Історія митного оподаткування в Україні

В 1944 р. союзні республіки отримали право  на зовнішні відносини (яке фактично було реалізоване частково), але  митна справа була підпорядкована виключно органам управління Союзу РСР.

Потім митна політика в Радянському  Союзі перестала виконувати регулятивні  функції і впливати на розвиток торгівлі з окремими країнами. Митний тариф  на імпортовані товари став покриватися  з держбюджету і не мав істотного  впливу як на внутрішнє ціноутворення, так і на економічну ефективність зовнішньоторговельних операцій.

У 1937 році до митного тарифу було внесено  зміни— різке зниження мінімальних  ставок. Для всіх видів сировини, промислового устаткування, машин, верстатів  було встановлено мито в розмірі 1 % від їх вартості. Отже, у 30-ті роки діяльність митних органів зводилась лише до контролю та пропуску товарів, вантажів, пасажирів. Митні органи фактично почали виконувати правоохоронну функцію, а не фіскальну чи регулятивну.

Вдосконалення системи тарифного  регулювання припадає на другу половину 40-х і 50-х років. Митний тариф у  післявоєнний період поділявся на: загальний митний тариф з привізної  торгівлі; привізний тариф для  країн Сходу; тариф для товарів  афганського походження; диференційований митний тариф для товарів, що завозились через Мурманський порт; конвенційні  ставки мита на деякі товари, спеціально обговорені в торгових угодах з іноземними державами.

У кінці 50-х та на початку 60-х було видано ряд правил та інструкцій, які  регулювали питання пропуску через  кордон вантажів, транспортних засобів, осіб та міжнародних поштових відправлень. Постановою Ради Міністрів СРСР від 28 липня 1961 року № 671 був затверджений новий митний тариф СРСР, який вводився в дію з 1 жовтня 1961 року. 5 травня 1964 року Президія Верховної Ради СРСР затвердила Митний кодекс СРСР. У 1962 р. було підписано в Берліні угоду  про співробітництво і взаємодопомогу з митних питань між соціалістичними  країнами.

Трансформація економічної системи  з 1985 року відкрила новий етап розвитку радянської митної політики. Істотні  зміни в системі митно-тарифного  регулювання відбулися в 1989 року, коли слідом за скасуванням державної  монополії на зовнішню торгівлю та розширенням кількості учасників  експортно-імпортних операцій було введено обов'язкове декларування товарів  та іншого майна, що переміщується через  кордон. Тобто основними функціями  митно-тарифної політики стали фіскальна та регулятивна.

6.Характеристика сучасного етапу розвитку митно-тарифної політики України

Еволюцію митно-тарифної політики України з моменту становлення  держави можна розділити на чотири етапи.

Перший етап (1991—1993рр.) характеризувався зміною пріоритетів, коли головним став контроль за зовнішньоторговельною  діяльністю, а не за переміщенням фізичних осіб, як було за централізовано-планової системи господарювання. Було впроваджено  досить жорсткий експортний і ліберальний  імпортний режими, тобто відносно імпорту домінувала преференційна  функція.

В Україні до початку 1993 року відносно до ввезених на її територію товарів  формально діяв Митний тариф СРСР, затверджений Постановою Ради Міністрів  СРСР від 27 квітня 1981 року № 394. Митний тариф мав таку особливість: сировина, устаткування та обладнання не оподатковувались імпортним митом, тоді як продукти харчування та товари широкого вжитку попадали під  дію мита.

Єдиний митний тариф України  від 11 січня 1993 року у більшості тарифних позицій передбачав ставки від 0 до 10 %. Незначна частина товарних позицій  була об'єктом вищих ставок — 15—30%, а максимальний рівень митного оподаткування  передбачався для алкогольних і  тютюнових виробів — 50 %. Для товарів  з країн, які користувались режимом  найбільшого сприяння, застосовувалися  тарифи, які становили 2—5 %.

Позитивом політики лібералізації  відносно імпорту стало зменшення  дисбалансу між попитом і пропозицією  на внутрішньому ринку, але при цьому  спостерігалась негативна тенденція  щодо неготовності більшості національних підприємств конкурувати з іноземними. Це проявилося в ускладненні реалізації продукції, втраті ринків збуту, в тому числі і внутрішнього, спаді виробництва  і т. п.

Оскільки співвідношення між цінами було на користь світових, то відбулася  переорієнтація експортних поставок з  ринку СНД на західні ринки.

