Неокласична виробнича функція

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ВІЙСЬКОВИЙ ІНСТИТУТ

ФАКУЛЬТЕТ ФІНАНСІВ І ПРАВА

 

 

 

 

Реферат

на тему:

«Неокласична виробнича функція»

 

 

 

 

 

                                                                           Виконав:

                                    Студент 1-го курсу,122-е н. гр.

                           Спеціальності «Фінанси»

                                     Терехов Денис Олегович

 

                        

                     

київ-2013

ЗМІСТ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Розширене відтворення суспільного  продукту втілюється в економічному зростанні. Від розв’язання проблеми економічного зростання залежить створення  відповідних основ соціально-економічного прогресу суспільства, перспектив зростання  національного багатства та добробуту кожної людини. В той же час економічне зростання і розширене відтворення – це ідентичні, проте не тотожні поняття. Економічне зростання переважно акцентує макрорівень і означає регулярне, стійке розширення масштабів діяльності Національної системи, яке проявляється у збільшенні розмірів застосованої суспільної праці і виробленого товару. Під час вивчення теорій економічного зростання головною стає проблема кількісного та якісного розвитку виробництва і поліпшення його структури. Центральним моментом в проблемі економічного зростання є проблема динамічної рівноваги, взаємодії різних її елементів. Головним інструментом теоретичної економіки є економічні моделі, які відображають реально існуючий зв’язок між явищами. Дослідження проблеми економічного зростання призвело до вивчення її теоретичних моделей, покликаних обґрунтувати взаємозв’язок і взаємозалежність основних макроекономічних показників без чого неможливе ефективне прогнозування наслідків і варіантів доцільної стратегії.

Економічні проблеми, які відображають в часі економічне зростання (розвиток), з одного боку повинні передбачати здатність системи зберігати свою стійкість та протидіяти змінам – без цього не можуть бути забезпечені направленість на незворотність, а з другого – розвиток нерозривно пов’язаний зі здатністю системи до переходу в інший стан. Погляди на проблему використання економічних моделей еволюціонували від класичної теорії до кейнсіанської та її послідовників і пов’язані з об’єктивною необхідністю державного втручання в економіку.

1. Характеристика основних неокласичних підходів до трактування виробничої функції

 

Коли виробництво відбувається у неокласичних умовах змінних пропорцій  і постійного ефекту масштабу виробництва, суперечності між природним і  гарантованим темпами зростання просто неможливі. Система може пристосуватися до будь якого темпу зростання робочої сили і врешті решт наблизитися достану пропорційного розширення.

Для кращого розуміння  підходів вчених до опису виробничої функції правомірно виділити певні етапи, пов’язані з побудовою і аналізом різних моделей економічного зростання, а також виділити послідовність процесу проведення емпіричних досліджень у сфері макроекономіки. Тому розглянемо основні неокласичні моделі економічного зростання та підходи до виробничої функції (табл. 1.1).

При цьому, фактори виробництва – блага, які повинна придбати фірма для забезпечення випуску інших благ – готової продукції:

- земля, а більш точно, – матеріальні ресурси – це речовини природи, а також предмети праці, які вже пройшли обробку (електроенергія, пластмаса). Сюди відносять: родовища мінералів, нафти, газу, водні та інші ресурси, не створені людиною;

- праця – кваліфіковані і некваліфіковані робітники, менеджери; в іншій інтерпретації – це потенціал фізичної і розумової енергії людей, яка використовується в процесі виробництва, набуті знання і трудові навички. Цей фактор ще називають «людський ресурс». Є одним з найважливіших економічних ресурсів, без якого земля і капітал залишаються мертвими і не придатними для задоволення потреб, перебуваючи в ролі необхідних, але не достатніх факторів процесу виробництва;

 

 

Таблиця 1.1

Характеристика основних підходів до трактування неокласичних моделей виробничих функцій

