Экономичиские показатели предприятия

  Метою обліку собівартості  продукції  є своєчасне, повне та достовірне визначення фактичних витрат, пов’язаних з виробництвом продукції, обчислення  фактичної собівартості окремих видів продукції, а також контроль за використанням ресурсів.

  У практиці планування та  обліку продукції використовують  певні види собівартості, класифікацію яких подано на рис. 2.1 .

  Залежно від часу формування  витрат розрізняють собівартість  планову, фактичну, нормативну та  кошторисну.

  Планову собівартість визначають  перед початком планового року  на основі прогресивних норм  витрат усіх видів ресурсів на одиницю продукції, цін на сировину, тарифів та ставок, які діють на момент розробки плану.

  Фактичну собівартість –  це виражені в грошовій формі  індивідуальні витрати підприємства  за даних умов діяльності підприємства. Вона визначається після завершення певного періоду роботи підприємства на основі даних оперативно-технічного та бухгалтерського обліку.

  Нормативна собівартість виражає  витрати на виробництво, які  розраховані на основі норм  використання ресурсів.

  Кошторисна собівартість характеризує витрати на одиницю продукції або замовлення, які виконують у разовому порядку.

У залежності від послідовності  формування витрат і місця виникнення розрізняють наступні види собівартості: технологічну, цехову, виробничу та повну.

  Технологічна собівартість  – це витрати, безпосередньо  пов’язані  з технологією виробництва продукції.

  Цехова собівартість  – це вся сума грошових витрат  на виробництво продукції у  даному цеху (сума технологічної  собівартості та загально цехових витрат ).

  Виробнича собівартість  – це сукупність усіх грошових  витрат на виробництво продукції.  До складу виробничої собівартості  включають: прямі матеріальні  витрати, прямі витрати на оплату  праці, інші прямі витрати,  змінні загальновиробничі та  постійні розподілені загальновиробничі витрати.

  Повну собівартість  характеризує уся сума  витрат  не тільки на виробництво, а  й на збут готової продукції  підприємництва (сума виробничої  собівартості  та поза виробничих  витрат ).

  Залежно від досліджень, цілей аналізу діяльності (ступенем охоплення ) підприємств розрізняють індивідуальну, середньогалузеву та галузеву собівартість продукції.

   Індивідуальна  собівартість продукції характеризує  витрати окремого підприємства  на виробництво та реалізацію  продукції.

  Середньогалузева  собівартість характеризує рівень  витрат на продукцію у середньому  за сукупністю підприємств галузі. Її визначають як середньозважену  величину, де ваговою є обсяг  випуску продукції на підприємствах  галузі.

  Галузева собівартість  відбиває сукупні витрати на виробництво та реалізацію продукції всіх підприємств галузі, тобто являє собою середню собівартість продукції по галузі.

    У залежності  від складу продукції, розрізняють  собівартість товарної продукції,  валової, реалізованої та незавершене виробництво.

Собівартість товарної продукції обчислюється на основі елементів  витрат, що відображаються в кошторисі, з подальшим їх коригуванням на величину витрат, які не включені у виробничу собівартість продукції та зміну залишків витрат майбутніх періодів. Одержана сума є собівартістю валової продукції.

  Собівартість валової  продукції як показник застосовується  для внутрішніх потреб підприємства , на яких не є стабільною  величиною залишків незавершеного  виробництва. Після корегування  собівартості валової продукції на зміну залишків незавершеного виробництва одержується виробнича собівартість товарної продукції. Саме вона разом з сумою поза виробничих витрат становить повну собівартість товарної продукції.

Рис.(2.1)  Види собівартості

 

Під структурою собівартості розуміють процентне співвідношення окремих статей витрат у собівартості одиниці продукції.

Вона залежить від  особливостей окремих сільськогосподарських  галузей та їх виробничої спеціалізації, рівня технічної оснащеності  і організації виробництва.

