Правове забезпечення страхування

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 11 Апреля 2013 в 09:35, курсовая работа

Краткое описание

Особливості систем страхового регулювання, що використовуються у різних країнах, виникли не відразу, а в результаті довготривалої еволюції, іноді — на протягом кількох сторіч. Спочатку ці системи створювалися як засіб контролю за платоспроможністю страховиків та запобігання випадків невиконання ними своїх зобов'язань. Основними засобами досягнення цілей були обмежувальні та контрольні заходи. Обмежувально-контрольна система сьогодні реформується у напрямі «розумної лібералізації», яка допоможе, з одного боку, знизити вартість страхових послуг за рахунок підвищення гнучкості страховиків, а з іншого — залишити в руках державних органів оптимальну кількість інструментів для недопущення ринкових провалів.

Содержание

ВСТУП 3
РОЗДІЛ І Правове забезпечення страхування 5
РОЗДІЛ ІІ ЗАВДАННЯ ТА ФУНКЦІЇ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОГО НАГЛЯДУ ЗА СТРАХОВОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ 12
1.1. Система державного нагляду за страховою діяльністю в Україні 20
РОЗДІЛ ІІІ ПРОБЛЕМИ ТА НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В ГАЛУЗІ СТРАХУВАННЯ 27
ВИСНОВОК 33
ДОДАТКІ………………………………………………………………………...35
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………40

Прикрепленные файлы: 1 файл

КУРСОВА.doc

— 181.50 Кб (Скачать документ)

Основними завданнями Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України у сфері страхування є:

  • розроблення основних напрямів розвитку страхової діяльності і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;
  • проведення заходів щодо забезпечення розвитку страхової справи та здійснення державного нагляду за страховою діяльністю;
  • регулювання в межах своїх повноважень взаємовідносин страховиків зі страхувальниками, а також страхових брокерів зі страхувальниками і страховиками;

— проведення роботи з удосконалення методів фінансової, діяльності страховиків;

— участь у міжнародному співробітництві з питань страхування і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні.

Державна комісія з регулювання  ринків фінансових послуг України відповідно до покладених на неї завдань:

— веде єдиний державний реєстр страховиків (перестраховиків) та державний реєстр страхових брокерів;

  • видає ліцензії страховикам на проведення страхової діяльності та проводить перевірки їі відповідності виданій ліцензії;
  • видає свідоцтва про введення страхових брокерів до державного реєстру страхових брокерів та проводить перевірки додержання ними законодавства про посередницьку діяльність у страхуванні та перестрахуванні і достовірності їхньої звітності;
  • проводить перевірки щодо правильності застосування страховиками законодавства про страхову діяльність і достовірності їхньої звітності;
  • у межах своєї компетенції методично забезпечує роботу страховиків та страхових посередників;
  • розробляє рекомендації для захисту фінансових інтересів страховиків, страхових посередників і страхувальників;
  • узагальнює практику страхової діяльності і посередницької діяльності на страховому ринку, розробляє і подає у визначеному порядку пропозиції щодо розвитку і вдосконалення законодавства України щодо страхової діяльності і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;
  • у межах своєї компетенції приймає нормативно-правові акти з питань страхової діяльності і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;
  • проводить аналіз додержання законодавства об'єднаннями страховиків і страхових посередників;
  • контролює платоспроможність страховиків відповідно до взятих ними страхових зобов'язань перед страхувальниками;
  • забезпечує проведення дослідницько-методологічної роботи з питань страхової діяльності і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні, підвищення ефективності державного страхового нагляду;
  • визначає правила формування і розміщення страхових резервів, а за погодженням із Державним комітетом статистики України — правила їх обліку та показники звітності;
  • розробляє пропозиції щодо впровадження єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку і звітності, а також форм статистичної звітності для страховиків і страхових посередників;
  • аналізує стан і тенденції розвитку страхової діяльності і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;
  • у визначеному законодавством порядку організовує і координує навчання, підготовку і перепідготовку кадрів та визначає кваліфікаційні вимоги до осіб, які провадять діяльність на страховому ринку, організовує наради, семінари, конференції з питань страхової діяльності;
  • бере участь у міжнародному співробітництві у сфері страхування і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні, вивчає, узагальнює, поширює світовий досвід, організовує виконання міжнародних договорів України з цих питань;
  • роз'яснює порядок застосування законодавства про страхову діяльність і посередницьку діяльність у страхуванні та перестрахуванні, проводить через засоби масової інформації інформаційно-роз'яснювальну роботу з питань страхової діяльності і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;
  • здійснює організаційно-методичне забезпечення проведення актуарних розрахунків;
  • розглядає звернення громадян, підприємств, установ та організацій з питань, що належать до його компетенції;
  • розробляє нормативні і методичні документи з питань страхової діяльності, що віднесена Законом України «Про страхування» до компетенції Уповноваженого органу;
  • узагальнює практику страхової діяльності, розробляє пропозиції щодо розвитку і вдосконалення законодавства України про страхову діяльність;
  • бере участь у проведенні заходів щодо підвищення кваліфікації кадрів для страхової діяльності;
  • виконує інші функції, потрібні для виконання покладених на нього завдань.

