Контрольная работа по «Экономике»

Витрати домогосподарства — сукупність платежів, які здійснються домогосподарством з метою забезпечення його життєдіяльності, що включають витрати на придбання продовольчих і непродовольчих товарів та оплату послуг, інвестиційні витрати, податки на доходи, майно та інші сплачені поточні трансферти.

Загальна структура сукупних витрат домогосподарств України за 2011 р.  табл. 12.3.

Споживчі сукупні витрати складаються з грошових витрат, а також вартості спожитих домогосподарством продуктів, отриманих з особистого підсобного господарства, суми пільг та безготівкових субсидій на оплату житла, комунальних послуг, суми безготівкових пільг на оплату послуг зв'язку, проїзд у транспорті окремих категорій громадян, безготівкових пільг та дотацій на путівки для лікування, оздоровлення та відпочинку, на оплату ліків, медичних послуг тощо.

Таблиця 12.3

Структура сукупних витрат міських та сільських домогосподарств України, %

Сукупні витрати домогосподарств	Міські поселення	Сільська місцевість
1. Харчування	59,7	64,5
2. Непродовольчі товари	20,0	19,0
3. Послуги	12,4	5,2
4. Неспоживчі сукупні  витрати	7,9	11,3
Всього	100	100

 

Як показує світовий та вітчизняний досвід, для більш точної оцінки реального фінансового стану домогосподарства доцільніше використовувати не стільки рівень доходів (частину яких під час проведення обстеження можна приховати), скільки рівень грошових витрат. Статистика свідчить, що в середньому витрати населення України перевищують його доходи на 42 %, а величина тіньових доходів у розрахунку на одну особу становить 45 грн на місяць. Тобто за доволі скромними підрахунками, загальна сума таких доходів сягає близько 7 млрд грн на рік. Тому уряд повинен докласти якнайбільше зусиль для того, щоб максимально вивести з "тіні" доходи громадян і залучити їх до економічного обороту. Від таких дій у виграші буде і держава, і населення.

Аналіз витрат домогосподарств свідчить про значні споживчі сукупні витрати, які в останні роки становлять біля 90 відсотків. В таких умовах у структурі витрат зовсім мало залишається коштів на житло, охорону здоров’я, освіту, відпочинок та культуру тощо.

   Такі фінансові умови доходів домогосподарств та структури їх витрат, звичайно, не можуть дати можливість розвивати їх у чисельному значенні. Як наслідок за останні роки в Україні стабільно зменшується середній розмір домогосподарств. І в останні роки він вже зменшився до 2,59 особи на одне домогосподарство. Домогосподарства в складі однієї-дві особи за останні десятиріччя практично не змінилися в структурі домогосподарств за чисельністю членів. Але домогосподарств у складі трьох осіб вже суттєво зросли при одночасному суттєвому зменшенні домогосподарств у складі чотирьох і більше осіб.

 

4. Заощадження  домогосподарств, їх класифікація, мотиви та чинники

 В умовах ринкової економіки практично перед кожною людиною або домогосподарством постає проблема управління власними фінансами: витрачати чи заощаджувати? Якщо інвестувати, то в яких обсягах і куди? На жаль, населення України через недостатній розвиток фінансових ринків має досить обмежений вибір інструментів капіталізації грошових заощаджень.

Заощадження — частина грошових доходів населення, яка не витрачається на споживання і призначена для забезпечення потреб у майбутньому.

Виділяють мотивовані і немотивовані заощадження домогосподарств.

За характером мобілізації заощадження домогосподарств поділяють на організовані та неорганізовані. Організовані заощадження — заощадження населення, мобілізацію і розміщення яких здійснює банківська система або небанківські фінансово-кредитні установи.

Неорганізовані грошові заощадження населення — заощадження, що зберігаються безпосередньо у населення готівкою у національній та іноземній валютах. До неорганізованих заощаджень належать також зберігання коштів у вигляді коштовностей, дорогоцінних металів, дорогих товарів тривалого користування тощо.

Вітчизняні домогосподарства, незважаючи на певні труднощі, намагаються поводитися раціонально. Формуючи поточні плани щодо споживання, вони орієнтуються не лише на поточний реальний використовуваний дохід, а й враховують рівень доходів у попередньому та майбутньому часових періодах. Тому саме в умовах економічного зростання розширюються можливості застосування основних інструментів раціоналізації міжчасового вибору споживача — заощаджень та позик.

 

5. Особисті  фінанси, їх розвиток в умовах  ринку

 З переходом економіки  України до ринкових засад  господарювання перед вітчизняною  фінансовою наукою постало завдання  вироблення нових підходів до  досягнення сучасних соціальних  стандартів та максимізації добробуту  населення.

У процесі реалізації фінансових відносин відбувається перерозподіл власності між фізичними особами, їх взаємодія з бюджетом, участь у страхуванні, інвестиційна діяльність, а також перерозподіл коштів, спрямованих на задоволення особистих потреб.

Першоосновою фінансової діяльності громадян можна назвати розподіл доходу на податкові платежі, фонди споживання, нагромадження, самострахування. Фонд нагромадження, у свою чергу, може поділятися на фонди інвестицій у нерухомість, предмети довготривалого користування, антикваріат, банківські ощадні сертифікати, цінні папери, заощаджувальні види страхування. Названі вище фонди можуть поповнюватися за рахунок заробітної плати, дивідендів від інвестицій, застави, дарування, отримання спадщини, гонорарів, авторських винагород тощо.

Доходи громадянина залежать від належності до певного класу, умов життя, здоров'я, працездатності, ризикової ситуації в практичній діяльності тощо.

Основними загрозами фінансовій безпеці громадян є зубожіння населення та падіння його реальних доходів, несвоєчасна виплата пенсій і заробітних плат, знецінення заощаджень громадян, посилення майнового розшарування і диференціації доходів та інші негативні фактори.

Одним із методів мінімізації економічних ризиків, які становлять найбільшу загрозу життю, здоров'ю і добробуту громадян, є страхування.

Важливою складовою фінансової безпеки громадянина є гарантія належного матеріального забезпечення людей похилого віку. Економічно розвинені країни світу вже давно усвідомили необхідність реформування системи пенсійного забезпечення, частково переклавши тягар відповідальності за гідний рівень життя людей, котрі вийшли на пенсію, з держави на самих громадян та ринкові інститути (насамперед фінансові).

Сьогодні є щонайменше чотири способи матеріального забезпечення людей похилого віку:

— продовження роботи поряд із молодими працівниками;

— утримання родиною;

— одержання пенсії по старості;

— життя за рахунок раніше зароблених заощаджень.

На стан персональних (особистих) фінансів опосередкований вплив здійснює держава, встановлюючи засади та норми оподаткування доходів, спадщини, дарувань, рухомого і нерухомого майна тощо.

Оподаткування фізичних осіб в Україні включає не лише податок на доходи, а й фіксований податок з громадян, єдиний податок, податок з власників транспортних засобів, земельний податок та податок на промисел.

В Україні, на жаль, спеціальні фінансові служби, які б консультували громадян з питань ефективного ведення їхніх фінансових справ, на сьогодні не набули належного рівня розвитку. Це пояснюється тим, що, по-перше, особисті (персональні) фінанси — досить новий, хоча й доволі перспективний, напрямок вітчизняної фінансової науки, який має великий потенціал розвитку саме в умовах ринку; по-друге, в Україні, незважаючи на декларативні заклики деяких політичних сил щодо необхідності становлення потужного середнього класу як основи фінансової стабільності суспільства, не створено реальних передумов для його формування і розвитку.