Причини нерівності доходів на Україні та його державне регулювання

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Причини нерівності доходів на Україні та його державне регулювання

 

 

Зміст

 

Вступ

1.Теоретична частина. Доходи населення і їх диференціація

2. Практична частина. Аналіз розподілення  доходів в Україні та його  державне регулювання

Список літератури

 

 

Вступ

 

Соціальною ціною ринкових реформ в Україні стало різке зниження рівня життя основної маси її населення. Якщо декілька років тому ще точилися дискусії навколо питання, чи слід визнати наявність бідності в Україні, то сьогодні її масове поширення та довготривалий характер є беззаперечними. Фактично бідність вже стала на теренах колишньої УРСР, яка була однією з найбільш розвинутих країн Європи, тією нездоланною перепоною, що унеможливлює сталий соціально-економічний розвиток України. У чому ж причини розшарування доходів сучасних українців? Чому велика частина населення отримує доходи, що є нижчими за податковий мінімум, а інша частина купує дорогу нерухомість та авто? Як держава може регулювати рівень доходів громадян, сприяти соціальній рівності в країні? Всі ці питання потребують вирішення. Їх нагальність обумовлює важливість дослідження проблем нерівності доходів в Україні і актуальність цієї теми.

Метою роботи є виявлення причин нерівності доходів населення України та аналіз методів державного регулювання диференціації доходів громадян.

Завданнями роботи є:

• узагальнити теоретичні аспекти нерівності доходів;
• проаналізувати сучасний стан доходів громадян України;
• виявити причини нерівності доходів в Україні та розглянути методи державного регулювання цього процесу.

Об’єктом дослідження виступає процес диференціації доходів населення України.

Предметом роботи є механізм ефективного перерозподілу доходів.

 

1.Теоретична частина.

Доходи населення і їх диференціація

 

Доходи учасників ринкової економіки розподіляються за факторами виробництва (земля, праця, капітал, здібності до підприємництва). У ринковій економіці вважається нормальним і припустимим будь-який доход, який отримується в результаті участі у вільній конкуренції на ринках товарів і послуг, капіталів і робочої сили. Тут визначаються і високі доходи тих, хто має успіхи у підприємницькій діяльності, і низькі доходи тих, хто зазнав у ній невдачі. Причому низький дохід може бути наслідком недостатніх трудових зусиль тих чи інших підприємців, працівників найманої праці, а також результатом змін кон'юнктури ринку. Основними каналами доходів населення є:

• трудові доходи робітників (заробітна плата, премія і т.д.);
• доходи від підприємництва (прибуток);
• доходи від власності (рента, відсотки і т.д.);
• доходи від індивідуальної трудової діяльності;
• інші надходження (спадщина, аліменти, гонорар).

Отже, під доходами населення розуміємо суму грошових засобів і матеріальних благ, які отримані або створені громадянами за певний проміжок часу. Роль доходів визначається тим, що рівень споживання населення прямо залежить від рівня доходів. Їх можна поділити на грошові і натуральні доходи.

Грошові доходи населення включають усі надходження грошей у вигляді оплати праці працюючих осіб, доходів від підприємницької діяльності, пенсій, стипендій, різних допомог, доходів від власності у вигляді відсотків, дивідендів, ренти, сум від продажу цінних паперів, нерухомості, продукції сільського господарства, різних виробів, доходів від наданих різних послуг та ін. Натуральні доходи включають перш за все продукцію, вироблену домашніми господарствами для власного споживання.

Відмінності в рівні доходів на душу населення або на одного зайнятого називається диференціацією доходів. Нерівність доходів характерна для всіх економічних систем. При переході від адміністративно-командної до ринкової системи ріст диференціації доходів пов'язаний з тим, що частина населення живе за старими законами, а одночасно інша частина населення діє за законами ринкової економіки. Чим більше населення залучається до ринкових відносин, тим швидше скорочується нерівність у доходах.

Диференціація доходів складається під впливом різноманітних факторів, які пов'язані з особистими досягненнями або незалежні від них, що мають економічну, демографічну, політичну природу. Серед причин нерівномірності розподілу доходів виділяють: відмінності у здібностях (фізичних та інтелектуальних), відмінності освіти і кваліфікації, працьовитість і мотивацію, професійну ініціативність і схильність до ризику, походження, розмір і склад сім'ї, володіння власністю і становище на ринку, удачу, везіння і дискримінацію. Міру нерівності доходів відображує крива Лоренца (рис. 1), при побудові якої по осі абсцис відкладена кількість сімей (в % від загального їх числа), а на осі ординат - їх дохід (у відсотках).