Другий етап (1994—1995 рр.). Основна  мета цього етапу-фіскальна, тобто  наповнення державного бюджету за рахунок  оподаткування імпорту та експорту. У зв'язку з лібералізацією зовнішньоторговельного режиму створюється механізм тарифного  регулювання, який спрямований на отримання  податкових надходжень, тобто забезпечення в першу чергу суто фіскальної функції, а далі — на захист національного  товаровиробника.

Це проявилось у підвищенні середніх ставок мита до 20% за пільговими ставками, а за повними до — 30 %, у скасуванні пільгового мита при імпортуванні продукції  з країн СНД, підвищенні максимальних ставок до 300—350 % (лікеро-горілчані  вироби).

У зв'язку з тим, що ставки імпортного мита були в основному підвищені  на товари споживання, тобто під  дію митного тарифу попала незначна кількість номенклатури товарів, то середньозважена величина мита становила 11,9%, а для країн, з якими Україна  уклала угоди про вільну торгівлю, — 6,3 %. Але при цьому слід зауважити, що ступінь фактичного захисту певних товарів суттєво підвищували  досить високі ставки акцизного збору  на імпортну продукцію.

У той же час було закладено основи щодо проведення узгодженої митно-тарифної політики— це створення в 1994 році Митно-тарифної ради при Кабінеті Міністрів  України і прийняття у 1994 році першої постанови щодо зміни ставок ввізного мита, яка на той час  носила більше фіскальний характер, хоча й мала елементи протекціонізму.

Разом з тим слід зауважити, що протягом 1993—1996 років відбулася певна  позитивна деформація у сфері  зовнішньоекономічних відносин. Це проявилося в першу чергу у нарощуванні  обсягів зовнішньоторговельних  операцій, про що свідчать дані динаміки експортно-імпортних операцій протягом відповідного часу.

Крім цього, протягом зазначеного  періоду спостерігалася ще одна позитивна  і дуже важлива для економіки  України тенденція, а саме — випереджальні  темпи зростання експорту товарів  і послуг над їх імпортом. Так, протягом 1993—1996 року середньорічні темпи зростання експорту становили 20,7 відсотка, або 2,75 млрд дол. США, у той час як середньорічні темпи зростання імпорту були лише 14,1 відсотка, або 2,05 млрд дол. США. Тобто в середньому обсяг експорту щорічно зростав на 6,7 відсотка, або на 0,70 млрд дол. США більше, ніж обсяг імпорту. Такий розвиток подій дозволив Україні у 1996 році вперше за роки незалежності досягти позитивного сальдо торгового балансу 249,2 млн дол. США.

Третій етап (1996—1998 рр.) можна охарактеризувати як протекціоністський. Основна мета- це захист національного товаровиробника від іноземної конкуренції. У цей період спостерігалась тенденція підвищення ставок імпортного мита, почалося застосування комбінованого мита, практично було зрівняно пільгові ставки з повними, встановлено мінімальну митну вартість, введено попередню сплату імпортного мита.

Постачання сировини для українських  підприємств оподатковувалося за мінімальними митними ставками. На експорт окремих  видів продукції було введено  вивізне (експортне) мито.

У листопаді 1996 р. внесено зміни  до ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів  України від 11.01.93 "Про Єдиний митний тариф України", якими передбачено  право Кабінету Міністрів змінювати  ставки мита лише стосовно об'єктів  митного оподаткування і заборонено зменшувати ставки мита для окремих  юридичних і фізичних осіб та за конкретними зовнішньоекономічними  контрактами або звільняти їх від сплати мита чи переносити терміни  його сплати. З 1997 року набули чинності закони, згідно з якими скасовано  всі види пільг, які надавалися юридичним  і фізичним особам при ввезенні практично  всіх підакцизних і більшості  не-підакцизних товарів, а також  пільги при отриманні організаціями  гуманітарної і технічної допомоги у вигляді товарів, що ввозяться  в Україну.

Посилення протекціоністської спрямованості  митно-тарифної політики України, особливо відносно імпорту, швидко відбилось  на обсягах зовнішньоторговельних  операцій. Так, якщо у 1997 році зменшення  зовнішньоторговельного обороту відносно попереднього року становило лише 1 відсоток, то у 1998 році це зменшення становило вже 13,2 відсотка. У 1996 році зовнішньоторговельний оборот скоротився відносно 1996 року на 14,1 відсотка, або на 5,34 млрд дол. США. Протягом цього періоду Україна змогла зберегти додатне сальдо торгового балансу лише за рахунок того, що імпорт товарів та послуг скорочувався швидше, ніж експорт. Так, середньорічні темпи скорочення імпорту складали 7,5 відсотка, а відповідний показник для експорту становив лише 7,1 відсотка, тобто щорічно імпорт скорочувався на 0,4 %, або на 51 млн дол. США більше, ніж експорт.

