Роль кредиту у розвитку економічних процесів

MV + M’V’ = PQ, (1.2)

де, М’ - сума грошових коштів на чекових рахунках; V’ - швидкість обігу грошових залишків на рахунках протягом даного періоду.     Як різновид кількісної теорії грошей, варіант Фішера поділяє всі переваги і недоліки цієї теорії. Платіжні засоби є органічною складовою частиною сучасної грошової маси, однак із формули Фішера випливає, що вони безпосередньо впливають на товарні ціни, що не відповідає дійсності.     З розвитком кредитного обігу відбувається зближення грошової маси з фінансовими активами. З’явилася реальна альтернатива використовувати засоби або в грошовій формі (яка не приносить доход), або в негрошовій формі, що, як правило, приносить доход. Однак в останньому випадку з’являється небезпека, що повністю і в короткі строки капітал не вдасться знову перетворити в гроші. Основи теорії ліквідності були розроблені в працях представників кембріджської школи: А. Маршала, A. C Пігу та ін. На відміну від І. Фішера, А. Пігу спробував визначити масу грошей через величину кінцевого продукту за допомогою показника ліквідності:

М = kPQ, (1.3)

де, М - кількість грошових одиниць (пропозиція грошей); Q - величина суспільного виробництва у фізичному виразі за одиницю часу; Р - ціна виробленої продукції; K - частина кінцевого продукту PQ, якій люди віддають перевагу; KPQ - попит на гроші.            Ця формула отримала назву кембріджського рівняння. Графічно воно може бути інтерпретовано наступним чином. Відкладемо на осі ординат величину суспільного виробництва у фізичному виразі, а на осі абсцис -кількість грошей. Тоді kPQ буде представляти собою лінію, що виходить з початку координат. Тангенс кута нахилу kPQ до осі абсцис буде дорівнювати V = l/k (рис.1.1).

Рис.1.1 Графічна інтерпретація кембріджського рівняння

В 1960-1980 рр. спостерігається  відродження кількісної теорії грошей у вигляді однієї з неокласичних течій в політичній економії монетаризму [9 c.91]. Гроші почали розглядатися економічною теорією як не просто товар, а особливий товар, що виконує в системі економічних відносин специфічну функцію -виступає в ролі загального вартісного еквіваленту.        Сучасний монетаризм - один з найвпливовіших напрямків західної економічної думки, який з кінця 1970-х - на початку 1980-х рр. багато в чому визначав зміст економічної політики провідних країн світу - США, Англії та інших.            Згідно з даною теорією кількість грошей в обігу є визначним фактором формування господарської кон’юнктури, оскільки існує прямий зв’язок між змінами грошової маси в обігу і величиною валового національногo продукту. Монетаристська теорія виникла в середині 50-х років в США як “чикагська школа", лідером якої був М. Фрідмен. Він вважав, що стихійному товарному господарству притаманна особлива внутрішня стійкість, обумовлена дією ринкових механізмів конкуренції та ціноутворення. Прихильники цієї теорії виступають противниками кейнсіанської концепції втручання держави у господарські процеси. Вони стверджують, що державні заходи по стимулюванню попиту, рекомендовані кейнсіанцями, не тільки не поліпшують стан економіки, але й породжують нові диспропорції та кризові спади.    Широкого поширення монетаризм набув у 70-ті роки, коли він використовувався урядовими органами для боротьби із стагфляцією і став теоретичною основою для державних програм грошово-кредитного регулювання економіки.            Незважаючи на те, що монетаризм має ряд напрямів і теоретичних послідовників (К. Бруннер, А. Мельцер, Д. Лейдлер та інші), найбільш популярним є варіант М. Фрідмена, що включає:

1.) Кількісну теорію грошей, що обгрунтовує причинний зв’язок між кількістю грошей в обігу та рівнем товарних цін.              2.) Монетарну теорію промислових циклів, згідно з якою коливання господарської кон’юнктури визначається попередніми змінами грошової маси.         3.) Особливий “передавальний” механізм впливу грошей на реальні фактори відтворення (не через норму відсотка, як вважали кейнсіанці, а через рівень товарних цін).                           4.) Положення про неефективність державних заходів економічного регулювання в зв’язку з присутністю змінних витрат (лагів) між змінами грошових показників та реальних факторів виробництва.                                  5.) “Монетарне правило" (або правило відсотків), згідно з яким відбувається автоматичне збільшення грошової маси в обігу на декілька відсотків у рік незалежно від стану господарства, фази циклу тощо.           6.) Систему плаваючих валютних курсів для “саморегулювання” зовнішньо-економічної рівноваги.         Застосування на практиці монетаристських ідей урядами Великобританії, США, ФРН та інших країн хоча й сприяло уповільненню інфляційних процесів, але посилило розвиток кризових явищ в економіці, стимулювало зростання безробіття в цих країнах.          В даному розділі ми розглянули кілька теорій походження грошей і встановили, що гроші - історична категорія, яка розвивається на кожному етапі товарного виробництва і наповнюється новим змістом, що ускладнюється з зміною умов виробництва.         Таким чином, особливість грошей полягає в наступному:

