Сучасні домінанти розвитку соціально-трудової сфери

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

 

Кафедра управління персоналом та економіки праці

 

 

 

 

Реферат на тему:

«Сучасні домінанти розвитку соціально-трудової сфери»

 

 

 

 

 

 

 

 

 Виконав:

студента 3-го курсу, спец. 6503, групи 14

денної форми навчання

Поправкін Олег

 

Перевірила:

Моторна Ірина Іванівна,

ст. викладач

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ  - 2012

План:

 

№ стор.

 

Вступ……………………………………………………………………………….3

1. Формування та розвиток системи соціально-трудових відносин…………...4

2. Чинники формування соціально-трудових відносин………………………...5

3. Сучасні домінанти розвитку соціально-трудової сфери……………………..8

Висновок………………………………………………………………………….10

Список використаної літератури………………………………………………..11

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

 

        

           На сьогодні неможливо собі уявити ефективне функціонування економіки без розвитку соціально-трудової сфери,  адже людський чинник має надзвичайно важливе значення щодо сталого розвитку, оскільки в центрі уваги є людина, її освіта, потреби, інтереси та рівень життя. [3, c. 209]

Соціально-трудові відносини є ключовим елементом будь-якої економічної системи, "серцевиною" усього комплексу суспільних відносин,. За рівнем розвитку соціально-трудових відносин можна судити про міру соціалізації відносин між працею та капіталом, рівень демократизації суспільства і соціальної орієнтованості економічної системи, досконалість суспільного буття загалом. [1, c. 352]

Саме тому важливо  розібратись у сучасних домінантах розвитку соціально-трудової сфери.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Формування та розвиток системи соціально-трудових відносин

 

З кінця XIX до 60-х років XX ст. соціально-трудові відносини  не виокремились у науку. У той  час людина розглядалась як ресурс виробничої системи, тобто аналізувалася  лише праця, яка вимірювалася затратами  робочого часу та зарплатою. З 60-х років XX ст. у зв'язку з високою оплатою праці у розвинених країнах Європи й Америки продукція багатьох західних фірм стала неконкурентоспроможною порівняно з країнами Південно-Східної Азії. Було прийнято рішення поділити весь персонал на дві групи: висококваліфіковані постійні працівники із соціальними гарантіями й високою оплатою праці ("ядро") та малокваліфіковані сезонні працівники без соціальних гарантій і низькою оплатою праці ("периферію"). Багато підприємців визнало, що єдиним джерелом довгострокової переваги па ринку є звання здібностей своїх працівників і максимізації їх винахідливості, мотивації й людських відносин. Саме тоді починається розвиток організаційної культури: формуються загальні цілі, колективні цінності, харизматичні лідери, тверді позиції на ринку, контроль співробітників за допомогою соціальних коштів, утворюється система соціально-трудових відносин.

Суттєвих змін соціально-трудові  відносини, як в Україні, так і  в країнах з розвиненою економікою, зазнали у 90-х роках XX ст. Ці зміни вплинули на функціонування ринку праці, а саме на підготовку та відтворення робочої сили. Людину почали розглядати як головний фактор ефективності виробництва, а соціально-трудові відносини — як складну динамічну систему, що ґрунтується на певних принципах, реалізується на різних рівнях, які виокремлюються за характером предмета цих відносин. Соціально-трудові відносини в сучасному розумінні їх сутності й змісту є сферою не класового протистояння, а взаємних погоджень, компромісів, угод і договорів між покупцями й продавцями трудових послуг на ринку праці за участю держави.

На основі узагальнення досвіду країн із розвиненою ринковою економікою було сформульовано сутність поняття системи соціально-трудових відносин, під яким доцільно розуміти комплекс взаємовідносин між найманими працівниками і роботодавцями за участю держави з метою ефективного використання людського та фізичного капіталу і досягнення високого рівня ефективності виробництва. [4]

 

 

 

 

 

2. Чинники формування соціально-трудових відносин

 

