Класифікація цін за встановленням і регулюванням

Різновидом  роздрібної ціни є аукціонна ціна. Аукціонна ціна — ціна товару, проданого на аукціоні. Вона може істотно відрізнятися від ринкової ціни (бути багаторазово вище її), оскільки відбиває унікальні й рідкі властивості та ознаки товарів і значною мірою залежить від рівня професіоналізму особи, що проводить аукціон.

Крім ціни продажу  існує ще ціна споживання, чи витрати  споживання. Справа в тому, що недостатньо  купити товар, щоб задовольнити потребу. Щодо багатьох товарів, особливо тривалого користування, необхідно ще здійснити витрати на експлуатацію — витрати на обслуговування, ремонт, запасні частини, паливо, електроенергію тощо. Тому витрати споживача складаються з двох частин — ринкової ціни товару і ціни споживання, що включає витрати, пов’язані зі споживанням товару. Ціна споживання на товари тривалого користування, як правило, набагато вище продажної ціни. Продажна ціна від загальних витрат на експлуатацію за весь термін служби, наприклад легкового транспорту, становить 20 %, а побутового холодильника — 10 %.

Відносно низька продажна ціна на товар ще не свідчить про те, що вона вигідна для покупця. Ринкова ціна може бути відносно низькою, однак витрати на експлуатацію виробу (ціна споживання) можуть виявитися досить високими. У результаті сукупна ціна може бути також високою. Тому ціна споживання нерідко виступає важливим чинником конкурентоспроможності будь-якого товару.

Диференціація цін відповідно до сфери товарного  обігу. Залежно від цієї ознаки ціни поділяються на такі основні види:

у промисловості  — оптові ціни;

у будівництві  — кошторисні;

у сільському господарстві — закупівельні;

у торгівлі —  роздрібні ціни;

у сфері послуг — тарифи;

ціни, що обслуговують зовнішньоторговельний оборот (експортні  й імпортні ціни).

Ціни на будівельну продукцію. Продукція будівництва оцінюється за трьома видами цін:

кошторисна  вартість — граничний розмір витрат на будівництво кожного об’єкта;

прейскурантна ціна — усереднена кошторисна вартість одиниці кінцевої продукції типового будівельного об’єкта (за 1 м2 житлової площі, 1 м2 корисної площі, 1 м2 малярських робіт тощо);

договірна ціна, що встановлюються за домовленістю між  замовниками та підрядниками; сфера  дії цієї ціни розширюється з розвитком  ринкових відносин, відповідно звужується сфера дії інших видів цін на будівельну продукцію.

Закупівельні  ціни — це ціни (оптові), за якими  реалізується сільськогосподарська продукція сільськогосподарськими підприємствами, фермерами й населенням. На практиці закупівельні ціни для окремих господарств трансформуються в середні ціни фактичної реалізації, в яких враховані ціни і кількість продукції, проданої різними каналами реалізації (заготівельним організаціям, за прямими зв’язками із роздрібною торгівлею, на колгоспному ринку тощо). Закупівельні ціни — договірні (вільні) ціни, вони встановлюються залежно від співвідношення попиту та пропозиції. Закупівельна ціна складається, по-перше, із собівартості, по-друге, із розміру прибутку, необхідного для продовження здійснення господарської діяльності в умовах ринкових відносин на основі не тільки простого, а й розширеного відтворення, і, по-третє, з ПДВ.

Найважливішим для розвитку сільського господарства є питання забезпечення цінового паритету в обміні продукцією між промисловістю і сільським господарством, еквівалентності цього обміну, недопущення цінового протистояння між містом і селом. Цей паритет повинен забезпечити через ціни взаємовигідний обмін продукцією між промисловістю й сільським господарством без втрат як для сільського господарства, так і для промисловості. Ціновий паритет протягом тривалого часу постійно порушувався, що призводило до значних втрат у сільському господарстві і негативно позначалося на його економіці, стримувало розвиток цієї галузі. Найбільш відчутні удари сільське господарство одержує під час інфляційного зростання цін. Справа в тому, що результати своєї праці воно реалізує один раз на рік — восени після збирання й продажу частини врожаю, а купує необхідні матеріально-технічні ресурси постійно, протягом усього року в умовах беззупинного зростання цін. Тому сільському господарству необхідна постійна економічна та соціальна підтримка з боку держави (пільгові кредити, забезпечення матеріально-технічними ресурсами тощо). У багатьох економічно розвинутих країнах, наприклад у США, сільському господарству надається фінансова підтримка (субвенції), а також допомога у вигляді закупівель державою за гарантованими цінами значної частини врожаю. Тому забезпечення цінового паритету, еквівалентності обміну між сільським господарством і промисловістю повинно бути предметом постійної й пильної уваги з боку держави, було і залишається одним із центральних питань економічної політики країни.

