Становлення інформаційного суспільства та індустрія вільного часу

Інформаційна система реєстрації та контролю за виконанням звернень громадян.

Впровадження: структурні підрозділи апарату виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації); 10 районних у м. Києві державних адміністрацій; Київська міська рада; САLL-центр (Інформаційно-довідкова служба київської міської влади). 

Автоматизована система обліку, зберігання та контролю за виконанням розпорядчих документів Київської міської державної адміністрації та Київради.

Впровадження: структурні підрозділи апарату виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації).Інформаційна система «Нагороди».

Впровадження: структурні підрозділи апарату виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації).  

Програмне забезпечення та база даних Інтегрованого банку даних «Житлофонд міста Києва».

Впровадження: Головне управління житлового господарства; 
структурні підрозділи апарату виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації).

Автоматизована системи аналізу фінансово-господарської діяльності апарату Київської міської державної адміністрації.

Впровадження: структурні підрозділи апарату виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації).

Автоматизована система аналізу фінансово-господарської діяльності бюджетної організації.

Впровадження: Київрада; апарат виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації);

Головне фінансове управління;

Головне управління з питань регуляторної політики та підприємництва; 
Головне управління економіки та інвестицій;

Головне управління комунальної власності м.Києва;

Головне управління ритуальних послуг;

Головне управління у справах захисту населення від наслідків аварії на ЧАЕС. 

Інформаційна технологія обліку засобів обчислювальної техніки та комп’ютерних програм.

Впровадження: Головне фінансове управління.

Висновки :

Аналізуючи результати моніторингу загалом, можна зробити висновок про певні досягнення та проблеми. Серед позитивних змін слід зазначити те, що протягом 2008 року спостерігалось зростання кількості веб-сайтів районних державних адміністрацій та послуг рівня односторонньої взаємодії веб-сайтів органів виконавчої влади.

Покращився стан висвітлення інформації на вимогу постанови Кабінету Міністрів України від 04.01.2002 № 3 "Про Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади".

На сайтах багатьох органів виконавчої влади діють розділи, призначені для надання інформації про адміністративні послуги, інвестиційні об'єкти, їх характеристики, механізми залучення коштів для інноваційного інвестування підприємств.

До проблемних моментів можна віднести , передусім , недостатню поінформованість виконавців звітів у деяких органах виконавчої влади, через які неможливо зробити однозначні висновки про надання послуг юридичним та фізичним особам на основі використання електронної інформаційної системи "Електронний Уряд".

Шляхом вирішення зазначених проблемних моментів є підвищення обізнаності працівників підрозділів, відповідальних за роботу веб-сайтів, органів виконавчої влади, у питаннях, пов'язаних із системою "Електронний Уряд", посилення уваги до виконання звітів.

 
 

 

 

 

 

3 Проблеми і перспективи  становлення і розвитку інформаційного  суспільства в сучасній Україні

3.1 Теоретичне обґрунтування  оптимізації становлення і розвитку  інформаційного суспільства в  Україні 

На шляху побудови інформаційного суспільства Україна може ефективно скористатися передовим світовим досвідом, зокрема країн Європейського Союзу та Китаю. Екстраполюючи ці моделі на наше суспільство, потрібно надати їм національного характеру, підрахувати, зважаючи на менталітет українського народу, сучасне становище народного господарства, можливі помилки та позбавитися від негативу.

Розглянемо основні напрямки оптимізації, становлення і розвитку інформаційного суспільства в Україні і у Київі. Прискорення цього процесу може відбуватися за умови реалізації таких заходів.

Перш за все, необхідна розробка та реалізація комплексної державної стратегії інформаційного суспільства, яка передбачала б реалізацію заходів, спрямованих на розвиток інформаційного суспільства в політико-правовій, економічній, соціальній, культурній, технологічній галузях. Одним з найважливіших шляхів оптимізації розвитку інформаційного суспільства в Україні виступає удосконалення інформаційного законодавства України. Дійсно, за роки незалежності в Україні на шляху розбудови інформаційного суспільства певні позитивні зрушення сталися перш за все у сфері інформаційного законодавства. Так , були прийняті Закони України “Про Концепцію Національної програми інформатизації” та “Про Національну програму інформатизації”, “Про телекомунікації”, “Про електронний документ і електронний документообіг”; Указ Президента України “Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та широкого доступу до цієї мережі в Україні”. Розроблено проекти “Інформаційного кодексу України” і програми “ Електронна Україна ” та ін. Загалом процес інформатизації в Україні регулюється майже 150 законодавчими актами .

