Стратегія економічної безпеки України

Якою ж повинна бути стратегія економічної безпеки в  і на перспективу? Іноді стверджують, що в  головне - забезпечити виживання економіки і всієї країни, а потім - її стабілізацію і тільки в перспективі - розвиток. У дійсності критерій виживання дуже розмитий. Ніхто не може визначити, коли скорочення виробництва досягне своєї межі і наступить стабілізація. Уже протягом багатьох років продовжується спад, і слідом за ним міняється наше уявлення про можливості виживання економіки й початок її стабілізації.

Ринкова система господарювання несе в собі величезні потенційні сили життєстійкості, однак її можливості не можуть реалізовуватися без економічної стратегії. Ринок і підприємництво - це тільки, за виразом американського економіста В. Леонтьєва

Основою державної стратегії економічної й у цілому національної безпеки повинна бути ідеологія розвитку (система наукових поглядів, що включає не тільки економіку, але і філософію, соціологію, інформатику, право, політологію й геополітику і т.д.), що враховує стратегічні пріоритети, національні інтереси, внаслідок чого загрози безпеці зводяться до мінімуму. Якщо ринкові сили не можуть самі вивести країну на шлях розвитку, то потрібно на базі глибокого аналізу ринкової ситуації закласти основи підйому виробництва. Без ідеології розвитку, без культивування промислового і науково-технічного підйому не можна забезпечити рішення задач економічної безпеки.

Відновлення економічного зростання вимагає відновлення платоспроможного попиту як у споживчому секторі, так і в інвестиційному. Низький платоспроможний попит приводить до зникнення багатьох видів виробництв. Надмірний платоспроможний попит, особливо при зниженні виробництва і відповідно пропозиції товарів і послуг, призводить до зростання цін, створює «навантаження» на емісію грошей і сприяє посиленню інфляції.

Розширення сукупного попиту вимагає активізації інвестиційної політики. Особливу роль у рішенні цієї задачі грає держава, вона повинна формувати стабільні умови господарювання, створюючи імпульси щодо інвестування прибутку й амортизаційних відрахувань у відновлення інтелектуально-кадрового, техніко-технологічного, виробничого потенціалу.

Один із напрямків економічної стратегії держави в області забезпечення безпеки полягає у створенні системи гнучкого регулювання ринкової економіки. Зрозуміло, саме по собі регулювання не гарантує безпеки. Воно може виявитися не тільки корисним, але і шкідливим, якщо намагатися відновити форми регулювання, що не виправдали себе. Насамперед, не можна забувати, що мова йде про регулювання не просто економіки, а ринкової її моделі. Важливо не тільки не порушити механізми саморегуляції, але і створювати умови для найбільш ефективної роботи цих механізмів. Для цього суб'єкти ринку повинні мати у своєму розпорядженні досить повну інформацію про розвиток економіки в цілому; задачі структурної політики; пріоритети державної підтримки; так звані провалах ринку; прогнозовані макроекономічні показники і т.д. Звичайно, настільки складну задачу виконують не тільки державні управлінські структури, але і суспільні й приватні аналітичні центри. Загалом роль держави полягає у пізнанні причинно-наслідкових і інших залежностей у ринковій економіці, у попередженні тих стихійних моментів розвитку, що загрожують національній безпеці, у визначенні сфер, здатних дати в перспективі найбільший прибуток. У систему гнучкого державного регулювання доцільно включити наступні основні підсистеми:

макроекономічне регулювання, що встановлює загальні правила й параметри господарювання для всіх типів організацій;

індикативне планування, на основі якого здійснюється орієнтація інвестиційних процесів на обрані пріоритети структурної політики, а також інші типи «тонкого настроювання» механізму господарювання економічними методами для всіх типів організацій;

більш тверде планування діяльності державних підприємств, держзамовлень (насамперед оборонних), а також розробка й здійснення методів керування державним майном.

Сутність і стратегія економічної безпеки не вичерпуються проблемами відновлення економічного зростання на основі нової структурної політики, задоволення споживчого й інвестиційного попиту, розвитку ринку цінних паперів, створення конкурентного середовища, оптимізації відносин власності й менеджменту, створення гнучкої системи державного регулювання ринкового типу. Стратегія не стане дійовим інструментом політики, якщо не будуть конкретизовані задачі безпеки в окремих сферах економіки: у галузях матеріального виробництва; у науково-технічній, соціальній і зовнішньоекономічній сферах; у регіонах.

