Методи регулювання зайнятості в економіці країни

Запропонована модель враховує, що в системі регуляторів ринкової економіки присутні як ринкові регулятори (наприклад, конкуренція підприємств, вільні ціни, мотивація до праці), які  діють незалежно від бажань держави, підприємств, людей, так і державні (гарантований мінімум заробітної плати, податки, тверді державні ціни на певні види праці тощо), які розробляються органами управління (державними або конкретного підприємства) і обов’язкові для застосування у господарській діяльності.

Керуючись тим, що сучасну систему господарювання можна охарактеризувати як змішану економіку, оскільки в ній мають місце та взаємодіють різноманітні форми власності (державні й недержавні) та заходи регулювання (державні й ринкові), та те, що ринок праці є її невід′ємною складовою частиною, доцільною у регулюванні зайнятості є концепція змішаного регулювання трудової зайнятості, тобто модель взаємодії державного і приватного регулювання зайнятості національних трудових ресурсів.

Суть такої двобічної інтеграції полягає у об'єднанні державного макроекономічного регулювання з приватним регулюванням на мікрорівні для досягнення паритету між попитом та пропозицією та з метою спільного протистояння негативним тенденціям розвитку ринку. Вона включає у свій склад комплекс методів впливу на рівень трудової зайнятості економічно активного населення, що припускає збалансоване макроекономічне регулювання показників сучасного ринку праці, які характеризують соціально-економічну та демографічну специфіку регіонів України. При цьому під трудовою зайнятістю населення розуміється фізична та розумова діяльність громадян працездатного віку або старше чи молодше за нього, яка здійснюється на користь суспільству й приносить трудовий прибуток у вигляді заробітної плати або в інший формі, яку передбачено чинним законодавством.

На сучасному етапі оновлення економіки відношення власності та зайнятості на ринку праці являють собою цілий комплекс організаційно-правових та соціально-економічних відносин.

Для реалізації удосконаленої моделі взаємодії державного й приватного регулювання трудової зайнятості необхідні належні фінансові, правові, організаційні, соціально-економічні та матеріально-технічні умови (рис.3).

  Слід також зазначити, що багато вже зроблено, досліджено й зафіксовано у нормативних документах, але вони ще не в повній мірі відповідають сучасним потребам, які склалися в економіці. Так, окремі статті трудового законодавства та Закону України “Про зайнятість населення” уже потребують перегляду та доробки.

ІІІ. Перспективи  розвитку ринку праці України  в умовах світової глобальної економіки

Відкритість економіки  України передбачає, що формування її зовнішньо-економічних зв’язків і внутрішньої соціально-економічної  політики, включаючи політику зайнятості, має відбуватися з урахуванням глобалізацій них процесів. Жодна країна світу, незалежно від її ставлення до глобалізації, не може уникнути її впливу. За цих обставин постає завдання дослідження факторів глобалізації та сили її впливу на зайнятість населення і розробки адекватних методів регулювання зайнятості.

Петрова І.Л. у своїй  статті «Регулювання зайнятості у світлі глобалізаційної перспективи» в  журналі «Економіка та держава» №2/2005 зазначає, що згідно останніх уявлень, глобалізація є цивілізаційним явищем, що виявляється у зміні всіх сторін людського суспільства під впливом загальносвітової тенденції до відкритості та взаємозалежності національних систем. Разом з тим глобальна економіка ще не створена. Натомість є господарська система, в котрій соціально-економічний розвиток чисельно більшої частини людства жорстко обумовлений процесом постіндустріального світу та його спроможністю впливати на перебіг подій в інших регіонах планети. Нині утворюється однополюсний світ, в якому глобальне значення має його центр, постіндустріальні країни. Нові індустріальні держави, інші країни, що розвиваються, відчувають все більшу залежність від центру. За цих умов вони повинні визначити своє місце і шлях розвитку у світлі глобалізаційної перспективи.

Нові тенденції суспільного розвитку передбачають посилення уваги до людини, до захисту її прав на пристойні умови життєдіяльності, на гарантовану оплачувану зайнятість, на саморозвиток та реалізацію своїх матеріальних і духовних потреб. Це цілком відповідає розпочатому переходу від жорстко політичних контактів до співробітництва в сфері економіки, науки та культури. Згідно цих процесів Міжнародною організацією праці була розроблена концепція «гідної роботи», яка передбачає відповідність – або перевищення – ключовим соціальним нормам, які визначають граничні величини для праці і зайнятості. Вона враховує універсальні права людини і погоджується з цінностями і цілями кожного конкретного суспільства.

        Глобалізація національних економік  та зближення трудових норм, прав і гарантій у різних країнах визначають, за словами Петрової І.Л., світові тенденції у сфері зайнятості та соціально-трудових відносин. Окремими проявами даних тенденцій є такі:

1. поширення неформальної економіки і, отже, дезінтеграції трудових ресурсів і погіршення умов праці. Частка неформального сектора в національній економіці зростає навіть у тих країнах, де вона була високою. Крім цього, відсоток жінок, зайнятих у неформальній економіці, теж зростає, у такий спосіб приводячи до фемінізації цього сектора;
2. впровадження інформатизаційних і комунікаційних технологій, яке дає можливість все більшому числу людей виконувати роботу вдома. Це створює нові можливості в отриманні робочого місця, але і також сприяє ізоляції працівника стосовно своїх колег і роботодавця;
3. застосування багатьма компаніями стратегії передачі частини своїх функцій іншим підрядчикам, яке здійснюється з метою зниження виробничих витрат і підсилює феномен «завуальованих трудових відносин», що означає повторне прийняття на роботу або звільнення працівників як «незалежних» субпідрядників, що не мають права ні на які соціальні виплати і допомоги;
4. вплив науково-технічного прогресу на структурну перебудову економіки, який веде, з одного боку, до значного піднесення продуктивності праці, а з іншого, до скорочення  робочих місць, передусім у промисловому секторі. Наслідком цього стає відхід від традиційної моделі зайнятості, заснованої на відпрацьовуванні повного робочого дня, однакових умовах найму, працевикористання, виходу на пенсію, до нової моделі зайнятості, яка включає її нестандартні, нетрадиційні форми;
5. глибоке розшарування зайнятих на підприємствах працівників з виокремленням кадрового «ядра» та «периферійних» кіл, для яких створені та діють різні норми та правила регулювання;
6. чітке розмежування підходів до регулювання соціально-трудових відносин у державному (національному) та приватному секторах економіки. Для регулювання приватного сектору актуальним  є зростання впливу «менеджменту» організації, децентралізація колективних переговорів, зміна вектору переговорів у бік гарантій зайнятості й гнучких форм організації праці;
7. посилення ролі транснаціональних корпорацій у формуванні національних ринків праці, в утворенні нових сегментів робочої сили, у виникненні нових конкурентних стратегій на ринку праці;
8. розширення малих та середній підприємств у створенні робочих місць у відповідь на потреби великих підприємств, а також на запити індивідуальних споживачів. 

Комплекс заходів та методів сприяння повній продуктивній зайнятості в Україні в умовах глобалізації повинен, на мою думку, охоплювати два вектори дій: зовнішньо- та внутрішньоспрямований. 

Перший з них передбачає збільшення робочих місць за рахунок  реалізації таких напрямків, як:

• лібералізація торгівлі;
• розширення міжнародного співробітництва для стабіліза<sp