 

Рис. 1. Крива розподілу доходів (Крива Лоренца)

 

Теоретично можливість абсолютно рівного розподілу доходу представлене бісектрисою, яка вказує на те, що будь-який даний відсоток сімей отримує відповідний відсоток доходу. Це означає, що якщо 20,40,60% сімей отримує відповідно 20,40,60% від всього доходу, то відповідні точки будуть розташовані на бісектрисі. Крива Лоренца показує фактичний розподіл доходів, будується за реальними даними. Наприклад, 20% населення з найнижчими доходами отримує 5% загального доходу, 40% з низькими доходами - 15% і т.д. Заштрихована область між лінією абсолютної рівності і кривою Лоренца вказує на ступінь нерівності у розподілі доходів. Чим більшою є ця область, тим більша нерівність розподілу доходів у суспільстві. Реальне суспільство не характеризується ні абсолютною рівністю, ні абсолютною нерівністю. Проте, чим більше вигнута крива Лоренца, тим більша нерівність розподілу доходів, а чим вона більш пряма, тим більша рівність сімей за рівнем доходів. Наближення кривої Лоренца до прямої лінії абсолютної рівності вбиває стимули до продуктивної праці, а надмірна її вигнутість може викликати соціальну напругу в суспільстві.

Діаграма доходів населення України має широку основу та загострену вершину. Опитування, проведені Київським Міжнароднім інститутом соціології, засвідчують, що майже 90 % населення має скрутне матеріальне становище і лише 1 % населення має помісячний доход, який дозволяє цілковито задовольнити власні потреби і зробити заощадження. По мірі руху від найбідніших багато чисельних верств до найбагатших мало чисельних верств населення крива Лоренца стає все більш крутою, тобто нема перехідного стану між багатством та бідністю людей із середнім достатком. Хоча саме ця категорія населення формує споживчий потенціал країни, визначає кінцевий попит і є своєрідним гарантом стабільності суспільства.

Нині відомі чотири критерії, задоволення яких у сукупності визначає приналежність до середнього класу: володіння майном, еквівалентним у вартісному вираженні 20—100 середнім річним доходам працівника в економічно максимально активному віці (30—55 років); стабільний доход у розмірі 2—10 прожиткових мінімумів; приналежність до найбільш повноправного прошарку, що складає основу електорату; дотримання законів, високий рівень соціальної відповідальності, прагматичний склад мислення й активна діяльність.

Що стосується державного регулювання доходів, то держава може регулювати диференціацію доходів за допомогою фіскальної та соціальної політики. До першої відноситься система оподаткування, яка істотно впливає на доходи громадян. Друга ж визначає систему пільг і соціальних допомог.

Фіскальна політика зводиться до економічного регулювання через механізми оподаткування, інших вилучень до централізованих фондів фінансових ресурсів, фінансування витрат держави, пов'язаних з виконанням нею своїх суспільних функцій. Ця політика забезпечує можливість безпосередньо впливати як на сукупний попит, так і на сукупну пропозицію. Якщо рівень фіскальних вилучень доходів економічних суб'єктів зростає, це зменшує їхні можливості і послаблює стимули до нарощування інвестицій, розширення виробництва, що пригнічує сукупну пропозицію та економічну активність. Політика встановлення податків і спрямування податкового тиску на окремі групи населення дозволяє впливати на перерозподіл доходів населення. З іншого боку проблеми низьких доходів населення вирішує соціальна політика держави.

Державна соціальна політика, орієнтована на підвищення рівня життя всіх верств населення (незалежно від їх майнового положення), повинна бути пов'язана з такими задачами стабільного економічного розвитку як забезпечення реального зростання виробництва, поліпшення ситуації на національному ринку праці, заборона інфляційних процесів, ефективне використовування бюджетних коштів і засобів спеціальних позабюджетних фондів. Саме ефективний економічний розвиток на макрорівні закладає фундамент соціального розвитку країни і зрештою визначає рівень добробуту її населення.

З урахуванням специфіки процесів, пов'язаних з трансформацією вітчизняної економіки, необхідним також представляється вживання першочергових заходів в таких напрямах:

• скорочення майнової нерівності шляхом проведення гнучкої податкової політики,
• стимулювання розвитку малого і середнього бізнесу,
• упровадження системи раціональних соціальних трансфертів,

легалізація тіньової економіки і незареєстрованих доходів

 

2. Практична частина

Аналіз розподілення доходів в Україні та його державне регулювання

 

Глибока деформація механізму державного регулювання та розподілу результатів використання державної власності, що призводить до надмірних соціального розшарування та поляризації доходів. Зростання економіки та процеси модернізації, що відбулися в Україні, супроводжуються безпрецедентним зростанням нерівності в розподілі результатів економічної діяльності. В останні роки йшов інтенсивний процес перерозподілу загального обсягу грошових доходів на користь високоприбуткових груп на тлі скорочення частки доходів найбідніших груп населення. Майнове розшарування в Україні - одне з найбільших з-поміж європейських країн. Україна стала рекордсменом з нерівності на пострадянському просторі (разом з Росією) .

