Процеси роздержавлення і приватизації власності. Їх особливості в Україні

Процеси роздержавлення і приватизації власності. Їх особливості  в Україні

 

Зміст

стор

Вступ……………………………………………………………………………………..

Розділ І. Теоретичні основи роздержавлення та приватизації власності……………

1. Зміст роздержавлення та приватизації власності………………………………...
2. Цілі приватизації……………………………………………………………………
3. Форми та методи приватизації……………………………………………………..

Розділ ІІ. Аналіз досвіду роздержавлення та приватизації зарубіжних країн……….

2.1. Роздержавлення  та приватизація у розвинених  країнах………………………….

2.2. Роздержавлення  та приватизація у країнах,  що розвиваються…………………..

Розділ ІІІ. Стан, підсумки та перспективи процесів роздержавлення та

приватизації  в Україні…………………………………………………………………...

3.1. Причини  та передумови приватизації в  Україні………………………………….

3.2. Особливості  та перспективи української приватизації…………………………...

Висновки………………………………………………………………………………….

Список використаної літератури………………………………………………………..

 

Вступ

Постановка  проблеми роздержавлення в загальному вигляді та її зв'язок із важливими  науковими і практичними завданнями викликана тим, що ринкова система  висуває до економічної діяльності держави доволі жорсткі вимоги. Практично  в жодній країні поки що їх не вдалось  реалізувати. В багатьох країнах  роль держави надмірно велика, а  стимулюючий потенціал ринку  затребуваний не повністю. Держава  не зуміла утриматись у межах, відведених їй ринком, що стало причиною виникнення багатьох проблем, вирішення яких вимагало значної перебудови господарського механізму впродовж 80—90-х pp. XX столітгя. Отже, проблема роздержавлення є надзвичайно важливою і актуальною на сучасному етапі розвитку суспільства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної  проблеми, показує, що ці труднощі не подолано і нині. Це питання було і залишається  предметом уваги багатьох відомих  вчених і дослідників. У вітчизняній  економіці на початку 90 pp. XX ст. одержавлення досягло безпрецедентних за світовими мірками масштабів. Таким чином, роздержавлення перетворилось нині на загальносвітову тенденцію.

Невирішеними  раніше частинами загальної проблеми роздержавлення, що постали нині перед  дослідниками цієї проблеми, є чітке  визначення критеріїв, способів, умов, принципів і основних напрямків  підвищення його соціально-економічної  ефективності, а також обґрунтування  доцільності джерел фінансування здійснюваних заходів.

Цілі роботи полягають у висвітленні ролі державного сектору і стану державного підприємства в ринковій економіці, визначенні проблем, які породжує роздержавлення, аналізі досвіду і основних способів роздержавлення, окресленні необхідних умов успішного проведення приватизації.

 

Розділ  І. Теоретичні основи роздержавлення та приватизації власності

1.1. Зміст роздержавлення та приватизації  власності

Роздержавлення — передача майна (засобів виробництва тощо) державного підприємства у володіння, розпорядження та використання трудовому колективу роздержавлюваного підприємства за збереження незалежності цього майна суспільству, державі.

Приватизація —  політика чи процес продажу або передачі  державної  чи  суспільної власності (особливо  націоналізованої промисловості) у руки приватних інвесторів. Приватизація сфери  послуг включає державні контракти з приватними фірмами для забезпечення послуг, які раніше виконувалися громадськими установами.

Зміст роздержавлення - це обмеження адміністративного  втручання державних управлінських  структур в господарську та інвестиційну діяльність підприємств.

Роздержавлення  означає руйнування управлінської  монополії держави. Основні обмеження втручання держави - це відмова держави від надання підприємствам дотацій, субсидій, гарантованих кредитів; втручання держави у процес ціноутворення, скасування примусового державного замовлення;. Що призводить до розширення самостійності підприємств і організацій,до  зміни форм і методів господарювання, до відхіду держави від оперативного господарського керівництва первинними господарськими ланками.

Суть рроздержавлення полягає в перетворенні державної власності в інші її форми, супроводжується обов’язковою зміною власника: держави на іншого — колектив, сімейне господарство, акціонерне товариство, приватна особа.

Приватизацію  - це форма роздержавлення, що передбачає перетворення державної власності в приватну. Власне, суть приватизації визначається самою суттю приватної власності.