• гроші - це товар, що виділився стихійно;
• гроші - це особливий привілейований товар, який відіграє роль загального еквівалента;
• гроші розв'язали протиріччя між вартістю і споживчою вартістю, властиві всім товарам, в тому числі і грошам.

Розділ 2

_{2.1 Функції грошей}

Функції грошей, що виділяються в сучасній економічній  літературі, виступають не застиглою формою виразу грошових відносин, а відображають динамічні процеси, що відбуваються, і збагачення цих відносин якісними змінами. Ступінь розвитку тієї чи іншої функції відображає певні етапи розвитку суспільного виробництва.  Тривалий час людство ототожнювало поняття грошей з готівкою, але й тоді через їх багатофункціональність гроші здавалися людям чимось надзвичайним і чарівним. Розвиток самої грошової форми вартості, остаточний розрив (після Ямайської угоди) грошей з золотом, а через нього і з товарним світом, поява нових грошових форм призвели до перегляду традиційних підходів до грошей. Сучасна економічна теорія все частіше розглядає таку структуру функцій та підфункцій грошей.

Міра  вартості:

а) засіб вираження;

б) засіб представлення  одиниці вартості.

Засіб обігу:

а) купівельний засіб;

б) засіб платежу.

Засіб нагромадження:

а) засіб заощадження;

б) засіб збереження вартості.   

Світові гроші розглядаються  не як функція грошей, а як сфера  їх застосування. І в такій якості гроші поділяються на:

• місцеві;
• регіональні (в цій якості, зокрема почала виступати така валютна одиниця як ЄВРО);
• світові.

