Процес банківського кредитування в розрізі окремих етапів

 

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДВНЗ «КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

 

 

 

Кафедра банківської справи

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

з дисципліни: «Операції банківських та небанківських фінансово-кредитних установ»

на тему: «Процес банківського кредитування в розрізі окремих етапів»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала студентка:

КЕФ, спец. 6508/1, 4 групи

Максимейко Анастасія

 

Перевірив: викладач

Фридель В.І.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ – 2013

План

Вступ

1. Сутність банківського кредитування: поняття кредитної операції.

2. Етапи проведення банківського кредитування.

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

Вступ

Вихід економіки України з глибокої фінансової кризи, поява якої спостерігалася ще у 2007 році, чий розквіт припав на 2008 рік а поступове завершення нещадного процесу відбулося лише 2010 року, характеризується позитивною динамікою процесів кредитування. Це є об’єктивним процесом відновлення економіки, збільшення кредитоспроможності економічних суб’єктів та їх довіри до банківської системи України в цілому. Так, станом на 01.10.2013 року банками надано кредитів на суму 860 740 млн. грн., тоді як на 01.01.2008 року їх розмір становив 485 368 млн. грн.

Відновлення кредитування здійснюється переважно в національній валюті: станом на 01.10.2013 р. банками надано кредитів суб’єктам господарювання у національній валюті в розмірі 652 224 млн. грн. або 75,8% кредитного портфеля, а за станом на 01.01.2008 р. обсяг кредитів у національній валюті складав 276 184 млн. грн. або 56,9%. Відновлюється також кредитування фізичних осіб у національній валюті. Порівняно з початком року обсяги такого кредитування зросли на 10,8% та за станом на 01.10.2013 становили 166 667 млн. грн. [За офіційними даними Національного банку України].

Однак незважаючи на деяке пожвавлення, банківське кредитування все ще залишається занадто слабким, щоб стати реальним каталізатором економічного зростання в Україні. За показником співвідношення активів банків до ВВП Україна в декілька разів відстає від країн з розвиненою ринковою економікою. Вкрай низьким, порівняно з масштабами економіки, є обсяг кредитів приватного сектору до ВВП, які надає українська банківська система – 64,9%, що у 3 рази менше аналогічного показника Великобританії, в 2 рази – Швеції, майже в 1,3 рази – Словенії. Тому, обрано мною тема дослідження, а саме вивчення процесу банківського кредитування в розрізі його окремих етапів є напрочуд актуальною, адже вона дає можливість визначити недоліки процесу кредитування в Україні та запропонувати дієві шляхи їх вирішення.

1. Сутність банківського кредитування: поняття кредитної операції.

Для розуміння процесу банківського кредитування, необхідно чітко визначити й проаналізувати сутність поняття «кредитна операція» та виокремити, насамперед, суб’єкти та об’єкти кредитної операції. Так, згідно з положенням Національного банку України «Про кредитування», кредитна операція ‒ це договір  щодо  надання  кредиту,  який супроводжується записами за банківськими рахунками, з відповідним відображенням у балансах кредитора та позичальника.

Суб’єктами кредитної операції, безпосередньо, виступають кредитори та позичальники – сторони кредитної угоди. Кредитор ‒ суб'єкт кредитних  відносин,  який  надає  кредити іншому суб'єкту господарської діяльності у тимчасове користування. Позичальник ‒ суб'єкт  кредитних  відносин,  який  отримав  у тимчасове   користування   грошові  кошти  на  умовах  повернення, платності, строковості.

Об’єктом кредитної операції є саме поняття «кредит». Кредит ‒ позичковий  капітал  банку  у  грошовій формі та в банківських  металах,  що  передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення,  строковості, платності та цільового характеру використання.

Суб'єкти господарської діяльності, а також фізичні особи можуть    використовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий,  іпотечний,  бланковий,  консорціумний, споживчий тощо.

Банківський кредит надається суб'єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Основними із них є: забезпеченість, повернення, строковість, платність та цільова направленість. Принцип забезпеченості  кредиту  означає  наявність  у банку права   для  захисту  своїх  інтересів, недопущення  збитків  від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника. Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим  позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з   відповідною сплатою за його користування. Цільовий характер використання    передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені   кредитним договором. При наданні споживчих кредитів (у тому числі шляхом відкриття кредитних ліній ‒ згоди банку-кредитора надати кредит у майбутньому в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовлені розміри   за певний відрізок часу без проведення додаткових спеціальних переговорів.) для фізичних осіб цільовий характер використання може бути передбачений у  кредитному договорі за згодою сторін.

 Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є  власні кошти банків, залишки на розрахункових та поточних (валютних) рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки до запитання та строкові,  міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів. Кредитні операції  здійснюються  банками  у  межах  кредитних ресурсів. Кредити в іноземній валюті надаються резидентам України та юридичним  особам-нерезидентам  ‒ банківським  установам.

Комерційні банки самостійно визначають порядок залучення та   використання коштів, проведення кредитних операцій, встановлення рівня  відсоткових ставок та комісійних винагород. Вони відповідають за своїми зобов'язаннями  перед  клієнтами  всім належним їм майном та коштами. При наданні позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 10 відсотків власного  капіталу («великі кредити»), комерційний банк повідомляє про кожний такий випадок Національному банку.

