Контрольная работа по "Экономике"

Важливими елементами ринкової інфраструктури є ярмарки та аукціони. Ярмарок - це: регулярний ринок, який організовується у певному місці для періодичної торгівлі, яка, як правило, має сезонний характер. Перші ярмарки виникли в Європі в ранньому Середньовіччі. На початку XX ст. широкого розповсюдження набули міжнародні ярмарки, де здійснюються операції в національному і міжнародному масштабі, галузеві технічні ярмарки та ярмарки товарів широкого споживання з проведенням симпозіумів, конгресів, семінарів.

Аукціони (публічні торги) - це продаж певних видів товарів, які користуються підвищеним попитом на основі конкурсу покупців. Це форма продажу у визначений час і визначеному місці, де товари попередньо виставляються для ознайомлення. Головними центрами аукціонної торгівлі є Нью-Йорк, Монреаль, Копенгаген, Москва та інші. Аукціони організуються також спеціалізованими      брокерськими фірмами, які перепродають товари своїх     клієнтів за комісійну винагороду.    Крім    національних    аукціонів,    функціонують    і міжнародні, які мають власне приміщення та висококваліфіковані кадри. 

Аукціони мають справу з продукцією обмеженої пропозиції. Головним орієнтиром тут є отримання максимальної ціни за певний товар. На аукціоні відбувається публічний продаж товару в установленому місці. Товари дістаються покупцю, який назвав найвищу ціну. Розрізняють аукціони примусові, котрі проводяться судовими органами з ціллю отримання заборгованості від неплатників, та добровільні, які організовуються за ініціативою власників товарів, що продаються. Для проведення аукціонів створюються спеціальні фірми, що працюють на комісійних засадах. Існують і міжнародні аукціони. Вони є різновидом публічних відкритих торгів, де реалізуються товари певної номенклатури: шерсть, тютюн, хутровина, чай, коні, квіти, риба, ліс, а також предмети розкоші, твору мистецтва.

До ринкової інфраструктури належить і таке виробничо-фінансове  утворення, як холдингові компанії-специфічні акціонерні компанії, капітал яких використовується переважно для придбання контрольних пакетів акцій інших компаній з метою встановлення контролю за їхньою діяльністю й отримання доходів. За своєю структурою і характером діяльності холдингові компанії виконують, як правило, лише фінансові операції. Вони тримають контрольні пакети акцій інших фірм і діють через свої філії.

Нині в Україні продовжується процес формування ринку товарів і послуг та перехід до ринкових форм обміну, який передбачає розвиток підприємництва, а у сфері торгівлі — демонополізацію торгівлі, створення нової системи ціноутворення, розвиток конкуренції, захист ринку та споживачів від монополізму і протизаконних дій.

 

          Література:

1.Економічна теорія, Комарницький І.Ф., Чернівці, 2006. - 334 с.

2. Основи економічних знань [Текст] : підручник / С. В. Мочерний. - К. : Академія, 2000. - 303 с.

3. Мочерний С. В. Економічна теорія: Посібник. - К.: Видавничий центр «Академія», 2003. - 656 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.Бюджетний  дефіцит, його причини і наслідки. Державний борг.

 

2.1. Види бюджетного  дефіциту

 

Бюджетний дефіцит може набувати різної якості, виникати за різних обставин, викликати різні наслідки. У зв' язку з цим доцільно говорити про різні види бюджетного дефіциту [1].

1. Залежно від виду бюджету розрізняють:

- дефіцит державного бюджету;

- дефіцит місцевого бюджету.

Для країн з федеративним устроєм можна виокремити дефіцит федерального бюджету, дефіцит бюджету члена федерації, а також дефіцит місцевого бюджету.

Зазначені види бюджетного дефіциту є важливими при розгляді діяльності уряду та окремих органів  місцевого самоврядування, а також для аналізу консолідованої позиції сектору загального державного управління.

2. Відповідно до фондів, які формуються у складі бюджету, розрізняють:

- дефіцит загального фонду бюджету;

- дефіцит спеціального фонду бюджету. 

Вітчизняне законодавство вимагає, щоб спеціальний фонд бюджету був збалансованим. Це зумовлено тим, що кошти, які надходять до нього, мають заздалегідь визначене цільове призначення і повинні витрачатися в межах цих надходжень лише на передбачені цілі.