Державна комісія з регулювання  ринків фінансових послуг України має  право:

  • одержувати у визначеному порядку від страховиків звітність про страхову діяльність, інформацію про їхнє фінансове становище та пояснення щодо звітних даних, а від підприємств, установ (у тому числі банків), організацій і громадян — інформацію, потрібну для виконання покладених на нього завдань;
  • одержувати від страхових брокерів визначену звітність про їхню діяльність та інформацію про укладені договори, а також пояснення щодо цих даних;
  • видавати приписи страховим брокерам про усунення виявлених порушень законодавства, а у разі їх невиконання — приймати рішення про вилучення страхового брокера з державного реєстру страхових брокерів;
  • одержувати у визначеному порядку від аварійних комісарів інформацію, необхідну для виконання покладених на нього завдань, у тому числі інформацію про обставини і причини настання страхового випадку та заподіяну шкоду;
  • створювати комісії та робочі групи для проведення перевірок діяльності страховиків та страхових брокерів;
  • контролювати достовірність та повноту інформації, що надається учасниками страхового ринку, призначати проведення за рахунок страховика додаткової обов'язкової аудиторської перевірки з визначенням аудитора;
  • одержувати безоплатно від органів виконавчої влади інформацію та статистичну звітність, необхідну для виконання покладених на нього завдань;
  • при виявленні порушень страховиками вимог законодавства України про страхову діяльність видавати їм приписи щодо їх усунення, а в разі невиконання приписів — зупиняти або обмежувати дію ліцензій цих страховиків до усунення виявлених порушень чи приймати рішення про відкликання ліцензій та вилучення з державного реєстру страховиків (перестраховиків). Суперечки щодо відкликання ліцензії розглядає суд або арбітражний суд;
  • звертатися до арбітражного суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика як суб'єкта підприємницької діяльності у випадках, передбачених ст. 8 Закону України «Про підприємництво».

Посадові особи Державної комісії  з регулювання ринків фінансових послуг України у випадку розголошення в будь-якій формі відомостей, що є комерційною таємницею страховика, несуть відповідальність, передбачену  чинним законодавством.

 

РОЗДІЛ ІІІ ПРОБЛЕМИ ТА НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В ГАЛУЗІ СТРАХУВАННЯ

 

Основні засади вдосконалення державної  політики в галузі страхування можна  визначити так:

  • подальший розвиток законодавчої і нормативної бази;
  • створення об'єднань страховиків з найважливіших проблем страхування;
  • подальша інтеграція України в міжнародні структури, що визначають міжнародну політику в галузі страхування;
  • створення оптимальної структури співвідношення між обов'язковим і добровільним страхуванням;
  • залучення страхового ринку до вирішення найважливіших питань соціального страхування;
  • створення комплексної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів;
  • посилення впливу держави на проведення інвестиційної політики з боку страховиків.