Жоден із виданих великих кредитів не може перевищувати 25 відсотків власних коштів банків. Загальний обсяг наданих кредитів не може  перевищувати восьмикратного розміру власних коштів комерційного банку.

 

 

 

 

 

 

2. Етапи проведення банківського кредитування.

Ефективність кредитної діяльності комерційного банку безпосередньо залежить від того, наскільки якісно здійснена структуризація процесу банківського кредитування, наскільки чітко визначені завдання основних етапів цього процесу та функції працівників, що відповідають за проведення кредитних операцій. Найважливішими етапами кредитного процесу виступають:

Перший етап ‒ отримання та розгляд кредитної заявки;

Кредитна заявка (клопотання) є формою, визначеною банком, що надходить до працівника відповідного кредитного підрозділу, який здійснює її ретельний розгляд для оцінки сильних і слабких сторін майбутнього позичальника. Крім заявки, клієнт має подати такі документи (перелік документів може змінюватися в залежності від умов кредитування):

• паспорт громадянина України;
• довідка про присвоєння індивідуального податкового номеру;
• згода на обробку персональних даних клієнта, підписана позичальником;
• довідка про доходи (в разі необхідності та в передбачених банком випадках);
• інші документи, що посвідчують особу.

Другий етап ‒ безпосередня співбесіда з потенційним позичальником;

Кредитний працівник проводить попереднє інтерв'ю з потенційним позичальником. Ця бесіда має велике значення для вирішення питання щодо позики: вона дозволяє не тільки з'ясувати окремі деталі кредитної заявки, але й скласти своєрідний психологічний портрет позичальника, оцінити професійну підготовленість керівництва фірми, ступінь реалістичності оцінок ним стану та перспектив розвитку підприємства. У ході співбесіди кредитний працівник концентрує свою увагу на базових, ключових для банку питаннях, які можуть бути розподілені за такими групами:

1. Загальні відомості  про позичальника:

• ПІБ фізичної особи;
• Посада;
• Місце роботи: адреса, телефони;
• Адреса за місцем проживання;
• Контактні відомості: телефонний номер, e-mail;

2. Питання щодо кредиту:

• яку суму особа планує отримати у позику; на що і як буде витрачена ця сума;
• як саме позичальник планує розраховуватись за наданою йому позикою;

3. Питання, пов'язані з погашенням кредиту:

• які прибутки та надходження отримує особа в ході здійснення операційної діяльності;
• які джерела надходження готівки фірма планує використати для погашення кредиту;
• чи є особи, готові надати гарантію або поручительство, та який їх фінансовий стан.

4. Питання щодо забезпечення кредиту:

• яке забезпечення може бути передано у заставу;
• хто є власником забезпечення;
• де воно зберігається;
• чи знаходиться забезпечення під повним контролем позичальника;
• як була зроблена оцінка майна, що пропонується як забезпечення;
• які витрати на зберігання забезпечення.

5. Питання щодо зв'язків  клієнта з іншими банками:

• з якими банками співпрацює клієнт;
• чи отримував він кредити від інших банків;
• чи є непогашені позики та який їх характер.

Після співбесіди кредитний працівник повинен прийняти дуже важливе рішення: продовжувати роботу з кредитною заявкою цього клієнта або вже на цьому етапі відмовити у видачі кредиту. Якщо пропозиції клієнта не відповідають в якихось аспектах принципам політики та стратегії банку в галузі кредитних операцій, то кредитна заявка має бути відхилена. При цьому необхідно пояснити заявнику, з яких причин кредит не може бути наданий. Якщо ж за результатами співбесіди кредитний працівник приймає рішення щодо продовження роботи з клієнтом, він заповнює відповідний кредитний формуляр та передає його разом із кредитною заявкою та пакетом супровідних документів до підрозділу кредитного аналізу для оцінки кредитоспроможності позичальника.

Третій етап ‒ оцінка кредитоспроможності позичальника.

Кредитоспроможність — це наявність у позичальника/контрагента банку передумов для отримання кредиту та його здатність повернути кредит і відсотки за ним у повному обсязі та в обумовлені договором строки.

Комерційний банк аналізує, вивчає діяльність потенційного позичальника, визначає його кредитоспроможність, прогнозує ризик неповернення кредиту і приймає рішення про надання або  відмову  у наданні кредиту.

     Основними  критеріями оцінки кредитоспроможності  позичальника можуть  бути: 

• забезпеченість власними коштами не менш як 50 відсотків усіх його видатків;
• репутація позичальника (кваліфікація, здібності керівника, дотримання ділової етики, договірної, платіжної дисципліни);    
• оцінка продукції, що випускається, наявність замовлення на її     реалізацію, характер послуг, які надаються (конкурентноздатність на внутрішньому та зовнішньому ринках, попит на продукцію, послуги, обсяги експорту);
• економічна  кон'юнктура (перспективи розвитку позичальника, наявність джерел коштів для капіталовкладень) тощо.    

Необхідні відомості про позичальника та інформація, яка отримана  банком при оформленні кредиту, систематизується у кредитній справі позичальника. Документи, що зберігаються у цій справі, групуються таким чином: 

• матеріали з надання кредиту (кредитний договір, боргові зобов'язання, гарантійні листи тощо);
• фінансово-економічна інформація (бухгалтерські баланси, звіти про прибутки та збитки, бізнес-плани тощо);
• матеріали про кредитоспроможність позичальника (довідки, отримані від інших банків, запити, листування, звіти аудиторських фірм тощо).