Крім того, бюджетний  фонд може бути розділений на поточний бюджет і бюджет розвитку, відповідно розрізняють:

- дефіцит поточного бюджету. Загальною вимогою є балансування поточного бюджету. Його бездефіцитність свідчить про фінансово відповідальну поведінку уряду, про те, що він здійснює свою поточну діяльність у межах отриманих доходів. Дефіцит поточного бюджету розцінюється як украй негативне явище. Вважається, що він має виникати лише в період економічного спаду або в кризовому стані;

- дефіцит бюджету розвитку. Зазвичай цей бюджет призначений насамперед для фінансування державних капіталовкладень. Джерелами бюджетних ресурсів є головним чином державні позики. Інакше кажучи, бюджет розвитку фактично завжди є дефіцитним. Така ситуація не розцінюється як негативна, оскільки держава сприяє сукупним інвестиціям, економічному зростанню та створює передумови для отримання в майбутньому вищих бюджетних доходів, що стане джерелом для обслуговування й погашення державного боргу без додаткового фінансового навантаження на приватний сектор.

3. Відомий американський економіст У. Хеллер розробив концепцію активного й пасивного бюджетного дефіциту. Цей поділ залежить від характеру виникнення дефіциту:

- активний дефіцит виникає тоді, коли уряд через збільшення видатків бюджету стимулює сукупний попит. При цьому фіскальна політика спрямовується на сприяння зростанню сукупних інвестицій (через бюджетні капіталовкладення, політику прискореної амортизації) і на стимулювання поточного споживання (зниження ставок податків, введення податкових пільг, свідоме нарощування поточних бюджетних видатків). Зазначені політичні заходи є дискреційними;

- пасивний дефіцит - це дефіцит, що виникає як наслідок економічного спаду, зниження виробництва та зайнятості і призводить до зменшення бюджетних доходів. Бюджетний дефіцит є результатом автоматичних змін.

Концепція активного  й пасивного бюджетного дефіциту відіграє важливу роль в аналізі  регулювальної ролі держави. На її основі можна оцінити політику уряду, її вплив на вирішення проблем розвитку національної економіки. Активний бюджетний дефіцит завжди є свідомим - уряд спеціально створює його для активного впливу на економічну кон' юнктуру. Пасивний дефіцит є вимушеним: уряд має пристосовуватися і пасивно підпорядковуватися економічній динаміці.

4. Залежно від урахування дефіциту в процесі бюджетного планування можна виокремити:

- запланований бюджетний дефіцит (або очікуваний). Запланований бюджетний дефіцит щорічно затверджується парламентом у законі про державний бюджет. Граничний розмір бюджетного дефіциту є одним із найважливіших показників, необхідних для складання проекту бюджету. Його розмір також щорічно затверджує законодавчий орган;

- фактичний бюджетний дефіцит. Його розмір отримують за даними звітів про виконання бюджету. При цьому може виявитися, що утворився незапланований бюджетний дефіцит (або неочікуваний).

Аналіз бюджетного дефіциту за запланованим і фактичним показниками  дає можливість оцінити, наскільки  якісним є бюджетне планування, а  також ефективність системи виконання  бюджету. Крім того, можна визначити вплив непередбачених на стадії планування бюджету змін економічної кон' юнктури, соціальних та політичних чинників поточного року, природних, техногенних та інших факторів на виконання запланованих бюджетних показників.

5. За терміном дії можна говорити про:

- тимчасовий бюджетний дефіцит. Він виникає не регулярно - з року в рік, а лише в окремі періоди несприятливої соціально-економічної кон' юнктури. Це явище не є типовим для бюджетної практики;

- постійний (хронічний) бюджетний дефіцит. Сучасні бюджети мають хронічні бюджетні дефіцити. Усі заходи, які проводилися в рамках фіскальної політики провідних країн світу, поки що не допомогли подолати хронічний характер дефіцитів.

6. За формою прояву бюджетного дефіциту розрізняють:

- відкритий бюджетний дефіцит - це дефіцит, який офіційно відображений у щорічному законі про бюджет, звітності про виконання бюджету та в бюджетній статистиці. Його розмір може бути як плановим, так і фактичним;

- прихований бюджетний дефіцит - це дефіцит, який виникає через несвоєчасне фінансування запланованих у бюджеті призначень унаслідок недоотримання запланованих доходів. Оскільки бюджетний облік ведеться на касовій основі, невиконані зобов' язання не будуть зафіксовані в ньому як видатки, а значить на цю суму бюджетний баланс "викривить" реальний стан речей. Дослідники також висловлюють думку, що недофінансування бюджетних установ (бюджетне фінансування на рівні, який значно нижчий, ніж реальні потреби на утримання бюджетних установ та інших об'єктів фінансування) призводить до заниження показників видатків бюджету. Якби бюджетне фінансування було на належному рівні, то розмір видатків був би вищим, а отже і більшим дефіцит бюджету. Це є ще одним чинником прихованого бюджетного дефіциту. Як правило, розмір прихованого бюджетного дефіциту визначається на основі експертних оцінок.