Державна стратегія в області забезпечення економічної безпеки України повинна бути орієнтована насамперед на підтримку достатнього рівня виробничого, науково-технічного потенціалу, недопущення зниження рівня життя населення до граничних значень, що здатне викликати соціальну напруженість, запобігання конфліктів між окремими шарами і групами населення, окремими націями й народностями. Ця стратегія повинна здійснюватися насамперед через систему безпеки, що утворюють органи законодавчої, виконавчої і судової влади, суспільні й інші організації й об'єднання.

Деякі важливі положення державної діяльності щодо забезпечення економічної безпеки повинні здійснюватися в процесі розробки проектів прогнозу соціально-економічного розвитку України і державного бюджету на кожний наступний рік.

 

2. Ефективність впровадження стратегії

 

Державна стратегія в області забезпечення економічної безпеки розробляється й реалізується в рамках економічної політики, що проводиться, основними пріоритетами якої є досягнення стійкості економічного становища особистості, соціально-економічної стабільності суспільства, держави, дотримання конституційних прав і свобод громадян, законності і законослухняності усіх, включаючи органи державної влади. З цією метою повинна бути створена налагоджена і надійна система державного впливу на економіку, що дає змогу здійснювати з найменшими втратами регулювання найважливіших економічних перетворень, а також здатна взяти на себе функції керівництва й підтримки економіки країни на безпечному рівні. Великі задачі треба буде розв'язати у сфері структурної політики. На макроекономічному рівні основними задачами є: підвищення сукупного попиту; збільшення норми заощаджень і формування сприятливого інвестиційного клімату для трансформації нагромаджень в інвестиції; забезпечення переливу фінансових і виробничих ресурсів від нежиттєздатних підприємств і секторів до ефективних виробників і в сектори зростання; стимулювання експорту і його диверсифікованості; регулювання імпорту з метою захисту вітчизняних виробників у рамках загальноприйнятих процедур. На мікроекономічному рівні в ході здійснення структурної політики на перший план виходять задачі підтримки й стимулювання розвитку економічно ефективних підприємств і організацій, ліквідації чи реорганізації неефективних економічних структур, упровадження ринкових норм поведінки економічних суб'єктів.

У процесі цієї роботи необхідно:

виявити «точки зростання», тобто підприємства й організації, що реалізують проекти й програми, які забезпечують пошук і освоєння реального платоспроможного попиту на вільному ринку;

визначити роль і місце діючих підприємств у господарській системі, організувати процес ліквідації неефективних підприємств, підвищити ефективність управління державними підприємствами;

скласти перелік підприємств, продукція яких необхідна для забезпечення державних нестатків;

виділити ті господарські суб'єкти, у яких контрольний пакет акцій чи «золота акція» повинні бути закріплені за державою для здійснення впливу на рішення, що приймаються даними суб'єктами, із метою забезпечення економічної безпеки;

визначити перелік конкретних підприємств, яким необхідна державна підтримка з метою забезпечення економічної безпеки.

Неодмінною умовою дотримання вимог економічної безпеки є реалізація системи проектів і програм перспективного характеру - як наукових та інноваційних, так і виробничих та інвестиційних.

Соціальна політика, що проводиться державою, повинна сприяти консолідації суспільства на умовах стійкого економічного становища громадян, підвищення їхнього рівня життя. Процес розшарування суспільства на багатих і бідних продовжується, що виявляється дестабілізуючим фактором та створює потенційну загрозу виникнення соціальних конфліктів.

Тим часом реалізація економічної політики повинна супроводжуватися не поглибленням поляризації суспільства, а рівномірним, справедливим розподілом ваги кризового періоду між різними соціальними групами населення.

Для збереження і розвитку науково-технічного потенціалу, що забезпечує стратегічні інтереси та науково-технічну незалежність України, потрібно, на наш погляд, визначити пріоритети державної науково-технічної політики, погоджені із задачами забезпечення економічної безпеки країни. Необхідно розробити державні програми по напрямках фундаментальних досліджень, створити сприятливий інноваційний клімат в економіці з використанням різних форм державного стимулювання реалізації передових технологій і захисту вітчизняних виробників наукомісткої конкурентоспроможної продукції.