Нерівність у розподілі спостерігається на рівні підприємства, галузі, у міжгалузевому й міжрегіональному розрізі. Найбільш високі заробітки концентруються в паливно-енергетичному комплексі, металургії, вугільній промисловості, сферах фінансів, кредитування й страхування, роздрібній торгівлі, нерухомості, заробітна плата в яких перевищила середній рівень по країні в 2,5 разу. У цей час найбільш диференційованою стала оплата праці банківських працівників, серед яких в 2007 р. оплата праці 10 % найбільш високооплачуваних працівників в 40 разів перевищувала заробітки 10 % найбільш низькооплачуваних. Зростання нерівності не сприяє оздоровленню економіки, а, навпаки, породжує тіньові розподільчі процеси.

За оцінками Світового банку, в 2005 році доходи 10 % найбільш забезпечених верств населення України перевищували доходи 10 % найменш забезпечених верств більш ніж в 47 разів. За офіційними даними Державного комітету статистики, кількість громадян, чий дохід не покриває прожиткового мінімуму, поступово скорочується, проте їх, як і раніше, залишається дуже багато. За даними Держкомстату, частка населення, що отримує заробітну плату меншу за прожитковий мінімум, станом на червень 2008 року складає 13 %, (у 2007 році - 25,5 % ), а 5,2 % робітників мають заробітну плату меншу рівня мінімальної, і лише 31,6 % населення отримують заробітну плату понад 2 тис. гривень.

Проблема поляризації українського суспільства найсильніше виявляється в зростанні доходів від власності та підприємницької діяльності, нерівності видатків на заощадження й придбання нерухомості й навіть нерівності видатків на покупку непродовольчих товарів і оплату послуг]. За загальними оцінками дослідників, у руках заможних українців акумульовано приблизно 85 % всіх заощаджень у банківській системі, 57 % грошових доходів, 92 % доходів від власності й 96 % видатків на покупку валюти.

При цьому, за даними моніторингу бідності 2008 року, 28,2 % населення України належать до категорії бідних, а 15 % - до жебраків. Причому бідність продовжує бути поширеним явищем саме серед населення, що працює. За даними звіту Світового банку «Бідність в Україні», в 2007 році бідних людей в країні стало більше на 1,7 %. За показником ВВП на душу населення (дані Світового банку 2008 року - 6,92 тис. дол.) Україна - на третьому місці серед найбідніших країн Європи та випереджає лише Молдову й Албанію.

Проблема несправедливої нерівності доходів в Україні полягає в тому, що еліти забезпечують собі доходи, які багаторазово перевищують валовий внутрішній продукт на душу населення. Причому, чим нижчим є рівень продуктивності регіональної економіки і, відповідно, нижчим рівень життя населення регіону, тим сильніше проявляються контрасти.

За географічною ознакою розшарування доходів відбувається за рахунок того що центри промисловості по крані розподілені не однаково. Найнижчий рівень доходів характерний для південно-східних областей, де менше поширені самозайнятість і тимчасова трудова міграція, тобто там, де населення гірше адаптувалося до нових соціально-економічних умов. Трохи краща ситуація в областях із відносно високим розвитком незареєстрованого сектора економіки, включаючи особисте підсобне господарство.

Зростання рівня доходів середньостатистичного українця відбувається в більшій мірі за рахунок промислових центрів. Найбільш доходними містами в Україні вважаються м. Київ, Донецька, Запорізька, Дніпропетровська області.

Проаналізуємо останні дані по доходам громадян України.

Для того щоб оцінити рівень доходів населення розглянемо динаміку середньомісячного номінального доходу населення у 2008 році.

 

 

Порівняємо рівень доходів громадян з прожитковим мінімумом та мінімальною заробітною платою.

Номінальні доходи населення у січні – жовтні 2008 року порівняно з відповідним періодом попереднього року, зросли на 41,6%. Наявний дохід, який може бути використаний населенням на придбання товарів та послуг, збільшився на 41,4%, а реальний наявний, визначений з урахуванням цінового фактору, – на 12,4%.