Передумови інтеграції України до ЄС

· «згори-донизу», коли з різних політичних та соціально-економічних причин створюється інтеграційне угруповання країн, які ще не повністю відповідають критеріям інтеграційної сумісності, але в процесі подальшого регульованого і скоординованого на наднаціональному рівні співробітництва досягають тієї чи іншої форми міжнародної економічної інтеграції.

Переважно таким шляхом розвивалась економічна інтеграція в Європі через дво- і багатосторонні переговори і асоційовану участь окремих країн у діяльності інтеграційних угруповань, які вже функціонують. Зокрема, таким шляхом ідуть сьогодні країни Східної Європи, які ставлять за мету інтеграцію до Європейського союзу. Те саме можна сказати про Мексику, її причетність до формування та розвитку Північноамериканської угоди про вільну торгівлю.

В цілому послідовний розвиток форм міжнародної регіональної економічної інтеграції забезпечує найбільш повне, найбільш раціональне використання економічного потенціалу країн та підвищення темпів їх розвитку.

Водночас вирішуються важливі питання соціальної політики за рахунок об'єктивно зумовленого зниження цін на основні товари та послуги та створення нових робочих місць і завдяки концентрації зусиль країн-учасниць на пріоритетних програмах соціально-економічного розвитку. Зауважимо також, що в зрілих інтеграційних угрупованнях виробляються й реалізуються потужні та дійові механізми, інструменти забезпечення колективної економічної безпеки.

Для розвитку міжнародних інтеграційних процесів необхідна наявність ряду об'єктивних і суб'єктивних передумов, ступінь розвитку яких суттєво відрізняється в окремих регіонах світового господарства. Це впливає на характер і рівень регіональної економічної інтеграції. Найважливішими об'єктивними передумовами є :

• сучасна науково-технічна революція, що є водночас і матеріальною основою для розвитку міжнародної економічної інтеграції. Якісні зміни в продуктивних силах, поява принципово нових засобів виробництва, технологій і зміни в цьому зв'язку самого характеру і структури виробництва заходять у суперечність з обмеженістю національних ринків, наявністю різних міждержавних бар'єрів на шляху руху капіталів, товарів та послуг, робочої сили. Масштабність і принципово новий характер проблем сучасного всесвітнього соціально-економічного розвитку роблять неможливим чи неефективним їхнє вирішення окремими країнами, стає очевидною необхідність об'єднання різноманітних видів ресурсів. Сучасна науково-технічна революція об'єктивно зумовлює формування оптимального господарського простору, в межах якого забезпечується поява і постійне оновлення широкого асортименту товарів та послуг, прибуткове функціонування виробництва, максимальне задоволення зростаючих потреб суспільства в межах однієї чи кількох країн;
• соціально-економічна однорідність національних господарств, що зближаються. На сучасному етапі всесвітнього економічного розвитку існують дві основні моделі національної організації виробництва і зовнішньоекономічних стосунків: ринкова і планова. Очевидно, що формування спільного господарського простору передбачає принципову подібність основ організації національного виробництва в окремих країнах, спільність умов господарювання виробників;
• наявність достатньо високих і близьких рівнів економічного розвитку країн, груп країн та регіонів світу в умовах нерівномірного розподілу ресурсів. Суттєві розбіжності в національних рівнях продуктивності праці, кваліфікації робочої сили, конкурентоспроможності продукції та послуг країн, що інтегруються, можуть стати основою одержання односторонніх переваг, однобокої спеціалізації окремих національних економік, призвести до виникнення економічних та адміністративних бар'єрів на шляху формування спільного господарського простору;
• наявність досить тривалого періоду й досвіду взаємного економічного співробітництва групи країн. Інтеграція являє собою продовження господарської взаємодії країн, її новий стан, вищий рівень економічного співробітництва. Інтеграція виникає на основі і в результаті поглиблення та розширення економічної взаємодії різних країн;

Для розвитку міжнародної економічної інтеграції важливе значення мають також економіко-географічна близькість країн, наявність спільних кордонів. Це суттєво інтенсифікує взаємні економічні зв'язки, знижує транспортні витрати, створює умови для реалізації великих спільних проектів співробітництва. Як правило, країни зі спільними історичними, культурними та іншими умовами розвитку більше тяжіють до економічної інтеграції; цілеспрямована діяльність соціальних груп і класів, партій, законодавчих і виконавчих органів країн щодо розвитку власне інтеграційних процесів. Ця передумова носить суб'єктивний характер і віддзеркалює об'єктивні економічні процеси, але водночас впливає на них, може деякою мірою сприяти розвиткові інтеграції чи гальмувати його;

• тенденція демографічного розвитку;
• наявність і необхідність розв'язання глобальних проблем (енергетичної, продовольчої, екологічної, використання Світового океану та космосу, економічного зростання та зростання народонаселення, економічної безпеки, роззброєння);
• різким скороченням відстаней за рахунок розвитку транспортно-комунікаційних мереж;
• ринковою «уніфікацією» економічного розвитку.

