Глобалістика як нова інтегральна наука про сучасний світ

  Тема 1.Глобалістика як нова інтегральна наука про сучасний світ.

1. Формування глобалістики як наукової та  навчальної дисципліни.
2.   Предмет глобалістики
3. Теоретичні джерела  глобалістики
4. Етапи розвитку глобалістики
5. Напрями глобалістики 

 

1. Формування глобалістики як наукової та  навчальної дисципліни.

В системі сучасної науки глобалістика займає особливе положення. Глобалістика – це нова інтегральна наука про сучасний світ.   На відміну від окремих наук, що займаються тим чи іншим фрагментом, аспектом реальності, глобалістика націлена на вирішення комплексних, життєво важливих для всього людства завдань, впоратися з якими можна лише на шляху міждисциплінарної взаємодії.

Зародження і  формування глобалістики як міждисциплінарної сфери наукового знання відноситься до останньої чверті ХХ сторіччя. Зародження глобалістики припадає на той час, коли в радянській і зарубіжній літературі вперше заговорили про виниклі загрози всьому людству і стали активно обговорювати нові проблеми, які дістали назву «глобальні». Це був час кінця 1960-х - початку 1970-х рр.. При цьому сам термін «глобалістика», хоча і вживався вже в 1970-і рр.., широкого розповсюдження тоді ще не отримав. Серйозно про його зміст заговорили тільки з кінця 1990-х рр.., коли основна увага вчених переключилася з глобальних проблем на осмислення феномену глобалізації. До цього часу був накопичений значний теоретичний і фактичний матеріал в області планетарних процесів і явищ, а терміни «глобалістика», «глобалізація», «глобальний світ», «антиглобалізм», «глобальні проблеми» і т. п. стали розхожими, отримавши широке поширення не тільки в науковій літературі, засобах масової інформації, політичному лексиконі, але і в повсякденній мові. Так склалися необхідні умови для формування нового наукового напрямку, яке і сьогодні ще не всіма сприймається однозначно.

Однак слід підкреслити, що хоча з кінця 1960-х рр.. увага учених була прикута не до процесів глобалізації, а до їх наслідків (глобальним проблемам), у науці вже тоді все чіткіше вимальовувалася інтегративна область міждисциплінарних досліджень, спрямованих на теоретичне дослідження та практичне подолання принципово нових небезпек, актуаль-них для всього людства.

Нині «Глобалістика» є  навчальною дисципліною, яка  вивчається в університетах України та інших  країнах світу.

 

2.Предмет глобалістики

  В широкому значенні глобалістика – це сукупність наукових, філософських, культурологічних та прикладних досліджень різних аспектів глобалізації і глобальних проблем, включаючи отримані результати таких досліджень, а також практичну діяльність по їх реалізації в політичній, економічній та соціальній сферах, як на рівні окремих держав, так і в міжнародному масштабі.   

В вузькому значенні глобалістика – це міждисциплінарна галузь наукових досліджень, спрямованих на виявлення сутності, тенденцій і причин процесів глобалізації, глобальних проблем, які є її наслідками та пошук шляхів закріплення позитивних і подолання негативних для людини та біосфери наслідків цих процесів.

Виникнення глобалістики є наслідком  інтеграційних процесів в сучасній науці.  Глобалістика  має міждисциплінарний характер, тому що  різні науки, виходячи з свого предмету та об’єкту, аналізують різні аспекти глобалізації, визначають власні бачення шляхів рішення глобальних проблем, розглядаючи їх як окремо одну від одної, так і в якості цілісної системи.

 

Глобалістиці притаманно:

·        планетарні масштаби об'єкту дослідження;

·        метод  системного аналізу процесів та явищ політичного, соціального, економічного, військового та технічного характеру  у поєднанні з морально-етичними, культурними та релігійними категоріями  і концепціями.

Важливим досягненням глобалістики стало  поступове формування прийнятної та загальнозрозумілої мови спілкування – категоріального апарату. До  найбільш вживаних   відносимо такі категорії, як глобалізація, глобалізм, глобальний розвиток,  глобальні проблеми та ін.

 

 

3. Теоретичні джерела глобалістики

Теоретичні засади глобалістики   почали розроблятись з другої половини 60-х років ХХ століття, але її філософсько-методологічні  засади мають глибокі історичні  коріння. Глобалістика як наука синтезує основи соціально-економічних і філософських вчень п відносно закономірностей розвитку природи та суспільства.

Окремі ідеї та фундаментальні принципи глобалістики висловлювались та обґрунтовувалися багатьма філософами, починаючи зі Стародавнього Сходу  та античних часів.

В ХХ ст. критичне осмислення зростання загроз людству з боку науково-технічного прогресу міститься в працях Б.Рассела, А.Ейнштейна, Дж.Орруелла, О.Хакслі та ін.

Важливе значення мають і  цивілізаційні теорії, в яких піддано науковому аналізу як причини зникнення окремих цивілізацій, так і шляхи, знайдені людством для виходу з криз  на точці біфуркації, тобто цивілізаційні революції (зокрема, антропічна, неолітична, урбаністична, осьовий час, науково-технічна революції тощо).

В якості теоретичних підвалин глобалістики слід розглядати загальну теорію систем, методологічні підвалини якої були закладені в працях Л. фон Берталанфі, а потім  були використані в спеціальних дисциплінах, зокрема в міжнародно-політичній науці. Була створена спеціальна теорія динаміки соціальних систем, в межах якої розробляються методологічні засади глобального політичного прогнозування.

Теоретичні засади глобалістики закладались  ідеями пацифізму, морального протистояння війні та іншим формам насильства, мондіалізму та неомондіалізму.

Нарешті, особливого значення набувають футурологічні прогнози. Активно розвивається футурологія як наука про перспективи розвитку цивілізації в контексті всього комплексу глобальних проблем сучасності.

 

 

4. Етапи розвитку глобалістики

У становленні глобалістики як науки  можна виокремити кілька етапів, кожен з яких відображає специфіку еволюції світової  цивілізації.

Перший етап – 60-ті рр. – початок 70-х рр. ХХ ст., коли обсяги виробництва вперше в історії людства почали загрожувати можливостям природи компенсувати антропогенний вплив. На цей етап припадає і розгортання таких стратегічних наступальних засобів ведення війни, використання яких у конфлікті являло б загрозу існування людства. Головні проблеми, що досліджувалися на цьому етапі – розповсюдження зброї масового знищення; забруднення довкілля; вичерпаність світових ресурсів; зростання народонаселення та труднощі в забезпечення його продовольством; нерівномірність розвитку окремих країн. На цьому етапі глобалістика розвивалася у формі методологічних та науково-теоретичних досліджень, не об'єднаних у цілісну систему.

У 60-х рр. ХХ століття теоретичні засади глобалістики закладались Г.Канном, Д.Беллом, Р.Ароном, Н.Віннером та ін.

Першими спробами міждисциплінарних  та міжнародних по складу  глобальних досліджень стали симпозіуми та робочі групи по екології напередодні Стокгольмської конференції по охороні оточуючого середовища а також підготовчі матеріали конференції та звіти після її закінчення.

 Особливістю цього  етапу стало створення  в другій половині 60-х років спеціальних міжнародних, державних, неурядових, приватних організацій, метою яких стало вивчення глобальних проблем та шляхів їх подолання. Це „Інститут проблем майбутнього”, який було створено у Відні в 1965 році, міжнародний фонд „Людство в 2000 році”, заснований в Нідерландах в 1965 р. В 1966 р. В США було  оформлене Товариство вивчення майбутнього світу.

Особливе значення мало  заснування в 1968 році з ініціативи італійського економіста, суспільного діяча та бізнесмена А.Печчеі (1908-1984) неурядової міжнародної громадської організації - Римського клубу, з метою дослідження проблем глобального розвитку та залучення уваги світового співтовариства до глобальних проблем. Подальша діяльність  Римського клубу   сприяла становленню та інституалізації глобалістики,  формуванн. її категоріального апарату та методології.

Другий етап розвитку глобалістики охоплює 70-ті – першу  пол. 80-х рр. ХХ ст. На цей етап припадає піднесення глобалістики в методологічному, функціональному та прикладному плані. Цією проблематикою займаються такі провідні вчені, як А.Тоффлер, який закладає підвалини філософії технократичного суспільства, С.Мендловітц, який запропонував принципи нового світового порядку, Е.Ласло, яким сформульовано головні цілі розвитку людства та ін

У середині 70-х рр. провідні країни Заходу охопила серія структурних  криз, які  стали предметом дослідження глобалістики.

Римським клубом, створеним  у 1968 р., були проведені широкомасштабні  дослідження і побудовані глобальні моделі розвитку кризових тенденцій у взаємодії між суспільством і довкіллям. Вчені розробили цілу низку проектів та концепцій політичних реформ міжнародних відносин з метою розв'язання глобальних проблем.

Саме в цей час формуються провідні концепції сучасної глобалістики, зокрема:

·        концепція "меж зростання" (Дж.Форестер, Д. Медоуз, Е.Пестель, М.Месарович):

·        концепція  „гуманістичного соціалізму” (Я.Тинберген);

·        концепція  „нового гуманізму” (Л.Печчеї);

·        концепція  „дороговкази в майбутнє” (Б.Гаврилишин);

·        концепція  „сталого розвитку” (Л.Браун);

·        школа  універсального еволюціонізму (теорія глобальних рішень і компромісів) ((М.Мойсєєв);

·        школа  мітозу біосфер (Д.Ален, М.Нельсон);

·        школа  контрольованого глобального розвитку (Д.Гвішіані);

·        школа  світ-системного аналізу (І.Валлерстайн);

·        концепція  геогенезісу (Е.Кочетов);

·        концепція  „глобальної спільноти” (М.Чешков).

Розвиток глобалістики  був тісно пов’язаний з політикою та ідеологією. Тому можна говорити про два головних напрямки розвитку глобалістики –  особливо на перших трьох етапах її розвитку.

В західній глобалістиці сформувались наступні основні напрями:

Технократичний напрям, який представлений:

а) технооптимістами (Г.Кан, У.Браун,  А.Вінер,  Г.Скотт,  ), які  переконані, що тільки наука і техніка  можуть вирішити всі глобальні проблеми, котрі й виникають внаслідок розвитку науково-технічного прогресу;

б) технопесимісти (Д.Медоуз, К.Боулдінг, М.Робертс та ін.), які  теж  пов’язують виникнення глобальних проблем з розвитком науково-технічного прогресу, але не вважають, що наука  і техніка можуть бути єдиним засобом  вирішення цих проблем  ;

  Постіндустріальна глобалістика (О.Тоффлер, Б.Белл, Д.Несбіт) не досліджувала глобальні проблеми безпосередньо, але формулювала висновки, пов’язані з постіндустріальним станом суспільства і перспективою вирішення проблем глобального світу.

 Еколого-популістський  напрям (Л.Браун, Р.Теобальд) який  зосереджується на проблемах  взаємодії природи, суспільства  і людини.

 Екзистенційально-культурна  глобалістика (С.Мендловіц, Й.Галтунг), предметом якої є проблеми  війни і миру, встановлення нового  економічного і соціально-політичного порядку.

 Еволюційно-детерменістський  напрям глобалістики (Дж.Ріфкін) який орієнтується на дослідження закономірностей природної еволюції і незворотності науково-технічного прогресу.

В радянській та сучасній  глобалістиці пострадянських країн виокремлюються:

·         філософсько-методологічний напрям, який базується на системі знань філософської науки, що узагальнила і звела до купи досягнення інших наук про суспільство і людину. В його межах досліджуються філософські засади, сутність, ґенеза глобальних процесів, аналізуються найважливіші соціально-політичні та економічні перетворення, необхідні для успішного розв’язання, проблем, що виникають (праці В.І.Вернадського, Н.Н.Моїсєєва, І.В.Бестужева-Лади, Д.М. Гвішіані, А.І.Уткіна, А.С.Панаріна, В.В.Загладіна);

·        транснаціональний  напрям – дослідження кризових явищ і протиріч загальнопланетарного масштабу, яких не було в минулому;

·        соціоприродничий напрям, який  головну увагу приділяє екологічним проблемам та проблемам природних ресурсів;

·        культурологічний напрям, який  приділяє головну увагу  проблемам глобалізації, які виникають  внаслідок науково-технічного прогресу, народонаселення, охорони здоров’я, культури, права, суспільного життя.

Новий,  третій етап розвитку глобалістики  припадає на другу половину 80-х рр. ХХ ст. Специфіка цього етапу полягає в динаміці предмету дослідження. Самі глобальні проблеми відійшли на другий план унаслідок історичних змін у політичній карті світу. На першому та другому етапах фактично існували дві глобалістики – західна та східна, два методологічних підходи – надкласовий та класовий. На третьому етапі домінує об'єктивний науковий підхід.

 Міждисциплінарний характер  глобалістики збагачується поглибленням  прикладних методів дослідження найактуальніших проблем розвитку. Для цього етапу притаманне деяке зниження уваги до загальнотеоретичних проблем глобалістики, її зосередження на конкретних виявах глобальних проблем.