Функція міри вартості розглядає призначення грошей так: вони забезпечують вираження і вимірювання вартості і товарів, форму ціни. Ця функція реалізується в органічному поєднанні з масштабом цін, який має юридичний характер і залежить від волі держави і виражає не вартість, а ціну. Функція міри вартості полягає в тому, що гроші є загальним втіленням і мірилом вартості найрізноманітніших товарів. Не гроші роблять товари сумарними, а втілена в них абстрактна, суспільне необхідна праця. Тому їх вартість може вимірюватись особливим товаром - грошима, що, як конкретна форма втілення абстрактної праці, самі мають вартість і можуть бути мірою вартості.             Ціна - це грошове вираження вартості товарів. Щоб визначити вартість товарів у грошах, треба певну кількість грошового матеріалу прийняти за одиницю. Вона називається масштабом цін. У різних країнах за грошову одиницю були прийняті різні вагові кількості грошового металу. Наприклад, у Росії після реформи 1897 р. грошовою одиницею став рубль, який містив 0,774234 г чистого золота. У США масштабом цін є долар, який втілював після реформи 1973 р. і до скасування його золотого паритету (вмісту) 0,736736 г чистого золота.           Масштаб цін встановлює держава в законодавчому порядку, тоді як функцію міри вартості гроші виконують об'єктивно. Масштаб цін не залежить від зміни вартості грошового металу, бо він є фіксованою ваговою кількістю металу.            Процес товарного обігу, опосередкованого грошима, можна зобразити формулою Т-Г-Т, де Т - товар, Г - гроші. Цей процес включає два протилежних акти - продаж товару за гроші (Т-Г) і купівлю товару на гроші (Г-Т), в яких гроші відіграють роль посередника і виконують функцію засобу обігу.   Перехід від безпосереднього товарообміну (за формулою Т-Т) до товарного обігу за допомогою грошей (Т-Г-Т) дає змогу успішно подолати межі (індивідуальні, часові та просторові), пов'язані з безпосереднім обміном товару на товар. Індивідуальні межі долаються тому, що стає непотрібним одночасний збіг попиту і пропозиції, а також інтересів власників товарів, які ними обмінюються. Продавши товар за гроші, можна придбати на них будь-який інший товар. Збіг у часі й просторі актів продажу-купівлі також стає непотрібним. На одержані за проданий товар гроші можна купити інший товар у будь-який час і в будь-якому місці. Все це сприяє розширенню масштабів товарообміну і прискоренню руху товарів та грошей.      Функція грошей як засобу обігу полягає в тому, що її виконують, по-перше, не ідеальні, а реальні гроші; по-друге, повноцінні та неповноцінні гроші. Оскільки реальні гроші як засіб обігу весь час переходять з рук в руки, виступаючи посередником при обміні товарами, то можуть використовуватись і неповноцінні гроші.         Призначення грошей як засобу обігу - бути посередником при обміні товарів. Зважаючи на певні обставини товари не завжди продаються за готівкові гроші. Причинами цього є неоднакова тривалість періодів виробництва і обігу різноманітних товарів, а також сезонний характер виробництва і збуту окремих товарів, що створює нестачу додаткових коштів у господарюючого суб’єкта. В результаті виникає необхідність купівлі-продажу товару з відстрочкою платежу, тобто в кредит. Гроші як засіб платежу мають специфічну форму руху: Т - З, а через заздалегідь встановлений строк: З - Г (де З - боргове зобов’язання). При такому обміні немає зустрічного руху грошей і товарів, погашення боргового зобов’язання є кінцевою ланкою в процесі купівлі-продажу. Розрив між товаром і грошима в часі створює небезпеку неплатежу боржника кредитору.         В сучасних мовах господарство є кредитним за своєю суттю, тому кредитні гроші виконують функцію - гроші як засіб обігу і платежу водночас. Оскільки гроші - це такий особливий товар, на який можна купити будь-який інший, то вони стають загальним втіленням суспільного багатства, яке товаровиробники прагнуть нагромаджувати.      Функцію засобу нагромадження гроші виконують, якщо за обміном товару на гроші не настане обмін грошей на товар і гроші залишать сферу обігу і утворять скарб, виступаючи в своїй золотій або срібній "плоті". Специфіка грошей як засобу нагромадження полягає в тому, що це гроші, по-перше, реальні і, по-друге, повноцінні, тобто такі, які мають власну вартість. Процес виробництва зумовлює необхідність нагромадження грошей і тимчасового вилучення їх із сфери обігу, адже кожний товаровиробник для придбання засобів і предметів праці має накопичити достатню суму грошей, а тому тією чи іншою мірою він виступає збирачем скарбів. При цьому можуть нагромаджуватися не тільки золото чи срібло, а й металеві та паперові знаки грошей. Періоди суспільних потрясінь і знецінення грошових знаків щодо благородних металів наочно демонструють фіктивність скарбів у формі неповноцінних грошей.           Поряд з безпосереднім нагромадженням скарбів у монетній формі відбувається їх нагромадження у вигляді предметів розкоші з золота та срібла. Це приводить до того, що, з одного боку, все більш розширюється ринок для золота і срібла незалежно від виконуваної ними функції, а з другого - створюється приховане джерело пропозиції грошей, яке є особливо дійовим у періоди суспільних потрясінь.         В умовах обігу металевих грошей останні як скарб стихійно регулювали грошовий обіг. У зв'язку з постійними коливаннями товарного виробництва і товарного обігу, його швидкості, цін циркулююча маса грошей то зменшувалась, то збільшувалась. Це відповідало випаданню грошей у скарб або вилученню їх з нього. Отже, скарб був відвідним і привідним каналами для циркулюючої грошової маси, завдяки якому вона не знала ні надлишку, ні нестачі.             Важливе значення цієї функції - стихійно регулювати грошовий обіг при пануванні знаків вартості - втрачено. Тепер кредитні гроші не можуть еластично розширювати або зменшувати кількість необхідних для обігу грошей, як це було при золотих грошах.      Виконання грошима функції засобу накопичення є важливою передумовою розвитку кредитних відносин, за допомогою яких стає можливими використання тимчасово вільних коштів, що утворюються в різних сферах господарства і населення для надання їх в позику підприємствам і організаціям інших галузей і окремим кредиторам. Кредитні відносини, що виникають і постійно відновлюються, сприяють доцільному використанню ресурсів господарства, розвитку виробництва і більш повному задоволенню потреб населення. Такі результати використання грошей у функції засобу накопичення в межах народного господарства.      Таким чином всі наведені функції грошей представляють собою прояв єдиної сутності грошей як загального еквіваленту товарів та послуг, знаходяться в тісному зв’язку та єдності. Логічно та історично кожна наступна функція є результатом розвитку попередніх функцій.  З усього вищесказаного випливають три основні властивості грошей, які розкривають їх сутність:

• гроші забезпечують загальну безпосередню обмінність - за них купується будь-який товар;
• гроші виражають мінову вартість товарів - через них визначається ціна товару, а це дає кількісне порівняння різних за споживчими вартостями товарів;
• гроші виступають загальною матеріалізацією загального робочого часу, що втілюється в товарі.