Неокласичні моделі
Рік	Розробники	Опис моделі
1927	Ч. Кобб П. Дуглас	Створили макроекономічну модель, що дозволяє розрахувати вклад різних чинників виробництва у збільшення обсягу виробництва або національного доходу. Ця функція отримала наступний вигляд: У = А К ЬЬ, де У – обсяг виробництва; К і Ь – відповідно капітал і праця; а коефіцієнти виробничої функції: А – коефіцієнт пропорційності; а – коефіцієнт еластичності обсягу виробництва за витратами праці і капіталу. Коефіцієнт а показує, на скільки відсотків зміниться обсяг виробництва або національного доходу, якщо витрати капіталу збільшаться на 1 %. Відповідно Ь показує, наскільки збільшиться дохід, якщо витрати праці зростуть на 1 %. Сума а + Ь показує, на скільки відсотків збільшиться обсяг виробництва або національного доходу при одночасному збільшенні праці і капіталу на 1 % [1, 2]. Подальша модифікація функції Кобба-Дугласа здійснювалася у двох напрямах. Послідовники почали вводити у виробничу функцію екзогенний (зовнішній) або ендогенний (внутрішній) показник як один з факторів науково-технічного прогресу
1928	Ф. Рамсей	Висунув ідею про оптимізацію споживання домашніх господарств при аналізі умов економічного зростання. Можна відзначити, що цей підхід використовується в переважній частині сучасних моделей економічного зростання. Запропонував функцію корисності, яка використовується в сучасній макроекономіці рГ оптимізації споживання на досить тривалому або нескінченому періоді. Ключовими рівняннями моделі є: - закон руху з метою накопичення капіталу: к = /(к)-8к – с , де к капітал на працівника; с – споживання на працівника; /(к) – продукція на працівника; 8к – норма знецінення капіталу. Це рівняння показує, що інвестиції або збільшення капіталу на працівника це частка продукції, яка неспожита, за мінусом норми амортизації капіталу. Друге рівняння стосується поведінки економії домашніх господарств і менш інтуїтивно. Якщо домашні господарства максимізують своє споживання протягом тривалого періоду, в кожному пункті даного періоду вони рівняють граничну корисність від споживання сьогодні із граничною корисністю споживання в майбутньому або еквівалентно, граничну корисність споживання в майбутньому з його граничною вартістю. Оскільки це интертемпоральная проблема, це означає зрівнювання норм, а не рівнів. Є дві причини, чому домашні господарства вважають за краще споживати тепер, а не в майбутньому. По-перше, вони знецінюють майбутнє споживання. По-друге, тому що функція корисності є увігнутою, домашні господарства віддають перевагу сталому споживанню. Оптимальним співвідношенням між різними нормами є: норма окупності заощаджень = норма знецінення споживання – процентна зміна у граничній корисності, яка відтворює зростання споживання яке є другим ключовим динамічним рівнянням моделі і зазвичай називається «Рівнянням Euler». Відсоткова ставка r дорівнюватиме граничному продукту капіталу на робітника [3, 4]. Модель включає умову максимізації населенням сукупного споживання і ендогенність норми накопичення. З її допомогою досліджуються динаміка фондоозброєності, темпи і чинники економічного зростання. За таких норма накопичення є ендогенною змінною. Модель передбачає дуже швидку конвергенцію, при еластичностях випуску за капіталом (допустимо, 0,3), а реалістичні показники досягаються при еластичності близько 0,75.
1937	Дж. Нейман	Модель фон Неймана – теоретична модель економічної динаміки, у якій виробництво всіх продуктів зростає в одному темпі, ціни не залежать від часу, приріст виробництва фінансується шляхом інвестування прибутку [5, 6]: В моделі фон Неймана  розглядається скінчений набір  виробничих процесів вигляду , де n-вимірний вектор описує витрати, а n-вимірний вектор описує випуск продукції при функціонуванні даного процесу з одиничною інтенсивністю, Виробничі процеси  будемо називати базисними , Введемо до розгляду прямокутні матриці  . Вектори є стовпцями матриць А і В відповідно. Кажуть, що технологію моделі задає пара невід’ємних матриць , де -матриця витрат, а - матриця випуску.На підставі базисних процесів побудуємо новий процес, в якому витрати і випуск є лінійною. комбінацією відповідних векторів . (1) , вектор інтенсивностей.Будемо при цьому говорити, що -тий базисний процес приймає участь в процесі з інтенсивністю .Літерою с позначимо множину процесів (2) Модель Леонтьєва є  частковим випадком моделі фон Неймана при n=m, B=I.
1965	Д. Касс Т. Купманс	Перетворили модель домашнього господарства Рамсея таким чином, що стало можливим ендогенне визначення норми накопичення. Даний підхід характеризує економічне зростання  в агрегованій замкнутій економіці, що виготовляє тільки один продукт. В межах моделей такого типу ні випуск, ні витрати не імпортуються і не експортуються; весь випуск продукції або споживається, або інвестується в економіку. Рівновага в даній моделі зростання може визначатися на основі децентралізованої моделі досконалої конкуренції, в якій виробничі чинники – праця і капітал – оцінюються на основі їх монетарної граничної продуктивності і виконуються умови оптимальності за Парето [7, 8]. Модель враховує поведінку домогосподарств, проте абсолютно не враховує вплив зміни структури фінансування державних видатків на споживчі видатки домогосподарств. Також нереалістичним є припущення про нескінченність періоду існування індивідів

