Організація кредитних операцій комерційними банками фізичних осіб

             МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ  МОЛОДІ ТА СПОРТУ                

                                                 Кафедра фінансів

 

 

 

 

 

 

                                            Курсова робота з дисципліни

                                               «Банківські операції»

 

 

 

Виконала:                                 студентка групи 

                                                    

Перевірив:                                проф., к.е.н.,

 

 

 

 

 

 

                                                     

 

 

 

                                                      Житомир 2012

 

 

Тема: Організація кредитних операцій комерційними банками фізичних осіб.

                                                      

 

                                                   Зміст

          Вступ......................................................................................................................3

      1. Теоретико-методичні засади банківського кредитування фізичних осіб........4

      2. Аналіз кредитування фізичних осіб у складі кредитного портфеля банку..............................................................................................................................10

      3. Удосконалення процесу кредитування банком фізичних осіб................................................................................................................................15

        Додатки..............................................................................................................19                                          

        Список використаної літератури...................................................................22

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                            Вступ

      На сучасному етапі економічного розвитку, в умовах трансформації національної економіки, серед проблем, пов'язаних з виходом України з кризового стану, важливе місце посідає завдання формування ефективної банківської системи.

       Становлення банківської системи тісно пов'язане зі створенням ефективного механізму управління банківською діяльністю, дієвої системи регулювання і контролю банківських операцій.

       Головними ланками кредитної системи є банки та кредитні установи, що мають ліцензію Національного банку України, які одночасно виступають у ролі покупця і продавця існуючих у суспільстві тимчасово вільних коштів. Банківська система шляхом надання кредитів організовує й обслуговує рух капіталу, забезпечує його залучення, акумуляцію та перерозподіляє у ті сфери виробництва та обігу, де виникає дефіцит капіталу.

       З часу проголошення незалежності України банківська система стала домінуючою ланкою фінансово-кредитної системи країни. За таких умов постає необхідність перегляду та вдосконалення кількісного та якісного надання банківських послуг, механізму їх здійснення, реалізації системи ризик-менеджменту у банках[3, с. 50].

       Необхідність і суть банківського кредитування неодноразово ставали предметом вивчення для багатьох науковців. Основоположниками системних досліджень кредиту і кредитних відносин вважають Дж. М. Кейнса, К. Маркса, А. Маршалла, Дж. С. Мілля, Д. Рікардо, А. Сміта, І. Фішера, М. Фрідмана, Й.Шумпетера та інших.

Однак здебільшого їх дослідження мають загальний  або вузькопрофесійний характер і стосуються лише окремих елементів організації або аналізу кредитування банківськими установами юридичних та фізичних осіб. В той же час загальна концепція використання кредитних ресурсів щодо врахування потреб позичальників-фізичних осіб та системний підхід в контексті аналізу факторів, що впливають на ефективність роботи банківської установи в частині такої її кредитної діяльності досі розкриті не повною мірою. У цьому зв’язку дослідження питань організації та аналізу кредитування банками фізичних осіб набуває особливого значення, що, в свою чергу, обумовлює як актуальність обраної теми, так і доцільність проведення досліджень в цієї сфері.

Метою дослідження є  узагальнення теоретичних підходів та розробка практичних рекомендацій щодо аналізу та оптимізації банківського кредитування фізичних осіб.

Відповідно до означеної  мети поставлені та вирішені наступні завдання:

розкрито економічну сутність банківського кредиту та охарактеризовано його функції;

розкрито особливості  банківського кредитування фізичних осіб;

визначена сутність ризиків  банківських установ, пов’язаних з  кредитуванням фізичних осіб та сформульовано  заходи щодо їх мінімізації;

дано загальну характеристику господарської діяльності досліджуваної  банківської установи;

проведено аналіз фінансової діяльності банку;

визначено ефективність кредитної діяльності банку;

проведено аналіз кредитування фізичних осіб у складі кредитного портфеля банку;

розкрито сутність методичного  підходу до зниження банківського ризику на основі оцінки кредитоспроможності  позичальників – фізичних осіб;

зроблено оцінку рівня  привабливості кредитування населення  за допомогою таксономічного показника  рівня розвитку;

визначено показники  кредитування фізичних осіб за допомогою  інструментів прогнозування.