Основним напрямком інвестиційної політики на  повинне стати формування сприятливого середовища для підвищення інвестиційної активності, залучення приватних вітчизняних і іноземних інвестицій, для реконструкції української економіки. Підкреслимо, що проведенню ефективної інвестиційної політики будуть сприяти такі принципи:

послідовна децентралізація інвестиційного процесу;

підвищення ролі внутрішніх джерел нагромадження підприємств і заощаджень населення;

значне розширення практики спільного (пайового) державно-комерційного фінансування інвестиційних проектів;

розміщення централізованих капітальних вкладень і державного фінансування інвестиційних проектів виробничого призначення винятково на конкурсній основі;

використання частини централізованих (кредитних) інвестиційних засобів на реалізацію особливо ефективних і швидкоокупних інвестиційних проектів і об'єктів малого бізнесу незалежно від їхньої галузевої приналежності і форм власності для прискорення структурно-технологічної перебудови виробництва;

стимулювання залучення іноземних інвестицій.

Разом з тим має бути визначити перелік виробництв, закритих для іноземних інвестицій, із точки зору економічної безпеки .

Необхідно прийняти заходи для зміцнення фінансово-кредитної системи. Вони повинні передбачати: підвищення ефективності податкової системи, зменшення кількості податків і поліпшення їхнього збирання; ефективний перерозподіл фінансових ресурсів виходячи з загальнодержавних пріоритетів; раціоналізацію витрат на національну оборону.

Для подолання можливих сепаратистських тенденцій і забезпечення єдності в рішенні зазначених задач потрібно розробити стратегію раціонального сполучення інтересів держави й регіонів. Вона повинна базуватися на обмеженні ролі центральних органів в економічних процесах регіонального і місцевого рівня і зосередженні їхніх зусиль на створенні й підтримці ринкових механізмів, проведенні єдиної економічної політики.

До пріоритетних задач регіональної політики в області економічної безпеки варто віднести:

реорганізацію економіки регіонів з урахуванням переваг галузей спеціалізації;

відновлення і раціональне використання власних джерел розвитку агропромислових регіонів;

подолання депресивного стану в регіонах з екстремальними умовами, створення умов для відродження нечисленних народів;

формування територіально-виробничих комплексів нового типу, орієнтованих на виробництво й реалізацію продукції, що відповідає вимогам ринку, за рахунок нецентралізованих інвестицій;

розвиток міжрегіональних інфраструктурних систем (транспорту, зв'язку, інформатики).

Найбільш важливими задачами у сфері зовнішньоекономічної діяльності, що забезпечує економічну безпеку, повинні стати:

регулювання розвитку зовнішньої торгівлі при дотриманні економічних інтересів України й забезпечення її економічної безпеки, підвищення економічної ефективності зовнішньоекономічної діяльності в умовах інтеграції української економіки у світове господарство;

подальший розвиток експортного потенціалу, у першу чергу, за рахунок розширення виробництва високотехнологічних товарів, проведення політики імпортозаміщення;

підтримка інтересів вітчизняних експортерів на зовнішніх ринках з метою відновлення й збереження їхніх позицій на товарних світових ринках;

проведення в рамках загальноприйнятих процедур політики розумного протекціонізму у відношенні вітчизняних виробників, що не є монополістами на внутрішньому ринку;

забезпечення найбільш сприятливих для України умов погашення зовнішнього боргу і його обслуговування;

досягнення стабілізації курсу гривні стосовно вільно конвертованих валют;

забезпечення безперебійної роботи транспортних артерій, що з'єднують Україну із зовнішніми ринками (залізничний і автомобільний транспорт, магістральні газо- і нафтопроводи, між системні та міжрегіональні лінії електропередач і т. ін.).

У сфері боротьби з криміналізацією економіки необхідно активізувати протидію організованій злочинності, порушенню прав громадян у сфері економічної діяльності. На державному і регіональному рівнях повинні бути прийняті заходи, що забезпечують, у першу чергу, боротьбу з загрозами економічної злочинності, яка завдає збитки конституційному ладу, соціальній стабільності економічної діяльності.

Великі задачі повинні бути вирішені у сфері управління економікою. Удосконалення системи управління економікою вимагає, насамперед, чіткого визначення задач загальнодержавного, регіонального і місцевого рівня і відповідного розмежування щодо державного управління між органами виконавчої влади суб'єктів за умови забезпечення єдності системи виконавчої влади. Для підтримки економічної безпеки необхідно активізувати дії в усіх напрямках економічних реформ, включаючи: створення нормативно-правового простору, нових інститутів управління і здійснення інституціональних перетворень; розробку механізму розв'язання спірних питань і конфліктних ситуацій, що виникають у сфері економічних відносин; гармонійний розвиток економічних і політичних відносин із країнами ближнього й далекого зарубіжжя з урахуванням взаємних інтересів і забезпечення економічної безпеки України; зміцнення державної влади, підвищення довіри до її інститутів, а також раціоналізацію механізмів вироблення і формування економічної політики.