Потенціал підприємства

План

Вступ 3

1. Потенціал  підприємства: суть та поняття його формування. 4

2. Загальні підходи щодо формування потенціалу підприємства 9

3. Основні фактори та передумови формування та розвитку потенціалу підприємства 12

Висновок 15

Список використаної літератури 16

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Формування потенціалу підприємства – один з найважливіших процесів, які відбуваються в діяльності підприємства, бо існує багато чинників, які призводять до його втрати, наприклад, кризовий стан окремих підприємств, зміна суспільно-економічного ладу в країні.

Проблему вимірювання величини потенціалу підприємства є важливою як в теоретичному, так і практичному плані. Знання потенціалу підприємства дозволяє визначити сумарний потенціал галузі та економіки в цілому, створює основу для розробки, вибору та обґрунтування довгострокових цілей їх розвитку. Співвідношення величини потенціалу з кінцевими результатами функціонування підприємства дозволяє отримати комплексне уявлення про ефективність його функціонування, тобто ступінь реалізації потенціалу.

Для ефективного функціонування та забезпечення конкурентоспроможності підприємств та інших суб'єктів  господарювання необхідно якісно розвивати  матеріально-технічні, структурно-функціональні, соціально-трудові та інші елементи потенціалу. Це зумовлює виключну увагу  керівників підприємницьких структур до ефективного управління технологічними й організаційними змінами, а  особливо до алгоритмів визначення та використання їхніх потенційних  соціально-економічних можливостей.

В умовах формування ринкових відносин важливу роль у стабільній роботі підприємства відіграють їх ресурси, що становлять основу його економічного потенціалу. Залежно від джерел формування ресурсного потенціалу та ефективності його використання залежать економічні показники діяльності підприємства, зокрема такі як обсяги діяльності, доходи, витрати, прибуток, і т.д.

 

1. Потенціал підприємства: суть та поняття його формування.

 

Перехід до нового механізму  господарювання значно підвищив актуальність дослідження тих ринкових ознак  потенціалу, котрі якнайповніше виражають  поняття «потенціал підприємства».

Потенціал – джерела, можливості, засоби, запаси, які можуть бути приведеними  в дію, використані для вирішення  якоїсь задачі, досягнення певної цілі, можливості окремої особи, суспільства, держави, підприємства в певній галузі.

Потенціал, що об'єднує в  собі як просторові, так і тимчасові  характеристики, концентрує одночасно  три рівні зв'язків і відносин:

По-перше, він відображає минуле, тобто сукупність властивостей, нагромаджених системою в процесі її становлення і таких, що зумовлюють можливість до її функціонування та розвитку. У цьому плані поняття «потенціал» фактично набуває значення поняття «ресурс».

По-друге, він характеризує рівень практичного застосування і використання наявних можливостей. Це забезпечує розмежування реалізованих і нереалізованих можливостей. У цій своїй функції поняття «потенціал» частково збігається з поняттям «резерв».

По-третє, він орієнтується на розвиток (на майбутнє). Будучи єдністю стійкого і мінливого станів, потенціал містить (як можливі) елементи майбутнього розвитку.

Рівень потенціалу, характеризуючи наявний стан системи, обумовлений  тісною взаємодією всіх трьох перелічених  станів, що і відрізняє його від  таких, на перший погляд близьких, понять, як «ресурс» і «резерв».

Потенціал підприємства —  це складна, динамічна, поліструктурна система. Ця агломерація має певні  закономірності розвитку, від уміння використати які вирішальною  мірою залежить ефективність економіки, темпи та якості її зростання. Отже, потенціал підприємства характеризується чотирма основними рисами.

Перша риса. Потенціал підприємства визначається його реальними можливостями в тій чи іншій сфері соціально-економічної діяльності, причому не тільки реалізованими, а й нереалізованими з будь-яких причин.

Друга риса. Можливості будь-якого підприємства здебільшого залежать від наявності ресурсів і резервів (економічних, соціальних), не залучених у виробництво. Тому потенціал підприємства характеризується також і певним обсягом ресурсів, як залучених у виробництво, так і ні. але підготовлених для використання.

