Статус та основні напрями діяльності центральних банків

          Рада директорів у взаємодії з Урядом розробляє Основні засади єдиної державної грошово-кредитної політики і забезпечує їх виконання, затверджує річну фінансову звітність, звіт про діяльність і кошторис видатків Банку Росії, приймає рішення щодо кількісних параметрів інструментів грошово-кредитного регулювання, зокрема нормативів, що регламентують діяльність банків, норми обов'язкових резервних вимог, рівня процентних ставок Банку Росії, ліміту операцій на відкритому ринку тощо.

         Національна банківська рада складається із представників Ради федерації, Федеральних зборів РФ, Державної думи, президента РФ, уряду РФ і голови Банку Росії.

          Повноваження Національної банківської ради такі:

• розглядає Основні засади єдиної державної грошово-кредитної політики, а також інформацію Ради директорів з основних питань діяльності Банку Росії;
• затверджує на черговий рік загальний обсяг витрат на утримання службовців Банку Росії, загальний обсяг витрат на їх пенсійне забезпечення, страхування життя і медичне страхування;
• визначає аудиторську організацію — аудитора річної фінансової звітності Банку Росії;
• вносить у Державну думу пропозицію щодо перевірки Рахунковою палатою РФ фінансово-господарської діяльності Банку Росії тощо.

          Територіальні установи Банку Росії — це національні банки автономних республік у складі Російської Федерації (РФ) та головні територіальні управління в інших суб'єктах РФ (краях, областях, автономних округах).

          Територіальні установи Банку Росії не мають статусу юридичної особи. Вони беруть участь у проведенні єдиної державної грошово-кредитної політики, підтримують стабільність банківської системи, забезпечують безперебійність функціонування системи розрахунків, здійснюють регулювання та нагляд за діяльністю банків тощо.

         Розрахунково-касові центри здійснюють розрахунково-касове обслуговування банків, а також представницьких і виконавчих органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів Федерального казначейства, Міністерства фінансів Росії, державних позабюджетних фондів.

    Польові установи Банку Росії призначені для банківського обслуговування військових частин, установ і організацій Міністерства оборони РФ.

          На відміну від територіальних управлінь польові установи мають особливий статус. З одного боку, вони є складовою Банку Росії, з іншого — військовими установами і керуються військовим законодавством.

 

3. Основні напрями діяльності центральних банків

         Призначення та основні завдання центрального банку обумовлюють напрями його діяльності.

 Центральний банк є:

• емісійним центром держави,
• банком банків,
• органом банківського регулювання та нагляду,
• банкіром і фінансовим агентом уряду,
• провідником грошово-кредитної політики,
• органом валютного регулювання і контролю,
• інформаційно-статистичним та аналітичним центром грошової і банківської систем.

          Емісійний центр держави. Центральний банк, як правило, на монопольних засадах здійснює емісію банкнот і монет (грошових знаків). Готівка, що емітується центральним банком, є єдиним законним платіжним засобом на території країни, обов'язковим до прийняття в усі види платежів.

      Центральні банки регулюють готівковий грошовий оборот. Крім того, вилучають непридатні до обігу та неплатіжні грошові знаки і здійснюють їх утилізацію.

          Крім готівкової емісії, центральні банки здійснюють також безготівкову емісію, в результаті якої збільшується обсяг резервів комерційних банків, що є базою для зростання грошової маси..

        Банк банків. Центральний банк забезпечує касове, кредитне і розрахункове обслуговування комерційних банків.

    У процесі касового обслуговування комерційних банків він забезпечує їх готівкою в обмін на їхні резерви, що зберігаються на рахунках у центральному банку.

     У процесі кредитного обслуговування комерційних банків центральний банк забезпечує їх додатковими резервами з метою підтримання їх ліквідності, отже, виступає в ролі «кредитора останньої інстанції».

       Крім того, будучи провідником грошово-кредитної політики, центральний банк використовує кредитування (рефінансування) комерційних банків як інструмент грошово-кредитної політики.

        У процесі розрахункового обслуговування комерційних банків центральний банк зазвичай виступає посередником при проведенні міжбанківських розрахунків.

    Центральні банки відіграють провідну роль у функціонуванні платіжних систем: вони створюють електронні системи міжбанківських розрахунків, розробляють нормативно-правові документи, що окреслюють процедури і правила роботи платіжних систем, стандарти платіжних документів, стосунки між учасниками системи, права та обов'язки сторін.

         Орган банківського регулювання та нагляду. Як орган банківського регулювання, центральний банк визначає певні правила і нормативи, що регламентують діяльність комерційних банків. Здійснюючи касове, кредитне і розрахункове обслуговування комерційних банків та нагляд за їхньою діяльністю, центральний банк має можливість відстежувати дотримання банками встановлених регулятивних вимог. У багатьох країнах у регулюванні банківської діяльності, зокрема в нагляді за діяльністю банків, беруть участь не тільки центральні банки, а й створені державою спеціальні регулятивно-наглядові органи.

        Банкір і фінансовий агент уряду. Центральні банки здійснюють розрахунково-касове обслуговування уряду, беруть участь у забезпеченні касового виконання державного бюджету, відіграють значну роль в управлінні державним боргом, зокрема в розміщенні державних цінних паперів та в їх обслуговуванні за дорученням уряду, виконують функції радника, консультанта уряду з питань грошово-кредитної політики, в деяких країнах вони можуть надавати кредити уряду.

       Провідник грошово-кредитної політики . Проведення грошово-кредитної політики — це найважливіший напрям діяльності центрального банку, оскільки саме в цій діяльності найповніше реалізується призначення центрального банку, а саме: регулювання грошового обороту з метою забезпечення стабільності національної грошової одиниці і сприяння у такий спосіб стабільному економічному розвитку.

