Монетарна політика в Україні

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

Кафедра загальної економічної теорії

 

Курсова робота

З « Макроекономіки»

 

З теми:

«Монетарна політика в Україні»

 

 

 

 

Виконав студент

ІІ курсу 2 групи

Обліково-економічного

Факультету

Панасюк Олександр Олександрович

Науковий курівник:

к.е.н., доцент

Даниліна Світлана Олексіївна

 

 

 

 

 

 

Одеса – 2014

План:

Вступ……………………………………………………………………………….3

Розділ 1. Сутність та види монетарної политики……………………………….4

1.1. Монетарна політика: цілі та об'єкти………………………………………...4

1.2. Інструменти монетарної політики…………………………………………10

1.3. Види монетарної політики………………………………………………….16

Розділ 2. Розвиток монетарної політики в Україні……………………………19

1. Грошовий обіг в Україні……………………………………………………..19

Розділ 3. Особливості проведення монетарної політики в Україні…………..24

3.1 Сучасні тенденції та прогнозована  оцінка розвитку грошово-кредитного  ринку України……………………………………………………………………24

Висновки…………………………………………………………………………28

Список використаної літератури……………………………………………..…30

 

Вступ

 

Монетарна політика є найбільш прийнятним для демократичного суспільства інструментом державного регулювання національної економіки. На сучасному етапі розвитку багато які держави, також і Україна формують свої власні моделі державного регулювання. Зокрема в Україні цей процес ускладнюється тим, що вона повинна перебудовувати старі формації колишнього СРСР.

Хоча при цьому і відбувається обмеження рамок їх економічної свободи (без цього взагалі неможливо будь-яке регулювання господарської діяльності), але на ключові рішення, що приймаються цими суб'єктами, держава впливає лише непрямим чином.

В ідеалі кредитно-грошова політика повинна забезпечувати стабільність цін, повну зайнятість і економічне зростання - такі її вищі і кінцеві цілі. Однак на практиці з її допомогою доводиться вирішувати вужчі, що відповідають насущним потребам економіки країни завдання. Залежно від конкретних умов, що склалися в тій чи іншій економічній системі, визначаються пріоритетні напрями докладання монетарних методів. Але не можна забувати про те, що кредитно-грошова політика надзвичайно потужний, а тому надзвичайно небезпечний інструмент. З її допомогою можна вийти з глибокої кризи, але не виключена і сумна альтернатива - поглиблення склалися в ринковій системі негативних тенденцій. Лише дуже зважені рішення, що приймаються на вищому управлінському рівні після серйозного аналізу ситуації, розгляду альтернативних шляхів впливу кредитно-грошової політики на економіку держави, дадуть позитивні результати.

 

 

Сутність, цілі й види монетарної политики

 

1. Поняття монетарної політики, її цілі й об'єкти

Монетарна політика – політика держави, що впливає на кількість грошей в обігу з метою забезпечення стабільності цін, повної зайнятості населення і росту реального обсягу виробництва.

Монетарна політика є одним з інструментів державного регулювання економіки. Саме на цій політиці держави акцентують свою увагу монетаристи. Грошово-кредитна політика найбільш ефективно і оперативно виконує функції регулювання економічного циклу, попередження та подолання спаду виробництва.

Мета грошово-кредитної політики – досягнення на національному ринку рівноваги, що характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції. Суть цієї політики полягає в регулюванні обсягу грошової пропозиції для стабілізації економіки. Так, під час спаду виробництва монетарна політика зводиться до стимулювання зростання пропозиції грошей (експансивна), а в періоди високої інфляції, навпаки, до її обмеження (рестрикційна).

