Рівень життя населення: сутність, вимірювання і проблеми диференціації. Проблеми підвищення рівня життя населення

Досить швидко адресними діями (переважно пасивного  характеру) можна викорінити абсолютну  бідність у найгостріших її проявах. Пом'якшення відносної бідності, пов'язаної насамперед з економічною  нерівністю населення, вимагає більше часу і зусиль передусім активного  характеру. Що ж стосується суб'єктивної бідності, то для запобігання соціальних конфліктів, до яких вона може призвести, необхідні час, довіра до влади на всіх рівнях і узгоджені дії чи не всіх соціальних інститутів суспільства.

 

3. Державне регулювання рівня життя населення

Узагальнення напрацювань провідних  вчених і результати власних досліджень

дозволяють стверджувати, що державне регулювання рівня та якості життя 

населення передбачає комплексне застосування методів, які за формами впливу

поділяються на прямі і непрямі, а за способом впливу – на нормативно-правові,

економічні, організаційні, адміністративні, соціально-психологічні.

Методи прямого регулювання  безпосередньо впливають на рівень та

якість життя населення. Прикладом  прямого державного регулювання  є чинна

нормативно-правова база, яка регламентує  права, обов’язки та міру

відповідальності населення. Одначе міра впливовості прямих методів  істотно 

залежить від особливостей застосовуваних засобів державного регулювання.

Так, підвищення розміру пенсій чи інших соціальних виплат позитивно 

позначається на рівні та якості життя лише тих категорій населення 

(пенсіонерів, інвалідів тощо), для  яких трансферти є основним  чи єдиним 

джерелом їхніх доходів. У той  же час, решта населення до зазначених змін

поставиться байдуже (оскільки їхні доходи залишаться незмінними), або ж 

негативно (збільшиться соціальна  складова Державного бюджету, що зумовить

гальмування темпів економічного розвитку та інші макроекономічні негаразди).

Методи непрямого регулювання  характеризуються опосередкованим 

впливом на рівень та якість життя  населення, оскільки передбачають створення 

сприятливих умов для взаємодії  між економічними суб’єктами. При  цьому 

головним завданням держави  є максимальне узгодження інтересів  держави,

бізнесу та населення. Міра впливовості  непрямих методів на рівень та якість

життя населення залежить не лише від особливостей застосовуваних засобів 

державного регулювання, а й  від способу життя, яке притаманне тому чи

іншому індивіду. Наприклад, ревальвація  національної валюти (2005 р.)

практично не позначилася на гривневих  доходах населення (хоча їх еквівалент,

обчислений в умовних одиницях, збільшився), але обумовило знецінення їхніх 

валютних заощаджень та кредитних  зобов’язань, чергове зростання  цін на

нерухомість та загострення інших  соціально-економічних проблем, але  лише

для тих прошарків населення, які  мали безпосереднє відношення до зазначених

вище економічних операцій (власників  депозитних чи кредитних рахунків,

суб’єктів ринку нерухомості).

Методи нормативно-правового регулювання  базуються на розробці та

виданні юридичних норм, які упорядковують  відносини між громадянами й 

органами державної влади, найманими  працівниками і роботодавцями тощо. Через застосування нормативно-правових методів держава має забезпечити

захист прав власності, дотримання справедливості в розподілі результатів

суспільної праці, сприяти ефективному  функціонуванню національної

економіки й підвищенню рівня та якості життя населення. Залежно  від свого 

статусу і компетенції, органи державної  влади застосовують нормативно-

правові форми управлінської діяльності різного рівня: найвищий

(загальнонаціональний) – формується  Конституцією України, законами 

України, указами Президента України, постановами та розпорядженнями 

Кабінету Міністрів України; центральний  – відомчими підзаконними

правовими нормативними актами; територіальний – розпорядженнями, що

видаються місцевими органами державного управління та органами місцевого 

самоврядування; локальний – підзаконними правовими нормативними актами

(регламенти, положення та ін.), призначення  яких полягає в упорядкуванні 

внутрішньої організаційної діяльності конкретного органу управління. Вибір  і 

застосування тих чи інших форм нормативно-правового регулювання  залежить

від: 1) міста та ролі органу державного управління в загальній ієрархічній 

структурі; 2) належності відповідного органу державного управління до

законодавчої, виконавчої чи судової  гілок влади; 3) масштабності та складності

проблеми, на вирішення якої спрямовані зусилля органів державної влади.

