Макроекономіка і економічна політика

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 25 Ноября 2013 в 03:09, курсовая работа

Краткое описание

Вирішення завдань національного відродження України як розвинутої демократичної країни із соціальною ринковою економікою неможливе без чіткої, гнучкої і виваженої державної економічної політики. На цій основі постала проблема створення механізмів досягнення політичної стабільності, консенсусу інтересів різних інститутів та суб'єктів політичної влади у процесі прийняття політичних рішень в економічній сфері, обгрунтування значимості устрою суспільно-політичного життя щодо формування економічної політики держави, яка б відповідала запитам кожного пересічного громадянина.

Содержание

Вступ
Макроекономіка
Поняття та задачі макроекономіки
Предмет та метод макроекономіки
Макроекономічні суб’єкти
Економічна політика в макроекономіці
2.1 Сутність і цілі економічної політики
2.2 Моделі ринку і економічної політики
Національно-економічні інтереси - вихідний пункт визначення національної економічної політики
2.4 Оцінка економічних можливостей країни як складова економічної політики
3. Особливості сучасної економічної політики в Україні
Висновок
Перелік використаних літературних джерел

Прикрепленные файлы: 1 файл

Курсовой.doc

— 194.00 Кб (Скачать документ)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА  В МАКРОЕКОНОМІЦІ

2.1 Сутність і цілі  економічної політики

 

Головне питання політики - це питання  про владу. Не є виключенням з  цього правила і економічна політика. Для неї найважливішим є питання про економічну владу та її використання для досягнення довгострокових та поточних цілей в економіці, реалізації певних економічних інтересів.

Історія економічної політики така ж давня, як й історія самої  економіки, історія держави. Незалежно від типу економічної системи головним суб'єктом економічної політики є держава. Тому економічна політика - це завжди державна економічна політика. Її цілі, механізми та інструменти найтісніше пов'язані із загальними функціями держави, характером держави, типом економічної системи, конкретним станом національної економіки, кон'юнктурою світового ринку, міжнародним становищем.

Певний тип державного устрою завжди невід'ємний від певного типу економічної системи. Вони взаємозалежні  та коригують один з одним. Звідси, економічна політика, яку проводить держава, зазнає впливу як суто економічних факторів, так і політичних та ідеологічних. Проте в різних економічних системах вплив і значення цих факторів неоднакові. В ринковій економічній системі переважне значення мають економічні фактори, які впливають на економічну політику, в командно-адміністративній переважає вплив політичних та ідеологічних факторів. Однак незалежно від цього можна дати загальне визначення економічної політики як взаємопов'язаної системи довгострокових і поточних цілей економічного розвитку, що визначені державою, комплексу відповідних державних рішень (законів, постанов, інших нормативних актів) та заходів, спрямованих на досягнен-ня цих цілей з використанням державної влади в сфері економіки.

Кінцеве призначення економічної  політики держави - сприяти природному еволюційному економічному розвитку, запобігати зловживанням економічною  владою з боку окремих осіб, груп, підприємств, а також кризовим явищам, підтримувати господарський порядок.

Залежно від конкретних обставин цілі економічної політики можуть і повинні  змінюватись, гнучко реагувати на фактичний  стан економіки, її проблеми та протиріччя. Можна сформулювати кілька загальних  бажаних цілей економічної політики в ринковій економічній системі.

1. Мета економічного зростання. Це загальна кінцева мета для кожної національної економіки і національної економічної політики в ринковій та перехідній до ринку економіці. Вона конкретизується в обсягах виробництва ВНП, рівні життя населення країни. Заходи економічної політики, спрямовані на досягнення цієї мети, можуть бути різноманітними, проте їх поєднує націленість на активізацію найважливіших факторів економічного зростання, серед яких - інвестиції капіталу, реструктуризація економіки, ефективна зайнятість і зростання продуктивності праці, достатній плато' спроможний попит населення тощо. Використовуються заходи структурної політики загалом.

2. Мета ефективної зайнятості. Як правило, вона поєднується, з першою і передбачає активну економічну політику держави.

3. Мета зростання економічної ефективності. Своєрідна "надмета" ринкової економіки, досягти яку можливо заходами економічної політики, що мають достатньо довгострокове і стратегічне значення для національної економіки і передбачають розвиток науковотехнічного прогресу, освіти, науки, використання своєрідних переваг національного характеру, національної економіки в системі міжнародного поділу праці. Використовуються заходи промислової політики.

4. Мета стабільного рівня цін. В розвинутій ринковій економіці досягається переважно заходами грошово-кредитної та бюджетної політики, що мають антиінфляційну спрямованість. Як правило, в короткостроковий термін ця мета вступає в протиріччя з метою найбільшого рівня зайнятості та стимулювання економічного зростання. В перехідних до ринку умовах пріоритетне місце в напрямі досягнення даної мети має належати загальній економічній полі-тиці з підтримки національного товаровиробника.