 

- капітал або фізичний капітал – це вироблені раніше блага, які використовуються як засоби виробництва інших благ, зокрема, споруди, устаткування, інструменти, складські запаси, тобто майно фірми тривалого користування;

- важлива риса капіталу та, що він сам – продукт виробництва. Фізичний капітал називають інвестиційним ресурсом через те, що його виникнення пов’язане з інвестиціями – перетворенням грошового капіталу у реально діючі матеріальні засоби виробництва;

- час – особливий невідновлювальний ресурс, що враховується у разі приведення різночасних витрат і результатів виробництва до економічно тотожного (зіставного) вигляду;

- технологія – знання про те, як сполучити різні фактори для забезпечення випуску певного блага. Технологічні знання застосовуються для вибору найкращого способу виробництва товарів і послуг;

- підприємницькі здібності – це особливий людський ресурс, необхідний в умовах ринкової економіки, представлений діяльністю щодо координації і комбінування усіх інших ресурсів з метою виробництва товарів і послуг;

- характерною ознакою підприємницької діяльності є необхідність прийняття нестандартних, новаторських та ризикованих рішень на відміну від переважно виконавської праці більшості інших учасників виробництва [9].

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Неокласична виробнича функція

 

Теоретичні засади неокласичної виробничої функції як моделі економічного зростання були сформульовані Р. Солоу, Дж. Мідом та У. Свеном. Вони виходили з граничного аналізу двох виробничих факторів – праці та капіталу, які використовуються для виробництва однорідного продукту, припускаючи, що кількість праці (робочої сили) зростає постійно і рівномірно, що в умовах вільної конкуренції відшкодування витрат факторів відбувається відповідно з граничним продуктом (заробітна плата дорівнює граничному продукту праці, а прибуток граничному продукту капіталу), тобто за вартістю.

Основна ідея виробничої функції полягає в тому, що економіка  функціонує за принципом співставлення  витрат та результатів, і процес саморегулювання  економічного зростання базується  на постійному контролі за рівнем віддачі (ефективності) окремих факторів виробництва та визначенні пріоритетів у їх використанні господарюючими суб’єктами.

В той час на основі теорій економічного зростання відбувалося органічне  поєднання двох напрямків економічної  теорії – кейнсіанського і неокласичного, був проголошений принцип «неокласичного синтезу».

Найбільш відомим автором теорії неокласичного синтезу був американський  економіст, професор П. Самуельсон, який відзначав: «Моя точка зору зводиться  до загальної “неокласичної” теорії, що включає в класичну традицію будь-яку частину кейнсіанського і неокейнсіанського аналізу, яка є придатною для сучасної економіки».

Особливе місце ідея неокласичного  синтезу зайняли в третьому виданні  його підручника «Економікс». Він будує  свою книгу, керуючись визначенням основних проблем організації економіки, які трактує, використовуючи теорії граничної корисності, факторів виробництв, їх спадаючої віддачі, продуктивності, обмеженості ресурсів, теорії виробничої функції, теорії раціонального вибору альтернативних витрат [10].

Першим, хто визначив виробничу  функцію як математичне співвідношення (пропорцію) між двома змінними – обсягом продукції та сумою витрат праці й капіталу, був У. С. Джевонс, який 1872 р. використав її для пояснення природи доходів та закону спадної віддачі факторів. Дж. Б. Кларк модифікував граничний принцип розподілу доходів Джевонса шляхом диференційованого визначення частки доходів (у тім числі й ренти, яку Джевонс розглядав як похідну) у створеному продукті. Обидва вони використали функцію для пояснення формування доходів, поза зв’язком із теорією зростання.

І тільки наприкінці 20-х рр. математиком  Ч. Коббом та економістом П.Дугласом на базі граничного аналізу було сформульовано  виробничу функцію, яку вони використали  для пояснення одного з аспектів проблеми економічного зростання й ефективності використання факторів виробництва.