Структура собівартості основних видів продукції сільського господарства в господарствах останнім часом постійно змінюється. За структурою собівартості розрізняють продукцію трудомістку(переважні витрати на оплату праці) і матеріаломістку (переважають матеріальні витрати). Високою трудомісткістю відзначається виробництво цукрових буряків, овочів, льону; зерно і картопля – матеріаломісткі.

Вивчення структури  собівартості дає змогу з з’ясувати економічне значення окремих витрат і основні фактори, під впливом яких і формується її рівень і динаміка. У розподілі витрат на виробництво сільськогосподарської продукції за статтями відображаються позитивні й негативні тенденції розвитку галузей.

На рис. 2.2. показана структура витрат на вирощування продукції рослинництва, на якій видно що основні затрати припадають на вирощування кукурудзи на зерно.

 

Рис.(2.2) Структура витрат на вирощування продукції рослинництва

 Структуру  собівартості основних видів продукції рослинництва розглянемо на прикладі  ПП «АЛЬФА КАПІТАЛ» табл. 2.1.

 

Таблиця (2.1)

Структура собівартості основних видів продукції рослинництва на 2011 рік

Статті витрат	Пшениця		Кукурудза		Ячмінь		Соняшник
	тис.грн.	%	тис.грн.	%	тис.грн.	%	тис.грн.	%
Затрати всього, в т.ч.	6465,0	100	28047,0	100	493,0	100	6121,0	100
1. Насіння	668,0	10,3	2880,0	10,3	60,0	12,2	530,0	8,7
2. Мінеральні добрива	1439,0	22,3	3481,0	12,4	91,0	18,5	1583,0	25,9
3. Нафтопродукти	1935,0	29,9	4205,0	15,0	26,0	5,3	779,0	12,7
4. Оплата послуг і  робіт сторонніх організацій	133,0	2,1	3455,0	12,3	97,0	19,7	880,0	14,4
5. Решта матеріальних  витрат	1155,0	17,9	6421,0	22,9	46,0	9,3	425,0	6,9
6. Оплата праці	290,0	4,5	1034,0	3,7	56,0	11,4	420,0	6,9
7. Амортизація необоротних  активів	566,0	8,8	2014,0	7,2	78,0	15,8	620,0	10,1
8. Відрахування на  соціальні заходи	116,0	1,8	414,0	1,5	22,0	4,5	168,0	2,7
9. Решта прямих та  загальновиробничих витрат	163,0	2,5	4143,0	14,8	17,0	3,4	716,0	11,7

 

Як бачимо, в структурі  собівартості продукції рослинництва  найбільшу питому вагу становлять затрати на мінеральні добрива, нафтопродукти, оплату послуг і робіт сторонніх організацій, амортизацію необоротних активів.

 

2.2  Розрахунок  собівартості одиниці рослинницької  продукції

 

Об’єктом обчислення собівартості в рослинництві є окремі види основної, супутньої і побічної продукції, одержаної від вирощування сільськогосподарських культур.

Собівартість продукції  рослинництва за видами сільськогосподарських

культур (групами культур) обчислюють: зерно, насіння соняшнику  –франко-тік (включаючи витрати на доочищення і сушіння); солома, сіно –франко-скирта або інший пункт зберігання; коренеплоди, картопля, овочі, баштанні культури, льон та інші технічні культури – франко-поле (місце зберігання); зелена маса на силос – франко-місце силосування; силос – франко-силосна споруда; зелені корми – франко-місце споживання; насіння трав – франко-склад; парниково-тепличні овочі, плоди, ягоди – франко-пункт приймання.

До обчислення фактичної  собівартості продукції рослинництва перевіряють правильність запису по дебету і кредиту аналітичних рахунків. Витрати по посівах, які повністю загинули від стихійного лиха, списують з рахунка на витрати господарства.