Подальший розвиток законодавчої та нормативної баз передбачає розробку й прийняття низки законодавчих актів, які розвивають страхове законодавство України.

Насамперед це стосується перестрахування, а також діяльності страхових  посередників. Зазначені питання  настільки актуальні для України, що потрібно приймати окремі закони. Зокрема, у законодавчому акті з перестрахування необхідно визначити механізм здійснення відповідних операцій, закласти основи створення перестрахувальної бірж; в Україні як єдиного центру, де укладалися б перестрахувальні угоди в разі великих обсягів ризиків. Законодавчий акт щодо діяльності страхових посередників має визначити загальні умови діяльності цього сектора страхового ринку в Україні. Сьогодні на законодавчому рівні фактично не врегульовано діяльності такої важливої категорії учасників страхового ринку, як страхові брокери (і вітчизняні і зарубіжні). Брокер за класичною схемою має діяти в інтересах страхувальника: визначати разом із ним найприйнятніші умови страхування і далі діяти згідно з усіма необхідними документами для укладання повноцінного договору страхування. На жаль, нині через законодавчу невпорядкованість брокер діє швидше як філія страховика.

Потребує невідкладного впорядкування  нормативна база у сфері обліку, статистичної і бухгалтерської звітності, аудиту. Адже тепер баланс страховика нічим не відрізняється від балансу будівельного комбінату. Не вирішено повністю, як саме в системі обліку слід ураховувати передачу резервів перестраховикові або резерви в майбутніх виплатах після вирішення спірних питань тощо. Необхідна комплексна система фінансових показників та їх розшифрувань для страхової компанії (окремі форми звітності для податкових і статистичних органів, органів страхового нагляду, а також преси і страхувальників). Важливо також законодавче й нормативне вдосконалювати систему страхування життя, медичного та пенсійного страхування, страхування політичних ризиків, діяльності товариств взаємного страхування і т. ін. Розвиток страхового ринку в період переходу до ринкової економіки потребує вирішення багатьох актуальних питань через об'єднання страховиків, що спеціалізуються неї найважливіших напрямках страхової діяльності. В Україні набрала поширення така форма, як страхові бюро. Членство в них є обов'язковим для всіх страховиків, котрі отримали ліцензію на певний вид діяльності. Першим таким бюро стало Моторне (транспортне) страхове бюро. Воно об'єднало страховиків, які здійснюють страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів. Далі згідно із законодавством України створено Морське та Авіаційне страхові бюро - об'єднання страховиків, які страхують морські та авіаційні ризики. Проектами відповідних актів законодавства передбачено також створення Ядерного й Космічного страхових бюро. А за планами на найближчі два-три роки мають бути створені бюро з медичного страхування, страхування фінансових та експортних ризиків. Страхове бюро має відповідати - і наше законодавство наближається до цього - загальним світовим вимогам до страхового пулу. Особливістю бюро є те, що законодавче регулювання та нагляд з боку держави тут органічно поєднуються із саморегуляцією з боку страхового ринку. Фактично створюється орган, де страховики самостійно на демократичних засадах встановлюють загальні "правила гри", затверджують нормативні регуляційні документи щодо розвитку галузі, координують здійснення страхування, погоджуючи умови страхування, страхові тарифи, розмір комісійних і т. ін., а також проводять єдину міжнародну політику.

При цьому ніхто не повинен втручатися в нормальну конкурентну боротьбу за ринок і клієнтів. Держава здійснює свій нагляд через наглядові Ради, що є в кожному бюро. Крім того, загальні умови функціонування цих бюро також затверджуються державними органами. У найближчій перспективі державне регулювання через обов'язкові пули - страхові бюро - стане одним із основних напрямків державного регулювання в галузі страхування. Важливе значення має також подальша інтеграція України у світові структури, що визначають міжнародну політику в галузі страхування.

