних рішень інвесторами.

Надзвичайно важливо  виявити мотиви, на підставі яких підприємці приймають рішення про інвестування, і з'ясувати чинники, через котрі ці мотиви можуть бути формалізовані у відповідних моделях.

Обсяг інвестицій визначається декількома чинниками [4, c.82]:

• ставка відсотка. Збільшення ставки відсотка збільшує витрати, тому обсяг інвестицій скорочується;
• фінансові обмеження. Можливості фірм в інвестуванні визначаються відповідно до фінансових обмежень у кредитах;
• податкова система. Оподатковування впливає на накопичення капіталу і, отже, на інвестиції. Основним податком, що впливає на інвестиції, є податок на прибутки корпорацій – пропорційний податок із прибутку. Впливати на обсяг інвестицій можна зміною політики оподатковування;
• ринок цінних паперів. Фірми покривають видатки на інвестиції не тільки за рахунок кредитів і поточних прибутків. Фірми також можуть емітувати і продавати свої акції. Коливання на ринку цінних паперів впливають на прибутки, одержувані від продажу акцій. Отже, ринок цінних паперів впливає на інвестиції.

Інвестиції є найбільш мінливим компонентом сукупних витрат. Фактори, які впливають на мінливість інвестицій [7, c.204]:

• тривалість строку служби інвестиційних товарів. Тому закупки нових інвестиційних товарів можуть бути відкладені, що зменшить інвестиції. Оптимістичні прогнози можуть вплинути на прийняття рішення про модернізацію, нове будівництво, що приведе до зростання інвестицій;
• нерегулярність інновацій. Значні нововведення виникають нерегулярно, це, в свою чергу, впливає на мінливість інвестицій;
• поточні прибутки є дуже мінливими. Підприємства інвестують лише тоді, коли відчувають, що інвестування буде прибутковим. Між тим поточний прибуток дуже часто змінюється, тому й інвестиційні стимули мінливі. Крім того, прибуток є основним джерелом інвестицій, а значить його нестабільність посилює мінливість інвестицій;
• мінливість очікування. За умов тривалого строку служби основного капіталу прийняття інвестиційних рішень здійснюється, виходячи з очікуваного чистого прибутку. Фірми прогнозують умови інвестування, переглядають деякі події, що можуть привести до значних змін умов підприємництва в майбутньому.

Необхідно зазначити, що з ряду причин очікується, що ринкова  цінність фірми буде відрізнятися від  відновленої вартості її фізичного  капіталу. Однією з причин є існування  невловимих активів. Цінність фірми  може зрости за рахунок таких чинників, як володіння патентами, ліцензіями, фірмовою роздрібною й оптовою торгівлею, репутацією серед споживачів і так далі. Заснування нової фірми на порожньому місці вимагає часу і ресурсів. Чим менше часу для проведення інвестиційного проекту, тим більші ці витрати. Результатом вищесказаного виступає відношення, що називається коефіцієнтом q Тобіна [5, c.74]:

Коефіцієнт q Тобіна = ринкова цінність установленого капіталу / відновлена цінність установленого капіталу.

Чисельник коефіцієнта Тобіна відповідає цінності фірми на фондовому ринку – загальній цінності всіх існуючих акцій. У знаменнику знаходиться сума, що прийшлося б затратити у випадку заміни капітального устаткування, для існування фірми.

Q – теорія інвестицій зв'язує поведінку інвестицій із коефіцієнтом q Тобіна, Коли коефіцієнт q Тобіна більше одиниці, оцінка встановленого капіталу більше його собівартості й інвестиції виправдані. Наприклад, рівність коефіцієнта q Тобіна розміру 1,2 припускає, що фірма, інвестуючи 100 од., збільшує свою ринкову цінність до 120 од. Інвестування дозволяє одержати 20 од. за невстановлене устаткування. З огляду на принцип убутної граничної продуктивності, інвестування з часом знижує віддачу від капіталу і, отже, зменшує розмір коефіцієнта q Тобіна. Фірми будуть продовжувати інвестувати доти, поки коефіцієнт q Тобіна не стане рівним одиниці. І навпаки, коли q менше 1, фірма продає устаткування за відновленою вартістю [2, c.91].

 

 

Рисунок 1.2. Q - теорія інвестування [6, c.58].

Коли коефіцієнт q Тобіна більше 1, фірмі вигідно інвестувати. Коли коефіцієнт q Тобіна менше 1, стимули для інвестування відсутні і є підстави для негативних інвестицій, або демонтажу (консервування) виробничих потужностей. Якщо встановлене устаткування не можна перепродати, інвестиції повинні припинитися, а скорочення запасу капіталу відбудеться завдяки зносу. Залежність розміру інвестиції від коефіцієнта q Тобіна показана на рис.1.2.

Q – теорія пов'язана з тим, що процентна ставка є основним чинником, що визначає розмір інвестицій. Ринок оцінює фірми, дисконтуючи майбутні прибутки за реальною процентною ставкою. Будь-який ріст відсотка призведе до збільшення дисконту і, отже, до зниження ціни акцій. Таким чином, обернена залежність між реальною процентною ставкою й інвестиціями дійсно обрахована в коефіцієнті q Тобіна. Крім процентної ставки коефіцієнт q Тобіна враховує і два інших чинника інвестиційних рішень. По-перше, ріст продуктивності капіталу збільшує майбутній доход, внаслідок чого підвищується ціна акцій і q. По-друге, q враховує вплив чекань. Так чи інакше, інвестиції являють собою погляд на майбутнє: фірми купують устаткування для того, щоб зробити продукцію через декілька років при невизначених умовах. У момент інвестування невідомо, які вигоди вони зможуть одержати від даного устаткування. Непевність простирається як на загальну економічну ситуацію, так і на умови конкуренції на внутрішніх і зовнішніх ринках, на розвиток технології, і навіть на політичні події. Всі ці чинники безупинно оцінюються фондовим ринком. Ціни акцій, у яких відбивається майбутнє, мінливі, оскільки всі ці чинники непостійні, і це зрештою, пояснює той факт, що інвестиції є найбільш мінливим компонентом ВВП. Така залежність від швидкоплинних чекань змусила Кейнса підтвердити, що мінливість інвестицій відбиває інстинктивну природу поведінки підприємців [3, c.47]. Проте, акції не всіх компаній продаються на ринку: фактично, більшість фірм занадто малі для того, щоб випускати акції. Найчастіше, фірмам дешевше використовувати свої власні заощадження, тому що прибутки звичайно оподатковуються меншим податком при реінвестуванні, ніж коли вони розподіляються. Деякі фірми віддають перевагу фінансуванню інвестицій за допомогою позик, а не випуску акцій. Особливо це вірно для континентальної Європи, де банківські позички грають важливу, якщо не домінуючу роль. Для таких фірм коефіцієнт q Тобіна також виступає адекватним вимірювачем розміру стимулів до інвестування: він відбиває як очікувану прибутковість і реальну вартість позики за допомогою коефіцієнта, що дисконтує, так і вартість капіталу [1, c.65].