7. Залежно від зв'язку з державним боргом у теорії і на практиці виокремлюють:

- первинний дефіцит - це дефіцит, при розрахунку якого з видатків виключено витрати на сплату процентів за державним боргом. Первинний дефіцит є одним із найважливіших макрофінансових показників. Він показує, яким був би бюджетний дефіцит за відсутності витрат на обслуговування боргу. Крім того, на основі цього показника проводять аналіз, як попередня політика уряду (коли він у минулому допускав бюджетні дефіцити та позичав кошти для його покриття) впливає на теперішній стан державних фінансів. Виключивши проценти за державним боргом із загального обсягу бюджетних видатків, можна говорити про те, наскільки поточні рішення уряду відповідають принципам фінансової дисципліни. Сприятливою вважається ситуація, коли під час економічного зростання в бюджеті накопичується первинний надлишок;

- операційний дефіцит - це первинний дефіцит, у розрахунку якого процентні платежі за державним боргом скориговані на темпи інфляції. Як правило, у фінансових відносинах із кредиторами держави часто використовуються коригувальні коефіцієнти, які дають можливість компенсувати втрату вартості процентів унаслідок інфляції. Це спричинює додаткові бюджетні витрати. Оцінити їх можна, проводячи порівняльний аналіз операційного і первинного дефіцитів.

8. На основі дослідження  взаємозв'язків між бюджетними  дефіцитами та гіперінфляцією  в 1990-х роках було розроблено  концепцію нового виду бюджетного дефіциту - віртуального. Віртуальний дефіцит - це дефіцит, який був би за нульових темпів інфляції і повного фінансування урядом запланованих у бюджеті видатків. Відомий економіст-неокласик Д. Патінкін досліджував поведінку уряду в умовах високих темпів інфляції й установив, що коаліційні уряди змушені брати до виконання ухвалені парламентською більшістю програми бюджетного фінансування, які не відповідають реальним фінансовим можливостям бюджету. Через це при гіперінфляції уряд починає затримувати фінансування бюджетних видатків, щоб пізніше виконати ці зобов' язання знеціненими грошима. Таким чином, фактично спостерігаються значно нижчі розміри бюджетного дефіциту, ніж вони мали б бути за своєчасного й належного фінансування затверджених у бюджеті видатків. Реальний дефіцит стає "віртуальним", або прихованим, завдяки бюджетним неплатежам.

9. Залежно від зв' язку  з економічним циклом виділяють  такі види бюджетного дефіциту:

- циклічний бюджетний дефіцит - це дефіцит, який виникає під час циклічного економічного спаду і скорочення внаслідок цього бюджетних доходів. Фактично уряд на цій фазі циклу починає підтримувати сукупний попит, збільшуючи бюджетні видатки. У результаті фактичний дефіцит перевищить розмір циклічного дефіциту, а різниця між цими показниками покаже розмір експансійного впливу бюджету (його називають циклічним ефектом бюджету);

- структурний дефіцит - це різниця між фактичними бюджетними видатками і сумою доходів, яка була б отримана бюджетом в умовах повної зайнятості за існуючої системи оподаткування.

Застосування в аналізі  циклічних показників бюджетного дефіциту дає змогу виділити ту частку дефіциту, яка виникла внаслідок циклічного спаду, і той дефіцит, який виник  через політичні заходи, ухвалені державою. За допомогою зазначених показників також можна оцінити, чи є політика, яку проводить уряд, проциклічною (що оцінюється негативно, оскільки поглиблює амплітуду економічного циклу) чи антициклічною (уряд отримує позитивні оцінки).

2.2. Причини бюджетного дефіциту

 

Соціально-економічний розвиток супроводжується зміною ролі держави в ньому. Наприкінці ХІХ ст. відбувалося швидке зростання економіки, що було в центрі уваги вчених-економістів. Економічний радник Отто фон Бісмарка, видатний учений Адольф Генріх Вагнер, аналізуючи статистичні дані, виявив тенденцію постійного зростання державних видатків і сформулював всесвітньо відому закономірність, яку нині називають законом Вагнера. Суть його зводиться до того, що з розвитком економіки відбувається постійне збільшення державних видатків. Спостерігаючи бурхливий розвиток промисловості, А. Вагнер зробив припущення, що за таких умов видатки бюджетів зростатимуть швидше (як абсолютно, так і відносно), ніж обсяги виробництва і національні доходи. Отже, створюються об' єктивні передумови для хронічного бюджетного дефіциту. Причини значного зростання бюджетних видатків А. Вагнер убачав як в економічному, так і в соціальному прогресі суспільства: ускладнення економічного життя, посилення нерівності, соціальних суперечностей та необхідність подолання цих проблем (правове врегулювання, суд, захист, правопорядок тощо), технологічні зміни у виробництві, які потребують масштабних капіталовкладень, соціальний поступ і необхідність розвитку таких сфер, як охорона здоров'я, освіта, культура. Це була одна з перших спроб пояснити значне посилення державної активності. Дослідження А. Вагнера підтверджувалися висновками й інших учених того часу.