_{2.2 Походження та становлення грошей}

Гроші існують  так давно, як і людська цивілізація. Протягом століть гроші постійно змінювались і сьогоднішній їх стан не є завершальною і остаточною стадією їх розвитку.        Роль грошей з давніх часів привертала увагу вчених. Однак, як справедливо помітив в середині минулого сторіччя англійський прем’єр-міністр У. Гладстан, “навіть кохання не зробило стількох людей дурнями, скільки роздуми з приводу сутності грошей".        Світовій економічній літературі відомо кілька альтернативних концепцій походження грошей. В одній з них - раціоналістичній - зазначається, що гроші є результатом згоди між людьми, які визнали необхідність спеціальних засобів для обслуговування мінового обороту. Вперше ця концепція була висунута Арістотелем у праці "Нікомахова етика". Деяке законодавче відображення вона знайшла в античному і середньовічному суспільствах. Наприклад, у римському праві було зафіксовано, що імператор декретує вартість грошей.   Раціоналістична концепція походження грошей застосовується і в літературі кінця XX ст. під час аналізу тих форм, яких набувають гроші. Відомий англійський економіст Л. Харріс у праці "Грошова теорія" викладає суть цієї концепції: "Сам по собі доларовий білет - річ непотрібна; він набуває вартості лише тому, що суспільство через свої закони і звичаї наділяє його властивістю функціонувати як засіб обігу. Аналогічно морські черепашки, які використовувалися в деяких співтовариствах як гроші, не мали б вартості, якби суспільна структура, яка їх породила, не потребувала в якійсь формі грошей і не надала їм відповідної ролі". Отже, раціоналістична концепція заперечує товарну природу грошей, їх стихійне походження.    Представники іншої концепції - еволюційного походження грошей - вказують на товарну природу грошей, стихійне виділення їх із загальної маси товарів і на їх особливе місце в економіці. Всебічно ця концепція була обґрунтована в роботах К. Маркса та його послідовників. Однак вона має прихильників не тільки серед марксистів. Концепція поширена і в сучасній економічній літературі Заходу, хоч і не пов'язується з подвійним характером праці, втіленої в товарі, і подвійною природою товару, його внутрішньою суперечністю.           Представники функціональних концепцій грошей серед конкретних причин, які викликають необхідність використання грошей, називають такі: відсутність синхронізації надходжень і платежів, яка ускладнює прямий товарообмін; наявність трансакційних витрат, тобто витрат праці і ресурсів, необхідних для здійснення товарообмінних угод (у цьому випадку гроші є засобом мінімізації витрат); невизначеність господарських перспектив, що змушує учасників обігу накопичувати залишки грошей для страхування від ризику; час як невід'ємний елемент процесів виробництва і обігу товарів, який надає грошам роль з'єднувального ланцюга між сьогоденням і майбутнім.  Процес еволюції та становлення грошей представляє собою розвиток форм вартості, тобто розвиток мінової вартості.     Перша форма - проста, або випадкова форма вартості властива низькому рівню розвитку продуктивних сил. При натуральному господарстві надлишок продукції виникав лише періодично, час від часу. Товари, які вироблялися в надлишку, випадково змінювали свою вартість через посередництво іншого товару (наприклад, одна вівця дорівнювала одному мішку зерна). Мінова вартість при такому обміні могла часто змінюватися в часі і просторі. Однак вже в цій простій формі вартості були закладені основи майбутніх грошей.  Друга форма - розгорнута форма вартості. З подальшим розподілом праці і зростанням виробництва все більше продуктів - товарів надходить на ринок. Один товар зустрічається при обміні з великою кількістю інших товарів-еквівалентів. Наприклад, один мішок зерна дорівнює: одній вівці, або одній сокирі, або одному аршину полотна тощо.      Третя форма вартості - загальна, коли товар стає головною метою виробництва. Кожний товаровиробник за продукт своєї праці прагнув отримати загальний товар, який потрібний всім. В зв’язку з такою об’єктивною необхідністю з товарної маси стали виділятися товари, що виконують роль загального еквіваленту. Загальними еквівалентами ставали худоба, хутро, у племен Центральної Африки - слонова кістка. Однак на цій ролі товари затримувалися недовго, оскільки не задовольняли вимог товарного обігу і по своїм властивостям не відповідали умовам еквівалентності.    В результаті розвитку обміну загальним еквівалентом протягом тривалого періоду стає один товар, здебільшого метал. Цей процес становлення товару як загального еквіваленту дуже складний і тривалий. Він визначив появу четвертої форми вартості - грошової, для якої вартості характерні наступні риси:

• загальне визнання даного факту як покупцем, так і продавцем;
• наявність особливих фізичних властивостей у товару-грошей, придатності для постійного обміну;
• тривале виконання грошима ролі загального еквівалента.