Формування та розвиток соціально-трудових відносин у суспільстві проходить під впливом певних чинників, значимість яких визначається історичним, економічним, соціокультурним і політичним змістом. 
   До основних чинників слід віднести наступні: 
- особливості соціальної політики; 
- глобалізацію економіки; 
- розвиток суспільної праці та виробництва; 
- життєвий цикл розвитку підприємства (організації). 
   1) Соціальна політика – це важлива складова внутрішньої політики держави, яка втілюється в життя через соціальні програми і на практиці реалізує відносини в суспільстві в інтересах і через інтереси основних соціальних груп населення. 
   Соціальна політика характеризує взаємовідносини соціальних груп з приводу збереження та зміни соціального становища населення в цілому, а також його класів, верств, соціальних, соціально-демографічних, соціально-професійних груп, соціальних спільностей (сім’ї, народи, населення міст, сіл, регіонів і  т.д.). 
   Визначальною у соціальній політиці є діяльність держави, яка спрямована на розвиток, регулювання і стабілізацію соціальних відносин у суспільстві та реалізацію (задоволення) соціальних потреб людини. 
   Завданням соціальної політики є діяльність державних та громадських інститутів, соціальних груп та окремих осіб (суб’єктів соціальної політики), яка спрямована на реалізацію соціальних потреб людини на основі принципу соціальної справедливості при дотриманні її громадянських прав та свобод. Соціальна політика включає законодавчо або іншим чином встановлені гарантії соціального захисту, соціальної підтримки та соціальної допомоги, які представляють собою різні системи заходів, диференційовані за адресною спрямованістю: 
   соціальний захист – система законодавчих, економічних, соціально-психологічних гарантій, яка надає працездатним громадянам рівні умови для покращення свого добробуту за рахунок особистого трудового вкладу в конкретних економічних умовах, а непрацездатним та соціально вразливим верствам населення – перевагу в користуванні суспільними фондами споживання, пряму матеріальну підтримку, зниження податків; 
   соціальне забезпечення – система заходів, направлених на поліпшення умов життя тих груп населення, котрі з різних причин перебувають у гіршому становищі, ніж переважна більшість суспільства. Соціальне забезпечення включає пенсії і різного роду допомоги (у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, вагітністю й пологами, по догляду за дитиною до 3 років, на поховання та ін.); 
   соціальна допомога – це система соціальних заходів у вигляді сприяння, підтримки і послуг, що надаються окремим особам чи групам населення соціальною службою для подолання або пом’якшення життєвих труднощів, підтримки їхнього соціального статусу, повноцінної життєдіяльності та адаптації в суспільстві; 
   соціальна підтримка – система заходів з надання допомоги певним категоріям громадян, які тимчасово опинилися у важкому економічному становищі (частково або повністю безробітні, молодь, що навчається та ін.), шляхом надання їм необхідної інформації, фінансових коштів, кредитів та інших пільг. 
   Соціальна політика представляє собою синтез декількох напрямків державної політики, в тому числі політики у сфері праці, соціально-трудових відносин; політики доходів населення; політики зайнятості, регулювання ринку праці, міграційної політики; політики у соціальній сфері; демографічної політики; екологічної політики та ін.  
   2) Глобалізація економіки. 
   Термін „глобалізація” означає взаємозалежність економік, яка виникає у зв’язку з обміном товарами, послугами та потоками капіталів. Глобалізація економіки є чинником, що регулює соціально-трудові відносини в сучасному світі. 
   Глобалізація економіки – процес формування системи міжнародного поділу праці, світової інфраструктури, світової валютної системи, міжнародної міграції робочої сили, швидкий зріст світової торгівлі та потоків іноземних інвестицій, стрімких технологічних змін [3]. 
   Можна передбачити, що в ХХІ ст. будуть діяти ті ж тенденції у регулюванні трудових відносин, витоки яких було закладено наприкінці минулого століття. Серед них слід відзначити такі: 
- під впливом глобалізації національних економік, діяльності багатонаціональних корпорацій та нормотворчої діяльності МОП у формі конвенцій та рекомендацій у розвинутих країнах і країнах, що розвиваються проходить уніфікація трудового законодавства; 
- сама уніфікація проявляє себе перш за все на регіональному рівні, а в даний час у світі склалися три основні системи регулювання соціально-трудових відносин: європейська соціальна модель; американська ліберальна модель; японська економічна модель, в якій поєднуються перші дві моделі; 
- в рамках регіональних систем (моделей) розвивається диференціація трудового права стосовно окремих секторів економіки та категорій працівників. 