Об’єктом дослідження  є процес банківського кредитування фізичних осіб у ВАТ «БМ Банку».

Предмет дослідження  – удосконалення теоретичних  та практичних засад щодо організації  та аналізу банківського кредитування фізичних осіб.

В якості інформаційної  бази дослідження виступили Закони України, Постанови Правління Національного банку України, нормативні акти уряду України, звітні дані Національного банку України, Асоціації українських банків та окремих банківських установ, публікації вітчизняних і закордонних науковців з означеної проблематики у періодичних виданнях.

 

 

 

 

 

 

    

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  Розділ 1. Теоретико-методичні засади банківського кредитування

                                           фізичних осіб.

 

     Важливою категорією ринкової економіки, що відображає реальні зв’язки і відносини економічного життя суспільства є кредит, що завжди був і залишається важливим важелем у стимулюванні розвитку виробництва, за допомогою якого прискорюється процес обігу капіталу як на макро-, так і на мікроекономічному рівні. Опосередковуючи всі стадії відтворювального процесу, кредит сприяє досягненню вищої рентабельності виробництва і прибутковості капіталу.

Економічною основою, на якій з`явилися та розвиваються кредитні стосунки, виступає кругообіг засобів (капіталу). Наявність товарного  виробництва і грошей об’єктивно зумовлює існування та функціонування кредиту. З розвитком товарного виробництва кредит стає обов’язковим атрибутом господарювання. Виробництво продуктів як товарів означає, що в процесі відтворення відбувається відрив моменту відчуження товару від одержання грошового еквіваленту відносно відокремлення руху грошової форми вартості від товарної форми, виконання грошима функції засобу платежу і викликають кредитні відносини. Це відносне відокремлення проявляється в розбіжності у часі руху матеріальних та грошових потоків, які виникають при розподілі, обміні та споживанні сукупного суспільного продукту. Якщо рух товарних потоків випереджає грошові, то споживачі матеріальних цінностей в момент їх оплати не мають достатніх грошових коштів, що може зупинити нормальний рух процесу відтворення. Коли рух грошових потоків випереджає товарні, то в учасників виробничого процесу нагромаджуються тимчасово вільні грошові кошти, виникає суперечність між безперервним вивільненням грошей у кругообігу коштів і потребою у постійному використанні матеріальних і грошових ресурсів в інтересах прискорення процесу відтворення. Ця суперечність може бути усунута за допомогою кредиту, який дає можливість отримувати позичальникам грошові кошти, потрібні для оплати матеріальних цінностей та послуг, або придбати їх з розстрочкою платежу[27, с. 15].

Суспільство постійно зацікавлене  у безперервному розширенні свого  виробництва. Об’єктивна можливість кредиту  перетворюється на реальність за наявності  двох умов:

1) учасники кредиту виступають юридичними самостійними суб’єктами, що матеріально гарантують виконання зобов’язань;

2) інтереси цих учасників  збігаються.

За своєю сутністю та механізмом впливу на процес суспільного  відтворення кредит є однією з  найскладніших економічних категорій. Щодо цього він поступається тільки категорії грошей[35, с.29]. Тому в економічній теорії протягом кількох століть ведуться дискусії навколо питань, пов'язаних із сутністю та роллю кредиту. Узагальнення найбільш поширених в економічній літературі підходів до визначення сутності кредиту дозволило визначити два найбільш суттєвих:

ототожнення кредиту  з цінністю, яка передається одним  економічним суб'єктом іншому в  позичку. При такому підході увага  дослідника зміщується на саму позичку, її правову форму, що зумовлює вихолощування з кредиту його економічного змісту;

ототожнення кредиту  з певним видом економічних відносин, які формуються в суспільстві. Такий  підхід дає можливість глибше дослідити  економічні аспекти кредиту, економічні чинники його існування, основи та закономірності його руху. Тому цей підхід у сучасній літературі переважає.