           Більшість сучасних економiстів розглядають монетарну (кредитно-грошову) політику як найбільш прийнятний для демократичного суспільства інструмент державного регулювання національної економіки, не призводящий до надмірного диктату уряду і зменшенню господарської самостійності окремих iндивiдуумів. Найвища кінцева ціль монетарної політики полягає в забезпеченні стабільності цін, повної зайнятості і зростанні реального обсягу ВНП. Ця ціль досягається за допомогою заходів в рамках грошово-кредитної політики, що здійснюються досить поволі, розраховані на роки і не є швидкою реакцією на зміни кон'юнктури. В зв'язку з цим поточна монетарна політика орiєнтiруется на конкретні і доступні цілі, чим зазначене вище глобальне завдання, наприклад на фіксацію кількості грошей в обігу, певного рівня банківських резервів чи норми і т. п.

В тому і іншому випадку провідником монетарної політики є центральний банк країни, а об'єктами є пропозиція і попит на грошовому ринку. Під пропозицією грошей розуміється загальна кількість грошей, що знаходиться в обігу. Пропозиція грошей складаєтся із M1, M2, M3.

Попит на гроші

Попит на гроші формується із попиту на гроші як засоб обігу (iначе, діловий, операційний чи попит на гроші для укладення угод) і як засіб збереження вартості (iначе, попит на гроші як на активи, попит на запасну вартість чи спекулятивний попит).

Попит на гроші як засіб обігу визначається рівнем грошового чи номiнального ВНП (прямо пропорційно). Чим більше прибуток в суспільстві, чим більше укладається угод, чим вище рівень цін, тим більше буде потрібно грошей для укладення економічних угод в рамках національної економіки. З певним спрощенням можна сказати, що операційний попит на гроші не залежить від ставки проценту, при цьому графік попиту має вигляд як на мал.1.

Попит на гроші як засіб збереження вартості залежить від величини номiнальной ставки проценту (обернено пропорційно), оскільки при володінні грошами в формі наличностi і чекових вкладів, не приносящих власникові відсотків, виникають певні вмененні (альтернативні витрати) у порівнянні з використанням заощаджень у вигляді цінних паперів.

Розподіл фінансових активів, наприклад на наявні гроші і облігації,залежить від величини ставки проценту: чим вона вище, тим нижче курс цінних паперів і вище попит на них, тим нижче попит на готові гроші (нижче спекулятивний попит), і навпаки.

 

Так, загальний попит на гроші залежить від рівня номiнальної процентної ставки і обсягу номiнального ВНП.

На мал. 3: номiнальна процентна ставка - на вертикальній осі, загальний попит на гроші - на горизонтальній осі. Функціональна залежність цих параметрів дає сукупність кривих, кожна з яких відповідає певному рівню номiнального ВНП. Переміщення уздовж кривої показують зміни процентної ставки. Причому спостержемо, що при високих процентних ставках крива стає майже вертикальною, оскільки всі заощадження укладаються в цій ситуації в цінні папери, попит на гроші обмежується операційним попитом і вже не знижується при подальшому зростанні проценту.

Грошовий ринок

В цілому грошовий ринок може бути представлений в вигляді графіку (мал 4). S - пропозиція грошей - представлено у вигляді вертикальної прямої, оскільки припускає, що грошово-кредитні і фінансові заклади створили певну кількість грошей, що не залежить від величини номiнальної ставки проценту. Крапка Е - знаходиться на перетині кривих попиту і пропозиції грошей і визначає «ціну» рівноваги на грошовому ринку.

Розглянувши об'єкти монетарної політики, неважко представити собі загальну схему її впливу і оцінити (поки що в самих загальних рисах) наслідки змін, що виникають в попиті і пропозиції на грошовому ринку.

Представимо, що змінюється пропозиція грошей, а попит на гроші залишається постійним.

Якщо пропозиція грошей зросла, то графік пропозиції грошей перемещується праворуч; діється рух уздовж кривої попиту вправо вниз до крапки Е1; ставка проценту знижується. Ці зміни iлюструє мал. 5.