Для прискорення економічного розвитку України і створення інформаційного суспільства було розроблено проект довгострокової державної програми “Електронна Україна”, що має на меті розвиток Інтернет-індустрії та створення сучасних засобів зв’язку, передусім – Інтернету, на всіх рівнях державного управління – від Уряду до місцевих адміністрацій, перехід усіх державних структур на електронний документообіг, об’єднання локальних державних мереж у єдину мережу, доступ державних службовців до Інтернету. Однак Кабінет Міністрів вже двічі відправляв її на доопрацювання. Висловлюючи повагу її розробникам, не можна не зазначити, що цей проект також не є досконалим. Основна його вада полягає у відсутності чітко поставлених стратегічних цілей, узгодження з існуючими програмами соціально-економічного розвитку країни. Також програма не спрямована на законодавчі, економічні та інституційні зміни, які конче необхідні для розвитку інформаційного суспільства. “Власне, Програма є набором технологічних проектів, якому цілком підійшов би статус частини “Плану дій”, розробленого на основі ширшого стратегічного документа, але не самого такого документа. Тому навіть у разі прийняття законопроекту “Електронної України” у теперішньому вигляді вона швидше за все буде приречена поділити долю багатьох інших програм, які були прийняті в Україні без помітних практичних наслідків”, - зазначає А.В. Колодюк .

Зокрема, основні напрямки державної політики у сфері телекомунікації свого часу були розроблені без урахування реальних ринкових відносин, без комплексного підходу до їх реалізації і отже вже не відповідають умовам сьогодення. Важливою проблемою залишається певна неузгодженість і несистемність вітчизняної правової політики в інформаційній сфері. Як відзначають українські дослідники, значна кількість законодавчих актів ухвалюється з метою вирішення певних тактичних завдань, задоволення кланових інтересів, часто без урахування стратегічних орієнтирів та реальних українських умов .

Недоліки українського інформаційного права пояснюються тим, що, по-перше, часто правова база створювалась у стислі терміни; по-друге, правові акти створювались різними законотворчими установами. Багато із названих актів мають різну юридичну силу, деякі з них поширюються на різні суб’єкти правовідносин. Багато із напрямів інформаційного права не мають достатнього нормативного забезпечення. Все це вимагає подальшого розвитку та вдосконалення цієї галузі права.

Для формування адекватного інформаційного законодавства необхідно забезпечити, перш за все, вироблення загальної стратегії інноваційного розвитку, в рамках якої виробляються закони; вивчення досвіду розвинених країн та міжнародних вимог до сфери інформатизації; визначення проблем інформаційного суспільства та усунення їх за рахунок систем регулювання; аналітичне забезпечення законодавчих ініціатив; а також публічність законодавчого процесу.

Слід зазначити, що нормативно-правове забезпечення сфери інформаційних відносин потребує подальшого розвитку і вдосконалення, зокрема, питань: розробки концепції інформативного законодавства України, яка регулюватиме послідовність підготовки відповідних нормативно-правових актів, їх склад та змістовні вимоги до цих документів, пропозиції щодо внесення змін до цивільного, адміністративного і кримінального законодавства, пов’язаних з урахуванням розробки проекту інформаційного кодексу, проектів законів; формування, використання, зберігання та поширення національних інформаційних ресурсів; заходів підтримки вітчизняної індустрії програмного забезпечення; обміну інформацією в електронному вигляді, насамперед, ведення електронного документообігу, надання офіційного статусу електронному документу; посилення стану інформаційної безпеки, захисту державних інформаційних ресурсів, захисту персональних даних; створення єдиної системи стандартів з інформаційних технологій, узгодження нормативно-правової бази України з нормами міжнародного права сертифікації засобів інформатизації та інше. Розв’язання цих проблем сприятиме подальшому розвитку потенціалу України у сфері інформаційних технологій та подальшої інтеграції до світового інформаційного співтовариства.