Варто зауважити, що аналіз вищенаведених  показників показує, що підвищення ставок мита насправді зумовлює скорочення обсягів зовнішньої торгівлі, а їх зменшення, у свою чергу, приводить  до збільшення її обсягів. Тобто існує  досить вагома від'ємна кореляція між  рівнем протекціонізму та обсягами зовнішньоторговельного обороту. Але митно-тарифна політика—  не єдиний чинник, який впливає на зовнішню торгівлю і визначає динаміку зовнішньоторговельного обороту України. Необхідно зазначити, що цілий ряд як зовнішніх, так  і внутрішніх чинників сприяли розвитку негативних тенденцій.

Основними зовнішніми факторами були:

• загострення світової фінансової кризи і, як наслідок, скорочення світової торгівлі;

• зменшення торговельних операцій з Російською Федерацією;

• погіршання кон'юнктури основних товарних ринків для традиційного українського експорту;

• зменшення ціни на російський газ, отриманий у рахунок за транзит;

• зниження тарифів за транзит  російського газу через територію  України.

Внутрішніми чинниками, які негативно  впливали на зовнішньоторговельний  оборот, стали спад виробництва, посилення  платіжної кризи, важкий фінансовий стан підприємств, висока собівартість української продукції за її низької якості, нестабільність гривні.

Отже, у цей період екстенсивний розвиток зовнішньої торгівлі практично  вичерпаний. Без здійснення структурних  змін у експортно-орієнтованих та інших  галузях виробництва неможливе  нарощування обсягів зовнішньоторговельного обороту.

Четвертий етап (1999—2004 рр.). Вдосконалення  системи митно-тарифного регулювання  відповідно до вимог міжнародного законодавства. Це простежується в таких рішеннях.

По-перше, відбулося створення законодавчої бази для приєднання до Конвенції ГС.

По-друге, була досягнута певна  передбачуваність у прийнятті рішень щодо зміни ставок ввізного мита.

По-третє, відбулося зниження ставок ввізного мита на значну номенклатуру товарів текстильної промисловості  відповідно до зобов'язань України  перед ЄС.

Характерно, що нарощування в Україні  тенденції протекціонізму відбувається паралельно з розвитком тіньового  зовнішньоторговельного обороту, контрабанди  товарів, що призводить до масового ухиляння від сплати мита, митних зборів, акцизу і податку на додану вартість.

Парадокс полягає в тому, що підвищення податків на імпорт у вигляді зростання  митних ставок, дискримінаційних процедур спричиняє неадекватне функціонування тарифної системи України, що призводить до незначної частки митних надходжень до державного бюджету і, як наслідок, знижується захист національного товаровиробника. Так, чинна в 1995 р. митно-тарифна система  при всебічному підвищені ставок мита на товари забезпечувала 2,99% доходів  державного бюджету, в 1996 році — 1,53 %, в 1997 році — 9,72 %, в 1998 році — 10,5 %, 1999 році — 10,72 %, 2000 році — 10,5 %, 2001 році — 12,04 %.

21 квітня 2012 року було опубліковано  прийнятий Верховною Радою України  Митний кодекс України від  13.03.2012 року №4495-VI. Відповідно до  положень пункту 1 Прикінцевих та  перехідних положень Митного  кодексу України цей Кодекс  набирає чинності з першого  числа другого місяця, що настає  за місяцем, в якому його  опубліковано, крім пункту 9 цього  розділу, який набирає чинності  з дня, наступного за днем  опублікування цього Кодексу.  Таким чином, Митний кодекс  України набирає чинності 1 червня 2012 року.

Про новий Митний кодекс України  написано вже багато статей та проведено  не один семінар, але звичайно лише практика його застосування допоможе розібратися в тому, чи дійсно він  був потрібен та чи полегшив він  життя суб’єктам підприємницької діяльності.

Наразі підприємствам слід уважно досліджувати норми Митного кодексу  України та визначати для себе кращі шляхи побудови відносин з  митними органами в нових реаліях, очевидно, що погано підготовлені можуть опинитися у не досить гарній ситуації. Зокрема, при всій спрямованості  прийняття Митного кодексу України  на приведення митного законодавства  України у відповідність до Міжнародної  конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, Конвенції про тимчасове  ввезення а також імплементацію  у національне законодавство  Рамкових стандартів безпеки Всесвітньої  митної організації та реформування митної служби України деякі положення  Митного кодексу України є  відверто несприятливими для платників  податків порівняно з діючим кодексом.