 

Які реальні процеси iлюструє мал. 5? При збільшенні пропозиції грошей виникає їх короткочасний надлишок. Люди прагнуть зменшити кількість своїх грошових запасів шляхом покупки інших фінансових активів (наприклад, облігацій). Попит на них зростає, ціни, відповідно, збільшуються. Процентна ставка, чи альтернативна вартість зберігання не приносящих відсотків грошей, падає. Оскільки ликвiдність стає меньш дорогою, населення і фірми поступово збільшують кількість готівки і чекових вкладів, що вони готові держати на руках, і відбудовується рівновага на грошовому ринку при більшій пропозиції грошей і меншому проценті.

 При зменшенні пропозиції  грошей рівновага на грошовому  ринку відбудовується при меншої, ніж первісна, кількості грошей в обігу і більшої, ніж первісна, ставці проценту.

 Припустимо тепер, що змінюється  попит на гроші, а пропозиція  залишається незмінною.

 Якщо попит на гроші зріс, то: крива попиту на гроші зсувається праворуч вгору, а процентна ставка підвищується. Ці зміни iлюструє мал.6.

 При зменшенні попиту на  гроші будуть відбуватися зворотні  явища.

 

Мал. 6 iлюструє наступні реальні процеси. Хай попит на гроші зріс внаслідок зростання номiнального ВНП, тобто населення і фірми хочуть держати більше активів у вигляді готови з грошей і чекових вкладів, продавая для цього інші авуари (наприклад, облігації). Але при незмінній пропозиції грошей рівновага на грошовому ринку може бути установлена тільки при зростанні "ціни" грошей, чи номiнальної ставки проценту.

 При зменшенні попиту на  гроші (пропозиція незмінна) рівновага  на грошовому ринку встановлюеться  при понад низькій, ніж первисна, ставці проценту.

1.2. Інструменти монетарної  політики

Операції на відкритому ринку

В цей час в світовій економічній практиці основним інструментом регулювання грошової маси є операції на відкритому ринку. Шляхом покупки чи продажу на відкритому ринку казначейських цінних паперів центральний банк може здійснити або уливання резервів в кредитну систему держави, або вилучити їх звідтіля.

Операції на відкритому ринку проводяться центральним банком звичайно спільно з групою дорідних банків і інших фінансово-кредитних закладів.

Розглянемо схему проведення цих операцій на прикладі центрального банку США - Федеральной резервної системи (далі ФРС).

Припустимо, що на грошовому ринку спостерігається надлишок грошової маси в обігу, і центральний банк ставить завдання по обмеженню чи ліквідації цього надлишку. Для цього він активно починає пропонувати державні цінні папери на відкритому ринку банкам чи населенню, що купує державні цінні папери крізь спеціальних дiлерів. Оскільки пропозиція державних цінних паперів збільшується, їх ринкова вартість падає, а процентні ставки по них зростають і, відповідно, зростає "привабливість" їх для покупця. Населення (через дiлерів) і банки починають активно купувати державні цінні папери, що приводить до скорочення банківських резервів.

Скорочення банківських резервів, в свою чергу, зменшить пропозицію грошей до пропорції, рівної банківському мультiпликатору. Крива пропозиції зсунеться ліворуч, процентна ставка зросте. Припустимо тепер, що на грошовому ринку спостерігається нестача грошових засобів в обігу. В цьому випадку центральний банк проводить політику, спрямовану на поширення грошової пропозиції, а саме починає купувати державні цінні папери у банків і населення. Тим самим центральний банк збільшує попит на державні цінні папери. Внаслідок цього їх ринкова ціна зростає, процентна ставка по них падає, що робить казначейськi цінні папери "непривабливими" для їх власників. Населення (через дiлерів) і банки активно починають продавати державні цінні папери, що приводить в кінцевому рахунку, до збільшення банківських резервів і (з урахуванням мультиплікаційного ефекту) - до збільшення грошової пропозиції. Крива пропозиції грошей зсунеться праворуч, а процентна ставка упаде.

В нашій спрощенній моделі банківської системи припускалося, що єдиною можливістю придбання банками додаткової кількості резервів є притягнення додаткових вкладів. Проте в дійсності банки і ощадні інститути, що потребують додаткових резервів для задоволення вимогам ФРС або для поширення обсягу своїх позичок, мають ще один варіант поводження: одержання резервів шляхом займу.