Вона передбачала необмежену взаємозамінність праці й капіталу та показувала ступінь  впливу різних їх комбінацій на обсяги виробництва. На підставі припущень, що прибутки та частка витрат залишаються стабільними, відсутнє нагромадження, а технічний прогрес зумовлює межу заміщення (теоретично можлива навіть повна заміна праці капіталом), аналізувався зв’язок між зростанням основного капіталу, кількістю відпрацьованого часу та обсягами виробництва.

Ця функція не враховувала зміни  якості факторів виробництва, тенденцій  до загального зростання їхньої кількості, отже, була статичною, характеризувала  екстенсивний тип економічного зростання. Однак саме вона поклала початок вивченню впливу макроекономічних факторів зайнятості, інвестицій, науково-технічного прогресу та ін. на економічне зростання за статичної рівноваги з метою визначення умов забезпечення довготривалого стійкого розвитку.

Теоретичні засади неокласичної виробничої функції як моделі економічного зростання, сформулювали Р. Солоу, Дж. Мід та У. Свен. Вони також виходили з граничного аналізу двох виробничих факторів – праці та капіталу, які виробляють однорідний продукт, припускаючи, що кількість праці (робочої сили) зростає постійно й рівномірно, а за умов вільної конкуренції відшкодування витрат факторів відбувається згідно з граничним продуктом (заробітна плата дорівнює граничному продукту праці, а прибуток – граничному продукту капіталу), тобто за вартістю (вартість у цій функції визначалася традиційно, через витрати виробництва, які неокласична школа розуміла як суму заробітних плат та прибутків).

Бралося за умову також і те, що ціни факторів змінюються під впливом  динаміки праці та капіталу, усі  ресурси використовуються повністю, уся неспожита частина продукту інвестується, проблеми попиту не існує. Крім того, автори абстрагувались від впливу науково-технічного прогресу і вказували, що аналіз передбачає умови, коли зростання обсягів виробництва не впливає на ефективність виробництва, діє закон спадної віддачі.

Виходячи з цих умов, які автори назвали умовами підприємницької  рівноваги, вони побудували лінійну  залежність, за якої еластичність взаємозаміщення  факторів дорівнювала одиниці, тобто  зміна співвідношення між прибутком і заробітною платою веде до ідентичної зміни співвідношення між працею та капіталом, і навпаки [11].

Ця виробнича функція була покликана  продемонструвати механізми врівноважування  попиту і пропозиції та показати джерела  економічного зростання. Однак велика кількість обмежень, допущених авторами, нівелювала наочність функції, хоч і не заперечувала загальних висновків.

Основна ідея виробничої функції полягала у визнанні того, що економіка функціонує за принципом порівнювання витрат та результатів, і процес саморегулювання економічного зростання базується на постійному контролі за рівнем віддачі (ефективності) окремих факторів виробництва та визначенні пріоритетів щодо їх використання економічними суб’єктами. Залучення певних факторів до виробництва зв’язується з економічною доцільністю їхнього використання.

Слід зазначити, що у цьому разі виробнича функція характеризує проблеми технологічного вибору, тобто  вказує на залежність обсягів виробництва  від технологічних пропорцій  і не враховує впливу зовнішніх факторів, таких, наприклад, як співвідношення попиту та пропозиції, вплив суб’єктивних чинників на розміри нагромадження та інших, передбачених умовами підприємницької рівноваги.

Згодом, у працях економістів-неокласиків  Б. Уолла, Е. Денісона,            Р. Солоу функція Кобба-Дугласа модифікується введенням інших факторів зростання: ураховується вік основного капіталу, масштаби виробництва, кваліфікація робітників, тривалість робочого часу та ін. У такий спосіб вони намагалися відобразити вплив науково-технічного прогресу та зміну ефективності використовуваних факторів зі збільшенням масштабів виробництва, але ці показники лише частково передавали його особливості.

Багатофакторні моделі економічного зростання справді ілюстрували  рівень впливу кожного з факторів на збільшення обсягів виробництва, але не включали чинників, що суттєво впливали на формування циклу, проте не підлягали кількісному вимірюванню. На практиці це набирало вигляду суперечності між обсягами капіталу, що зростали, та незмінністю частки заробітної плати і прибутку в національному доході або відображалось у збільшенні темпів приросту заробітної плати за зменшення зайнятості в порівнянні із зростанням обсягів капіталу і зменшенням його частки в національному доході.