Ціни на побутові та комунальні послуги — це плата  за різного роду послуги, що надаються населенню побутовими та комунальними службами. До них належать: ціни на послуги пралень, 
перукарень, хімчисток, ціни на ремонт одягу та взуття, а також плата за квартиру, телефон та ін.

Класифікація  цін залежно від території  дії. Відповідно до цієї ознаки вирізняють:ціни єдині;ціни регіональні (зональні, місцеві та ін.).

Єдині ціни встановлюються і регулюються державними органами. Йдеться про такі види продукції і послуг, як, наприклад, газ, електроенергія, транспорт, квартирна плата та деякі інші.

Регіональні та місцеві ціни регулюються регіональними  органами влади та управління. У процесі формування ці ціни орієнтуються на витрати виробництва й реалізації, що складаються в даному регіоні. Регіональними є ціни й тарифи на переважну більшість комунальних та побутових послуг, що надаються населенню.

Поряд з державним  регулюванням цін дана ознака класифікації цін може бути застосована і до класифікації ринкових цін. Відповідно до цього вирізняють:

ціни внутрішнього ринку, що спираються на величину національної вартості товару. Вони залежать:

від рівня продуктивності праці;

від структури  національного виробництва;

від внутрішніх макроекономічних показників держави;

ціни світового  ринку. Світові ціни спираються на інтернаціональну вартість та на безліч інших чинників. Світові ціни – це, як правило, «ціна продавця» в основних центрах з експорту даного товару і «ціна покупця» у найважливіших центрах його імпорту.

Класифікація  цін відповідно до впливу держави  на ціноутворення. Під час переходу суспільства до ринку з’являється  така класифікаційна ознака, як ступінь свободи цін від впливу держави на їх визначення. Залежно від цієї класифікаційної ознаки вирізняють такі види цін:

вільні ціни — складаються на ринку під  впливом попиту та пропозиції, незалежно  від якого б то не було прямого  впливу державних органів. Держава  може впливати на ці ціни (їхній рівень) лише побічно — шляхом впливу на кон’юнктуру ринку доступними їй засобами, наприклад, встановити «правила гри» на ринку за допомогою заходів, що обмежують нечесну конкуренцію та монополізацію ринку. Для цього вводяться заборони: на горизонтальне фіксування цін, на вертикальне фіксування цін, на цінову дискримінацію, на демпінг, на нечесну цінову рекламу;

регульовані ціни — складаються під впливом  попиту та пропозиції, але зазнають під час формування певний вплив  державних органів, що здійснюється або прямим обмеженням зростання чи зниження цін, або шляхом регламентації рентабельності, або шляхом встановленням граничних надбавок чи коефіцієнтів до фіксованих цін прейскуранта, або шляхом встановлення граничних значень елементів ціни, або яким-небудь аналогічним методом;

фіксовані ціни — прямо  встановлюються державою в особі  будь-яких органів влади й управління. Існують такі форми фіксування цін: прейскурантні ціни, «заморожування» ринкових вільних цін, фіксування монопольних цін. Такі ціни встановлюються в екстремальних умовах (у разі війни, стихійних лих, кризи в економіці, гострого дефіциту товарів та ін.).

Найадекватнішими  ринковій економіці є вільні ринкові  ціни. Але перейти цілком тільки до них не можна. Та й ніде у світі  цього і немає. Цілком вільне ціноутворення може відбуватися лише на товарних ринках, де протікають економічні процеси, що найповніше відповідають інтересам економіки, суспільства в цілому. Але і в цьому разі держава зберігає за собою право у разі необхідності втручатися в процеси ціноутворення й залежно від економічних умов, що змінюються, переходити до регульованих чи навіть фіксованих цін. Справа в тому, що контролювати систему, не «прив’язану» до яких-небудь цін на базові види продукції, надзвичайно важко, особливо на перших етапах переходу до ринку. Ціни будуть постійно прагнути «зійти», і вони досить часто «ідуть» від намічених рівнів і співвідношень у будь-який бік (частіше у бік підвищення). Тому ціни на окремі найважливіші, базові види товарів повинні регулюватися (а іноді й фіксуватися на певний період часу) державою. До цих видів продукції можуть бути віднесені нафта й нафтопродукти, газ, електроенергія, хліб і деякі інші.

Політика соціального  захисту населення на певних етапах розвитку вимагає прямого державного регулювання роздрібних цін на окремі предмети споживання, насамперед на ті, які визначають прожитковий мінімум населення (хліб, молоко, цукор, рослинна олія та деякі інші). У період переходу суспільства до ринкової економіки проблема соціальної захищеності окремих груп населення від зростання роздрібних цін та інфляції здобуває особливу гостроту і повинна бути об’єктом пильної уваги з боку держави.

Класифікація  цін залежно від ступеня новизни товару. Відповідно до цієї ознаки вирізняють:

ціни на нові для підприємства товари, що реалізуються на нових для підприємства ринках;

ціни на нові товари, що реалізуються на освоєних підприємством  ринках;

ціни на існуючі  товари, що виводяться на нові ринки;

ціни на існуючі  товари, що реалізуються на освоєних підприємством  ринках.