        Орган валютного регулювання і контролю. Центральний банк є головним органом проведення валютної політики, тісно пов'язаної з грошово-кредитною політикою. Центральний банк регламентує валютні відносини економічних суб'єктів та їх діяльність на валютному ринку, проводить курсову політику, спрямовану на підтримання обмінного курсу національної валюти, управляє міжнародними ліквідними резервами (золотовалютними резервами), забезпечує валютну ліквідність держави, здійснює контроль за дотриманням економічними суб'єктами встановлених державою законів, норм і правил проведення валютних операцій.

       Інформаційно-статистичний та аналітичний центр грошової і банківської систем. Центральні банки з метою здійснення своєї діяльності проводять аналіз і прогнозування стану економіки країни, і насамперед грошово-кредитних, валютних і цінових відносин. Макроекономічний аналіз і прогнозування дають змогу центральному банку ув'язати грошово-кредитну політику, яку він розробляє, з іншими заходами загальноекономічної політики держави: зі структурною, фіскальною, бюджетною, зовнішньоекономічною політикою тощо.

 

Макроекономічний  аналіз та прогнозування неможливо здійснювати без статистичної інформації, тому центральні банки розробляють монетарну і банківську статистику; публікують статистичні дані, аналітичні та інформаційні матеріали.

 

4. Операції центральних банків

     Центральні банки в процесі своєї діяльності здійснюють операції — активні та пасивні, надають послуги своїм клієнтам.

       Специфіка операцій центральних банків проявляються у трьох аспектах:

• по-перше, центральні банки мають монопольне право емісії грошових знаків;
• по-друге, центральні банки обслуговують специфічну клієнтуру. Клієнтами центральних банків виступають головним чином комерційні банки а урядові структури (казначейства, міністерства фінансів).

         Закони, що регламентують діяльність центральних банків, як правило, забороняють їм здійснювати комерційну діяльність, зокрема обслуговувати господарську клієнтуру ( підприємства, організації, населення).

      Це обмеження захищає комерційні банки від конкуренції з боку сильнішого учасника грошового ринку — центрального емісійного банку, котрий, по-перше, як емісійний банк має особливі можливості щодо формування своєї ресурсної бази, по-друге, як регулятивно-наглядовий орган володіє конфіденційною інформацією щодо діяльності комерційних банків;

• по-третє, для центральних банків, на відміну від комерційних, отримання прибутку не є метою проведення операцій.

Активні операції центральних банків.

1. Центральні банки проводять операції з цінними паперами на відкритому ринку.

     Операції проводяться переважно з державними цінними паперами на вторинному ринку. Центральні банки можуть купувати цінні папери у фірм, населення, комерційних банків або продавати їм цінні папери. І хоч цінні папери в портфелях центральних банків є важливим джерелом їхніх доходів, проте безпосередньою метою їх купівлі та продажу є не дохід.

        Центральні банки проводять операції з цінними паперами, щоб змінити величину резервів комерційних банків.

        Операції на відкритому ринку є найважливішим інструментом, за допомогою якого центральні банки економічно розвинутих країн регулюють пропозицію грошей.

    2.Центральні банки проводять операції з рефінансування (кредитування) комерційних банків.

        Вони надають позички комерційним банкам, здійснюють переврахування векселів, які раніше були враховані комерційними банками. На суму наданих позичок та переврахованих векселів збільшуються резерви банків, а погашення позичок і векселів призводить, відповідно, до зменшення банківських резервів.

      Отже, рефінансування комерційних банків надає центральним банкам можливість регулювати величину їхніх резервів.

        3. Центральні банки проводять операції з міжнародними ліквідними резервами (золотовалютними резервами).

До  складу резервів входять:

золотий запас;

запаси іноземної вільноконвертованої валюти;

резервна позиція у МВФ;

спеціальні права запозичення — СПЗ, або СДР .

          Власником міжнародних ліквідних резервів виступає держава, але розпоряджатися ними в різних країнах можуть різні кредитно-фінансові установи: центральний банк, міністерство фінансів, казначейство, валютне управління, стабілізаційний валютний фонд.

           Центральні банки проводять операції з міжнародними ліквідними резервами (купівля-продаж іноземної валюти, золота) з метою підтримання на потрібному рівні попиту на гроші і пропозиції грошей, а також обмінного курсу національної валюти.

     

         4. Центральні банки деяких країн можуть надавати прямі кредити уряду на покриття дефіциту державного бюджету.

               Найбільшого поширення такі кредити набули в країнах, що розвиваються. Кредити центрального банку мають емісійний характер. З позиції уряду покриття дефіциту державного бюджету за рахунок додаткової емісії грошей — це дуже простий і зручний спосіб збалансування державного бюджету (монетизації бюджетного дефіциту).  З позиції центрального банку це досить небезпечний спосіб, тому що він загрожує стабільності грошей.

           В економічно розвинутих країнах, як правило, на законодавчому рівні центральним банкам забороняється надавати кредити уряду з метою збалансування державного бюджету.

           Узагальнюючи зміст активних операцій центральних банків, слід відзначити, що вони мають емісійний характер. Усі ці операції накопичення цінних паперів, іноземної валюти, золотих запасів у розпорядженні центрального банку, збільшення заборгованості за наданими банком кредитами ведуть до збільшення обсягу банківських резервів, тобто базових грошей (грошової бази), до розширення пропозиції грошей, і навпаки.

 

Пасивні операції центральних банків.

1. Центральні банки емітують на монопольних засадах готівкові кошти в оборот.

          Вони продають готівку комерційним банкам в обмін на їхні резерви, що зберігаються на рахунках у центральних банках. У свою чергу, комерційні банки забезпечують готівкою своїх клієнтів в обмін на депозити, що зберігаються на рахунках клієнтів у банках.