З 1947 по 1995 р. у світі було створено більш 60 інтеграційних угруповань. Найбільш вагомі інтеграційні угруповання включають в себе десятки країн. Так, Африканське співтовариство – більше 30 країн, а АТЕС – більше 20, ЄС – 15.[19]

Конкретно визначити, на якому етапі розвитку знаходиться те чи інше інтеграційне угруповання, доволі складно. (Додаток А.1  табл)

1.2. Механізм вступу  в ЄС

Принципова можливість для європейських країн стати повноправними членами ЄС була визнана ще Римським договором у 1957 р. Початок поступового наближення країн Центральної Європи до ЄС пов’язують із розпуском Варшавського Договору та Ради Економічної Взаємодопомоги, коли політичний центр у Європі пересунувся на захід. Радянський Союз розпався на 15 окремих держав.[9] Виник певний вакуум впливу, що мав бути заповнений. За цих умов, Євросоюз інтенсифікував свої відносини з країнами Центральної Європи, що врешті призвело до формування курсу на новий етап розширення ЄС. Це рішення, на відміну від тих, що приймалися на попередніх етапах розширення Євросоюзу, мало скоріше політичне, ніж економічне підґрунтя.

 Подальше уточнення основних умов вступу відбулося на засіданні Європейської Ради в Копенгагені в червні 1993 р. Глави держав і урядів Європейського Союзу погодились з тим, що асоційовані посткомуністичні держави Центральної та Східної Європи, які висловили таке прагнення, можуть стати членами ЄС. Вступ відбудеться як тільки асоційована держава буде здатна взяти на себе обов’язки членства, виконавши обов'язкові економічні та політичні умови:

• існування стабільних політичних інститутів, що є гарантами демократії;
• верховенство права, повага до прав людини і меншин та їх захист;
• існування діючої ринкової економіки;
• спроможність впоратись з ринковими силами та тиском конкурентного середовища в межах Європейського Союзу;
• здатність взяти на себе обов’язки, що випливають із членства, у тому числі прихильність цілям політичного, економічного і валютного союзу.

У рішенні, прийнятому Європейською Радою в Копенгагені, зазначалося, що здатність Європейського Союзу прийняти нових членів, зберігаючи при цьому динаміку та рушійні сили європейської інтеграції, також є важливим фактором спільного інтересу як Союзу, так і держав-кандидатів.

  У рішенні Мадридського  саміту ЄС (грудень 1995 р., Іспанія) підкреслювалося, що критерії членства також  вимагають обов’язкового створення  державою-кандидатом умов для  інтеграції шляхом пристосування  національних адміністративних  структур до європейських. Хоча  транспонування законодавства Європейського  Співтовариства в національне  є важливим завданням, не менш  важливою є й ефективна імплементація  законодавства за участю відповідних  адміністративних та судових  структур. Це є необхідною умовою  для взаємних зобов’язань, які  випливають з членства в ЄС.

  В рішенні Європейської  Ради, засідання якої відбулося 12-13 грудня 1997 р. в Люксембурзі, зазначалося, що "відповідність Копенгагенським  політичним критеріям є передумовою  початку будь яких переговорів  про вступ. Економічні критерії  та здатність виконувати зобов’язання, які випливають з членства, повинні  оцінюватись далекоглядно та  гнучко". Згодом Копенгагенські критерії були розподілені у групи – політичні, економічні, інституційні – кожна з яких має свої складові.[22, c.6]

До групи політичних критеріїв входять такі субкритерії:

• забезпечення свободи парламентських і президентських виборів, а також виборів до місцевих органів влади;
• створення та розширення діяльності демократичних інституцій, неурядових організацій, незалежних ЗМІ;
• захист особистих прав і свобод людини;
• прийняття законодавства, що надійно захищає права меншин, створення відповідних установ;
• здійснення заходів з протидії дискримінації у всіх сферах суспільного життя;
• гарантії незалежності судової влади, покращання функціонування судів;
• створення надійно діючих інститутів у сфері юстиції і внутрішніх справ, гарантії незалежності судової влади, покращення роботи судів;
• посилення боротьби з організованою злочинністю та корупцією;
• вирішення питань правового забезпечення та посилення спроможності боротьби з відмиванням коштів.