У зв'язку з тим, що площі  під загиблими посівами пересіваються  іншими

сільськогосподарськими  культурами, при списанні витрат слід мати на увазі, що на надзвичайні витрати господарства списуються лише повторні витрати (вартість насіння, витрати на сівбу тощо). Неповторні витрати (оранка, вартість внесених добрив, витрати по снігозатриманню тощо) відносять на новопосіяну культуру. При частковій загибелі втрати списують на витрати господарства частково і розподіляють пропорційно до відсотка одержаної продукції. По посівах, які загинули внаслідок стихійного лиха, нараховують страхове відшкодування. Ці суми записують на дебет рахунка і кредит субрахунку.

До собівартості продукції  рослинництва поточного року не входять  витрати по зібраних (але необмолочених) або по незібраних культурах. Якщо на кінець року в рослинництві виявлено необмолочені культури, фактичні витрати розподіляють так. Із загальної суми витрат по зібраних обмолочених і необмолочених культурах виключають втрати на обмолочування та вивезення продукції з поля. Суму витрат, що залишається, розподіляють пропорційно до кількості гектарів по зібраних обмолочених і необмолочених культурах. Для визначення фактичної собівартості продукції зібраних і обмолочених культур до суми витрат по зібраних культурах додають витрати на їх обмолочування і транспортування з поля. У наступному році при обчисленні собівартості по необмолочених культурах до витрат на їх збирання додають витрати на їх обмолочування, очищення і транспортування.

Собівартість соломи (полови), гички, стебел кукурудзи, кошиків соняшнику, капустяного листя, тощо визначають залежно від віднесених на них витрат за нормативами, встановленими на основі витрат на збирання, пресування, транспортування, скиртування та інші роботи по заготівлі цієї продукції.

 Витрати на вирощування  і збирання зернових культур  становлять собівартість зерна, зернових відходів і соломи. Загальну суму витрат (за вирахуванням вартості соломи) розподіляють на зерно і зернові відходи пропорційно до питомої ваги повноцінного зерна, що міститься в зернових відходах.

Собівартість 1 ц зерна  і зернових відходів визначають діленням витрат вирощування зернових культур на відповідну фізичну масу зерна і зернових відходів після очищення і сушіння.

При обчисленні собівартості 1 ц кукурудзи перераховують качани у повній стиглості на сухе зерно  за фактичним виходом зерна  з  качанів, визначеним хлібоприймальними підприємствами за результатами обмолочування середньодобових зразків з урахуванням базисної вологості зерна в качанах (22%).

Качани кукурудзи повної стиглості, що залишилися у господарстві, а також закладені на силос, переводять у сухе зерно за середнім процентом виходу зерна базисної вологості з качанів, реалізованих господарством заготівельним організаціям. Цей процент визначають за даними реєстрів накладних на прийняте зерно. Собівартість 1 ц кукурудзи  визначають діленням витрат виробництва на масу зерна кукурудзи.

Собівартість 1 ц насіння  олійних культур (соняшнику, сої  тощо) визначають у порядку , встановленому  для зернових культур. Витрати ділять на масу одержаної від урожаю і  оприбуткованої продукції.

Розрахунок одиниці  собівартості продукції рослинництва за 2009-2011 роки ПП «АЛЬФА КАПІТАЛ» поданий у табл. 2.2.

Таблиця (2.2)

Розрахунок одиниці  собівартості продукції рослинництва

	2009			2010			2011
	Виробнича собівартість, тис.грн.	Вироблено продукції, ц	Собівартість  1 ц продукції, грн.	Виробнича собівартість, тис.грн.	Вироблено продукції, ц	Собівартість  1 ц продукції, грн.	Виробнича собівартість, тис.грн.	Вироблено продукції, ц	Собівартість  1 ц продукції, грн.
Пшениця	3019,6	49733,0	60,7	820,2	8576	95,6	6465,0	79838	81,0
Кукурудза	7032,8	98000,0	71,8	14299,0	180000	79,4	28047,0	401250	69,9
Ячмінь	4044,5	47403,0	85,3	1260,8	9000	140,1	493,0	3955	124,7
Соняшник	5766,3	43000,0	134,1	11669,8	47000	248,3	6121,0	34623	176,8
Соя	-	-	-	411,9	4600	89,5	-	-	-