Роль антимонопольного законодавства України в забезпеченні добросовісної конкуренції

 

                      

Міністерство освіти і науки, молоді і спорту України

Криворізький економічний інститут

ДВНЗ «Криворізький національний університет»

 

 

кафедра політичної економії

 

Індивідуальна робота

з політичної економії

на тему: Роль антимонопольного законодавства України в забезпеченні добросовісної конкуренції

студентки І курсу

обліково-економічного факультету

гр. 6.509-2

Мельник Юлії

Науковий керівник:

Луціва О.О.

 

 

 

 

 

Кривий Ріг - 2012

ПЛАН

Вступ

1. Економічна природа і форми монополій.
2. Необхідність, методи та роль антимонопольного законодавства в Україні.

Висновки

Список використаних джерел

 

ВСТУП

Темою, обраною для розгляду в даній роботі, є роль антимонопольного регулювання в економіці України. На сьогодні для економіки України висвітлення даного аспекту являється надзвичайно актуальним, оскільки країна переживає перехідний період, що уособлює в собі структурні перетворення, як на рівні пересічного громадянина, так і на рівні української економіки в цілому.          

Досліджували питання, пов'язані із формуванням і розвитком систем законодавчого забезпечення державного антимонопольного регулювання ,такі науковці: А.Я.Бутиркін, А.Біндельс, І.В.Князева, В.Д.Лагутін, А.Ф.Мельник, Р.О.Романів, Н.Л.Станько.

Метою написання представленої роботи є досконале розкриття питання антимонопольного регулювання економіки України.

Задачами, поставленими для відпрацювання в даній роботі, є визначення причин виникнення монополій та економічних наслідків від їх діяльності в регулюванні економіки України; формулювання об'єктивної необхідності та сутності антимонопольного регулювання української економіки; виділення особливостей антимонопольного регулювання, що здійснюється на теренах української економіки; прогнозування перспектив розвитку антимонопольного регулювання України.

Для розв'язання поставлених задач в роботі використано такі методи досліджень: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, абстрагування, конкретизація,наукова абстракція, дедукція і індукція.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. ЕКОНОМІЧНА ПРИРОДА І ФОРМИ МОНОПОЛІЙ

У другій половині XIX ст. організаційно-економічна структура капіталізму, представлена переважно малими і середніми підприємствами індивідуальної приватної власності, почала стримувати економічний розвиток. Нездатність опанувати досягнення НТП загострила суперечність між існуючими капіталістичними виробничими відносинами, заснованими на індивідуальній приватній власності, і потребами розвитку продуктивних сил. Розв'язанню цієї суперечності сприяли концентрація і централізація виробництва і капіталу, як наслідок -- загострення конкуренції, виникнення та розвиток на цій основі монополій. На межі XIX--XX ст. у багатьох країнах відбувалося особливо стрімке зростання концентрації виробництва.

Ефективним засобом концентрації є комбінування виробництва -- поєднання на одному підприємстві різних виробництв, продукція яких є сировиною, напівфабрикатами, допоміжними матеріалами для інших виробництв.

Відбувається комбінування виробництва за різними спрямуваннями:

• комбінування по вертикалі: поєднання послідовних стадій виробничого циклу (від виробництва сировини до створення готового продукту) в один процес;
• комбінування по горизонталі: поєднання галузей, з яких одна переробляє відходи або побічні продукти іншої;
• комбінування по діагоналі: поєднання галузей, які виконують допоміжну, обслуговуючу роль щодо інших (виробництво упаковки, ремонт, організація збуту, перевезення).

Комбінування знижує витрати виробництва і збуту продукції, відкриває простір для технічних нововведень, використання відходів, що сприяє підвищенню норми прибутку, посилює позиції підприємств у конкурентній боротьбі.

Наслідком концентрації виробництва є концентрація і централізація капіталу.

Концентрація капіталу. Як відомо, вона є процесом збільшення розміру капіталу за рахунок капіталізації додаткової вартості, тобто використання певної її частини на розширення виробництва. За концентрації капіталу збільшення розмірів індивідуальних капіталів постає як одночасне збільшення розмірів суспільного капіталу.