5. Мета захисту і підтримання конкурентного господарського порядку, принципів економічної свободи. Досягається заходами антимонопольної політики, контролю за використанням економічної влади, захисту прав людини та інституту приватної власності. Вступає в певне протиріччя з принципами активної державної економічної політики економічного регулювання.

6. Мета соціальної безпеки і стабільності. Досягається засобами збалансування економічних інтересів роботодавців та найманих працівників, політики соціального страхування та забезпечення, ефективної зайнятості, професійної підготовки та перепідготовки, сприяння малому бізнесу, а також засобами прогресивного оподаткування особистих доходів, оподаткуванням нерухомого майна тощо.

7. Мета рівноваги зовнішньоторговельних операцій і платіжного балансу, ефективного курсу національної валюти. Досягається заходами зовнішньоекономічної політики, політики центрального (національного) банку щодо курсу національної валюти тощо.

Економічна політика має реагувати  на кон'юнктурні коливання. В умовах, коли ринкова економіка розвивається циклічно, відображаючи зміни в попиті і пропозиції, важливим загальним завданням економічної політики є завчасна (своєчасна) реакція на можливі зміни економічної кон'юнктури, стану національного і світового ринків. В умовах, коли економіка зростає, економічна політика повинна запобігати можливому підвищенню "економічної температури", тобто проводити заходи, сутність яких протилежна економічному зростанню. І навпаки, коли з'ясовується близьке еко-номічне "гальмування", економічна політика "включає" стимулюючі заходи щодо інвестицій та ділової активності в цілому.

Одночасно досягти всі основні  цілі економічної політики практично  неможливо. Тому економічна політика завжди постає перед проблемою вибору пріоритетів. Цей вибір зумовлюється впливом  багатьох внутрішніх і зовнішніх факторів, орієнтацією економічної політики На певні економічні доктрини та теорії, економічні інтереси певних соціально-економічних груп населення. Заздалегідь дуже важко визначити, чи буде вибір пріоритетів ефективним з точки зору кінцевих результатів того чи іншого варіанта економічної політики. На. це запитання відповідає практика. Проте певне об'єктивне співвідношення між реальною економічною ситуацією, загальним станом економіки і пріоритетами економічної політики завжди існує. Серед фундаментальних загальнонаціональних критеріїв цього вибору можна назвати критерії економічної ефективності (раціональності) і відповідності пріоритетів національнодержавним економічним інтересам, а також необхідності загальноекономічної рівноваги.

2.2 Національно-економічні інтереси - вихідний пункт визначення національної економічної політики

 

 

Національні економічні інтереси об'єднують  економічні інтереси кожного громадянина, кожної сім'ї, різних соціально-економічних  груп населення, регіонів, держави в  цілому. В самому загальному, концентрованому виразі вони зводяться до намагання кожної країни забезпечити високий життєвий рівень народу, стійке економічне зростання, якість життя, що відповідає стандартам високорозвинутих країн. Вирішення цього завдання потребує величезних зусиль всіх громадян, ресурсів і часу. Високий життєвий рівень, спосіб життя, які народ хотів би взяти за взірець, завжди досягалися і формувалися поступово. Проте сучасний стан розвитку світової економіки, можливості використання кожною державою досягнень науково-технічної революції і переваг міжнародного поділу праці, залучення до розвитку економіки як національних ресурсів, так і міжнародних інвестицій, знань і досвіду, формування національного ринку як складової світового ринку, проведення послідовної та виваженої економічної політики, що відповідає національним інтересам, - все це дає змогу значно скоротити час перебування економіки в перехідному стані. Сьогодні ціла низка країн, які ще відносно недавно вважалися слабко-, або середньо- розвинутими, впевнено увійшли до групи країн з високим рівнем доходів і споживання.

Слід розуміти, що це сталося не завдяки якомусь "диву", подарунку або зовнішній допомозі, а в результаті загальнонаціонального єднання навколо мети економічного піднесення, добробуту і державності, формування ефективного ринкового господарства, більш-менш справедливої соціальної політики.

Формування української  державності, становлення сучасної національної економіки тісно пов'язані  з усвідомленням і реалізацією  загальнонаціональних економічних  інтересів. Кожна держава в тяжкі  часи об'єднується навколо єдиної мети, акумулює всі свої внутрішні сили, економічний і інтелектуальний потенціал, можливості держави "для подолання негараздів, поступового національно-го .відродження і піднесення.

Сьогодні народ України  переживає саме такі часи, коли вкрай  необхідне загальнонаціональне єднання заради подолання кризи суспільства, збереження державної незалежності, виживання і піднесення в нових умовах.

