Причини підйому економіки Китаю

Загострилася боротьба за лідерство в Азії між Китаєм і Японією, у т. ч. через територіальні претензії. Китайці побоюються відродження агресивних настроїв у Японії. Також Китай проти надання Японії місця постійного члена у Раді Безпеки ООН.

Складною залишається ситуація, яку США та КНР намагаються використати на свою користь, навколо ядерної зброї Північної Кореї.

Іншим регіоном, який також розглядають як плацдарм для зміцнення міжнародних позицій Китаю, є Центральна Азія. Китай став ініціатором створення нової міжнародної організації - Шанхайської організації співробітництва (ШОС), за якою більшість експертів вбачає велике майбутнє.

Заснування Фонду розвитку ШОС і Економічного форуму (Ділової ради), за визнанням учасників організації, сприятиме інтенсифікації переговорного процесу стосовно створення сприятливих умов у галузі торгівлі та інвестицій та прискоренню реалізації довгострокової програми. Саме Ділова рада у перспективі може стати для України своєрідним "вікном у Центральну Азію", сприяти налагодженню широкого діалогу з діловими колами країн регіону, формуванню міжнародного іміджу України, підвищенню авторитету українських компаній у світі.

За участю лише китайського капіталу на території Росії, Казахстану, Киргизстану, Таджикистану та Узбекистану зареєстровано понад 2500 підприємств. Здійснюються проекти у сферах видобування нафти, прокладання нафтогазопроводів, лісової промисловості, виробництва побутової електротехніки, зв'язку і перероблення сільськогосподарської продукції. За статистичними даними Держкомстату КНР, загальна сума китайських інвестицій у ці країни становила приблизно 900 млн. доларів США. У Китаї діють 1382 підприємства за участю капіталу партнерів по ШОС, сума інвестицій яких становить понад 270 млн доларів США. За прогнозами фахівців, Китай і далі експортуватиме до центрально азійських країн і Росії товари споживання і капітал, а країни Центральної Азії і Росія до Китаю - ресурси, техніку і устаткування енергетичної промисловості. У разі вдосконалення інфраструктурних об'єктів транспорту і зв'язку, а також створення транснаціональних кредитних структур у межах ШОС очікують динамічне розширення інвестиційної співпраці між державами - учасницями організації в галузях енергетики, капітального будівництва, екології і обробної промисловості.

Успіхи китайських реформ сприяють зростанню політичного і міжнародного впливу Китаю. Наприклад, нині у світі 30 млн. осіб вивчають китайську мову. Жодне питання міжнародного значення не вирішується без участі Китаю. Ця тенденція, очевидно, буде зберігатися і посилюватися в майбутньому.

Економічний розвиток Китаю

КНР посідає п'яте місце у списку держав із найрозвинутішою економікою і четверте - за обсягами зовнішньої торгівлі.

За темпами економічного, фінансового і технологічного зростання змагатися з Китаєм сьогодні не здатна жодна з розвинутих країн. Англійський тижневик "Економіст" опублікував прогноз, у якому порівняно темпи модернізації деяких країн. Для того щоб збільшити вдвічі середній дохід на душу населення Великої Британії, потрібно 58 років, Сполучених Штатів-47 років, Японії-34 роки, Південної Кореї -11 років, а Китаю - лише 10.

9 лютого 2006 року Китай  оприлюднив інформацію про те, щодо 2050р. в країні не залишиться бідняків. За підрахунками китайських учених, до цього часу мінімальний щомісячний (!) дохід середньостатистичного китайського громадянина становитиме 1300 доларів США, а середня тривалість життя перевищить 80 років.

Основним засобом досягнення значних змін повинна стати індустріалізація з наступним вирівнюванням рівня життя між міським і сільським населенням. При цьому загальний рівень життя населення КНР повинен постійно поліпшуватися, до 2050 р. половина населення Китаю зможе дозволити собі особистий автомобіль.

Китайський досвід показав, що поступовість переходу до ринкової системи і пом'якшення соціальних наслідків економічних реформ дає змогу послабити чи навіть ліквідувати анти ринкові настрої серед населення.

Високим темпам економічного зростання КНР сприяли певні економічні фактори, зокрема такі:

- перебування КНР на  етапі індустріалізації, завдяки  якій потенціал екстенсивного  зростання ще не вичерпаний. Країна  досягла високих показників валового  виробництва, а показники ВВП  на душу населення залишаються  на низькому рівні. Для їхнього підвищення необхідне економічне зростання;

- зниження частки аграрного  сектору у ВВП. Поступово скорочується питома вага зайнятих у сільському господарстві працівників і збільшується в інших секторах народного господарства. Міграція робочої сили з нединамічного сектору в галузі з вищою віддачею сприяє прискоренню темпів економічного зростання;

- зменшення військового  навантаження китайської економіки  протягом періоду реформування. Це звільняє ресурси для розвитку  цивільних галузей;

- збереження в руках  уряду командних важелів макроекономічного  державного регулювання, що дає змогу уряду вчасно змінювати курс реформ, оперативно реагувати на проблеми.

У керівних документах Комуністичної партії Китаю зазначено, що необхідним є науковий розвиток Китаю, слід більше уваги приділити координуванню розвитку економіки і суспільства, прискоренню розвитку соціальної сфери, встановленню рівності в суспільстві, щоб усі громадяни змогли скористатися досягненнями реформ. Спостерігається нова для Китаю тенденція не тільки брати зарубіжні інвестиції, а й бути інвестором за кордоном.

Азія - найбільший ринок для китайських підприємств, що реалізують стратегію виходу за межі Китаю. На неї припадає 60% загального обсягу зарубіжних інвестицій, 42% обсягу будівельно-підрядних робіт і 54% обсягу трудових послуг країни.

Отже, під час перебудування економічної структури Китай опанував основні засоби політики державного регулювання і навіть досяг значних успіхів у її проведенні, проте накопиченого досвіду недостатньо. Існує безліч проблем, розв'язати які Китаю доведеться на наступному етапі розвитку.

Після приєднання до СОТ

Вступ КНР до СОТ у 2001 р. був важливим і логічним кроком на шляху модернізації країни. Йому передували проголошення політики відкритості і успіх у залученні іноземних інвестицій. Складність і тривалість шляху до цього вступу обумовлені унікальністю економічних процесів, що відбувалися в країні, переходом від адміністративно-командних методів керування економікою до ринкових зі збереженням стратегічного планування. Провідні китайські економісти вважають, що у перспективі економіка КНР має бути більш подібною до економік передових країн з "економікою знань" і високоінтелектуальними виробництвами.

На перший погляд здається, що економіка Китаю розвивається за моделлю "азійських тигрів": приблизно 40% ВВП становить експорт. Однак уважніше дослідження економіки свідчить, що це не так. Зовнішньоекономічний сектор економіки фрагментарно пов'язаний із загальним народногосподарським комплексом, тому що експортно-орієнтовані підприємства розміщені на приморському узбережжі, у спеціальних економічних районах. Приблизно половину експорту виробляють підприємства з іноземним капіталом. Тут Китай успішно послуговувався світовим досвідом у пошуку оптимальних форм і методів участі у міжнародному поділі праці і використанні експортноорієнтованої моделі задля розвитку зовнішньоекономічних зв'язків. Китай скористався такими вигідними для себе чинниками, як конкурентоспроможність, низька собівартість, розумний протекціонізм для опанування світових ринків з окремих видів продукції. Йому вдалося поступово та обережно реалізувати модель часткової інтеграції національної економіки у світове господарство. Китай розпочав з прискореного розвитку трудомістких виробництв (легка, харчова, хімічна, фармацевтична промисловість), а вже з часом перейшов на науко - і техномістку промисловість (верстати, обладнання, автомобілі).

Основним елементом зовнішньоекономічних зв'язків КНР залишається зовнішня торгівля. За період 1978- 2003 рр. її обсяг збільшився у 41 раз, у т. ч. експорт - у 45, імпорт - у 38 разів. Таке швидке зростання забезпечувалось тим, що на внутрішньому ринку товари, призначені на експорт, купували за завищеними цінами, а на зовнішньому продавали за заниженими. В умовах відсутності справжнього ринкового ціноутворення і широкої практики дотацій з боку держави до експортних цін зовнішня торгівля на рівні підприємств була збитковою, але на макрорівні ситуація різнилася. Це досягалося шляхом ефективного використання зарубіжних технологій і обладнання, сплаченими податками у держбюджет і стимулюванням за рахунок отриманих коштів розвитку всієї національної економіки.

Після вступу до СОТ зовнішня торгівля КНР швидко розвивалася. Так, у 2002 р. ЇЇ показники зросли на 22%, у 2003 - на 37%. Основною причиною став значний попит на телекомунікаційну продукцію та побутову електроніку китайського виробництва у США і країнах Південно-східної Азії. Цьому також сприяла реформа адміністративного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Багато підприємств отримали право самостійно, без зайвих бюрократичних перешкод займатися цією справою. Поліпшилася якість товарів. Частка готової продукції збільшилася до 90%, тобто Китай перетворився на могутню торгову державу.

Лібералізація допуску іноземного капіталу після вступу до СОТ спричинила нову хвилю залучення ПП (прямих іноземних інвестицій). У положенні КНР щодо галузевого регулювання залучення іноземних інвестицій, що набуло чинності 1 квітня 2002 року, кількість галузей, відкритих для іноземних інвесторів, збільшено зі 186 до 262, відповідно кількість галузей, заборонених для іноземних капіталовкладників, зменшено зі 112 до 75 (серед них - оборонна промисловість, зв'язок, ЗМІ, теле- і кіноіндустрія).

Водночас відповідно до умов СОТ Китай розширив доступ іноземців до банківської і страхової справи, транспорту, аудиту, консалтингу, туризму, надання юридичних послуг. Заохочується залучення ПП до сфер, пов'язаних із високими технологіями (біоінженерія, нові матеріали, енергозбереження, охорона навколишнього середовища). Результатом такого курсу став вихід на китайський ринок транснаціональних корпорацій, що становлять зараз приблизно 30% підприємств з іноземним капіталом.

Енергетична проблема та шляхи її розв’язання

Розвиток китайської економіки залежить від доступу до світових енергоресурсів. За прогнозами експертів, із 50 видів сировинних ресурсів, які є на території КНР, через 20 років залишиться максимум 6. Саме тому КНР відповідно до власних стратегічних завдань, за принципом взаємної зацікавленості установлює міцні і довгострокові відносини з африканськими країнами, прагне до домінування в Центральній Азії і будує дружні відносини з Росією.

Прикладом такої моделі міжнародної співпраці є відносини Китаю з країнами Латинської Америки. Наприкінці 2005 р. з аргентинським урядом було підписано договір про інвестування Китаєм в економіку Аргентини 20 млрд доларів США, основна частина яких спрямована на транспортну промисловість, комунікації, зв'язок і нафтогазодобувну сферу. КНР зацікавлена в участі своїх компаній у спільних проектах з видобування нафти і газу на морському шельфі, модернізації залізничної системи і запуску аргентинського супутника зв'язку. Значну увагу Китай приділяє Венесуелі як постачальнику нафти. Крім того, китайським лідерам імпонує антиамериканська налаштованість еліти цієї країни. Китай пообіцяв Аргентині, Кубі, Венесуелі, Бразилії та іншим країнам Латинської Америки інвестувати в їхню економіку 100 млрд доларів США до 2020 р. Левова частка цих грошей розрахована на розвиток енергетики.

Китай - найбільший імпортер нафти після США. За даними ОПЕК, споживання китайською економікою нафти становить приблизно 5 млн барелів на день і до 2015 р. досягне 11 млн, з яких 7,5 доведеться імпортувати. Тому, за прогнозами енергетиків, стратегія світової нафтової індустрії в XXI ст. буде залежати насамперед від зростання споживання енергії в КНР. Причому важливою особливістю енергетики Китаю є використання всіх можливих видів палива, у т. ч. відходів сільського господарства й лісозаготівлі. Основу китайської енергетики становить вугілля. Країна посідає перше місце за його видобутком у світі.

Для поліпшення екологічної ситуації Китай шукає, використовує, виробляє і рекомендує населенню інші, альтернативні, види палива. Так, наприклад, КНР належить провідне місце у світі з виробництва біометану. Цей газ ідеально підходить для застосування в побуті і виробляється на невеликих генераторах із сільськогосподарських і лісозаготівельних відходів.

Значну увагу китайський уряд приділяє проведенню міжнародних енергетичних виставок, мета яких - зацікавити і залучити на китайський ринок іноземні підприємства, що займаються енергетикою. Так, у 2003 р. велика англійська нафтова компанія British Petroleum підписала угоду про внесок у китайську економіку 5 млрд доларів США.

Нафту і газ до Китаю постачає і Росія. Наприкінці 2004 р. нафтова компанія "ЛУКОЙЛ" уклала договір з ВАТ "Російські залізниці" про транспортування до Китаю нафти й газу. "ЛУКОЙЛ" поставила в 2005 р. більше 3 млн т нафти в КНР. Отже, Китай, виражаючи свою готовність закуповувати енергоресурси, ще й створює конкуренцію між провідними зарубіжними компаніями.