Централізація капіталу. Процес збільшення розмірів індивідуального капіталу шляхом об'єднання кількох індивідуальних капіталів у один більший. Внаслідок цього відбувається перерозподіл капіталу в суспільстві без зміни його загальних розмірів. Централізація капіталу здійснюється у процесі конкуренції індивідуальних капіталів через поглинання більшим капіталом дрібних, які змушені погоджуватися на таку централізацію, щоб уникнути розорення. Однією з основних форм централізації капіталу є утворення АТ, які централізують розсіяні у суспільстві дрібні капітали, вдаючись до продажу власних цінних паперів (акцій).

Отже, концентрація і централізація виробництва і капіталу, створивши об'єктивну необхідність і можливість виникнення монополій, стали їх економічною основою. Можливість створення монополії виникає на тому рівні концентрації виробництва і капіталу, коли випуск продукції галузі зосереджується в руках кількох десятків власників великих і надвеликих підприємств, що полегшує досягнення домовленостей між ними. Необхідність монополії зумовлює конкуренція підприємств-гігантів, яка може бути тривалою і здатна спричинити їх розорення. Це породжує економічний інтерес до об'єднання кількох великих підприємств або їх змову стосовно утримання високих цін тощо.

Монополія (грец. топоs -- один; роleo -- продаю) -- захоплення економічними суб'єктами частини або всього ринкового простору і встановлення на ньому свого панування.

Монополія означає наявність одного продавця певного товару чи послуги або ситуацію, коли одна фірма забезпечує повний випуск товарів. Ці товари не мають близьких субститутів (товарів-замінників), тому споживачам немає з чого вибирати.

Перші монополістичні об'єднання виникли ще в XV--XVI ст. На ранніх етапах становлення капіталізму існували великі торгові монополії в Нідерландах, Німеччині, Великобританії (Ост-Індська та Вест-Індська компанії та ін.). Однак на той час це було винятком, функціонували вони переважно у сфері обігу, не впливали суттєво на загальний процес відтворення. Панівним елементом господарської структури капіталістичного суспільства монополії стали наприкінці XIX -- на початку XX ст.

Спершу вони функціонували у капіталоємних галузях важкої індустрії: енергетичній, сировинній, потім проникли в легку промисловість, транспорт, банківську і страхову сфери, сільське господарство тощо.

Становлення монополій відбулось у три етапи:

1. Зародження монополій. Воно здійснювалося у межах найвищого ступеня розвитку вільної конкуренції (до 60--70-х років XIX ст.).
2. Активний розвиток монополій. Цей процес розпочався після економічної кризи 1873 р. Однак на той час монополії не мали великого поширення й економічної могутності.
3. Утвердження монополій (картелів -- об'єднань підприємств однієї галузі) як однієї з основ господарського життя. Це було наслідком економічного піднесення наприкінці XIX ст. і кризи 1900--1903 рр. Водночас відбувався перехід від вільної конкуренції до панування монополій. Тобто капіталізм перейшов у вищу стадію свого розвитку -- монополістичний капіталізм (імперіалізм).

Упродовж XX ст. монополії зайняли панівне становище у матеріальному виробництві й нематеріальній сфері. Особливо динамічно розвивалися вони після Другої світової війни. Наприклад, з 1957 по 1967 рр. активи 500 найбільших компаній світу зросли з 11,6 млрд дол., до 21,4 млрд, а їх чистий прибуток у 1967 р. становив 72,8 % прибутку всіх промислових компаній. Серед них було небагато фірм-мільярдерів (їх кількість збільшилась за десятиріччя з 37 до 83), загальна сума їх прибутку становила 63 % прибутку 500 найбільших компаній. У сучасних умовах вільне ринкове суперництво є рідкісним. Іноді воно простежується в розвинутих країнах на ринках цінних паперів та сільськогосподарської продукції.

Форми монополій

Об'єктивними чинниками монополізму та монополій є концентрація і централізація виробництва, капіталу, а також диференціація товарів, які створюють основу економічних монополій. їх поділяють на такі типи: монополія окремого підприємства; монополія як форма змови (угоди); монополія, заснована на диференціації продукту (монополія Чемберлена). Крім них, існують також адміністративні монополії -- панування на певних ринках держави та її органів. Серед них виокремлюють державну монополію та монополію організаційних структур.

• Державна монополія. Це монополія держави на організацію і регулювання пропозиції централізованих грошей, установлення державних цін, тарифів, акцизів, мита, податків тощо.
• Монополія організаційних структур. Такий вид монополії полягає в управлінні організаційних структур (міністерств, відомств та ін.) галузями та підприємствами.