Історичні обставини  склалися так, що формування української  державності було перервано на кілька століть саме тоді, коли у більшості країн Європи були створені національні держави. Знаходячись в конкретному географічному, геополітичному і економічному просторі, на перехресті державних амбіцій та інтересів кількох імперій, український народ не зміг утвердити свою державність.

Створення СРСР юридичне гарантувало суверенітет України як національної держави. Однак з утвердженням монополії однієї партії і адміністративно-командної системи в Україні залишились лише деякі зовнішні, формальні ознаки державності. Її економіка була підпорядкована інтересам так званого "єдиного народногосподарського комплексу". Саме питання про реальну державність та власні економічні інтереси народу України підлягало суворій забороні і трактувалось як "український націоналізм".

Після проголошення в  серпні 1991 р. державної незалежності Україна одержала можливість скористатися законним правом на реалізацію національних економічних інтересів власними силами, спираючись на свій економічний потенціал, зусилля свого народу. І для цього були об'єктивні підстави. Україна створювала близько 17 відсотків валового внутрішнього продукту (ВВП) колишнього СРСР. На сільське господарство України припадав 21 відсоток ство-рюваного в цій галузі ВВП, а по виробництву багатьох видів продукції у натуральному вираженні - близько 25 відсотків.

Однак процес формування держави і переорієнтації економіки  на власні інтереси виявився значно складнішим, ніж уявлялось. Він збігся з кардинальними  змінами у економічних взаємовідносинах з колишніми республіками Союзу, пошуком свого місця і своєї власної політики в Співдружності Незалежних Держав і в європейському просторі, швидким сповзанням до стану безвладдя і хаосу в економіці.

Довгострокова невизначеність економічної політики, непослідовність  і нерішучість у здійсненні економічних  реформ, заполітизованість процесу  прийняття рішень з економічних  питань на вищому рівні призвели до цілої низки стратегічних помилок  і прорахунків у внутрішній і зовнішній економічній політиці. Це було зумовлено не лише фактичним усуненням держави в перші роки незалежності від регулювання ринкової трансформації економіки, а й тим, що народ, який має власну державу, робить лише перші самостійні кроки, йде шляхом проб і помилок, вибираючись з-під уламків "єдиного народногосподарського комплексу", де йому не було права на власні економічні інтереси.

Слід враховувати реальність: національна економіка України  ще не є єдиним сформованим комплексом, що функціонує як складова світового господарства.

Це суттєво гальмує  реалізацію національних економічних  інте-ресів, які вимагають:

· припинення спаду, досягнення стабілізації економіки і умов для  подальшого економічного піднесення;

· технологічної модернізації економіки; включення національної економіки до міжнародного поділу праці;

· формування власної  грошово-фінансової системи;

· прискореного формування національного ринку та вітчизняного підприємництва;

· досягнення економічної  незалежності та добробуту нації.

Державний суверенітет відкрив можливості визначення і досягнення національних економічних інтересів, реалізація яких, в свою чергу, сприятиме зміцненню державності. Зміцнення державності як об'єднуюча загальнонаціональна ідея дуже важлива. Проте вона повинна спиратися на міцні економічні підвалини. Кризова економіка - вогнище соціального напруження. Затягування з реалізацією національних економічних інтересів розвіює надії народу на пристойне життя. Зростає частка населення з надто низькими грошовими доходами, яка в змозі забезпечити лише наймінімальніші потреби в продовольчих товарах, а то не в змозі забезпечити й їх.

Провали попередніх програм  виходу з кризи, падіння рівня  життя посилили ідею, що здобуття тільки зовнішніх державних атрибутів  не забезпечує задоволення необхідних потреб. Народ втрачає віру в те, що, здобувши державність, зможе реалізувати свої національні економічні інтереси повніше. Ностальгія по колишньому Союзу стає реальністю у значної кількості збіднілого населення. Саме це становить найбільшу загрозу для молодої Української держави.

Виходячи з цього, Україні  необхідно в стислі строки завершити  формування державності, сконцентрувати зусилля на досягненні загальнонаціональних цілей в економіці. Останнє є  необхідною умовою зміцнення національної самосвідомості, почуття національної гідності. Внутрішнім фактором реалізації корінних національних інтересів є національне багатство та економічний потенціал України.

 

2.3 Оцінка економічних  можливостей країни як складова  економічної політики

 

Реальна оцінка національних ресурсів та економічних можливостей країни - нагальна необхідність. Відсутність такої оцінки вже призвела до необгрунтованих рішень. Ресурси і потенціал економіки - необхідна, проте ще недостатня умова для забезпечення корінних національних економічних інтересів. Головне - ефективне використання цього потенціалу, що забезпечують саме ринкові механізми і стимули.

Аналіз якісного стану  національного багатства та економічного потенціалу країни свідчить про розвиток і накопичення протягом багатьох років негативних тенденцій, які набрали, інерційної сили.

Информация о работе Макроекономіка і економічна політика