Формування прибутку підприємства

 

Основна діяльність – «операції, пов’язані з реалізацією продукції, товарів (робіт, послуг), які є головною метою створення підприємства і забезпечують основну частину його прибутку».

Звичайна діяльність – «будь-яка основна діяльність підприємства, а також операції, які її забезпечують або виникають внаслідок її проведення» Операційна діяльність – основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною або фінансовою діяльністю».

Надзвичайна подія – «це подія або операція, яка чітко відрізняється від звичайної діяльності підприємства, і не очікується, що вона буде повторюватися періодично або в кожному майбутньому звітному періоді.». Виходячи з наведеного визначення можна сказати, що надзвичайна подія – це по – перше випадкова, а по – друге не характерна подія для підприємницької діяльності.

Отримана підприємством виручка (дохід) спрямовується в першу чергу на відшкодування спожитих у процесі виробництва засобів виробництва (сировини, матеріалів, а також вартість зносу основних виробничих фондів, які брали участь у виробництві продукції), а частка, що залишається, складає знову створену живою працею вартість, тобто валовий дохід підприємства, який складається з фонду оплати праці робітників сфери матеріального виробництва.

З розвитком ринкових відносин відбувається розширення традиційного розуміння прибутку, що зводився до різниці між доходами і витратами. В економічній теорії і господарській практиці розрізняють економічний прибуток, бухгалтерський прибуток і нормальний прибуток і чистого доходу.

В умовах ринкової економіки прибуток трактується з різних позицій. З бухгалтерської точки зору прибуток – «це те, що залишається від загальної виручки підприємства після сплати окремим особам та іншим підприєиствам вартості матеріалів, капіталу і праці, використаних цим підприємством».

 

BP = TR — EC,

 

де ВР — бухгалтерський прибуток; TR — загальний доход; ЕС — явні витрати.

З економічної точки зору прибуток –«це те, що залишається після вирахування всіх економічних витрат –явних і неявних витрат на заробітну плату, ренту і позичковий відсоток і, крім того, нормального прибутку –із загального доходу підприємства». Економічний прибуток може бути додатнім або від’ємним.. Отже економічний прибуток –це залишок від загального доходу після вирахування всіх витрат.

 

                              Економічний прибуток

Бухгалтерський прибуток

 

EP = TR — TC,

 

де ЕР — економічний прибуток;

 

ТС = ЕС + IC;

 

IC — неявні витрати; ЕС – явні витрати; ТР – загальний дохід.

Нормальний прибуток — це той мінімальний прибуток, що повинний заробити підприємець, якщо він хоче залишитися у своєму бізнесі і продовжувати діяльність. Це — плата за виконання підприємницьких функцій.

Нормальний прибуток — це прибуток, від якого власник фірми відмовляється, використовуючи свої власні ресурси у своїй фірмі, але яку він міг би одержати, вкладаючи свої ресурси в іншу справу.

Отже економічна роль прибутку в умовах ринку виявляється в таких рисах:

прибуток є рушійною силою функціонування та розвитку економіки, основним спонукальним мотивом підприємницької діяльності;

прагнення отримати прибуток сприяє ефективному розподілу та використанню ресурсів, упровадженню досягнень науково – технічного прогресу, скороченню витрат, поліпшенню якості продукції та її споживчих властивостей;

прибуток є джерелом розширення суспільного виробництва, примноження національного багатства та задоволення потреб суспільства, що зростають.

 

 

РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВА

 

2.1 Значення витрат у формуванні прибутку

 

Провідну роль у формуванні прибутку відіграють витрати. Адже саме від обсягу витрат на вироблення продукції (товару, послуг) залежить обсяг прибутку підприємства. Тому доцільним буде розглянути і цю статтю фінансових результатів підприємства.

Аналогічно до прибутку, витрати також мають два підходи визначення.

Перший називається бухгалтерським. За ним витрати тлумачиться як вартість витрачених ресурсів за фактичними цінами їх придбання.

Другий підхід називається економічним. При цьому витрати розуміють як вартість інших благ, які можна було б отримати при найвигіднішому з усіх можливих альтернативних напрямів використання тих самих ресурсів. Отже, йдеться про вартість втрачених можливостей (opportunity cost –англ.), або альтернативні витрати.

Економістів цікавить які будуть витрати в майбутньому, а також те, як фірма може перегрупувати свої ресурси з метою зменшення витрат та збільшення прибутків. Отже, вони повинні визначити вартості втрачених альтернативі, тобто відмови від можливості ефективніше використати ресурси фірми.

Практично, згідно з бухгалтерським підходом, витрати визначаються собівартістю фактично виробленої продукції. В той час як за економічним підходом, вони враховують, крім собівартості, й ті витрати, які пов’язані із залученням обмежених ресурсів з інших ділянок виробництва.

При створенні товару чи послуги завжди мають місце виробничі витрати – плата за ресурси, використовувані при виробництві даного товару чи послуги.

Зовнішні (явні) витрати – фактичні витрати підприємства на придбання ресурсів в інших суб’єктів господарської діяльності (плата за сировину, електроенергію та ін.).

Бухгалтерські витрати – сума всіх зовнішніх витрат.

Внутрішні (неявні) витрати – витрати на власні ресурси підприємства, використовувані в процесі виробництва (будинки, транспорт та устаткування, що знаходиться у власності власників підприємства).

До неявних витрат належить і нормальний прибуток. Його розмір визначається рівнем доходності, що є нормальним або середнім для певної галузі. Нормальний прибуток – це плата підприємцеві за його діяльність, спрямовану на виявлення ініціативи в сфері виробництва певного виду товару й послуг, прийняття управлінських рішень, впровадження інновацій, а також за ризик щодо кінцевих результатів. Нормальний прибуток потрібен для утримання підприємства в певній сфері діяльності й виступає частиною виробничих витрат, яка повинна комплексуватися ціною за вироблену продукцію чи надані послуги.