Отже, цілком очевидним  є висновок про те, що гроші виникли  стихійно з обміну, а не за згодою сторін. В ролі грошей виступали  різні товари, але більш придатними виявилися дорогоцінні метали: золото і срібло.   Отже, гроші за своїм походженням - це товар. Виділившись із загальної товарної маси, вони зберігають товарну природу і мають ті ж самі дві властивості, що і будь-який інший товар: володіють споживчою вартістю (наприклад, золото в формі грошей може використовуватися як прикраса і задовольняти естетичні потреби людини) і вартістю, оскільки на виробництво товару-грошей (золота) витрачена певна кількість суспільної праці.   В той же час гроші на відміну від звичайних товарів є особливим товаром:                                 1. Споживча вартість товару, що виконує роль загального еквіваленту ніби подвоюється (крім конкретної споживчої вартості, вони мають загальну споживчу вартість, оскільки з їх допомогою людина може задовольнити будь-яку потребу);                       2. Вартість грошей має зовнішню форму прояву до їх обміну на ринку. Товар-гроші завжди можна обміняти на будь-який інший товар, необхідний власнику грошей. В той час як вартість звичайного товару прихована і виявляється в процесі обміну, коли товар продається на ринку.     Отже, гроші - один із найвагоміших здобутків людського суспільства. За період свого існування їх розвиток зазнавав піднесень і спадів. Від них відмовлялися і знову запроваджували, їх вартість зростала і знижувалася, вони разом з економікою переживали інфляцію і депресії...    Деякі економісти порівнюють гроші з колесом економічної науки, побудову якого ще нікому не вдалося пояснити.

_{2.3 Форми грошей та їх еволюція}

Еволюція форм грошей відбувалася в напрямі  від повноцінних грошей до неповноцінних, якими є сучасні гроші. Повноцінними були гроші, що мали внутрішню реальну вартість, адекватну вартості товару, який виконував функцій грошей, чи вартості того матеріалу, з якого гроші були виготовлені (золоті і срібні монети).       Неповноцінними є гроші, які набувають своєї вартості виключно в обігу. При цьому вона може істотно відхилятися від вартості того матеріалу, з якого виготовлені. Між періодами використання повноцінних і неповноцінних грошей знаходиться епоха використання змішаних форм.    Початковою висхідною формою грошей були товарні гроші. Спочатку це були предмети першої необхідності - худоба, сіль, зерно тощо.   Товарні гроші мали подвійне існування як звичайний товар і як гроші. Подвійність виявлялась в їх споживній і в міновій вартості. Особливість таких грошей полягала в тому, що вони одночасно використовувались як продукти для безпосереднього споживання, так і в якості засобу обміну. Товарні гроші мали однакову вартість при торгівлі ними як звичайним товаром та в якості грошей. Наприклад, якщо какао використовувалось в якості грошей і як напій, то в обох випадках воно мало однакову вартість. Аналогічно і золото мало однакову вартість в якості грошей і як ювелірний виріб.     У міру подальшого розширення і поглиблення товарно-грошових відносин ринок поставив перед грошовим товаром нові вимоги: гроші повинні бути однорідними, портативними, економічно подільними, здатними тривалий час зберігати свою вартість. За своєю природою попередні гроші вже не відповідали таким вимогам. На їх місце ринок стихійно висунув різні метали, серед яких було також срібло і золото.       Отже, наступила епоха металевих грошей. Вона характерна тим, що тривалий час в обігу використовувалися повноцінні золоті або срібні монети, номінальна вартість яких відповідала їхній ваговій вартості, приватні особи могли вільно придбати золоті монети взамін металевих зливків; вартість грошей безпосередньо залежала від вартості золота.     Монета у звичному для нас вигляді - круглого диска із зображенням - з'явилася у VII ст.д.о н. е. у малоазійській державі Лідії. Правда, спочатку форма грошей у кожній державі була різною: у Стародавньому Китаї - залізні прутики, у Мексиці - у вигляді літери "Г", в Ольвії (Північне Причорномор'я) - довгасті бронзові "дельфіни" та "стріли" (рис.2.1).