Прожитковий мінімум як основа соціальних гарантій доходів населення

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

"КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ  ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА"

 

 

 

 

 

 

Прожитковий мінімум  як основа соціальних гарантій доходів  населення

 

 

 

 

 

 

Виконала: студентка ІІІ курсу,

І групи, спеціальності 6508/1

факультету кредитно-економічного

Ярош Т.Л.

 

 

 

Київ – 2010

 

ВСТУП

 

Забезпечення соціальних стандартів і нормативів є одним  із функціональних орієнтирів розвитку суспільного сектору економіки. З огляду на глобальні зміни, які  відбуваються у світовій економіці, посилення ролі демократії та громадянського суспільства, активізації діяльності інституцій суспільно-добровільного  сектору економіки у сфері  надання соціальних послуг населенню, виникає об’єктивна необхідність перегляду чинної системи соціальних стандартів в напрямку адаптації їх до нових умов існування.

Державний соціальний стандарт у вигляді прожиткового мінімуму використовується для: загальної оцінки рівня життя в Україні, визначення критеріїв бідності та стратифікаційного розподілу суспільства, що є основою для реалізації соціальної політики та розроблення окремих державних соціальних програм; встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат, виходячи з вимог Конституції України та законів України; визначення права на призначення соціальної допомоги; визначення державних соціальних гарантій і стандартів обслуговування та забезпечення в галузях охорони здоров'я, освіти, соціального обслуговування тощо; встановлення величини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

 

 

Прожитковий мінімум  як основа соціальних гарантій доходів  населення

 

В контексті євро інтеграційної  стратегії України особливої  важливості набуває завдання цілеспрямованого забезпечення рівня та якості життєвих стандартів, адекватних стандартів ЄС, подальше формування  в Україні середнього класу, що гарантує стабільність та демократизацію суспільства. Вирішення цих завдань пов’язане із досягненням Україною стабільного економічного розвитку, збільшення темпів зростання ВВП підвищенням конкурентоспроможності економіки, утвердження нашої країни як високотехнологічної держави.

Рівень і якість життя  населення  є одним із головних критеріїв, який використовується для  характеристики соціально-економічної  діяльності держави в дійсно демократичних  країнах, де людський розвиток є найвищою метою суспільного розвитку. Тому в існуючих моделях соціальної політики багатьох розвинутих країн світу  вирішальна роль у розподілі доходів відводиться державі. Так, у Конвенції МОП №117 «Про основні цілі і норми соціальної політики» функція держави визначається таким чином: «приймати всі заходи для забезпечення такого життєвого рівня, включаючи продукти харчування, одяг, житло, медичне обслуговування і соціальне забезпечення, а також освіту, які необхідні для підтримки здоров’я і добробуту»¹

Право громадян на достатній життєвий рівень закріплено ст. 46 Конституції України: «Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом»²

Існування якісної системи  соціальних стандартів та гарантій є  ознакою ефективної соціальної політики, яка має передбачати не лише закріплення  їх у своїх нормативно-правових актах, але і виконання та реалізацію на практиці. Соціальні стандарти та гарантії є визначальними для державної соціальної політики щодо забезпечення потреб людини в матеріальних благах і послугах, а також для формування фінансових ресурсів, що спрямовуються на їх реалізацію. Вони дають змогу реалізувати стратегічну мету сучасної цивілізованої держави – забезпечити високі стандарти життя та рівний доступ її громадян до суспільних благ та послуг.

Існування соціальних стандартів, що відображають якість життя дозволяє здійснювати ефективну соціальну  політику, закладаючи необхідні для  виконання умови в бюджет. Соціальна  політика є ефективною тільки тоді, коли базується на дієвій системі  стандартів, відповідальності за їх виконання, проведенні аналізу причини тих  чи інших явищ, диспропорцій.

В основу соціальних стандартів повинні бути покладені науково-обгрунтовані соціальні нормативи. Норматив в широкому розумінні – це економічний показник, відповідно до якого виконується будь-яка робота чи программа.

