Рівень життя населення: сутність, вимірювання і проблеми диференціації. Проблеми підвищення рівня життя населення

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

ЕКОНОМІЧНИЙ КОЛЕДЖ

ДЕРЖАВНОГО ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО  ЗАКЛАДУ

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ  УНУВЕРСИТЕТ

імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

 

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

з дисципліни «Політична економія»

 

на тему:

«Рівень життя  населення: сутність, вимірювання і  проблеми диференціації. Проблеми підвищення рівня життя населення»

 

 

 

 

 

Виконала студентка групи  2БО0-062   Скрипник Ліна Сергіївна   Керівник Ілікчієва О.І.       Дата захисту «___»______________20__ р. Оцінка «_______________»____________

 

 

 

Київ  – 2013

Зміст

Вступ 2

1. Поняття та показники, які застосовуються для виміру рівня життя населення 5

2. Шляхи підвищення рівня життя населення 7

3. Державне регулювання рівня життя населення 12

4. Рівень і якість життя населення України та проблеми їх оцінки 17

Висновки 18

Список використаних джерел 21

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Як економічна категорія "рівень життя" належить до числа найскладніших системних  понять. Винятково важлива роль цієї категорії у ринковій економіці  зумовлена тим, що вона має одночасно  та рівноцінно виконувати низку функцій, пов'язаних із вивченням відтворення  умов життєдіяльності та мотиваційного  спонукання населення до якісного оновлення  структури споживання.

Відсутність в Україні на складному етапі  суспільної трансформації концептуально-цілісних, системно-збалансованих та методологічно  обґрунтованих механізмів регулювання  життєвого рівня населення у  поєднанні з глибокою економічною  кризою, зумовлює необхідність комплексного дослідження цієї проблеми і різко  посилює її актуальність.

Метою курсової роботи є системне наукове дослідження  проблем рівня життя і його динаміки з урахуванням економічного стану країни та специфіки процесів суспільної трансформації, і на цій  основі розробка методичних і практичних рекомендацій, спрямованих на вдосконалення  шляхом реформування механізмів суспільного  регулювання конкретних структурних  складових, характеристик та параметрів життєвого рівня населення України.

Досягнення  цієї мети зумовило необхідність постановки та розв'язання комплексу завдань:

• охарактеризувати теоретико-методологічні засади визначення категорії "рівень життя";
• визначити показники, які застосовуються для виміру рівня життя населення;
• розробити концептуальні підходи щодо державного регулювання рівня життя населення;
• визначити вплив інфляції та інших кризових чинників на рівень життя населення;
• охарактеризувати соціально-економічні чинники маргіналізації населення;
• дослідити стан соціальної сфери в Україні;
• визначити напрями підвищення рівня життя населення.

Предметом дослідження  є сукупність економічних, соціальних, організаційно-правових відносин і  причинно-наслідкових зв'язків, що формують структурні складові рівня життя  населення та механізми його регулювання.

Об'єктом  дослідження є населення України, його окремі соціальні групи і  верстви, а також суспільні інститути  і суб'єкти господарювання різних форм власності з притаманними їм соціально-економічними та організаційно-правовими формами  впливу на життєвий рівень населення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття та показники,  які застосовуються для виміру  рівня життя населення

Рівень життя  — це соціально-економічна категорія, яка відображає ступінь розвитку і задоволення фізичних, духовних і соціальних потреб населення, а  також умови в суспільстві  для розвитку і задоволення цих  потреб.

Рівень життя  населення визначається, з одного боку, складом і величиною потреб у різних життєвих благах(продукти харчування, одяг, житло,транспорт, різні  промислові і комунальні послуги, освіта, медичне обслуговування, культурно-просвітні  заходи і т.д), з іншого боку –  можливістю їхнього задоволення, виходячи з пропозицій на ринку товарів  і послуг і реальних доходів людей, їхньої заробітної плати. У свою чергу  і розмір реальної заробітної плати, і рівень життя населення визначаються ступенем ефективності виробництва  на основі використання досягнень науково-технічного прогресу, масштабом розвитку і якістю сфери послуг, освітнім і культурним рівнем населення.

Найістотнішими  чинниками, які можуть кардинально  впливати на зміну рівня життя  населення, є політичні чинники. Вони включають характер суспільного (державного) устрою, стійкість інституту  права і дотримання прав людини, співвідношення різних гілок влади, наявність опозиції, різних партій і так далі.