   Для пом’якшення негативних наслідків глобалізації світової економіки в соціально-трудовій сфері 86-а сесія Міжнародної конференції праці у Женеві 18 червня 1998 року прийняла Декларацію МОП про основоположні принципи і права у сфері праці та механізм її реалізації. В документі зазначено чотири основні засади, яких усі держави-члени МОП повинні дотримуватися, а саме: 
- свобода об’єднання та дійсне визнання права на ведення колективних переговорів; 
- усунення усіх форм примусової чи обов’язкової праці; 
- заборона дитячої праці; 
- недопущення дискримінації у сфері праці та зайнятості. 
   Наведені засади, а також норми основних Конвенцій МОП (№29, 87, 98, 100, 105, 111, 138) повинні визначати міжнародні стандарти (так звану соціальну статтю) при укладанні (заключенні) торгових угод між державами та транснаціональними корпораціями. 
   Подальше удосконалення трудових відносин на основі важливих міжнародних нормативних актів буде сприяти соціальній стабільності в суспільстві, дотриманню фундаментальних трудових прав і свобод працівників. 
   3) Розвиток суспільної праці та виробництва. 
     Чинником, що визначає процес формування та розвитку соціально-трудових відносин, є об’єктивні закономірності розвитку суспільної праці, які протягом історичної перспективи виступають у формах поділу та кооперації праці, зросту продуктивності праці та ін. 
   У процесі формування соціально-трудових відносин на підприємствах будь-якого типу й організаційної форми проявляється певна єдність, оскільки соціально-трудові відносини завжди залежать від: 
   1) основних характеристик соціально-трудових відносин (основних правових меж, загальноекономічних умов, структури та розвитку зовнішнього ринку праці, соціокультурного середовища, основних технічних параметрів продукції та устаткування); 
   2) стратегії розвитку організації; 
   3) системи робочих місць на підприємстві (організації праці, нормування, визначення змісту праці, режимів праці та відпочинку, робочого часу та умов праці); 
   4) кадрової політики організації (планування та залучення персоналу, заповнення робочих місць, оцінки роботи, кваліфікаційного росту, оплати праці, мотивації, соціальних пільг, компенсаційних виплат, участі у прибутках та ін.); 
   5) трудової поведінки (установок, мотивів, групових та індивідуальних норм поведінки, конфліктності, професійної соціалізації).  
   4) Життєвий цикл розвитку підприємства. 
   Важливим чинником формування соціально-трудових відносин є цілі, до досягнення яких прагнуть люди і підприємства на різних етапах їх діяльності. Життєвий цикл людини включає декілька стадій. Західні дослідники опираються на трифазну модель життєвого циклу. У роботах японських авторів прослідковується поділ на чотири основні стадії життєвого циклу людини: 
- від народження до закінчення навчання; 
- період вступу на роботу та укладення шлюбу; 
- період трудової діяльності; 
- період після трудової діяльності. 
   На першій стадії соціально-трудові відносини пов’язані переважно з проблемами професійного навчання. На другій – основними є відносини найму та звільнення, соціально-професійного розвитку. На третій провідну роль у соціально-трудових відносинах відіграють умови праці та її оплата. На четвертій стадії життєвого циклу людини є проблема пенсійного забезпечення. 
   Стадії життєвого циклу людини опосередковано впливають на стадії життєвого циклу розвитку підприємства (організації). Якщо на стадії зародження підприємства соціально-трудові відносини носять неформальний характер, то з розвитком організації ці відносини формалізуються, в них формується більша кількість окремих елементів, виробляється система соціально-трудових відносин, яка поступово перетворюється у визначену організаційну культуру. При цьому соціально-трудові відносини є об’єктом довгострокового планування, міждисциплінарного співробітництва, елементом стратегії організації, а головним завданням є розвиток людських ресурсів. 
   У процес розвитку людських ресурсів і формування нової системи соціально-трудових відносин повинні бути включені елементи суспільного регулювання, що дозволяють зменшити витрати, які неминучі при значних суспільних перетвореннях. 
   Суспільне регулювання процесу становлення соціально-трудових відносин нової якості може включати в себе: 
- формування та освоєння всіма суб’єктами соціально-трудових відносин єдиної системи понять, засвоєння однієї мови спілкування з метою взаєморозуміння; 
- ідентифікацію соціально-економічних процесів з точки зору інтересів сторін; 
- формування системи показників, які відображають процеси взаємодії суб’єктів соціально-трудових відносин і відповідно визначення джерел інформації; 
- дослідження досягнень інших країн у цій сфері, узагальнення й оцінка зарубіжного досвіду. 
   Досягнення зарубіжних країн у цій сфері не повинні механічно проектуватися на українську дійсність, вони повинні бути адаптовані до національних традицій та норм трудової етики й моралі. [2, c. 61-66]