Економічні методи державного регулювання  передбачають будь-яке 

заохочення економічних суб’єктів  до розвитку виробництва, зростання 

національного багатства і підвищення рівня та якості життя населення. Задля 

цього органи державної влади активно  використовують відповідні форми 

державного регулювання: монетарні (грошову емісію; операції на відкритому

ринку; норму обов’язкових резервів; облікову ставку НБУ), фіскальні (перелік  і 

ставки загальнодержавним і  місцевих податків та зборів; операції з державними

цінними паперами), соціально-економічні (надання дотацій і компенсацій,

податкових та інших пільг; встановлення рівня мінімальної заробітної плати;

встановлення розміру і частки бюджетних видатків на соціальний захист

населення). Вибір і спосіб застосування тих чи інших форм економічного регулювання  має ґрунтуватися на таких принципах: 1) відповідність наявній

макроекономічній та політичній ситуації в країні; 2) узгодження цілей окремих

господарюючих суб’єктів з інтересами держави, регіону, населення;

3) забезпечення максимального рівня  ефективності господарюючих суб’єктів  і 

результативності реалізації відповідних  державних програм; 4) орієнтація не

стільки на максимальні поточні  результати, скільки на забезпечення сталого 

економічного розвитку країни; 5) домінування  загальнонаціональних інтересів 

над інтересами окремих економічних, політичних чи адміністративних кланів;

6) унеможливлення прямого втручання  держави в діяльність господарюючого 

суб’єкта, якщо така здійснюється в  межах чинного законодавства.

Організаційні методи державного регулювання  узгоджують інтереси та

ресурси окремих економічних суб’єктів  у процесі їхньої взаємодії через:

1) визначення процедури участі  в тих чи інших заходах (наприклад,  у процесі 

приватизації, державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності);

2) сприяння укладанню угод; 3) надання  необхідних консультацій та 

інформації; 4) розроблення стратегій, програм, прогнозів і планів розвитку

держави (регіону, галузі); 5) координацію  зусиль і ресурсів.

Адміністративні методи державного регулювання  базуються на владі,

дисципліні, відповідальності, й реалізуються через ієрархію управління

економікою за допомогою виконання  обов’язкових посадових інструкцій,

розпоряджень і обов’язків. На практиці органи державної влади  застосовують

такі адміністративні форми  управлінської діяльності: організаційні 

(регламентування, нормування, інструктування), розпорядчі (винесення 

постанови, підготовка наказів, розпоряджень, вказівок, резолюцій),

дисциплінарні (контроль, нагляд, покарання). В умовах розбудови ринкових

відносин і розвитку демократії застосовуються різні засоби адміністративного 

впливу (ліцензії, квоти, санкції, стандарти, норми, державні замовлення, ціни),

одначе, перевагу слід надавати тим  з них, що створюють сприятливі умови  для 

самостійних дій об’єктів управління в межах наданих їм повноважень. Соціально-психологічні методи державного регулювання передбачають

формування в громадян України  почуття гідності, патріотизму та суспільної

значущості, підвищення трудової та політичної активності, прагнення 

забезпечити власний добробут і  добробут членів своєї сім’ї. За сферою прояву

та формами реалізації ці методи можна розділити на чотири групи: соціальні 

(залучення, спонукання, роз’яснення,  примус, залучення громадян до  участі в 

соціальному управлінні) – формування особистості та гармонійний її розвиток;

психологічні (комплектування малих  груп, гуманізації праці, психологічного

тестування при доборі кадрів) –  регулювання відносин між людьми; політичні 

(пропаганда, політична агітація) –  залучення дієздатного населення  до 

політичного життя в країні; морально-етичні (моральне стимулювання,

стягнення, етичне виховання, переконання) – формування системи ціннісних 

орієнтирів, створення умов для  здійснення державно-управлінської  діяльності з 

додержанням встановлених моральних  норм.