Україна лише 1992 року почала активно залучатися до міжнародної інтеграції. Очевидно, що за час, який минув відтоді, наша країна ще не ввійшла в усі необхідні структури як на європейському, так і на світовому рівні. Проте вже є певні успіхи в цьому плані. Так, у 1997 році Україна стала асоційованим членом системи "Зелена картка". Наша держава бере також активну участь у нарадах страхнаглядів світу, що регулярно відбуваються за участю Організації економічного розвитку та співробітництва (OSED), дедалі тісніше співпрацює з іншими міжнародними організаціями.

Подальша інтеграція України в  міжнародні структури дозволить  вивірити державну політику щодо регулювання  страхової діяльності згідно із застосовуваними  у світі формами, методами та важелями. Розвинені країни - члени Європейського Союзу мають максимально ідентифіковані методи державного регулювання, установлювані відповідними директивами цього Союзу. Наша країна, стаючи поступово повноправним членом найавторитетніших міжнародних організацій, оволодіває методами впливу держави на страховий ринок, що відповідають найвищим світовим стандартам. Державна політика має також удосконалюватися через регулювання оптимального співвідношення між обов'язковим та добровільним страхуванням. Закон України "Про страхування" передбачає запровадження обов'язкового страхування тільки внесенням змін до цього Закону, тобто можливості запровадження такого страхування дуже обмежені і процедура досить складна. Таке положення цілком виправдане, оскільки введення того чи іншого виду обов'язкового страхування підвищує ступінь відповідальності держави за ситуацію на страховому ринку. Тобто при розширенні поля обов'язкового страхування держава фактично змушує громадян або юридичних осіб до використання цієї послуги. А оскільки в умовах демократичного суспільства та ринкової економіки примус з боку держави має бути мінімальним, відповідальність при запровадженні обов'язкового страхування набуває великої ваги. У цьому плані сьогодні постають три головні завдання. Перше - перегляд щодо можливого зменшення діючих видів обов'язкового страхування. Друге - упорядкування умов та порядку здійснення зазначених видів. І третє - введення нових видів тільки в разі реальної потреби в цьому. Діючі види обов'язкового страхування треба скорочувати так, щоб найбільш незахищені, а також дуже ризикові категорії населення і об'єкти народного господарства не залишились без страхового захисту. Скажімо, цілком застарілим є обов'язкове державне страхування ряду категорій державних службовців - митників, податкових інспекторів і деяких інших. У разі травмування або загибелі держава має безпосередньо з бюджету робити відшкодування, а не пропускати ці кошти через комерційні страхові компанії. Водночас, поки не буде створений адекватний механізм соціального захисту, знімати зі страхового захисту ці категорії не можна. Деякі види обов'язкового страхування слід упорядковувати, удосконалюючи умови їх проведення, якомога чіткіше встановлюючи обов'язки страховика й визначаючи форми типових договорів. Завдання з упорядкування діючих видів обов'язкового страхування стосується насамперед таких його видів, як авіаційні ризики, втрати врожаю, нещасні випадки на транспорті. Що ж до введення нових видів обов'язкового страхування, то на черзі постають такі види, як обов'язкове страхування в космічній галузі та ядерній енергетиці стосовно, насамперед, відповідальності перед третіми особами та особистого страхування персоналу. За цими видами вже внесені проекти законодавчих актів. Великі дискусії породжує введення обов'язкового медичного страхування. Тут проблема полягає в найбільш раціональному розподілі системи страхового захисту між державним соціальним страхуванням та страхуванням через страхові організації. У цілому сфера розширення поля обов'язкового страхування уже значною мірою вичерпана, і головне завдання полягає нині не у запровадженні нових видів, а у вдосконаленні діючих. Зазначене завдання споріднене з таким: залучення страхового ринку до вирішення найважливіших питань соціального страхування. Сьогодні держава не в змозі вирішувати такі важливі соціальні питання, як медичне обслуговування, виплата пенсій, надання допомоги з безробіття, відшкодування витрат при травматизмі на виробництві і т. ін. лише за рахунок державного бюджету. Отже, потрібно залучати кошти підприємств, роботодавців, працівників. Якщо таке залучення здійснювати напряму, то це фактично означатиме введення нових видів податків. Крім того, кошти, які залучаються, мають деякий час розміщуватися так, щоб приносити додатковий дохід. Такі завдання може виконати страховий ринок. Відносини, які виникають при залученні страхового ринку до вирішення соціальних програм, якісно відрізняються від відносин, пов'язаних із прямим відчуженням коштів. Роботодавці, підприємства та працівники вступають у гарантійно-цивільно-правові відносини, де страхова компанія бере зобов'язання отримати додатковий дохід завдяки розміщенню взятих коштів і здійснити ті виплати, під які взяті зобов'язання (пенсії, допомога, компенсації тощо). Тому найближчим часом необхідно законодавче визначити поле, що його має посідати страховий ринок у соціальних програмах, і прийняти необхідні рішення щодо його входження в ці програми. Зауважимо, що страховий ринок не може повністю взяти на себе виконання функцій за соціальними програмами. Держава за рахунок своїх власних коштів має гарантувати мінімум соціальних благ за всіма напрямками. Важливе значення для держави має нині створення комплексної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів у системі страхування.