Під приватизацією, як правило, розуміють продаж або  безоплатну передачу державної власності  в руки юридичних осіб, трудових колективів або окремих громадян. На базі державних підприємств можуть виникати приватні і змішані фірми в різноманітних організаційно-господарських формах — від індивідуальних підприємництв до усіх видів корпорацій.

Сенс приватизації власності в відчуженні державної власності на користь юридичних осіб і громадян та формуванні приватної, колективної, змішаної (спільної) форм власності.

Роздержавлення  покликано зміцнити ринкові основи в економіці, зменшити бюджетний дефіцит, здійснити децентралізацію і скорочення масштабів державної підприємницької діяльності для підвищення ефективності всієї державної системи. На мікроекономічному рівні завдання полягає в поліпшенні техніко-економічних показників роботи підприємств.

Мета роздержавлення і приватизація полягає в створенні багатоукладної соціально-орієнтованої ринкової економіки.

Система заходів роздержавлення включає чотири компоненти: згортання регулювання економіки , обмеження державної підприємницької діяльності , дебюрократизацію керування господарством; стимулювання приватного капіталу.

Ролі держави в процесі приватизації обумовлює темпи проведення приватизації та її прибутковість і перебіг соціально-економічної трансформації суспільства взагалі.

Центральним і спірним у дискусії з приводу доцільності роздержавлення приватизації залишається питання  про хиби державних підприємств  і переваги приватного сектора економіки.

Ключові аргументи прихильників роздержавлення та приватизації полягають у наступному:

• демонополізація сприяє створенню гнучких мобільних виробничих структур, упровадженню нової технології;
• скорочення дотацій і оздоровлення бюджету створюють можливості більш ефективної витрати його коштів;
• поділ економічних і політичних чинників призводить до росту економічної відповідальності за прийняття інвестиційних рішень.
• роздержавлення сприяє росту ефективності за рахунок зниження витрат виробництва, швидкої адаптації до попиту, введення раціональних методів виробництва і розширення можливостей фінансування;
• комерціалізація і безпосередня зв’язок із ринком забезпечують більш ефективний контроль;

Противники  роздержавлення висувають свої аргументи:

• зростають шанси росту цін на товари і послуги, знижується забезпеченість робочими місцями.
• реалізація короткострокових цілей максимізації прибутку завдає шкоди довгостроковим інтересам підприємств;
• знижуються можливості забезпечення підприємств ресурсами;
• виникає небезпека скупки національних підприємств іноземними інвесторами;

Оцінюючи ефективність державних підприємств, необхідно враховувати, що одна з головних задач — сприяння реалізації загальнонаціональних цілей, які зовсім не обов’язково жорстко пов’язані з принципом максимізації прибутку.

Збитковість деяких державних підприємств пов’язана  з практикою їх використання для  виконання ряду специфічних макроекономічних функцій, які вони здійснюють у загальнонаціональних інтересах:

• “оздоровлення” старих галузей.
• забезпечення діяльності малорентабельних галузей господарства, що традиційно не представляють для приватного капіталу інтересу.
• допомога життєво важливим галузям економіки з метою забезпечення економічної життєздатності і розгортання науково-технічного прогресу, зміцнення на цій основі престижу і позицій країни у світовому господарстві
• проведення регіональної політики шляхом будівництва промислових підприємств і створення робочих місць, перепідготовки кадрів для згладжування існуючих соціально-економічних розходжень;

Приватизації  не підлягає значна частина державної  власності. До них входять: об’єкти освіти, науки, культури, що фінансуються з бюджету; майнові комплекси підприємств з виготовлення зброї, наркотиків та радіоактивних речовин майно; органів державної влади, управління, Збройних Сил; золотий і валютний фонди; атомні електростанції; державні матеріальні резерви; національні культурні та історичні цінності; комплекси з виготовлення цінних паперів і грошових знаків; засоби урядового та спеціального зв’язку; об’єкти державної метеорологічної служби.

Роздержавлення і приватизація ведуть до змін у механізмі фінансування діяльності підприємств. Державні підприємства отримуюсь ресурси з державних банків, позик, податкових надходжень, а після роздержавлення вони переходять на інші джерела фінансування — активи приватних банків, прямі інвестиції через фондові біржі приватними особами або, кошти закордонних інвесторів. Державна компанія у випадку фінансової скрути може звернутися по допомогу в міністерство фінансів, то після роздержавлення це стає неможливим.