Про перспективи застосування методів  і форм державного регулювання рівня 

та якості життя населення певною мірою можна робити висновки на підставі

результатів анкетування повнолітнього  населення Київської, Луганської,

Полтавської, Сумської та Харківської  областей і Автономної Республіки Крим.

Аналіз відповідей респондентів дозволив сформувати рейтинг цих методів (по мірі

зниження їх значущості): економічні, нормативно-правові, адміністративні,

організаційні, соціально-психологічні. Одначе фактична їх значущість, на думку 

респондентів, не збігається з доцільною, а тому потребує відповідного коригування.

Таким чином, проведені дослідження  свідчать, що для вдосконалення 

механізму державного регулювання  рівня та якості життя населення  наразі

необхідно:

– зменшити адміністративний вплив  органів державного регулювання  на

процес взаємодії між економічними суб’єктами;

– здійснити реорганізацію органів  державного регулювання на місцях та

переглянути їх функції, спрямувавши  їх на розробку регіональної та реалізацію

державної стратегії подолання  бідності; – зосередити увагу на правових, економічних і соціально-психологічних

методах державного регулювання рівня  та якостіжиття населення;

– посилити роботу органів державного регулювання по реалізації

інноваційно-інвестиційної моделі розвитку економіки, збереженню існуючих і 

створенню нових робочих місць, заохоченні роботодавців до підвищення рівня 

оплати праці та виконання соціальних зобов’язань перед найманими 

працівниками тощо.

З вищенаведеного можна зробити  такі висновки: 1) наразі серед науковців 

відсутня єдина точка зору стосовно класифікації методів державного

управління (регулювання); 2) у межах  державного регулювання рівня та якості

життя населення застосовуються методи, які за формами впливу поділяються  на

прямі і непрямі, а за способом впливу – на нормативно-правові, економічні,

адміністративні, організаційні, соціально-психологічні; 3) практична реалізація

державної політики підвищення рівня  та якості життя населення потребує

належного теоретико-методологічне  обґрунтування, що має стати предметом 

подальших досліджень.

 

 

 

 

 

 

4. Рівень і якість життя населення України та проблеми їх оцінки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Рівень життя  населення — це складна соціально-економічна категорія, що характеризує можливості суспільства із забезпечення життя, діяльності та всебічного розвитку людини. Ця категорія виражається сукупністю суспільних відносин і умов, що характеризують життя, працю, побут та інтелектуально-культурний розвиток людей, їхню свободу й правову  захищеність.

Складне за своїм змістом поняття «рівень  життя» можна умовно поділити на три  взаємозалежні категорії, які доповнюють одна одну: умови життя (середовище існування); власне рівень життя населення, у вузькому його розумінні; якість життя.

Згідно з  нормативами та стандартами споживання виокремлюють такі якісні рівні життя  населення: достаток — це рівень життя, який дозволяє користуватися всіма  благами, що забезпечують всебічний  розвиток людини; нормальний рівень життя  — рівень, який забезпечує раціональне  споживання за науково обґрунтованими нормами, що дає людині змогу відновлювати свої фізичні та інтелектуальні сили; бідність — рівень життя, за якого  споживання відбувається на рівні збереження працездатності як нижньої межі відтворення  життєвих сил; злиденність — рівень життя, що забезпечує мінімально припустимий  за біологічними критеріями набір благ і послуг, споживання яких дозволяє підтримувати лише життєздатність людини.

Фактори, що мають вплив на рівень життя населення, можна укрупнено поділити на дві  групи: економічні та неекономічні. Економічні фактори пов'язані з відносинами  виробництва, розподілу, обміну та споживання у суспільстві, що визначають економічний  розвиток в будь-якій країні, без  якого неможливо забезпечити  достойний рівень життя громадян. Суспільно-політичні, соціально-правові, інтелектуально-культурні, історичні  та природно-кліматичні об'єднанні  нами у другу групу факторів - неекономічні фактори.