Автор работы: Пользователь скрыл имя, 29 Ноября 2013 в 01:09, реферат
Основними джерелами для венчурного капіталу в Україні є інституційні інвестори і закордонні бюджетні джерела. Приватні інвестори незначно представлені в Україні. Потенційні приватні інвестори дуже уважно спостерігають за результатами діяльності фондів, що вже діють на ринку. Успіх ЄБРР буде вирішальним аргументом для появи приватних інвесторів в Україні.
Вступ 3
1. Фінансове забезпечення ризикового бізнесу і джерела венчурного капіталу 5
2. Способи венчурного інвестування та аналіз ризиків на шляху до венчурних інвестицій 9
3. Досвід фінансової діяльності венчурних фірм на прикладі американських моделей організації 14
4. Стадії процесу фінансування венчурного капіталу, організація пошуку венчурного інвестора 16
5. Проблеми венчурного інвестування в Україні 18
Висновок 20
Список літератури: 21
Наскільки розвиток венчурного бізнесу вигідний для економіки держави, свідчить хоча б той факт, що в США тільки за період з 1995 по 2000 р. приватні інвестори вклали близько 250 млрд. дол. у розвиток нових перспективних фірм, що вперше запропонували свої акції на фондовому ринку. Ці кошти інвестуються, як правило, з розрахунку на ріст курсової вартості в плині тривалого періоду.
Ліквідність інвестицій в Україні - це одне з болючих питань для венчурного капіталу. Ліквідність інвестицій венчурного капіталу на даний час є невизначеною через такі причини:
Ця ситуація відображається в структурах угод, коли інвестування в акціонерний капітал часто піднімається на негарантовані позики, або відхилення від класичного придбання неконтрольного пакета акцій до придбання контрольного в розрахунку на майбутнього потенційного стратегічного партнера, як правило, зацікавленого в повному контролі над компанією.
Основною проблемою венчурного бізнесу є високий ступінь ризику при здійсненні венчурного проекту. Перед здійсненням проекту необхідно оцінити можливі інноваційні втрати.
Фінансові витрати на проведення технічних заходів, часовий розрив між впровадженням нововведень і одержанням корисного результату, а також імовірність втрат від нововведень вимагають оцінки ризику інноваційних рішень. При цьому виникає необхідність чіткого розмежування очікуваних збитків, що в економічній практиці не знаходить належної уваги. Якщо виникнення збитків від інновацій не викликає сумнівів і передбачено заздалегідь, то утрати від ризику мають визначений ступінь імовірності, що зв'язано з факторами невизначеності. Тому при оцінці економічного ризику варто розраховувати не тільки заздалегідь передбачувані збитки, але й непередбачувані ймовірні втрати.
Для достовірної оцінки доцільності інноваційних процесів виникає необхідність удосконалення класифікації факторів ризику нововведень з урахуванням специфіки економічного середовища. Із збільшенням кількості специфічних факторів, що включаються в розрахунки визначення ризику, підвищується відособленість результатів оцінки економічної доцільності нововведень.
Є велика кількість факторів, що впливають на формування інноваційних ризиків. Найголовнішими з них щодо венчурного інвестування є наступні:
Виходячи з особливостей окремих інноваційних процесів, необхідно додатково включати інші специфічні фактори.
На розвиток інновацій великий вплив мають зовнішні фактори. Основними партнерами підприємства виступають держава із системою оподаткування, постачальники, підрядники, кредитори, банки. Своєрідним джерелом зовнішнього ринку є ринок реалізації з характерним балансом попиту та пропозиції. Ці фактори для будь-якого економічного середовища -побічні елементи ризику будь-якої інновації.
При оцінці банківського ризику враховується ймовірність зміни відсотків і термінів надання довгострокового кредиту. В умовах економічного спаду кредитні ресурси в державі формуються в основному за рахунок іноземних валютних коштів, а не приросту національного доходу. Отже, в залежності від зміни припливу національної валюти коливаються також величина банківських активів і умови надання кредитів підприємствам. У свою чергу нестабільні відсотки і терміни надання кредитів підвищують ступінь банківського ризику інноваційних процесів.
Нестійкість оподатковування також важливий фактор інвестиційного ризику, оскільки на початковому етапі нововведень надані підприємствам податкові пільги можуть бути надалі змінені і навіть скасовані, що ставить під загрозу плани проведення великомасштабних інновацій.
Неефективно діють і важелі державного захисту внутрішнього ринку. Імпорт товарів здійснюється без особливих економічних перешкод, що різко знижує зацікавленість вітчизняних підприємців у великомасштабних інвестиціях. В умовах сильної зовнішньої конкуренції місцеві капіталовкладення стають часом занадто ризикованими.
Вузький ринковий простір для вітчизняних підприємців і разом з тим повторювані в останні роки раптові "інтервенції" імпортних товарів часто приводять до порушення балансу пропозиції та попиту на внутрішньому ринку, що у свою чергу ставить під сумнів доцільність інноваційних процесів через труднощі реалізації кінцевих результатів. Тому фактор ризику від зниження ринкового попиту й інтересу до кінцевих результатів відіграє важливу роль при оцінці економічної доцільності великомасштабних інвестицій у країні.
Поряд із зовнішніми факторами інноваційних ризиків помітний вплив роблять специфічні внутрішні умови, що перешкоджають розвитку інноваційної діяльності і підвищують ступінь ризику нововведень на рівні підприємств. Це стосується насамперед витоку кадрів із сфери науково-технічної діяльності за межі країни. Разом з тим очевидна неспроможність підприємств у справі підготовки менеджерів і виконавців в області інновацій.
Повільне поповнення управлінського апарата кадрами з орієнтацією на ринкове господарювання, затримка з перебудовою господарських ланок при одночасному скороченні складу колишнього науково-виробничого персоналу формують ризик недостачі науково-кадрового потенціалу для керування інноваційними процесами на підприємствах. Більш того, недостача кадрового потенціалу часто супроводжується недостатністю власних фінансових коштів на інвестиції.
Внутрішній ризик недовиконання інноваційних програм пов'язаний в основному зі скороченням фінансування інвестиційної діяльності з власних джерел підприємств. Хронічні зриви в сфері матеріально-технічного постачання, несвоєчасні платежі замовників, простої виробництва через енергетичну кризу супроводжуються поглибленням фінансової нестійкості підприємств. Це є причиною скорочення і без того малих власних коштів, що виділяються на проведення інновацій.
Втрати від помилок у прогнозах очікуваних корисних результатів інвестицій повинні враховуватися в оцінці доцільності здійснення інноваційних програм. У перспективних економічних розрахунках не представляється можливим з високою точністю визначити очікувані позитивні і негативні результати намічених інвестицій.
Отже реальна оцінка втрат від ризику кожної інновації стає необхідною ланкою при обґрунтуванні вибору масштабів і шляхів здійснення інвестиційних програм.
У США практика венчурної організації інноваційної діяльності почалася із середини 70-х років. В даний час спостерігається друга хвиля "венчурного буму". Компанія General Electric, наприклад, має 30 венчурних підприємств, що діють у різних стратегічних зонах господарювання, загальний фонд яких складає 100 млн. дол. Фірма Xerox створила в 1989 р. венчурне відділення Xerox Technology Ventures з фондом 30 млн. дол., куди можуть звертатися групи інженерів чи інших функціональних службовців для одержання підтримки своїх незалежних інноваційно-технологічних проектів. Якщо проект є життєздатним, з венчурного фонду виділяють кошти на його реалізацію. Багато компаній стимулюють створення на своїй базі фірм-новачків, надаючи їм необмежену самостійність. Материнська компанія виступає як основний власник акцій нової фірми, встановлюючи в такий спосіб повний фінансовий контроль, і дістає ексклюзивні права на впровадження у свою діяльність інноваційних досягнень. До 1992 р. у відомій американській корпорації АТТ було створено близько 50 фірм-новаторів, що функціонують в даній системі.
У США дрібний бізнес став розглядатися як найважливіше джерело науково-технічного прогресу на перспективу. Саме в малих фірмах зароджувалися чи вперше освоювались такі видатні винаходи, як кондиціонування повітря, вертоліт, турбореактивний двигун, електронно-променева трубка, електронна лампа, радіочастотна модуляція.
70-і роки відзначалися значна інтенсифікацією процесу формування малих фірм високого технічного рівня, що істотно впливали на розвиток деяких галузей промисловості. Наприклад, поява мікропроцесора, що здійснив переворот у напівпровідниковій техніці, стала можливою завдяки створенню в 1968 році такої фірми. У напівпровідниковій промисловості США за 1966-1976 рр. виникли 35 малих наукомістких фірм, обсяг продажу продукції яких у 1977 році склав 426 млн. доларів.
На відміну від великих підприємств малі фірми мають більш високі показники ефективності науково-дослідного процесу: відношення кількості нововведень до чисельності наукового персоналу - у 4 рази, кількість нововведень на 1 долар витрат на НДКР - у 24 рази.
Характерною ознакою малих наукомістких фірм США є вузька спеціалізація. Здійснюється, як правило, виробництво одного-двох видів продукції. У діяльності таких фірм зайняте значне число вчених і інженерів, вони мають високу частку витрат на НДКР, що складає більше 7% від вартості готової продукції.
Крім існування самостійних ризикових фірм великі корпорації самі створюють у своїй структурі спеціальні підрозділи, призначені для добору і фінансування цікавих ідей, освоєння новітніх технологій, пропонованих як незалежними малими наукомісткими фірмами, так і співробітниками самої корпорації. Таким чином, характерним у розвитку корпораціями ризикового фінансування стало формування цілком належних їм ризикових фірм.
Створювані тимчасові, автономно керовані спеціалізовані підрозділи називають “внутрішніми венчурами”. При успішній діяльності “внутрішнього венчура” він стає одним з виробничих підрозділів корпорації, а його продукція реалізується за сформованими у корпорації каналами збуту.
Багато корпорацій США (IBM, General Electric і ін.) мають “внутрішні венчури”. Найбільш успішним з 15 “внутрішніх венчурів” корпорації IBM був проект створення і випуску на ринок персональних комп'ютерів. До 1980 року (через рік після його створення) продукція була випущена на ринок, а ще через 2 роки річний обсяг продажу склав 2,5 млрд. доларів, перевищивши продаж будь-якої іншої моделі обчислювальної техніки виробництва IBM.
За останні роки в США було прийнято ряд законів, основною метою яких є стимулювання інноваційної діяльності дрібних підприємств і фірм, що займаються розробкою нових технологій.
Пошук і добір компаній (search, screening і deal-flow) - важлива складова процесу інвестування. На відміну від країн Заходу, де існує розвинута інфраструктура, процес пошуку придатних фірм для вітчизняних умов найчастіше нагадує пошук чорного кота у темній кімнаті. Основні джерела інформації про зростаючі компанії в Україні - це преса, виставки, спеціалізовані асоціації, бюлетені і брошури, що видаються організаціями підтримки бізнесу, особисті контакти менеджерів венчурних фондів і компаній.
Фінансовий ризик венчурного інвестора може виправдати тільки відповідна винагорода, яка передбачає, що повернення на вкладений капітал буде значно вищим. Повернення на вкладений капітал (Internal Rate of Return IRR) - загальноприйнятний показник виміру винагороди IRR. У європейській і британській асоціаціях венчурного капіталу він вважається стандартом оцінки прибутковості інвестиційного проекту. На сьогодні вітчизняний ринок малого і середнього бізнесу абсолютно неліквідний, тож розрахунок показника IRR - справа в достатній мірі не проста. Очевидно, що при таких умовах ріст, вимірюваний як процентне збільшення продажу - показник більш відчутний і наочний. Логічно, що ріст продажу приведе до поліпшення й інших показників, насамперед - ринкової частки компанії. Відповідно, в ідеальній ситуації у венчурного інвестора є шанси досягти мети - продати за велику суму приналежний йому пакет акцій. Якщо обсяги продажу тієї чи іншої компанії будуть зростати до 40 - 50% в рік, то вона відповідає сподіванням венчурного інвестора.
Ринкова вартість визначається винятково ринком. Показники оперативної діяльності впливають на ринкову вартість. Проведене в США дослідження 847 великих публічних компаній показало, що сукупна ринкова вартість компаній, норма прибутку яких вища за середнє значення, але мають скорочення витрат, у період з 1989 по 1992 р. зросла на 11,6%. На противагу їм, сукупна ринкова вартість компаній, що орієнтуються на ріст (growth seekers) у який норма прибутку нижче середнього, але вище норма приросту обороту, за аналогічний період зросла на 23,5%.