Один із можливих засобів здійснення цього варіанту є в притягненні резервів шляхом займу у іншого банку. Ринок, на якому банки надають свої резерви в формі краткострокових позичок іншим банкам, відомий як ринок федеральних фондів. Ставка позикового проценту, що стягає по цим позичкам, називає ставкою проценту по федеральним фондам. Щоденний обсяг операцій на даному ринку, де надаються "24-годинні" позички, досягають мільярдів доларів.

Крім того, банки можуть одержувати резерви шляхом займу у ФРС крізь так зване "облікове вікно". (Не треба розуміти цей вислів буквально, бо в дійсності надання такого роду послуг покладено на один із відділів регіональних Резервних банків, що, зрозуміло не є вікном в прямому змісті слова.) Банки звертаються до ФРС за займами в двох різноманітних ситуаціях. Найбільш часто вони одержують краткострокові позички, щоб привести в порядок свої резерви, якщо неждані вилучання депозитів привели до падіння резервів нижче встановленого обов'язкового рівня. Подібного роду адаптационні займи, як їх прийнято називати, підлягають адміністративним обмеженням. ФРС не заохочує практику надання займів тим банкам, частота і розміри використання позичок якими надмірно великi. Що частіше деякий інститут звертається за займамi крізь облікове вікно, тим більш жорстким стає тиск адміністративних обмежень, що перешкоджують наданню позички. В тих випадках, коли банки захотять збільшити свої резерви по тій простій причині, що вони виявили можливості вигідного надання позичок, їм буде рекомендовано використання інших джерел грошових засобів, наприклад, притягнення додаткових депозитів.

         Окрім надання краткострокових адаптаційних займів крізь облікове вікно, ФРС інколи здійснює довгострокове кредитування на особливих умовах. Це можуть бути, наприклад, позички дрібним банкам для задоволення їх додаткових сезонних потреб в грошових засобах. Інколи позички також надаються банкам, опинившимся в складному фінансовому положенні і що потребують допомоги для приведення в порядок свого балансу.

Ставка позикового проценту, яку ФРС назначає по позичкам, що надає крізь облікове вікно, називається банківською обліковою ставкою. Вона становить другий інструмент політики, що використається для здійснення контролю за пропозицією грошей. Якщо ФРС вважає необхідним створити сприятливі умови для збільшення обсягу займів крізь облікове вікно ("дисконтних займів"), вона знижує рівень банківської облікової ставки. Як тільки рівень облікової ставки падає нижче ставки проценту по займах на ринку федеральних фондів, грошові витрати, які сопряжені з притягненням коштів шляхом займів крізь облікове вікно, зменьшуються у порівнянні з відповідними витратами одержання позичок у інших банків. Звісно, обсяг дисконтних займів при цьому збільшується. Проте таке поширення має деяку границю, при досягненні якої банки відмовляться від подальших займів крізь облікове вікно також в тому разі, коли рівень банківської облікової ставки буде значно нижче ставки проценту по займах на ринку федеральних фондів. По мірі поширення обсягу дисконтних займів, наступає момент, коли альтернативні витрати, обумовлені жорсткістю вводимих ФРС адміністративних обмежень (проти зловживання банками дисконтними займами), зростає настільки, що повністю нейтралiзує вигоди низького рівню процентної ставки при одержанні позичок крізь облікове вікно. Тому банки звертаються за займами крізь облікове вікно тільки до того моменту, поки не установитися рівновага між повними витратами, які пов’язані з притягненням крізь облікове вікно кожного долару (включаючи як готові, грошові витрати, що визначаються рівнем банківської облікової ставки, так і альтернативні витрати, обумовлені збільшенням жосткості адміністративного тиснення), і ставкою позикового проценту по займах на ринку федеральних фондів. Якщо банківська облікова ставка змінюється щодо ставки проценту по займах на ринку федеральних фондів, то вимагається порівняно незначна зміна величини дисконтних займів для здобутку цієї точки.