На жаль, стандартів, що визначають рівень і якість життя в Україні  не існує. Останніми роками країна вирішувала складні соціальні проблеми не маючи  відповідної концепції. В основу соціальної політики нашої держави  покладені соціальні мінімуми. На відміну від соціального мінімуму, соціальний стандарт – це гарантія високого рівня і якості життя, який держава зобов’язується забезпечити  громадянам. Як відомо, якість життя  – це індикатор, за яким оцінюють успішність країни. Для розроблення ефективних соціальних стандартів необхідно виробити чітку соціальну стратегію держави. Державні бюджети на наступні роки також потрібно формувати з точки  зору соціальних стандартів. Тобто, бюджетна політика має бути спрямована на всебічне врахування інтересів пересічної людини, громадянина.

Аналізуючи визначення прожиткового мінімуму, який названо в законі базовим соціальним стандартом, можна  констатувати, що воно суперечить самому поняттю стандарт. Мінімальні набори послуг, по-перше, ніколи не можуть бути стандартом, це суперечить самому поняттю стандарт, а по-друге, вони не можуть задовольнити «основні соціальні та культурні потреби особистості».

Обсяг прожиткового мінімуму містить два елементи – фізіологічний  та соціальний. Фізіологічний мінімум  – це вартісне вираження матеріальних цінностей, найнеобхідніших для  існування людини. У світовій практиці він становить 85–87% загального прожиткового мінімуму, а решта припадає на соціальну  частину – певний набір духовних цінностей мінімально прийнятного  рівня життя.

Не дивлячись на те, що прожитковий мінімум на одну особу  і для основних соціально демографічних  груп із року в рік зростає, він  ледве дозволяє забезпечити первинні або фізіологічні потреби людини (головним чином – здорової, оскільки цей мінімум не враховує вартість ліків і лікування) та практично  ігнорує соціальні потреби, які  є невід'ємною складовою гідного  життя 

Не можна не погодитись з точкою зору В.Д. Лагутіна, який вважає, що „прожитковий мінімум як соціально-економічний  норматив виражає межу переходу стану  бідності у стан злиденності, а фактично, в Україні замість поняття  „прожитковий мінімум” продовжує  використовуватися поняття ”межа  малозабезпеченості”³

Через світову фінансову  кризу рівень життя населення  України погіршився. В 2008-2009рр. знизився ВВП, зросли масштаби бідності, впали реальні доходи населення, зменшилась реальна заробітна плата, у 2009р. заморожено зростання прожиткового мінімуму  на рівні грудня 2008р., хоча зростають ціни на споживчі товари.

За таких умов дуже важливо  дотримуватися системи державних  мінімальних стандартів, які виконують  роль «соціальних амортизаторів», що стримують зниження рівня життя  населення, особливо пенсіонерів, багатодітних сімей, одиноких матерів, інвалідів, безробітних, ветеранів війни, які опинилися у складних життєвих умовах, на межі елементарного виживання і вимагають підвищеної уваги та захисту від надмірного зниження рівня життя та обмеження своїх прав.

Нині одним із суттєвих недоліків застосування прожиткового мінімуму в нашій державі є  ігнорування необхідності витрат, зумовлених наявністю у працівника сім’ї, утриманців, розширенням платності послуг у сфері медицини, освіти. Прожитковий мінімум по суті забезпечує фізіологічне виживання людини (дітей, підлітків, працездатних, непрацездатних). Тому одна з умов стабілізації рівня життя населення у підвищенні мінімальних державних гарантій, у першу чергу, з оплати праці, і доведенні мінімальної заробітної плати до прожиткового мінімуму працюючих.