Форми монополій класифікують за трьома ознаками:

1.За місцем у торгових угодах виокремлюють монополію і монопсонію.

Монополія є об'єднанням підприємств, що продає певні товари багатьом покупцям, а монопсонія -- об'єднання, яке скуповує якісні продукти у всіх продавців (наприклад, велетенські корпорації харчової промисловості є монопсоніями щодо фермерів, які продають їм свою продукцію).

2.За масштабами охоплення ринку певного товару монополії та монопсонії бувають чистими й абсолютними.

Чиста монополія (монопсонія). Означає, що на ринку діє один продавець або покупець, доступ для конкурентів закритий, тобто продавець або покупець контролюють кількість і ціну товару.

Абсолютна монополія (монопсонія). Існує у масштабах національного господарства, коли держава та її органи цілком контролюють ситуацію у певних галузях (монополія зовнішньої торгівлі, енергетики, спиртового і тютюнового виробництв).

3.За характером і причинами виникнення серед монополій виокремлюють природні, легальні та штучні.

Природні монополії. Ними володіють власники і господарюючі суб'єкти (часто держава), що мають у своєму розпорядженні рідкісні та вільно невідновлювані елементи виробництва (рідкісні метали, особливі земельні ділянки під виноградники, деякі галузі інфраструктури, наприклад громадський транспорт, та ін.). Товари і послуги суб'єктів природної монополії не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (виробництво електроенергії, водопостачання, газопостачання тощо).

Легальні монополії. Створюють їх на законних підставах з метою захисту інтелектуальної власності. Такими монополіями є патентна система, система авторських прав і товарних знаків, захист яких регулюють спеціальні закони.

Штучні монополії. Вони є об'єднаннями господарюючих суб'єктів, створеними для отримання монополістичних вигод. Штучні монополії цілеспрямовано змінюють структуру ринкового простору у своїх інтересах, створюючи бар'єри для входження на ринок інших господарюючих суб'єктів (захоплення джерел сировини та енергоносіїв, змушування залежних банків відмовляти у кредитах новим підприємцям тощо). Крім того, вони запроваджують дуже високий порівняно із конкурентами рівень техніки і технології виробництва, використовуючи великий за розмірами капітал, що дає змогу досягти більшого ефекту від масштабів виробництва, витісняючи конкурентів за допомогою добре налагодженої реклами.

Штучні монополії є різними за формою організаційно-економічними об'єднаннями (монополістичними союзами) господарюючих суб'єктів. Найпростішими з них є короткотермінові угоди щодо цін та розподілу ринків, зокрема конвенції, ринги, корнери, пули.

• Конвенції (лат. conventio -- договір). Угоди щодо обсягів виробництва, розподілу замовлень, збуту товарів.
• Ринги (англ. ring -- коло). Це угоди кількох підприємців, фірм щодо скуплення в конкретному районі конкретного товару з метою його монополізації.

 

• Корнери (англ. corner -- заганяти в кут). Угоди кількох підприємців, фірм щодо створення дефіциту певного товару шляхом скуплення біржових контрактів і реального товару з метою контролювання біржового процесу і підвищення цін.
• Пули (англ. pool -- спільний казан). Угоди, за якими прибуток кількох підприємців, фірм надходить до спільного фонду і розподіляється між ними згідно із заздалегідь установленим співвідношенням.

Складнішими монополістичними об'єднаннями є картелі, синдикати, трести, концерни, конгломерати і консорціуми.

Картелі (італ. carta -- папір, картка). Об'єднання підприємств (фірм), у якому учасники зберігають свою власність на засоби і результати виробництва, самостійно реалізують товари на ринку, тобто лишаються самостійними у виробничій і комерційній сферах. Сенс картельних угод полягає у зменшенні конкуренції, для чого їх учасники визначають ринки збуту продукції, квоти (обсяги виробництва кожної компанії в загальному обсязі продукції), рівень цін.

Синдикати (грец. syndikos -- захисник). Об'єднують підприємства, що виготовляють однорідну продукцію. Зберігаючи свою власність на матеріальні умови господарювання, вони реалізують готову продукцію як спільну власність. Це означає, що підприємства зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність.