Причини нерівності доходів на Україні та його державне регулювання

У жовтні поточного року порівняно з жовтнем попереднього року номінальні доходи населення збільшились на 35,6%, а наявний та реальний наявний доходи – відповідно на 33,3% та 8,2%.

Наявний доход у розрахунку на одну особу за жовтень 2008 року становив 1254,7 грн. проти 936,7 грн. за жовтень 2007 року. Витрати населення у січні – жовтні поточного року порівняно з аналогічним періодом попереднього року збільшились на 40,2%. Приріст заощаджень склав 47771 млн. гривень.

 

Таблиця 2

Мінімальна заробітна плата (квартальні дані)

Період	Мінімальна зарплата
з 1 січня 2006 р.	350 грн.
з 1 липня 2006 р	375 грн
з 1 грудня 2006 р	400 грн.
з 1 квітня 2007 р	420 грн
з 1 липня 2007 р	440 грн.
з 1 жовтня 2007 р.	460 грн.
з 1 січня 2008 р.	515 грн.
з 1 квітня 2008 р	525,0 грн.
з 1 жовтня 2008 р	545,0 грн.

 

Таблиця 3

Прожитковий мінімум

	2006	2007	2008
Прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць	453,0 – з 01.01 465,0 –з 01.04 472,0 –з 01.10	492,0 –з 01.01 525,0 –з 01.04 532,0 –з 01.10	592,0- з 01.01 605,0- з 01.04 607,0- з 01.07 626,0- з 01.10

 

У 8,2% працюючих нарахована заробітна плата за вересень 2008 року не перевищувала прожиткового мінімуму для працездатної особи (649,0 грн.). Найбільша частка працівників, які отримували заробітну плату менше або на рівні прожиткового мінімуму для працездатних осіб припадала на рибне (21,4%) господарство, торгівлю, ремонт авто та предметів особистого вжитку (17,5%) та діяльність готелів та ресторанів (16,4%).

Середній розмір заробітної плати у листопаді 2008 року становив 1822,50 грн. (проти 1917,32 грн. у жовтні), що перевищує державні соціальні стандарти: у 3,3 рази рівень мінімальної заробітної плати (545,0 грн.), та у 2,7 раз - прожитковий мінімум для працездатної особи (669,0 грн.).

Середньомісячна заробітна плата перевищує законодавчо встановлений прожитковий мінімум для працездатних осіб по усіх галузях та регіонах.

Залишається значною диференціація рівня оплати праці серед найманих працівників різних видів економічної діяльності та регіонів. Найбільш оплачуваними є працівники авіаційного транспорту та фінансових установ, а серед промислових видів діяльності – зайняті на виробництві продуктів нафто перероблення та в добуванні паливно-енергетичних корисних копалин. Рівень оплати праці у цих видах економічної діяльності перевищив середній по країні більше, ніж у 2 рази. Значно нижчою залишається заробітна плата працівників сільського господарства, рибальства та рибництва, установ охорони здоров’я та соціальної допомоги.

Серед регіонів найнижчою була заробітна плата працюючих у Тернопільській області (на 22,7% менше за середній рівень), а найвищий її рівень (на 72,3% більше за середній рівень по Україні), спостерігався у м. Києві. Вище за середню заробітну плату отримували працівники Донецької (106,1%) та Київської (104,6%) областей.

Середньомісячна номінальна заробітна плата за січень-листопад 2008 року зросла порівняно з відповідним періодом 2007 року на 29,6% і склала 1790,12 гривень. Найвищий її рівень у м. Києві (3033,20 грн.), найменший у Тернопільській області (1290,92 грн.).

Результати соціологічних опитувань дозволяють скласти уявлення про гостроту та ступінь поширення бідності в Україні. За даними Всеукраїнського моніторингового дослідження, проведеного Інститутом соціології НАН України  виявлено вкрай обмежений доступ значної частини населення до життєво важливих благ. Відсутність можливостей придбання найнеобхідніших продуктів харчування відзначила половина респондентів (49,6%), необхідного одягу – 45,2%, необхідної медичної допомоги – 63,7%.

Загальний низький рівень життя населення пояснює переважно негативний характер оцінок матеріальних умов працюючих на промислових підприємствах України, хоча останні за рівнем заробітної плати  перебували в більш вигідному становищі порівняно з працівниками культури, охорони здоров’я, освіти та безробітною частиною населення.

Зростання соціально-економічної нерівності в українському суспільстві знайшло відображення в тому, що більше третини (35%) респондентів відзначили антисоціальний характер реформ як причини масової бідності. Значущість антинародної спрямованості сучасних економічних перетворень зростала з погіршенням умов життя респондентів – серед тих, хто відзначав достатність коштів для існування, на зростаюче розшарування як передумову поширення бідності, вказували 24,7%, а в підгрупі тих, хто потрапив до злиднів, – 55,7% респондентів.

Найважливішими причинами масової бідності в Україні респонденти вважали саме ті, які обумовлюють кризу в економіці і, так чи інакше, знаходяться в площині зовнішньої політики, що відбиває зростаючу взаємозалежність сучасного світу. Після руйнування господарських зв’язків внаслідок розпаду СРСР, Україна втратила значну частину свого промислового потенціалу, що, на думку респондентів, й стало основною (60%) причиною масового зубожіння в Україні. Корумпованість всіх гілок влади (58,7%) і, як результат, міжнародні скандали навколо відмивання “брудних” грошей не сприяють формуванню іміджу України як гідного економічного партнера і закріплюють її другорядну роль у світовому розподілі праці як сировинного додатку, що, в свою чергу, третина респондентів (36,3%) вважають також чинником розповсюдження бідності в Україні.

Для подолання розшарування доходів державою, важливим представляється також створення умов для зростання доходів, одержуваних від трудової діяльності. При розробці відповідних заходів політики доходів і зайнятості слід врахувати, що збільшення реальних трудових доходів населення може бути слідством: по-перше, стабілізації макроекономічної динаміки, що забезпечує зростання реальної заробітної платні; по-друге, встановлення економічно і соціально обґрунтованих рівнів мінімальної заробітної платні з поетапним наближенням її розміру до рівня прожиткового мінімуму і, по-третє, забезпечення оптимальної між професійної і міжгалузевої диференціації заробітної платні всіх категорій працюючих.

Ще однією необхідною умовою для подолання сильної диференціації в Україні є реформування системи соціального захисту, направлене на посилення її адресності і пов'язане з регулюванням величини гарантованого мінімального доходу. Як свідчить світова практика, ефективними заходами реформаторської політики в даному напрямі може стати розвиток нових соціальних технологій, які торкаються підтримки потребуючих (малозабезпечених) сімей, надання безкоштовних послуг охорони здоров'я і освіти, а також послуг соціальної реабілітації. Необхідний комплексний підхід, орієнтований як на бідні, так і на відносно забезпечені верстви суспільства. Зусилля держави з підвищення рівня життя всіх верств населення незалежно від їхнього матеріального становища мають спиратися на забезпечення стійкого економічного зростання, всебічний розвиток і максимально повне використання трудового потенціалу країни, поліпшення ситуації на ринку праці.

Першочерговим завданням є проведення повномасштабної пенсійної реформи, оскільки лише в такий спосіб можна кардинально поліпшити становище сьогоднішніх пенсіонерів при стимулюванні економічної активності населення працездатного віку. Слід запроваджувати — спочатку добровільну, а за кілька років і обов’язкову — накопичу вальну систему пенсійного забезпечення, яка спонукатиме населення реєструвати свої доходи й забезпечить необхідний зв’язок між характером трудової діяльності (тривалістю стажу та сумою внесків до Пенсійного фонду) і матеріальним забезпеченням у старості. Нині вже діє цілий ряд так званих недержавних пенсійних фондів, але через відсутність необхідних законів держава ніяк не регулює їхню діяльність.

Необхідно принципово змінити діючу систему пільг. Існування розвиненої системи пільг (в оподатковуванні, в оплаті цілої низки послуг тощо) є однією з болючих точок нинішньої соціальної політики. Нині в українському законодавстві передбачено дев’ять видів багаторазових і чотири види одноразових пільг. Частина їх має забезпечувати певні привілеї особам, які й без того мають досить коштів для існування, а частина спрямована на соціальну підтримку малозабезпечених верств населення. Найпоширеніші пільги на оплату проїзду в міському та приміському пасажирському транспорті, право на які має третина населення країни (фактично використовує ледь більше половини цієї третини); право на пільговий проїзд у міжміському транспорті (мають 13% населення, а використовують його лише 2,5%). На відміну від цього пільги на оплату житлово-комунальних послуг використовують 94% тих, хто має на них право (приблизно 8% населення, а з урахуванням членів родин — 14%). Взагалі лише 43% населення використовує своє право на ті чи інші пільги, причому їхня питома вага значно вища серед більш заможних верств населення.

Понад 70% отримувачів пільг — цілком забезпечені за українськими стандартами люди, а, приміром, серед тих, хто користується пільгами на оплату житлово-комунальних послуг, частка небідних сягає 77%.

Підбиваючи підсумки, хочу підкреслити необхідність мінімізації пільг і заміни їх грошовими виплатами. Крім усього іншого, пільга обмежує право вибору, приміром, пенсіонера між проїздом на трамваї та покупкою будь-яких товарів чи оплатою послуг.

Кажучи про ефективність надання соціальної допомоги, слід підкреслити два основні її прояви: максимальне охоплення всіх нужденних і мінімальне надання допомоги тим, хто її не потребує.

 

Список літератури

 

1. Соціальний захист населення України у 2001 році/Державний комітет статистики України. - ДО., 2002. - С.17.
2. Державна соціальна політика і рівень життя населення в Україні// Економічні есе. - 2002. -- Випуск 1 (12). - З. 24.).
3. Від соціального забезпечення до соціальної політики: Зб. наук. статей/ Під ред. Я.А. Жаліла. - ДО.: "Сантанга", 2001. - 124 з.), 2007 р.
4. Базілінська О.Я., Мініна О.В. Мікроекономіка: Навч. посібник / За ред. О.Я.Базілінської. Видання 2-ге, перероб. і доп. – К.: «Центр навч. л-ри», 2005. – 352с.
5. А.А. Григорук, М.С. Палюх, Л.М. Основи економічної теорії. К.,2001 р.
6. «Бідність в Україні: методика та практика аналізу. – Національна академія наук України, Інститут демографії та соціальних досліджень, Київ, 2008
7. Бідність в Україні. Звіт Світового банку в 2007 році. Департамент людського розвитку в Україні, Білорусі та Молдові, регіон Європи та Середньої Азії. Звіт № 39887 – UA.
8. Пищуліна О. Соціальний розвиток України та пріоритетні напрями реформування соціальної політики // Україна в 2008 році. Щорічні оцінки суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку, К.: НІСД, 2008.
9. Соціальні індикатори рівня життя населення. Державний комітет статистика України, Київ, 2006, с. 127-128.
10. Ільчук Л.І. - Моніторинг соціальної ситуації в Україні: аналіз та прогноз (листопад 2008 р.),  04.02.2009  http://www.cpsr.org.ua/?pr=7&id=426
11. http://www.ukrstat.gov.ua/
12. Making Transition Work for Everyone: Poverty and Inequality in Europe and Central Asia. World Bank: Washington DC, 2000.
13. Gradstein M., Milanovic B.,Ying Y. Democracy and Income Inequality. An Empirical Analysis. World Bank Policy Research Working Paper 2001/2561.