Таким чином, аналіз законодавства свідчить, що в Україні створено основи інформаційного права. Разом з тим, якість нормативно-законодавчого забезпечення інформаційної сфери потребує поліпшення. Причому основним завданням реформи інформаційного законодавства повинно бути не механічне зведення до купи чинних нормативно-правових актів , а гармонізація норм через узгоджені методи провідних галузей конституційного, адміністративного, цивільного, трудового та кримінального права.

Україна сьогодні стоїть перед необхідністю концептуально осмислити впровадження інформаціонального способу організації життєдіяльності суспільства. Це означає, що стратегія формування основ інформаційного суспільства має розглядатися в контексті загальних стратегічних пріоритетів соціального, економічного й інституційного розвитку країни, як органічний складник масштабних перетворень у суспільстві та у владних інститутах.

Як відомо, розвиток інформаційного суспільства можливий лише на основі комплексного підходу, який включає стратегічне бачення інформатизації суспільства, чіткі пріоритети цієї інформатизації, координується із наявними соціально-економічними, політичними та культурними умовами держави й міжнародною практикою та пов’язується із розвитком економіки й країни в цілому. Розробка такого підходу можлива лише за рівноправної участі трьох секторів (держави, приватного капіталу та громадянського суспільства), за умови наявності реалістичних цілей та політичної волі. Як правило, це бачення викладається в основоположних документах, що мають назву національних стратегій (політик) інформаційного розвитку.

На основі стратегії розвитку інформаційного суспільства має бути розроблений план дій з урахуванням пропозицій громадського сектору, бізнесових, наукових кіл України та міжнародних організацій, конкретних заходів щодо реалізації стратегії.

Серед різних спроб створення стратегій особливий інтерес являє проект Національної Стратегії розвитку інформаційного суспільства України, розроблений Робочою Групою “Електронна Україна” за допомогою Міжнародного фонду “Відродження” і Фонду “Інформаційне Суспільство України” .

Завдання у процесі розробки даного проекту полягало у формуванні стратегічного бачення розвитку інформаційного суспільства в Україні. Громадська Робоча Група “Електронна Україна” спробувала, врахувавши помилки та досвід попередників, представити свій проект Стратегії, який відбив би сучасні вимоги до документу такого статусу і в той же час був би вільний від вузькокорпоративних та скороминущих інтересів. Головним завданням розробки такої стратегії “Електронна Україна” вважала зміну самого погляду на соціально-економічний розвиток суспільства. Пріоритетом, на думку авторів проекту, повинен стати розвиток в першу чергу людського капіталу, до якого також входить капітал інтелектуальний. У той же час мова йдеться про розвиток усіх сфер, а не якогось одного сектору економіки. Нарешті, при розробці проекту Стратегії автори намагалися максимально врахувати вимоги вітчизняних і міжнародних документів та об’єктивну потребу об’єднання інтересів держави, бізнесу та суспільства.

У межах кожного окремого напрямку Стратегії, а саме: інформаційного, економічного, технологічного, громадського, інноваційного, освітнього та юридичного, було налагоджено консолідовану співпрацю між представниками трьох секторів (державного, приватного та громадського), а також з представниками наукових кіл. Ці події проходили у форматі круглих столів, відкритих дискусій, робочих зустрічей, а також обговорення проекту Стратегії в рамках проведення І стадії Всесвітнього Самміту з питань Інформаційного Суспільства й інших міжнародних конференцій.

Проект Стратегії складається з чотирьох компонентів:

-   створення відповідного економічного, а також інституціонального режиму, що сприяє розширенню й ефективному використанню локальних і глобальних знань у всіх секторах економіки, зміцнює розвиток підприємництва і здатний адаптувати і розвивати економічні та соціальні трансформації;

-   створення суспільства грамотних, універсальних і творчих індивідів, здатних прийняти виклик навчання протягом життя;

-   побудова динамічної інформаційної структури, а також конкурентного й інноваційного сектору економіки, що стимулює присутність розходження ефективних і конкурентноздатних інформаційно-комунікаційних послуг і інструментів відкритого доступу. Мається на увазі не тільки високоякісна інформація або комунікаційні технології, але й інші базисні елементи самодостатнього інформаційного суспільства, наприклад ЗМІ, комп’ютери, а також інші засоби збереження, обробки і використання інформації;