Тепер головне завдання державної  політики - налагодити дворівневу підготовку. Перший - базовий бакалаврський рівень - має забезпечувати оволодіння фундаментальними знаннями як у галузі страхування, так і в цілому з економіки, фінансів, основ математики і т. ін. Цей рівень повинен охоплювати здебільшого молодь після здобуття середньої освіти, а також молодь, що вже має деякий досвід роботи на страховому ринку. Другий - спеціалізований, магістерський рівень - повинен охоплювати передусім тих, хто має освіту бакалавра з економіки, а також тих, хто має досвід роботи на страховому ринку і раніше здобув вищу освіту за іншим профілем, осіб з досвідом керівної роботи на страховому ринку. При цьому слід розвивати базу спеціалізованої підготовки на рівні магістрів та спеціалістів: створити її не лише в економічних, а й у деяких технічних вузах.

Завдання держави - регулювати систему  короткотермінової перепідготовки кадрів з дуже вузьких питань, таких  як актуарні проблеми, перестрахування  тощо. І, нарешті, серйозного значення набуває сьогодні посилення впливу держави на проведення інвестиційної політики з боку страховиків.

ВИСНОВОК

Страхування як частина фінансово-кредитної  сфери є об’єктом державного регулювання з метою забезпечення його стабільного функціонування.

Надання страхових послуг передбачає індивідуальні конкретні страхові відносини між страховиком і страхувальником щодо обсягу відповідальності страховика за соціальні наслідки його діяльності, які пов’язані із зростанням ризику в умовах складних господарських зв’язків. Реалізація цих відносин потребує наявності системи правового регулювання страхової діяльності: законодавчих і нормативних актів, положень, інструкцій, методичних вказівок передусім з питань фінансового стану страховика, його платоспроможності у зв’язку з обсягами укладених договорів страхування. Невиконання страховиком своїх зобов’язань породжує претензії страхувальників до державних органів, оскільки держава, надаючи ліцензію певному страховикові, виступає начебто гарантом його діяльності. Головна проблема державного регулювання страхової діяльності — забезпечити наявність у страховика достатнього обсягу коштів, за рахунок яких він був би здатний виконати свої зобов’язання перед страхувальниками за будь-яких обставин, тобто забезпечити платоспроможність кожного конкретного страховика.

Правові відносини в галузі страхування  поділяються на такі групи:

  • правовідносини, пов’язані з формуванням і використанням страхового фонду, за рахунок якого виконуються страхові зобов’язання страховика за укладеними договорами страхування;
  • правовідносини, які виникають з приводу організації страхової справи, а саме: відносини з податковими адміністраціями, міністерствами та відомствами, з банками, органами державного управління тощо.

Информация о работе Правове забезпечення страхування