Третя риса полягає в тому, що потенціал підприємства визначається не тільки і не стільки наявними можливостями, але ще й навичками різних категорій персоналу до його використання з метою виробництва товарів, здійснення послуг (робіт), отримання максимального доходу (прибутку) і забезпечення ефективного функціонування та сталого розвитку виробничо-комерційної системи.

Четверта риса. Рівень і результати реалізації потенціалу підприємства (обсяги виробленої продукції або отриманого доходу прибутку)) визначаються також формою підприємництва та адекватною їй організаційною структурою.

Існує кілька можливих підходів до структуризації потенціалу підприємства:

1. Блочно-модульна структуризація.

2.Функціональна структуризація.

Блочно-модульна структуризація потенціалу підприємства заснована на взаємодії трьох складових, які охоплюють всі стратегічні компоненти підприємства, що дозволяють досягти поставлені цілі, та найбільш повно характеризують внутрішній стан підприємства - ресурсів, системи управління та діяльності персоналу.

Відповідно до ресурсної  концепції, потенціал підприємства розглядається як система ресурсів, що вступають у взаємодію й  обумовлюють досягнуті результати. Блок ресурсів, незважаючи на нібито однозначність їхнього трактування, в економічній літературі представляється різним набором модулів.

Найбільше поширення одержала концепція виділення в сукупності ресурсів наступних елементів:

технічні ресурси (виробничі  потужності та їхні особливості, обладнання, матеріали і т. ін.);

технологічні ресурси (технології, наявність конкурентоспроможних ідей, наукові розробки й ін.);

кадрові ресурси (кваліфікаційний, демографічний склад працівників, їхнє прагнення до знань і удосконалювання, інтелектуальний капітал);

просторові ресурси (характер виробничих приміщень і території  підприємства, розташування об'єктів  нерухомості, комунікацій, можливість розширення):

інформаційні ресурси (кількість  і якість інформації про внутрішнє  та зовнішнє середовище, каналів її поширення, можливості розширення та підвищення вірогідності інформаційної бази і  т. ін.);

ресурси організаційної структури  системи управління (характер і гнучкість  керуючої системи, швидкість проходження  керуючих впливів і ін.);

фінансові ресурси (наявність  і достатність власного та позикового капіталу, стан активів, ліквідність, наявність  кредитних ліній і т. ін.).

До об'єктних складових потенціалу підприємства відносяться:

виробничий потенціал;

інноваційний потенціал (характеризує можливості підприємства в сфері розробки та впровадження інновацій);

фінансовий потенціал;

потенціал відтворення (характеризує можливості діючої системи формування та відновлення основних фондів забезпечення необхідного рівня конкурентоспроможності продукції підприємства);

інформаційний потенціал  характеризує можливості створеної  інформаційної бази гарантувати  своєчасне та повне насичення  підприємства достовірною вхідною, вихідною, нормативно-довідковою, оперативною інформацією для прийняття рішень у процесі господарської діяльності підприємства та досягнення цілей його розвитку);

інфраструктурний потенціал (характеризує привабливість місця  розташування підприємства з погляду  розвитку ринкової інфраструктури, транспортних комунікацій та інших факторів).

До суб'єктних складових потенціалу підприємства відносять:

науково-технічний потенціал (характеризує здатність працівників  підприємства здійснювати наукові  дослідження та розробки, спрямовані на удосконалення виробничих і технологічних  процесів, диференціацію видів продукції);

маркетинговий потенціал;

потенціал організаційної структури  управління (характеризує можливості сформованої організаційної структури  управління забезпечувати високий  рівень ефективності функціонування підприємства в умовах мінливості зовнішнього  середовища);

кадровий потенціал (сукупність здібностей і можливостей кадрів забезпечувати ефективне функціонування організації);

управлінський потенціал (сукупність здібностей і можливостей системи  управління забезпечувати досягнення стратегічних цілей діяльності).