Перевищення темпів зростання  індексу споживчих цін (ІСЦ) над  прожитковим мінімумом (ПМ) в умовах подолання наслідків фінансової кризи негативно впливає на рівень життя малозабезпечених верств населення. По суті, занижується основний соціальний стандарт, тому необхідно передбачити  його індексацію до рівня ІСЦ. В перспективі  вартісну величину ПМ слід коригувати так, щоб темпи зростання цього  стандарту випереджали ІСЦ на декілька відсоткових пунктів, але  ніколи не буди меншими.

Таблица 1

Співвідношення  темпів зростання ПМ та ІСЦ в Україні ⁴

Рік	Середньорічний  ПМ, грн	Темпи зростання  до минулого року, %		Перевищення темпів зростання ПМ над ІСЦ, в.п.
		ПМ	%
2001	311,3	115,2	106,1	+9,1
2002	342,0	109,9	99,4	+10,5
2003	342,0	100,0	108,2	-8,2
2004	362,23	105,9	112,3	-6,4
2005	423,0	116,8	110,3	+6,5
2006	463,75	109,5	11,6	-2,1
2007	518,5	111,8	116,6	-4,8
2008	607,5	117,2	122,3	-5,1
2009	626,0	103,1	109,1	-6,0

 

Рисунок 1

Динаміка  темпів ПМ та ІСЦ в Україні за 2001-2009рр.

 

Потреби населення з розвитком економіки постійно змінюються, що вимагає періодичного перегляду застарілого прожиткового мінімуму, який не відповідає реальним змінам у фактичній структурі споживання населення, не забезпечує збалансоване відтворення людини. Тому потрібно поступово розширювати структуру прожиткового мінімуму (його наповнення) з метою врахування змін у житті українського населення. Мається на увазі, що з підвищенням рівня цивілізованості країни збільшуються витрати сімей на задоволення таких потреб, як транспорт, зв'язок, телебачення, аудіо- та комп'ютерна техніка, відпочинок тощо. І, як наслідок, розмір прожиткового мінімуму повинен випереджати зростання цін та інфляції і поступово збільшуватись.

На основі вище сказаного дедалі частіше тривають дискусії з приводу вдосконалення методики визначення прожиткового мінімуму за рахунок розширення набору товарів (продовольчих, непродовольчих) та послуг. Сьогодні ж на основі Закону України «Про прожитковий мінімум» введений в дію в 2004р. ПМ і Україні визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для осіб, відведених до основних соціальних та демографічних груп населення дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

Таблица 2

Вартісна  величина прожиткового мінімуму⁵, грн./міс.

Рік	Населення в цілому	Працездатні особи	Особи, які втратили працездатність	Діти віком  до 6 років	Діти віком  від 6 до 18 років
2001	311,3	331,05	248,77	276,48	345,66
2002	342,0	365,00	268,00	307,00	384,00
2003	342,0	365.00	268,00	307,00	384,00
2004	362,23	386,73	284,69	324,49	404,79
2005	423,0	453,00	332,00	376,00	468,00
2006	463,75	495,00	358,50	410,00	510,00
2007	518,5	553,75	400,75	442,00	568,25
2008	607,5	612,50	454,00	517,00	644,25

Аналіз вартісних величин  ПМ України свідчить, що його величина є заниженою, а методика застаріла  і потребує удосконалення. Необхідно  встановити реальний ПМ, а соціальна  політика має орієнтуватися на наближення до цього показника. Якщо економічна ситуація в країні не дозволяє відразу  забезпечити його дотримання для  всіх незаможних, то треба поетапно досягти відповідності соціальних гарантій ПМ, а не навпаки. Подальше удосконалення методики визначення ПМ має узгоджуватися із соціально-економічними умовами, що змінюються в країні, а також з необхідністю переходу до міжнародних стандартів в умовах зростаючої глобалізації і вступу до СОТ.

Поживність наборів продуктів  харчування для працездатного населення  в Україні порівняно з російськими  медичними нормами значно нижча (табл. ): по білках – в 1,56, жирах –  в 1,28, вуглеводах – в 1,28, енергетична  цінності – в 1,29 раз.