До показників рівня життя населення, що мають  пряме відношення до організації  оплати праці і встановленню її мінімальних  розмірів, відносяться такі поняття, як продовольчий і споживчий кошики, прожитковий мінімум, бюджет прожиткового мінімуму.

Продовольчий  кошик - це набір продуктів харчування однієї людини на місяць, розрахований на основі мінімальних норм споживання продуктів, що відповідають фізичним потребам людини, калорійності, змісту основних харчових речовин і забезпечують дотримання традиційних навичок  організації харчування.

Прийняті  для розрахунків мінімальні норми  споживання продуктів рекомендовані  Інститутом харчування Академії медичних наук України. Вони містять у собі продовольчі товари 11 груп: хліб і  хлібопродукти, картопля, овочі і  баштанні, фрукти і ягоди, м'ясо і  м'ясопродукти, рибу і рибопродукти, молоко і молокопродукти, яйця, цукор  і кондитерські вироби, олія рослинна і маргарин, інші продукти (сіль, перець і т.д.).

Норми диференційовані  по соціально-демографічних групах населення. За основу формування мінімального продовольчого кошика для населення  працездатного віку прийнятий набір  продуктів харчування працюючого чоловіка, що (набір продуктів) забезпечує 2700 ккал у добу (при загальному споживанні білка 88,7 м, у тому числі тваринного походження - 31,5 г). У таблиці 1 приводиться  набір продуктів харчування для  соціально-демографічних груп населення  України на рівні прожиткового мінімуму, що являє собою показник обсягу і  структури споживання найважливіших  матеріальних благ і послуг на мінімально припустимому рівні, що забезпечує необхідні  умови для підтримки активного  фізичного стану дорослих, для  соціального і фізичного розвитку дітей і підлітків.

Отже, поняття  рівня життя охоплює широке коло соціально-економічних, духовних, національних, регіональних, історичних, географічних та інших факторів, що характеризують умови життєдіяльності окремої  людини, домогосподарств, різних прошарків  населення як країни в цілому, так  і окремих регіонів. Однак провідну роль відіграють соціально-економічні фактори. До них належать структура  економіки, обсяг і структура  фонду споживання, реальні доходи населення, зайнятість (забезпечення роботою) і умови праці, тривалість робочого дня і вільного часу, житлово-побутові умови, умови відпочинку і використання вільного часу, рівень освіти і культури, система охорони здоров'я, система  соціального забезпечення, піклування суспільства про дітей і материнство, захист безпеки життя і прав власності. Важливість категорії рівня життя  підкреслюється і тим фактом, що в економічній науці виділяється  економічна теорія добробуту.

2. Шляхи підвищення рівня  життя населення

В основі державної  політики подолання бідності та підняття рівня життя населення має  бути визнання того, що цієї мети не можна досягти виключно шляхом підтримки знедолених. Необхідні комплексні підходи, орієнтовані як на бідні, так і на відносно забезпечені верстви суспільства. Зусилля держави щодо підвищення рівня життя всіх верств населення незалежно від їх матеріального положення мають спиратися на забезпечення сталого економічного зростання, всебічний розвиток і максимально повне використання трудового потенціалу країни, поліпшення ситуації на ринку праці.

Однак саме по собі економічне зростання ніде і ніколи не вирішувало соціальних проблем.

Цілком імовірною (особливо в Україні) видається ситуація, за якої плодами економічного зростання  скористається дуже обмежене коло. Цей прошарок буде прискореними темпами  накопичувати в своїх руках багатство, а бідні так і лишатимуться бідними.

Необхідно подолати вкрай негативну тенденцію соціальної поляризації суспільства, забезпечити  зниження економічної нерівності шляхом запровадження гнучкої податкової політики, раціональних соціальних трансфертів, стимулювання малого та середнього бізнесу, захисту прав дрібних акціонерів, легалізації тіньової діяльності і  незареєстрованих доходів. Економічне зростання створює необхідне  підґрунтя для зниження безробіття (включаючи приховане) та підвищення доходів від трудової діяльності. Поряд з реформуванням системи  оплати праці необхідно забезпечити  зниження економічної нерівності шляхом запровадження гнучкої податкової політики, раціоналізації соціальних трансфертів, стимулювання малого та середнього бізнесу, захисту прав дрібних акціонерів.

Наслідком стане  не тільки зростання рівня життя  основної маси населення, а і зниження масштабів, рівня та глибини бідності.

Другий напрям має стосуватися безпосередньо  соціально вразливих верств населення.

Передусім, необхідно запровадити дієву  систему соціального страхування, яка запобігатиме втраті доходу внаслідок  безробіття, захворювання чи старості. В цьому контексті першочерговим  завданням є проведення повномасштабної  пенсійної реформи, оскільки тільки так можна докорінно поліпшити  становище сьогоднішніх пенсіонерів  при стимулюванні економічної активності населення працездатного віку. Необхідно  запровадити – спочатку добровільну, а через кілька років і обов'язкову – накопичувальну систему пенсійного забезпечення.

Це буде стимулювати  населення реєструвати свої доходи і сплачувати внески до пенсійних  фондів, забезпечить необхідний зв'язок між характером трудової діяльності (тривалістю стажу і сумою внесків  до пенсійних фондів) та матеріальним забезпеченням на старість, і врешті-решт не тільки запобігатиме бідності населення  похилого віку, а й забезпечить  входження значної частини пенсіонерів  до середнього класу.

Необхідна також  реформа системи соціальної підтримки  вразливих верств населення.

Говорячи  про ефективність надання соціальної допомоги, необхідно підкреслити  два основних її прояви: максимальне  охоплення всіх нужденних і мінімальне надання допомоги тим, хто на них  не потребує. Мова йде не про порушення  чинного законодавства і випадки  невиправданого призначення допомог (субсидій тощо). В умовах існування  різноманітної системи підтримки  доходів населення (різних критеріїв  надання різних видів допомог  і різних порогів доходу сім'ї) важливо  забезпечити спрямованість допомог  саме на бідні верстви суспільства.

Адресність  потребує передусім точної ідентифікації  бідних, яка в принципі може досягатися кількома способами. Базою ідентифікації  є оцінка рівня доходів (споживання) сімей (домогосподарств). Безумовною перевагою  такого підходу є максимально  точна спрямованість допомоги. Але  є і цілий ряд проблем, пов'язаних насамперед з невідповідністю реального  рівня життя доходам. Орієнтація ж на рівень споживання при наданні  адресної допомоги ускладнюється тим, що ця характеристика рівня життя  не підтверджується документально і відповідно не може використовуватись безпосередньо у процедурі призначення допомоги. Проблему можна вирішити (і у більшості країн така практика існує) шляхом запровадження показника доходів у поєднанні з бодай вибірковими перевірками реального рівня життя. Але це потребує коригування законодавства, істотного збільшення адміністративних витрат і, як правило, не користується підтримкою населення.

Альтернативний  підхід спирається на так звані індикатори ризику бідності, тобто на наявність  у сім'ї (домогосподарства) однієї або  кількох ознак, що тісно корелюють  з бідністю. Прикладом може бути наявність не менше 5 дітей, відсутність  у сім'ї осіб молодше 75 років тощо. Переваги такого підходу обумовлені спрощенням процедури надання допомоги і відповідним скороченням адміністративних витрат. Відповідно можливі помилки  у забезпеченні адресності: неповнота  охоплення бідних або навпаки  надання допомоги небідним.

Значною мірою  запобігти розпилу коштів може так  званий механізм самоідентифікації  або само адресності. Його ідея зводиться  до формування таких видів допомоги, які прагнуть отримувати тільки дійсно бідні верстви населення. Прикладом, прийнятним для працездатних верств суспільства, можуть бути програми громадських  робіт з оплатою не вище порогу бідності.

Потребує  істотного посилення увага до осіб з обмеженими фізичними можливостями, яким необхідно створити максимально  сприятливі умови для адаптації  до суспільного життя, професійної  реабілітації та зайнятості, запобігання  соціальній ізоляції.

Першим кроком до розробки державної стратегії  підвищення рівня життя та подолання  бідності в Україні стало Послання Президента України до Верховної  Ради України в 2001 році, де вперше на державному рівні було проаналізовано наявні проблеми і окреслено основні  напрями дій. У розвиток ідей послання Кабінетом міністрів було розроблено Стратегію подолання бідності, яку  затвердив своїм Указом Президент  України. Стратегія визначила систему  пріоритетів на коротко-, середньо- та довгострокову перспективу.

Сьогодні  необхідна координація різнопланових  зусиль щодо подолання бідності, їх концентрація в рамках практичної реалізації Стратегії.