 

II. Види цін.

 

У ринковій економіці  можуть діяти різні види цін, що обслуговують і регулюють економічні відносини між різними учасниками національного і світового ринків. Поділяють ціни на матеріальні продукти і на послуги.

Залежно від порядку  ціноутворення, рівня втручання  держави і прав суб'єктів господарювання у встановленні цін виділяють такі їх види: вільні, фіксовані та регульовані ціни.

Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі види товарів та послуг, за винятком тих, за якими здійснюється державне регулювання цін і тарифів. Вони встановлюються на ринку під дією попиту, пропозиції та конкуренції. Зауважимо, що вільне ціноутворення є необхідним засобом створення стимулів розвитку виробництва відповідно до ринкових потреб, формування незалежних товаровиробників, залучення конкуренції і конкурентних ринків, які становлять основу ринкової економіки.

Державні фіксовані та регульовані ціни встановлюються на базові ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін (насамперед, енергоресурси, природну сировину, послуги транспорту та зв'язку, важливі для всіх секторів економіки), а також на життєво важливі товари та послуги для населення (споживчі товари, комунальні та транспортні послуги тощо). Державні ціни встановлюються також на товари і послуги підприємств-монополістів, імпортні товари, що придбані за кошти державного бюджету. Вони регулюються державою різними методами, зокрема встановленням верхньої межі (стелі) ціни, визначенням максимального рівня прибутковості виробництва. Тобто, ціни установлюються на рівні, який дає змогу максимізувати вироблену в галузі частку валового національного продукту, шляхом їх (цін) наближення до граничного показника затрат виробництва в розрахунку на одиницю продукції. Отже,регульовані ціни - це ціни, що складаються на ринку в процесі прямого впливу держави. За умови формування вони поділяються на фіксовані та граничні ціни. За допомогою встановлення державних фіксованих цін, граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних надбавок, граничних нормативів прибутковості здійснюється недопущення необґрунтованого зростання цін у національній економіці. Методи державного регулювання цін у кожній країні встановлюються чинним законодавством.

Як вільні, так і  регульовані ціни можуть бути оптовими (відпускними), закупівельними і роздрібними.

Види цін розрізняють  за характером обігу і стадіями ціноутворення. Це оптові ціни виробника продукції, відпускні оптові ціни, оптові ціни закупівлі та роздрібні ціни. Така диференціація відображає кількісний взаємозв'язок цін, що складається по мірі руху товару від виробника до споживача. Ціна на кожній попередній стадії руху товару є складовим елементом ціни наступної стадії.

 

III. Класифікація цін за встановленням і регулюванням.

 

Ціна — це грошове вираження вартості товару, або сума грошей, за яку покупець згоден купити товар, а виробник продати цей товар. В умовах ринкової економіки ціна є одним з найважливіших показників, що істотно впливає на фінансовий стан підприємства. Від рівня цін залежать розмір прибутку підприємства, конкурентоспроможність підприємства і його продукції, а також фінансова стійкість підприємства.

Як економічна категорія ціна виконує кілька важливих функцій.

Облікова функція  ціни відбиває суспільно необхідні  витрати праці на випуск і реалізацію продукції. Ціна визначає, скільки витрачено праці, сировини і матеріалів на виготовлення продукції. А в кінцевому підсумку ціна відбиває розмір прибутку підприємства. На обліковій функції ціни базуються засоби обчислення вартісних показників — як кількісних (валовий внутрішній продукт — ВВП, національний дохід, обсяг капіталовкладень, обсяг товарообороту та ін.), так і якісних (рентабельність, продуктивність праці, фондовіддача та ін.). Отже, ціна використовується для визначення ефективності виробництва, є важливим знаряддям планування діяльності підприємства і орієнтиром для обґрунтування його господарських рішень.

Розподільча функція  ціни виражається в тому, що держава  через ціноутворення перерозподіляє національний дохід між галузями економіки, державним і недержавним секторами, окремими регіонами, соціальними групами населення. Ця функція реалізується через включення в собівартість багатьох податків, які потім стають джерелами накопичення фондів (дорожнього, зайнятості населення та ін.), а також через включення в ціну непрямих податків (ПДВ, акцизів).

Стимулююча  функція ціни виявляється в тому, що ціна за певних умов може стимулювати певні бажані процеси на підприємстві: прискорення НТП, поліпшення якості продукції, збільшення обсягів випуску продукції і попиту на неї тощо.

Регулююча функція  передбачає врегулювання пропорцій  окремих виробництв, забезпечує збалансованість між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією. У цьому разі ціна відіграє роль індикатора диспропорцій у сферах виробництва і обігу, дає змогу досягти відповідності попиту й пропозиції.