Формування потенціалу підприємства – це виявлення стратегічних можливостей, ресурсів і резервів потенціалу, здатних  підвищити конкурентоспроможність підприємства. Формування потенціалу, нарощування його за рахунок резервів – основне завдання підприємства. При цьому слід враховувати, що сильні сторони є потенціалом підприємства, а слабкі – резервом потенціалу. Завданнями підприємства є використання сильних позицій за одночасного  усунення слабких сторін.

Класифікація сильних  і слабких позицій складових  потенціалу підприємства дозволяє виділити головне завдання – виявити стійкі конкурентні переваги з метою подальшого нарощування функціональних складових потенціалу.

Потенціал розвитку підприємства визначається як поєднання ресурсних  можливостей, управлінських здібностей і вмотивованості підприємця, а також  готовності персоналу до здійснення у відповідь на зовнішні виклики  організаційних змін, спрямованих на формування і посилення конкурентних переваг підприємства, реалізація яких сприяє зміцненню його ринкових позицій, кількісному і якісному зростанню.

Виходячи із цього визначення, можна виокремити основні складові потенціалу розвитку підприємства:

кваліфікований і креативний менеджмент, вмотивований до успіху, здатний  оперативно реагувати на сигнали  зовнішнього середовища, приймати адекватні  рішення і забезпечувати їхню реалізацію в стислі терміни;

матеріально-технічні і фінансові  ресурси, якими підприємство володіє, або які можуть бути залучені на прийнятних умовах для реалізації стратегічних цілей;

сприятливий організаційний клімат, який ґрунтується на взаємовигідності спільної взаємодії, що забезпечує єдність  духу, згуртованість, взаємодопомогу, здатність опановувати нове і  долати тимчасові труднощі.

Порівняльний аналіз цих  складових і практики вітчизняного підприємництва показує, що в багатьох випадках останньою складовою нехтують. Це виявляється у ставленні до персоналу як до звичайних ресурсів, які не мають особливої цінності і можуть бути замінені в разі найменшого протистояння інтересів. Напівлегальна  робота, відчуття тимчасовості, нестабільності не сприяють формуванню сприятливого організаційного клімату і не забезпечують належної підтримки персоналом інноваційних задумів керівництва, що зменшує потенціал розвитку підприємства.

2. Загальні підходи щодо формування потенціалу підприємства

 

Процес формування потенціалу підприємства є одним з напрямків  його економічної стратегії і  передбачає створення й організацію  системи ресурсів і компетенцій  таким чином, щоб результат їхньої взаємодії був фактором успіху в  досягненні стратегічних, тактичних  і оперативних цілей діяльності підприємства. При цьому використовуються такі основні наукові підходи:

Системний підхід є одним  з основних у процесі формування потенціалу підприємства. При його застосуванні на основі маркетингових  досліджень спочатку формуються параметри  виходу - товару або послуги.

Потім визначаються параметри  входу: які потрібні ресурси й  інформація для реалізації внутрішніх бізнес-процесів? Потреба в ресурсах і інформації прогнозується після  вивчення вимог до організаційно-технічного потенціалу підприємства (рівня техніки, технології, організації виробництва, праці й управління) та параметрів зовнішнього середовища (політичного, економічного, технологічного, соціально-демографічного, культурного середовища країни й  інфраструктури даного регіону).

Зворотний комунікаційний зв'язок між постачальниками (входом), клієнтами (виходом), зовнішнім оточенням і  потенціалом підприємства необхідний для адаптації потенціалу як системи  до зміни вимог клієнтів до продукції, параметрів ринку, появі організаційно-технічних  новинок.

Для забезпечення високої  якості кінцевого результату реалізації потенціалу (виходу системи) спочатку необхідно забезпечити високу якість ресурсів і інформації на вході, а  потім високу якість реалізації процесу  та взаємодії з зовнішнім середовищем. Спочатку формулюються вимоги до «виходу» системи, потім - до «входу» і зовнішнього  середовища і тільки потім - до реалізації внутрішніх бізнес-процесів.