 

1.2. Цілі приватизації.

Основні цілі програм приватизації.

1. Здійснити приватизацію й акціонування так, щоб контроль над крупними корпораціями потрапив у руки тих приватних осіб або інститутів, що зацікавлені в розвитку виробництва, а не в спекулятивному перепродажі власності.
2. Скористатися зміною форми власності і провести попередню раціоналізацію структури крупних державних корпорацій до їхнього перетворення в приватні.
3. Створити конкурентні умови в тих галузях, де всі підприємства, будучи державними, управлялися з єдиного адміністративного центру.
4. Шляхом продажу державної власності полегшити тягар державного бюджету, ліквідувавши дотації підприємствам і збільшивши надходження в бюджет.
5. Скористатися приватизацією для максимального “розпорошення” акцій серед робітників і дрібних службовців. Цей захід розглядається як складовий елемент загальної соціальної політики, яка стимулює участь трудящих у капіталі або управлінні підприємства.

В кожній країні існують специфічні відхилення від вищезазначеної загальної схеми. Вони залежать від рівня розвитку країни, історичних передумов, нарешті, від національного менталітету, та багатьох інших факторів. Якщо в країнах із розвиненими ринковими системами приватизація має обмежені масштаби, припускає використання ринкових (грошових) засобів відчуження, спрямована насамперед на оздоровлення державних фінансів, скорочення витрат державного бюджету на утримання неефективних державних підприємств, збільшення дохідної частини за рахунок продажу капіталу і великих податкових надходжень від підприємств, що “вилікувалися” у приватних руках, то в країнах із перехідною економікою приватизація має інші параметри. Тут цілями приватизації виступають прискорення розвитку вільного підприємництва, розширення приватного сектора в економіці і підвищення в майбутньому ефективності використання виробничого майна за рахунок включення вільної економічної ініціативи та високого особистого інтересу нових власників до ефективного використання економічних ресурсів, що належать їм.

Конкретні цілі та підцілі, що випливають з стратегічних перспективних цілей приватизації в процесі проведення, уточнюються і змінюються на різних етапах приватизаційного процесу.

 

1.3 Форми та методи приватизації

Законодавчими актами визначаються також основні  принципи приватизації державного майна:

• забезпечення кожному громадянинові України рівного доступу до об'єктів приватизації та необмеженого вибору сфер приватизації;
• охоплення цим процесом усіх сфер економіки з урахуванням інтересів усіх суб'єктів, у тому числі трудових колективів і окремих громадян;
• використання всіх форм власності згідно з економічною доцільністю, а не якимись іншими критеріями, без абсолютизації однієї з них;
• залишення у власності держави майна, необхідного для виконання нею своїх функцій;
• здійснення роздержавлення і приватизації з дотриманням антимонопольного законодавства.

Згідно  з Концепцією роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового  фонду в Україні, основними формами  приватизації є:

• продаж на аукціоні - спосіб приватизації, коли власником об'єкта стає покупець, який запропонував у ході аукціону максимальну ціну;
• викуп державного майна, зданого в оренду. За даного способу приватизації власником об'єкта стає його орендар;
• продаж за комерційним конкурсом. Тут власником об'єкта стає покупець, який запропонував найвищу ціну;
• продаж за некомерційним конкурсом. У даному випадку власником об'єкта стає покупець, котрий запропонував найкращі умови подальшої експлуатації об'єкта або за рівних умов - найвищу ціну;
• продаж акцій відкритих акціонерних товариств (на аукціонах, за конкурсом, на фондовій біржі).

Власниками  державних підприємств тут стають покупці, які на конкурсних засадах  запропонували найвищу ціну за найбільшу  кількість акцій;

• викуп об'єктів малої приватизації товариствами покупців, що створені працівниками цих об'єктів. Такий спосіб приватизації не передбачає конкуренції покупців;
• продаж з відстрочкою платежу. Власником стає покупець, котрий на конкурсних засадах здобув право сплатити за придбаний об'єкт з відстрочкою платежу на три роки за умови попереднього внесення 30% його вартості.

 

Розділ  ІІ. Аналіз досвіду роздержавлення та приватизації зарубіжних країн

2.1. Роздержавлення та приватизація  у розвинених країнах