 

3. Сучасні домінанти розвитку соціально-трудової сфери

 

Сучасні світові тенденції  у сфері зайнятості та соціально-трудових відносин насамперед обумовлені глобалізацією національних економік та зближенням трудових норм, прав і гарантій у різних країнах.

До найбільш характерних  тенденцій розвитку соціально-трудових відносин у розвинених країнах світу, які домінують в глобалізаційному середовищі, доцільно віднести:

• формування нової якості робочої сили та підвищення ролі висококваліфікованої праці в сфері виробництва продукції, особливо науково-технічного продукту;
• запровадження цілісної системи державних соціальних гарантій найманих працівників;
• підвищення ролі менеджменту персоналу;
• формування нової філософії менеджменту, коли соціальні функції підприємства все більше визначають та підкреслюють функції економічні;

• зміна силової конфронтації у соціально-трудових відносинах на договірні засади узгодження інтересів соціальних партнерів;

• розширення участі найманих працівників в управлінні;
• відмова від тейлорівсько-фордівської системи організації праці та авторитарного стилю управління;
• розвиток систем участі працівників у прибутках підприємств та їхній власності;
• розширення "прозорості" у відносинах між працівниками й роботодавцями  [2, c. 363-365].

Окрім того, значного розвитку набуває соціальне партнерство. Суть соціального партнерства полягає в тому, що це специфічний вид громадських відносин між різними соціальними групами, прошарками й класами, які мають суттєво відмінні соціально-економічні й політичні інтереси. Ці різні інтереси не можуть стати однаковими, проте можливе їх поєднання, забезпечення певного балансу їхньої реалізації.[5]

Соціальне партнерство  одночасно є і результатом, і  активним чинником формування громадянського суспільства, в якому різні соціальні  групи, прошарки і класи зі своїми специфічними інтересами створюють  свої організації, через які формують стійку соціальну спільноту, що забезпечує соціальну та політичну стабільність в суспільстві. Соціальне партнерство уособлює собою відмову від будь-яких насильницьких, революційних методів вирішення соціальних протиріч і орієнтацію на еволюційний шлях розвитку суспільства. Соціальне партнерство заперечує диктатуру будь-якої особи, групи, класу і утверджує суспільний договір, угоду між членами суспільства як основу оптимальної реалізації прав і інтересів різних соціальних груп, прошарків, класів. [1, c. 384-386]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

 

Соціально-трудові відносини зазнали суттєвих змін у 90-х роках XX ст. Ці зміни вплинули на функціонування ринку праці, на ставлення до людини в цілому. З того часу саме соціально-трудовим відносинам приділяється особлива увага. Для них можна виокремити деякі чинники їхнього розвитку, а саме: особливості соціальної політики; глобалізацію економіки; розвиток суспільної праці та виробництва; життєвий цикл розвитку підприємства. кожен з цих чинників здійснює вплив на соціально-трудову сферу.

 

Що ж до сучасності, то теперішніми домінантами розвитку соціально-трудових відносин можна назвати формування нової якості робочої сили та підвищення ролі висококваліфікованої праці в сфері виробництва продукції, особливо науково-технічного продукту; запровадження цілісної системи державних соціальних гарантій найманих працівників; підвищення ролі менеджменту персоналу; розширення "прозорості" у відносинах між працівниками й роботодавцями, а також всесторонній розвиток соціального партнерства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

 

1. Грішнова О.А. - Економіка праці та соціально-трудові відносин: Підручник.- К.: Знання, 2004. - 535с.

2. Качан Є. П. - Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навч.-метод. посібник - Тернопіль: ТДЕУ, 2006. - 373 с.

3. Копитко О.В. Проблеми розвитку соціально-трудової сфери  в умовах поглиблення економічних реформ  в Україні// Науковий вісник НЛТУ України. – 2009. – Вип. 19.3

4.http://pidruchniki.ws/15290527/ekonomika/sotsialnotrudovi_vidnosini_sistema#406

5. http://pidruchniki.ws/19570411/ekonomika/sotsialne_partnerstvo#193