Особливості індустріалізації Європейської економіки

Розпочалася електрифікація виробництва, транспорту і побуту. Парова енергія стала витіснятися електричною. Були винайдені електрична плавильна піч (1877), електричне зварювання металів (1887), електрична залізниця - трамвай (1879), електрична лампа (1886) та багато інших винаходів.

У 80-90-их роках було відкрито і вдосконалено використання інших  видів енергії. Серед них виділяються  винаходи двигунів внутрішнього згоряння - карбюраторного (Н. Отто, Німеччина, 1887 р.) та дизельного (Р. Дизель - Німеччина, 1893 р.).

У 80-их роках двигуни внутрішнього згоряння були вдосконалені. На їх базі німецькі винахідники Г. Даймлер і К. Бенц створили автомобіль, який мав видатне техніко-економічне значення.

Відкриття в галузі виробництва  хімічної продукції (синтетичні барвники, кислоти, фарбувальні, лікарські, парфумерні та інші вироби) дали поштовх для  прискореного розвитку хімічної промисловості.

Велике економічне значення мали технічні вдосконалення в металургії - конверторний спосіб виробництва  сталі, впровадження мартенівських  печей, які значно підвищували продуктивність праці.

Цьому сприяли також технічні і технологічні новації в металообробці. Був винайдений автоматичний револьверний верстат (США), вдосконалений токарський та інші металорізальні механізми.

Важливі вдосконалення були зроблені в технічній сфері легкої, поліграфічної та інших галузях  промисловості (автоматичний ткацький верстат, лінотип, автомат для виробництва  пляшок тощо).

Темпи технічного прогресу були вражаючими, їх результати важко  переоцінити. Технічні та технологічні відкриття різко підвищили ефективність праці, почалося масове виробництво товарів, знизилася їх собівартість.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Індустріалізація в США

В кінці XIX ст. високими темпами розвивалася економіка США. Вони вийшли на перше місце у світі за обсягом промислової продукції, обігнали Великобританію, яка втратила роль "фабрики світу". Прискорений розвиток США пояснюється рядом факторів, серед яких важливе місце займають політичні, соціальні, географічно-кліматичні, природні. (Про них було сказано у попередній лекції).

Науково-технічна революція  знайшла добрий ґрунт на американській  землі. Тут активно впроваджувалися  власні та європейські винаходи. У  зв'язку із запізненням промислового перевороту, в США використовувалися  найновіші досягнення інженерії, застарілого  обладнання практично не було. Після Громадянської війни в країні сформувався широкий внутрішній ринок, розширювалася географічна спеціалізація.

Економічному зростанню  сприяли зовнішня політика держави, високі митні тарифи на ввіз готової продукції і повна свобода для ввозу іноземних капіталів, яка підтримувалася високою нормою прибутків. Це приваблювало європейські, в першу чергу англійські, капітали.

США у 1867 р. розширили свої володіння шляхом купівлі у Росії Аляски за 6,7 млн. дол. Згодом було анексовано Гавайські острови. Колоніями США стали Куба, Гуам, Пуерто-Ріко, Філіппіни, частина островів Самоа. Водночас посилюється економічно-торговельна експансія в країни Латинської Америки, які втягувалися в орбіту економічної діяльності США.

Вражаючими були темпи  економічного розвитку країни. Національний дохід з 1870 по 1913 рр. виріс у 5 разів, а національне багатство - майже  у 7 разів. Найвищими темпами зростало промислове виробництво. Доля промисловості  і будівництва напередодні першої світової війни складала 75% сукупного суспільного продукту.

Важливе значення в економічному розвитку США мало залізничне будівництво. Довжина залізниць країни з 1870 по 1913 рр. збільшилася у 8 разів. Будівництво  залізниць стимулювало ріст виробництва у металургійній, металообробній та вуглевидобувній галузях промисловості, сприяло освоєнню родючих земель західних штатів, зміцнило економічну єдність країни.

Кардинальні зміни відбулися  в галузевій структурі промисловості - значно збільшилася частка важкої промисловості, яка розвивалася  надзвичайно високими темпами. Вперше в історії США була досягнута  перевага частки важкої промисловості  над легкою і харчовою. Вже у 1900 р. питома вага галузей важкої промисловості перевищила половину загального об'єму промислової продукції. Такого рівня інші розвинуті країни досягли лише перед другою світовою війною.

Особливо швидкими темпами  розвивалися нові галузі важкої промисловості - нафтова, алюмінієва, гумова, електротехнічна, автомобільна, сталеплавильна. У 1882 р. на р. Ніагара була збудована перша у світі гідроелектростанція. Напередодні першої світової війни потужність американських електростанцій була понад 5 млн. кВт. (потужність англійських, німецьких і французьких в сумі не перевищувала 3 млн. кВт).