Кредит виник з практичних потреб розвитку виробництва, його пристосування  до умов постійного дефіциту капіталу — грошових і матеріальних ресурсів[41, с. 39].

Сутність кредиту, як і його форма, постійно розвивається й ускладнюється. В основі цього  процесу лежить розвиток і вдосконалення  економічних відносин у суспільстві, що визначають зміни в характері  формування вільних коштів, ускладнення  і розширення потреб економічних суб'єктів у додаткових коштах, удосконалення організаційних та правових відносин між суб'єктами кредиту тощо. Першою формою кредиту, що мала найпростішу сутність, був лихварський кредит. Характерними ознаками цього кредиту було те, що він має випадковий характер. Його суб'єктами на боці кредиторів були просто багаті люди, які надавали в кредит лише власні кошти, а на боці позичальників — незаможні (селяни, ремісники тощо). В останніх ще не було чіткого розмежування потреб на виробничі та особисті. Тому одержання ними позичок зумовлювалося не стільки виробничими потребами, скільки особистими. Такі позички часто «проїдалися» і не поверталися, внаслідок чого позичальник потрапляв в особисту залежність від кредитора[59, с. 16].

Згадки про перші  відособлені кредитні операції відносяться до VI ст. до н.е. У стародавньому Вавилоні практикувалася вкладна операція: приймання вкладів і сплата за ними відсотків. Такі ж операції здійснювалися й у Стародавній Греції у IV ст. до н. є. Ці перші кредитні операції виконували, як правило, стародавні храми[34, с. 60].

Кредитні операції у  сучасному розумінні змісту кредиту  вперше почали здійснюватися в деяких італійських містах (Венеції, Генуї  тощо) в XIV і XV ст.

З переходом до товарно-капіталістичного виробництва відбулося чітке розмежування виробничих і особистих потреб у запозиченні коштів. Підтримання і розвиток виробництва стали широкомасштабною сферою застосування запозичених коштів і стимулювали масове формування вільних коштів. Водночас значно зросла роль банків як спеціалізованих інституцій з організації кредитних відносин. Сам кредит набув капіталістичного характеру і перетворився в суспільний механізм капіталізації економічних відносин.

У міру розвитку кредитних  відносин та підвищення їх ролі в житті  суспільства кредит все більше привертав до себе увагу науковців. Поперше економічна думка зосереджувалася переважно на самому понятті кредиту, на пізнанні його сутності. Лише з XVIII ст. розпочалися дослідження механізму зв'язків кредиту з суспільним виробництвом, що відкривало шлях для формування суто наукової теорії кредиту. На сьогодні економічна наука визнає дві провідні теорії кредиту: натуралістичну та капіталотворчу.

Натуралістична теорія кредиту в загальних рисах  зводиться до таких положень:

об'єктом кредиту є тимчасово вільний капітал у натурально-речовій формі;

кредит — це форма  руху матеріальних благ, а тому роль кредиту полягає в перерозподілі  цих благ у суспільстві;

позичковий капітал  є реальним капіталом, тобто капіталом  у речовій формі;

банки є лише посередниками в кредиті, спочатку акумулю-ючи вільні кошти, а потім розміщуючи їх у позичку;

пасивні операції банків є первинними порівняно з активними.

Основоположниками натуралістичної  теорії кредиту були класики політичної економії А. Сміт, Д. Рікардо, А. Тюрго, Дж. Міль.

У міру зростання ролі кредиту й банків у розвитку виробництва, заміни справжніх грошей кредитними засобами обігу, використання кредиту  й банків у державному регулюванні  економіки послаблювалися передумови для дальшого розвитку натуралістичної теорії кредиту. Обмежуючи кредитні можливості банків масштабами їхніх пасивних операцій, ці концепції дедалі частіше вступали в суперечність із реальною дійсністю в грошово-кредитній сфері. Тому вони замінювалися іншими теоріями — експансіоністською, відтворювальною, фондовою, які формувалися в складі так званої капіталотворчої теорії кредиту.

Сутність капіталотворчої  теорії кредиту визначається такими основними положеннями: