Інвестиційна діяльність венчурних фірм

 

 

Міністерство освіти і науки України

Чернігівський державний технологічний університет

 

 

Кафедра фінансів

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

 

 

на тему:

 

“Інвестиційна діяльність венчурних фірм”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Чернігів 2006

 

Зміст

 

Вступ 3

1. Фінансове забезпечення ризикового бізнесу і джерела венчурного капіталу 5

2. Способи венчурного інвестування та аналіз ризиків на шляху до венчурних інвестицій 9

3. Досвід фінансової діяльності венчурних фірм на прикладі американських моделей організації 14

4. Стадії процесу фінансування венчурного капіталу, організація пошуку венчурного інвестора 16

5. Проблеми венчурного інвестування в Україні 18

Висновок 20

Список літератури: 21

 

 

 

Вступ

 

Розвиток малого бізнесу сприяє формуванню ринкової структури економіки і конкурентного середовища, оподатковуваної бази для бюджетів усіх рівнів. Шляхом створення нових підприємств і робочих місць малий бізнес знижує гостроту безробіття, забезпечує зайнятість населення, насичує ринок різноманітними товарами і послугами.

Малі підприємства створюють близько 12% ВВП. За обсягами прибутку, рівнем доходів працівників, платоспроможністю, виплатами податків малі підприємства мають вищі потенційні можливості порівняно з великими виробництвами. При зниженні інноваційної сприйнятливості великих підприємств до високих технологій зростає роль малих і середніх підприємств, що випускають наукомістку продукцію.

Спеціалізовані органи виконавчої влади, що здійснюють підтримку малого підприємництва, діють в усіх регіонах України. В окремих із них організовані фонди підтримки малого підприємництва, прийняті і реалізуються регіональні програми. Продовжує створюватися мережа об'єктів інфраструктури підтримки малого бізнесу - бізнес-центри, бізнес-інкубатори, інноваційно-технологічні центри, технопарки й ін.

Національна програма державної підтримки малого підприємництва повинна розвиватися за трьома основними напрямами:

1. формування пакета нормативно-законодавчих актів, підтримка вітчизняних виробників; забезпечення якості, безпеки і конкурентноздатності товарів і послуг, подолання адміністративних бар'єрів.
2. формування регіональних центрів підтримки підприємництва.
3. створення діючих фінансово-кредитних і інвестиційних механізмів, заснованих на оптимальному поєднанні коштів державної підтримки, інвестиційних ресурсів приватного капіталу і власних нагромаджень малих підприємств, насамперед для самоінвестування. Передбачається проектне фінансування, надання гарантій, страхування, застосування лізингу, заставних технологій, взаємного кредитування і венчурного фінансування, розробка документів нормативного і методичного характеру, а також організація в регіонах мережі спеціалізованих фінансово-кредитних і інвестиційних інститутів підтримки малого підприємництва.

Реалізація заходів програми дозволить збільшити чисельність зайнятих у малому підприємництві до 13,5-14,5 млн. чоловік, число малих підприємств до 900-950 тисяч; створити нові робочі місця, насамперед у виробничій і інноваційній сферах.

Досягнення основної мети Програми вимагає рішення пріоритетних завдань: підтримка створення кредитних і інвестиційних союзів, товариств взаємного страхування, кредитно-інвестиційних і гарантійно-інвестиційнних організацій; стимулювання малого підприємництва в інноваційній діяльності й ін.

У сфері розвитку малого інноваційного бізнесу, програма, зокрема, передбачає:

• Створення в регіонах України інноваційно-технологічних центрів і центрів просування і передачі нових технологій, що сприятиме розвитку малих інноваційних підприємств у рамках Міжвідомчої програми активізації інноваційної діяльності в науково-технічній сфері на найближчі 10 років, у тому числі: організація росту інноваційної інфраструктури і наповнення їхніми технологічними фірмами; створення центрів просування нових технологій у біотехнології, стоматології й енергозбереженні; реалізація проектів впровадження комп'ютерних технологій у виробничі процеси;
• Участь у наданні гарантій і співфінансування інноваційних проектів адресної підтримки малого підприємництва. Результат - фінансова підтримка інвестицій у реалізацію інноваційних проектів на конкурсній основі.

 

 

1. Фінансове забезпечення ризикового бізнесу і джерела венчурного капіталу

 

Існує два способи проводити фінансування діяльності підприємства - пряме фінансування і боргове.

Боргове фінансування - це кредити банків, випуск облігацій.

Пряме фінансування здійснюється, коли інвестор вносить кошти або інше майно в статутний капітал підприємства чи купує акції цього підприємства і, таким чином, одержує право на частку в майбутніх прибутках (дивіденди). Величина частки визначається величиною внеску в статутний капітал або кількістю придбаних акцій.

Інвесторами венчурних фондів можуть бути:

• Комерційні банки. Комерційні банки насамперед зацікавлені в зниженні своїх кредитних ризиків.
• Інвестиційні банки. Інвестиційні банки - це інвестиційні інститути, що займаються розміщенням нових випусків цінних паперів; правильніше вважати інвестиційний банк не інвестором, а фінансовим посередником.
• Торгові банки. Торговий банк схожий і на комерційний, і на інвестиційний. Торгові банки мають значний капітал, що дозволяє їм здобувати цінні папери не тільки для перепродажу, але і як об'єкт інвестицій. Крім того, торгові банки здійснюють характерні для комерційних банків розрахункові і кредитні послуги.
• Інвестиційні фонди. Існує безліч різних організаційно-правових форм інвестиційних фондів. Прийнято виділяти дві основні категорії інвестиційних фондів: відкриті і закриті.

Відкриті фонди допускають збільшення і зменшення частки інвесторів у них у будь-який час. Саме тому відкриті фонди найбільш привабливі для дрібних інвесторів, що не можуть внести у фонд значні кошти і не хочуть зв'язувати себе обіцянками залишити ці кошти у фонді на значний термін. Відповідно, відкриті фонди прагнуть вкладати гроші своїх інвесторів у найбільш ліквідні фінансові інструменти, що при необхідності дуже легко перетворити в гроші.

Закриті фонди, напроти, встановлюють визначені проміжки часу, протягом яких інвестор не має права забрати свої гроші з фонду. Закритих фондів мають високі вимоги до обсягу інвестицій і, таким чином, розраховані в основному на інституціональних клієнтів. Закриті фонди не пред'являють високих вимог до поточної ліквідності інвестицій, що дозволяє досягти більш високої прибутковості в довгостроковій перспективі.

Необхідно сказати, що абсолютна більшість інвестиційних фондів керується інвестиційною декларацією, де зазначено у які фінансові заходи фонд має право інвестувати накопичені кошти. У світовій практиці відомі фонди державних облігацій, корпоративних облігацій, грошового ринку, нерухомості й акцій. Існують також збалансовані фонди, що інвестують у декілька видів фінансових заходів.

• Стратегічні інвестори. Стратегічні інвестори прагнуть придбати великі (тим більше контрольні) пакети акцій, фахово розбираються в специфіці роботи підприємств інвестованих, втручаються в оперативне керування ними.
• Венчурні капіталісти і венчурні фонди. Такі інвестори звичайно прагнуть придбати значну частку в підприємстві (20-40%). Венчурний інвестор, як правило, не має свого плану розвитку підприємства, але вимагає, щоб керівництво підприємства розробило такий план і в цілому дотримувалось його протягом інвестиційного циклу. Інвестиційний цикл венчурного інвестора в більшості випадків - від 3 до 10 років. Венчурний інвестор сподівається, що за цей час підприємство зможе значно збільшити свої обороти і прибуток, ринкова вартість підприємства значно зросте, і інвестор зможе вигідно продати свої частку в цьому підприємстві.

Перш ніж венчурний інвестор погодиться розпочати інвестиції, він визначає свою стратегію виходу. Найбільш типові стратегії виходу - це реалізація придбаних акцій на біржовому ринку, продаж інвестиції стратегічному інвестору, продаж своєї частки іншим акціонерам або керівництву підприємства.

Своєю появою фонди зобов'язані США - країні з найбільш розвинутою інфраструктурою венчурного фінансування. У рамках американської моделі фонди створювалися в основному для фінансування перспективних ідей і починань.

За кордоном, в основному у США і країнах Західної Європи, ці інструменти повсюдно використовуються на практиці вже не одне десятиліття й одержують в останні роки усе більш широке поширення. Загальний світовий ринок венчурного капіталу перевершив у середині 90-х років рубіж у 100 млрд. дол. За один тільки 1996 рік нові інвестиції венчурного капіталу в США склали близько 10 млрд. дол., а на європейському континенті - майже 8 млрд. дол.

Досвід розвинутих економічних країн у періоди промислового спаду, що стикалися з проблемами, аналогічними нинішнім вітчизняним, свідчить, що венчурні фонди можуть служити одним з ефективних засобів подолання дефіциту і дорожнечі інвестиційних ресурсів.

Венчурні фонди Західної Європи інвестують в економіку регіону більше 6 млрд. доларів на рік. Але, на відміну від американських, європейські фонди ризикового фінансування воліють вкладати кошти не в початковий, а у вже зрілий, що добре зарекомендував себе, бізнес. Це пояснюється тим, що на початку 80-х багато фондів, зокрема, британських "обпеклися" на фінансуванні привабливих і дуже модних тоді ідей у сфері інформаційних технологій.

Пальма першості в області венчурного фінансування належить Великобританії. З 1984 по 1995 р. річний обсяг інвестицій, здійснених фондами цієї країни, зріс із 190 млн. до 2,5 млрд. ф. стерл. За даними Європейської асоціації венчурних фондів, майже половина усього західноєвропейського ризикового фінансування в 1995 р. припадала на Британію. Причому близько третини інвестицій - за межами країни.

Ряд країн створює сприятливі умови для розвитку венчурних фондів. Наприклад, уряд Голландії гарантує покриття половини можливих збитків, позв'язаних з інвестуванням у приватні компанії.

Венчурні фонди Голландії і Франції черпають інвестиційний капітал головним чином у найбільших банках і страхових компаніях, британські - у пенсійних фондах, на частку яких припадає біля третини усіх фінансових вливань. Останнє пояснюється тим, що в даній країні на пенсійні фонди, що інвестують у венчурний бізнес, поширюється пільговий режим оподатковування.

Головна відмінність венчурних фондів від інших інституційнальних інвесторів полягає в тому, що перші інвестують кошти шляхом придбання акцій підприємств, котрих вони інвестують. Більшість фондів створюється на період 7-10 років. По завершенні цього періоду фонд реалізує всі придбані корпоративні цінні папери і ліквідується. Тому венчурні фонди зацікавлені у високому котируванні акцій підприємства-реципієнта. Для цього представники фонду активно беруть участь у керуванні підприємствами і консультуванні вищого керівництва. Представник фонду входить у Раду директорів компанії.

Світовий досвід показує, що стратегічний альянс підприємств із венчурними фондами дає вражаючі економічні результати. За даними Асоціації венчурних фондів Великобританії, з 1994 по 1999 р. загальний обсяг продажу у фірмах, що стали об'єктами венчурного фінансування, збільшився на 34%, обсяг експорту - на 29%, чисельність персоналу - на 15%. У цілому ж по країні останній показник не перевищив 1 відсотка.

Венчурний капітал зіграв у другій половині ХХ століття найважливішу роль у реалізації найбільших науково-технічних нововведень в області мікроелектроніки, обчислювальної техніки, інформатики, біотехнології, в інших наукомістких галузях виробництва. Тож не випадково розвиткові венчурного бізнесу активно сприяють державні органи ряду провідних індустріальних країн. Вони виходять при цьому з необхідності підвищення конкурентоздатності національної промисловості в умовах загострення суперництва на світовому ринку. Чималу роль грає і турбота про підтримку рівня зайнятості населення, у тому числі, через створення нових робочих місць у малому бізнесі.

2. Способи венчурного інвестування та аналіз ризиків на шляху до венчурних інвестицій

 

Як вже було сказано венчурні фонди, що діють в Україні, працюють, як правило, з коштами великих міжнародних фінансових структур, таких, як Європейський Банк Реконструкції і Розвитку, що накладає додаткові обмеження на їхню діяльність і почасти диктує вибір фінансованих галузей. Існує кілька загальних правил, що можуть бути корисні тим, для одержання інвестицій.

На відміну від банку, фонд претендує на частину власності в підприємстві, тому юридичний стан фірми надзвичайно цікавить інвестора.

Інвестор готовий нести великі ризики, тому фондам потрібно набагато більше часу для прийняття рішень, як правило, не менше пів року.

Вірогідність в обмін на конфіденційність - це основний підхід до подачі інформації. Занизивши чи завищивши якісь показники, спотворивши картину реального життя фірми, можна відштовхнути інвестора чи істотно утруднити подальший розвиток взаємин.

Проекти, розглянуті венчурними підприємствами, відносяться, як правило, до числа високо ризикових із середнім періодом окупності 7-8 років. На фірмі створюється спеціальний венчурний фонд для фінансування таких підрозділів, причому керівники венчурних фірм наділені повноваженнями по плануванню періодичності користування фондом і самі встановлюють обсяг коштів які виділяють.

В Україні перші кроки по використанню принципів венчурного бізнесу були розпочаті не в області фінансування ініціативних підприємницьких проектів, а з метою виходу з кризи і підвищення ефективності роботи приватизованих підприємств. Втім це один із традиційних напрямків венчурного бізнесу.