Отже, економічні витрати – сума всіх зовнішніх і внутрішніх витрат.

Також витрати класифікуються і за іншими ознаками.

 

Таблиця 2.1 Класифікація витрат підприємств

Ознаки	Витрати
1. За центрами відповідальності (за місцем виникнення витрат)	Витрати виробництва, цеху, дільниці, технологічного переділу, служби
2. За видами продукції, робіт, послуг	Витрати на вироби, типові представники виробів, групи однорідних виробів, одноразові замовлення, напівфабрикати, валову, товарну, реалізовану продукцію
3. За єдністю складу (однорідністю) витрат	Одноелементні, комплексні
4. За видами витрат	Витрати за економічними елементами, витрати за статтями калькуляції
5. За способом перенесення витрат  на вартість продукції	Витрати прямі, непрямі
6. За мірою впливу обсягу виробництва  на рівень витрат	Витрати змінні і постійні
7. За календарними періодами	Витрати поточні, довгострокові, одноразові
8. За доцільністю витрачання	Продуктивні, непродуктивні
9. За визначенням відношення  до собівартості продукції	Витрати на продукцію, витрати періоду

 

Найважливішим показником ефективності організації виробництва є собівартість – сукупність витрат на виробництво продукції, виражена в грошовій формі.

Собівартість продукції являється важливим узагальнюючим показником, що виражає собою результат виробничої діяльності, адже він узагальнює як витрати живої праці так і витрати уречевленої праці. Цей показник необхідний з точки зору управління не як самоціль, а як засіб управління прибутком, оскільки залежність між прибутком і собівартістю пряма.

Прибуток = виручка від реалізації – повна собівартість продукції.

Отже, собівартість продукції є одним з атрибутів внутрішньогосподарського управління. В системі управління підприємством важливе місце відводиться питанням управління витратами виробництва, адже практика роботи підприємств показує, що без правильної оцінки реальної собівартості неможливо правильно управляти ефективністю виробництва. Процес управління витратами на виробництво – це багатопрофільний процес, що охоплює всі аспекти господарської діяльності, починаючи з постачання і закінчуючи реалізацією і отриманням прибутку.

 

2.2 Основні види прибутку

 

На рівні підприємства прибуток є частиною його чистого доходу, що залишається після вирахування зі суми доходів підприємства суми пов’язаних з ними витрат.

Прибуток розглядають як частину чистого доходу підприємства, отриманого на вкладений капітал, що характеризує його винагороду за ризик підприємницької діяльності.

Згідно з чинним законодавством розрізняють обліковий і податковий прибутки підприємства.

Податковий прибуток – це сума прибутку підприємства, визначена за податковим законодавством, який є об’єктом оподаткування за звітній період. Податковий прибуток розраховується за формулою:

 

Оо = Дв – (Вв + А), де

 

Оо – об’єкт оподаткування податку на прибуток (податковий прибуток), грн;

Дв – скориговані валові доходи підприємства за звітній період, грн;

Вв – скориговані валові витрати підприємства за звітній період, грн;

А – сума нарахованої за звітній період амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших оборотних активів, грн;

Обліковий прибуток – це сума прибутку до оподаткування, визначена в бухгалтерському (фінансовому) обліку, яку записують у звіті про фінансові результати підприємства за звітній період. Сума облікового прибутку відрізняється від суми податкового прибутку підприємства через відмінності в методиках їх обчислення.

Можна виділити такі види облікового прибутку:

• валовий прибуток від реалізації продукції, робіт, послуг;
• прибуток від операційної діяльності;
• прибуток від звичайної діяльності до оподаткування;
• прибуток від надзвичайних подій;

У процесі розподілу облікового прибутку розраховують прибуток від звичайної діяльності, чистий прибуток та нерозподілений прибуток підприємства.

Валовий прибуток від реалізації продукції –це перевищення чистого доходу підприємства від реалізації продукції над їх собівартістю.

Прибуток є основним джерелом фінансування розвитку підприємства, удосконалення його матеріально-технічної бази, забезпечення всіх форм інвестування. Уся діяльність підприємства спрямується на те, щоб забезпечити зростання прибутку або принаймні стабілізацію його на певному рівні.

 

Рисунок 2.1 Види облікового прибутку

 

Чистий дохід від реалізації продукції обчислюють із доходу від продажу продукції сум акцизного збору, податку на додану вартість та інших вирахувань. Розраховується за формулою:

 

Д = Др –ПДВ – А – Ві ,де

 

Д –чистий дохід;

Др –виручка від реалізації продукції;

ПДВ –податок на додану вартість;

А –акцизний збір;

Ві –інші вирахування з доходу.

Загальний прибуток підприємства є кінцевим результатом діяльності підприємства. Він складається з прибутку від усіх видів діяльності.

Прибуток — це та частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу й комерційну діяльність підприємства.

Залежно від формування та розподілу виокремлюють кілька видів прибутку. Насамперед розрізняють загальний прибуток і прибуток після оподаткування.

Загальний прибуток — це весь прибуток підприємства, одержаний від усіх видів діяльності, до його оподаткування та розподілу. Такий прибуток інакше називають балансовим.

Прибуток після оподаткування, тобто прибуток, що реально поступає в розпорядження підприємства, має поширену у вітчизняній літературі та практиці назву — чистий прибуток.

Прибуток – це провідний показник господарської діяльності. За його допомогою визначається рівень рентабельності – головна характеристика ефективності функціонування підприємства.