 Група економічних  критеріїв має дві складові  – існування діючої ринкової  економіки; спроможність впоратись  з ринковими силами та тиском  конкурентного середовища в межах  Європейського Союзу – виконання  кожної з яких оцінюється на  основі аналізу ряду факторів.

1) Існування діючої ринкової  економіки:

• встановлення рівноваги між попитом та пропозицією має досягатись в результаті вільної взаємодії ринкових сил; лібералізація цін і торгівлі;
• відсутність значних перешкод для входу на ринок (створення нових підприємств) та виходу з нього (банкрутство, ліквідація);
• наявність відповідного законодавства, у тому числі регулювання прав власності; дотримання законів та виконання контрактів;
• досягнення макроекономічної стабільності, у тому числі відповідної стабільності цін, усталеності державних фінансів та платіжного балансу;
• наявність широкого консенсусу щодо основ економічної політики;
• достатня розвиненість фінансового сектора для спрямування накопичених коштів та заощаджень на інвестування виробництва.

    Оскільки вищезазначені  фактори є основою будь-якої  ринкової економіки, то виконання  цієї складової економічних критеріїв  повинно бути здійснено ще  до початку переговорів про  вступ.

   2) Спроможність впоратись  з ринковими силами та тиском  конкурентного середовища в межах  Європейського Союзу:

• наявність діючої ринкової економіки з рівнем макроекономічної стабільності достатнім для того, щоб суб’єкти економічної діяльності приймали рішення в умовах стабільного і передбачуваного клімату;
• достатня кількість, й за належну ціну, людських і матеріальних ресурсів, у тому числі інфраструктура (енергопостачання, телекомунікації, транспорт тощо), освіта і дослідження, а також перспективи діяльності в цій сфері;
• ступінь впливу політики уряду і законодавства на конкурентоспроможність за допомогою торгівельної політики, політики конкуренції, надання державної допомоги, підтримки малих та середніх підприємств тощо;
• прогрес досягнутий у реструктуризації підприємництва;
• рівень і темпи торговельної інтеграції держави-кандидата з ЄС досягнутий напередодні розширення (обсяг і структура торгівлі з державами-членами);
• достатня частка малих фірм в структурі економіки, почасти завдяки тому, що малі фірми, як правило, отримують більшу вигоду від спрощеного входження в ринок й почасти через те, що домінування великих фірм може означати більшу інертність у пристосуванні до умов ринку.

   В 1995 р. на засіданні  Європейської Ради в Каннах (Франція) було прийнято рішення, що найефективнішим  способом виконання інституційних  критеріїв є адаптація національного  законодавства до acquis communautaire (спільного  доробку ЄС, під яким розуміють  сукупність актів законодавства, політичних документів та практики  їх застосування, що у кожний  даний момент існують у Європейському  Союзі). Впровадження аcquis у національні  правові системи є необхідною  умовою завершення процесу вступу  держави-кандидата в ЄС.

 Крім того, існують  п'ять так званих критеріїв  конвергенції (зближення), виконання  яких дає країнам право вступу  до економічного та валютного  союзу. Вони стосуються цінової  стабільності, дефіциту бюджету, державного  боргу, стабільності національної  валюти та відсоткових ставок [22]:

• відношення державного дефіциту до ВВП не повинне перевищувати 3%;
• відношення державного боргу до ВВП не повинно перевищувати 60%;
• достатній рівень стабільності цін і сталість середніх темпів інфляції (цей рівень не повинен перевищувати три кращих показники країн-членів більше, ніж на 1,5%);
• довгострокова номінальна відсоткова ставка не повинна перевищувати три кращих показники стабільності цін країн-членів більше, ніж на 2%;
• протягом щонайменше двох років і без значного напруження з боку відповідної країни нормальне відхилення величини обмінного курсу національної валюти не повинне виходити за граничні значення, передбачені механізмом обмінного курсу країн-членів ЄС.

 Процедура вступу до ЄС включає наступні етапи :

1. консультативний етап  передбачає подання заяви на  вступ та укладання угоди про  асоціацію ( Європейської угоди, угоди  про асоціацію, або угоди про  стабілізацію та асоціацію);

2. оцінюючий етап передбачає  оцінку відповідності критеріям  членства та офіційне набуття  статусу країни-кандидата на вступ;

3. переговорний етап передбачає  проведення двосторонніх конференцій  з питань відповідності країни-претендента 31 розділу вимог відповідності  та підготовку проекту угоди  про вступ;

4. ратифікаційний етап  передбачає узгодження угоди  з Європейським Парламентом та  ухвалення Європейською Радою, ратифікацію  країнами-членами ЄС та країнами-кандидатами  на вступ (за необхідністю на  референдумі);

5. імплементаційний етап  передбачає набуття угодою чинності.