Легка та харчова галузі промисловості переходять на виробництво  стандартизованої продукції, чого не було ще в інших країнах. У США вперше отримало розвиток масове серійне виробництво, при якому застосовувались раціональні методи організації виробництва. Поточний, конвеєрний метод вперше було запроваджено на автозаводі Г. Форда у 1913 р. і отримано вражаючі результати: монтаж магнето для автомобільного двигуна замість 20 хв. зайняв всього 5. Раціоналізація виробництва сприяла небаченому росту продуктивності праці.

В кінці XIX - на початку XX ст. відбулися якісно нові зміни в управлінні виробництвом, викликані ростом концентрації виробництва і централізації капіталу. Почали виникати акціонерні товариства, монополістичні об'єднання. Перші монополії виникли ще у 60-70-их роках. Одна з найбільших - "Стандарт-ойл Компанія" - була створена Дж. Рокфеллером у 1872 р.

Згодом вона приєднала  ще 14 компаній з видобутку та переробки  нафти. У 1882 р. була реорганізована у  трест і монополізувала виробництво  понад 90% очищеної нафти у країні. На початку XX ст. у США було біля 800 трестів, у які входило понад 5 тис підприємств з капіталом у 7 млрд. дол.

Монополізація сприяла ефективнішому  управлінню виробництвом, однак поступово  монополії зосередили у своїх руках велику економічну владу. Уряд США був змушений приймати антимонопольні закони, втручатися в економічні процеси.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Особливості індустріалізації Німеччини

Індустріалізація кінця  XIX - поч. XX ст. вивела Німеччину на друге місце у світі (після США) та перше місце у Європі. Цьому сприяло ряд факторів, серед яких найголовнішим можна вважати перемогу у франко-прусській війні 1870-1871 рр. Після завершення війни відбулося об'єднання Німеччини навколо Пруссії, консолідація німецької нації. Було ліквідовано політичну роздрібненість, митні бар'єри, сформувалася єдина грошово-фінансова система, прийнята загальнодержавна система міри і ваги, залізничного і поштового права. Все це сприяло розвитку єдиного внутрішнього ринку країни.

Перемога над Францією, анексія Ельзасу та Лотарингії (промислово розвинутих провінцій), контрибуція  у розмірі 5 млрд. франків сприяли економічному зростанню Німеччини. Різко збільшилися інвестиції у промисловість. Масово виникають нові заводи і фабрики.

Як і в США, економічному піднесенню Німеччини сприяв фактор часу. Внаслідок запізнення промислового перевороту та індустріалізації у промисловості запроваджувалися найновіші науково-технічні досягнення. Інженерно-технічна думка Німеччини в кінці XIX - на початку XX ст. за кількістю та якістю впроваджень та нових розробок поступалася лише американській.

Особливістю індустріалізації у Німеччині було те, що прискорений розвиток промисловості, особливо важкої, був направлений у мілітарне русло. Державні замовлення на зброю, боєприпаси у значній мірі зумовили ріст галузей важкої індустрії.

Велике залізничне будівництво (у 1870-1875 рр. щорічно вводилося 1500-2000 км. шляхів) стимулювало розвиток металургії, добувної промисловості. Німецька металургія поступалася лише американській. Важлива роль належала машинобудуванню, зокрема виробництву двигунів внутрішнього згоряння. Успішно розвивалися нові галузі промисловості: хімічна, електротехнічна, автомобілебудівна.

У процесі індустріалізації змінилася структура господарства Німеччини: промисловість почала домінувати в економічній системі країни. Німеччина напередодні першої світової війни стала індустріально-аграрною, частка населення, зайнятого у промисловості, складала майже 50% від загального числа працюючих. Темпи економічного зростання були найвищими у Європі.

Сповільненими темпами розвивалася  галузь легкої промисловості. Її відставання  пояснюється відсутністю достатньої сировинної бази, високими цінами та низькою  закупівельною спроможністю населення. Крім того, заробітна плата у Німеччині  була нижчою, ніж у Франції та Англії.

Монополізація економіки  Німеччини теж мала свої особливості. На відміну від США процес монополізації  відбувався тут на основі картелів та синдикатів. Найбільше їх виникло  у вугільній, хімічній, електротехнічній, суднобудівній та військовій галузях  промисловості. Напередодні першої світової війни у Німеччині було біля 600 монополістичних об'єднань. Небаченої економічної сили досягли Рейнсько-Вестфальський вугільний синдикат, Фарбеніндустрі та деякі інші.

Незначна кількість колоніальних володінь заставляла німецьких підприємців підвищувати продуктивність праці, знижувати собівартість продукції, добиватися високої її якості, чим перемагати на світовому ринку товарів. Відсутність ринку сировини і збуту зумовили агресивність Німеччини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Основні фактори промислового відставання Англії та Франції

Англія. В останній третині XIX ст. в Англії почали знижуватися темпи промислового виробництва. Інтенсивний процес індустріалізації США, Німеччини, Росії, Японії зумовив виникнення нових центрів промислового виробництва. Англійська промисловість почала втрачати іноземні ринки збуту. Водночас американські та німецькі товари, дешевші та кращі за якістю, потрапляли на внутрішній ринок країни.

Головною причиною відставання  Англії було поступове фізичне і моральне старіння виробничої бази британської промисловості. Англійські фабрики та заводи були збудовані ще в кінці XVIII - першій половині XIX ст. і оснащені машинами та механізмами доби промислового перевороту. Вони неспроможні були виготовляти таку кількість виробів і такої якості, як американські та німецькі, що базувалися на ефективнішій виробничій основі, створеній науково-технічним процесом останньої третини XIX ст.

Технічна модернізація англійської промисловості була вкрай необхідною, але надзвичайно дорогою і складною, вона вимагала додаткових капіталовкладень. Англійські підприємці та банкіри віддавали перевагу експорту капіталу за кордон, в колонії та залежні країни, в яких наявність дешевої робочої сили забезпечувала їм високі прибутки. Вивіз капіталу був бажаним також з огляду на зростаючі потреби в колоніальній сировині - нафті, руді, кольорових металах, каучуку та ін.

Тим не менше, в англійській промисловості поступово відбувалися структурні зміни. Як і в США та Німеччині, в Англії високими темпами розвивалися галузі важкої промисловості, особливо сталеплавильна, електротехнічна, хімічна. Вони випередили традиційно розвинені галузі - видобуток вугілля, виплавку чавуну, переробку бавовни. На розвитку англійської промисловості позначалась слабка енергозабезпеченість країни.

Процес монополізації  промисловості в Англії проходив довільніше, ніж в США та Німеччині, тут тривалий час зберігалися дрібні та середні підприємства. Банківський капітал випереджав промисловий за темпами концентрації і централізації. Напередодні першої світової війни 27 великих банків Англії володіли 86% усіх вкладів. Надлишковий капітал Англія інвестувала в економіки своїх колоній, які на початку XX ст. у 100 разів перевищували розміри метрополії.

Інвестиції направлялися, як правило, у виробничу сферу - будівництво  підприємств, шахт, портів, доріг і т. п. Англійські монополії в колоніях та напівколоніях відігравали роль важливого механізму переливання капіталів і технологій, будували транспортні комунікації, створювали соціальні інституції, готували місцеві кадри для підприємницької діяльності.

Незважаючи на окремі випадки (спроба задушити розвиток індійської текстильної промисловості), політика Англії щодо залежних країн сприяла їхньому економічному становленню, формуванню сучасної макроцивілізації взагалі.

Франція. Впродовж XIX ст. Франція  займала друге місце у світі  за рівнем промислового виробництва, поступаючись лише Англії. Однак в кінці XIX ст. вона опинилася на четвертому місці,

Причиною цього була, перш за все, поразка у франко-прусській  війні та її наслідки. Мирний договір 1871 р. був невигідним для Франції, Вона зобов'язана була сплатити Німеччині 5 млрд. франків контрибуції і як гарантію виплати віддавала частину своєї території - провінції Ельзас та Лотарингію. Ці землі були економічно найрозвиненіші, багаті на руду, вугілля, тут добре розвивалася текстильна та інші галузі промисловості. Втрата Ельзасу та Лотарингії заставила Францію ввозити велику кількість залізної руди і чорних металів.

Сировинна база Франції й  без того була недостатньою. Вона змушена  була імпортувати половину необхідного  їй вугілля. Таким чином росла  собівартість французьких металовиробів, зменшувалася їх конкурентоспроможність.

У Французькій промисловості  також необхідно було міняти застаріле  фабрично-заводське обладнання, що вимагало значних капіталовкладень. Тим часом французькі капітали експортувалися і становили 30% світових інвестицій. За даними на 1908 р. у французьку промисловість і торгівлю було вкладено 9,5 млрд. фр., в облігації та закордонні цінності -104,4 млрд. фр. Вивіз капіталу в колонії та напівколонії давав величезні прибутки.