Фінансова система України

Державний бюджет країни складається з двох частин:

• консолідованого фонду, що включає поточні надходження засобів і їхня витрата;
• національного  фонду позик, куди входять доходи і витрати держави,  зв'язані з рухом капіталу.

Основна частина витрат фінансується з консолідованого  фонду (98%), що формується переважно  податковими надходженнями (95%). До неподаткових надходжень відносять доходи від  продажу державної власності, адміністративні стягнення й ін.

Витрати консолідованого  фонду  можна підрозділити по функціональному  призначенню (таблиця 3. Б.)

Придбаною сферою витрат державного бюджету Великобританії в останньому десятилітті XX ст. був  соціальний захист населення. У 1999 р. ця стаття зайняла 36% усіх витрат бюджету. Особливістю Британії також є збільшення до кінця десятиліття питомої ваги витрат на освіту (з 2 % у 1990 до майже 4% у 2004 р.).

Дохідна  частина національного  фонду позик формується за рахунок  відсотків, які надходять від корпорацій  і місцевих органів влади як оплата за кредит, частини прибутку Банку Англії, засобів деяких спеціальних фондів. Видаткова частина включає витрати на обслуговування державного боргу і деякі інші.

Доходи двох фондів  у 1999 р. склали 328278 млн.ф.ст. і перевищили суму їхніх витрат на 295 млн ф.ст.,  що і склало профіцит державного бюджету. Бюджет 2000 р. був виконаний  з найбільшим  в історії країни профіцитом  - 2,7% ВВП. Причиною профіциту стало зниження витрат на допомогу по безробіттю  завдяки скороченню числа безробітних  (4,3% у 1999р. до3,7 у 2000р.). Крім того, у квітні 2000р. уряд провів серед телекомунікаційні компанії аукціон на надання послуг мобільного зв'язку третього покоління, що  дозволяють власникам мобільних телефонів одержувати відео- та інтернет- послуги. Одержання від продажу ліцензійних засобів перевищили плановані в бюджет надходження в 7 разів і досягли 22,5 млрд. ф.ст., що більш 2%  ВВП країни. Профіцит бюджету дав можливість переглянути  деякі державні програми 2001р. Зміни  в основному торкнулися податкової системи, а також збільшення витрат на утворення. Бюджетний рік,  у Великобританії починається 1 квітня і закінчується 31 березня.

Місцеві органи влади  в трьох частинах Великобританії: Англії, Уельсі і Шотландії – мають різну структуру. В Англії двоступінчаста система місцевих органів влади, що включають графства  й округи сільської місцевості  і містах.  У 1992р. в Уельсу і Шотландії була введена одноступінчата система місцевих органів керування.

Після Другої світової війни в компетенцію органів місцевого самоврядування входило фінансування соціальних послуг, транспорту, утворення, житлово-комунальнлого господарства. Пізніше їх повноваження  були значно звужені. Місцеві органи влади втратили право на будівництво і придбання житла, приватизацію місцевого транспорту і комунальних мереж, з-під їхнього контролю виведені деякі типи освітніх установ,  видаткові зобов'язання муніципалітетів істотно скоротилися. В даний час з місцевих бюджетів фінансується всього 36% усіх державних витрат.

Система міжбюджетного  вирівнювання Великобританії досить складна  і різна у всіх складових  частинах країни. У той же час фінансова  допомога заснована на принципах, єдиних для всієї країни. Існує два  основних види фінансової підтримки – блоки-гранди (які в Англії й Уельсі називаються грантами для збільшення доходів) і гранти на спеціальні цілі. Гранти для збільшення бюджетних доходів виділяються щорічно. Перед визначенням суми фінансової допомоги центральний уряд виходячи з проекту центрального бюджету і прогнозу макроекономічної ситуації установлює видаткові нормативи для місцевих органів влади на планований рік. Потім об'єкт фінансової підтримки визначається як різниця між сумою витрат бюджету муніципального користування, розрахованої на основі видаткових нормативів, і сумою доходів місцевого бюджету від закріплених за ним дохідних джерел. Якщо центральний уряд бачить пріоритетним фінансування якої-небудь конкретної статті місцевого бюджету, то засоби виділяються в рамках гранта, тобто вони можуть бути витрачені тільки на обговорені цілі.

Третьою ланкою фінансової системи є спеціальні фонди. Їх більш 80. ведуче місце займає фонд національного  страхування. Він створюється за рахунок внесків населення, державних  підприємств  і дотацій уряду. Акумульовані  засоби йдуть на виплату пенсій, посібників по безробіттю і хворобі.

Крім фонду національного  страхування, у фінансову систему  Великобританії входять пенсійні фонди  державних підприємств, зрівняльний  валютний фонд, фонди гарантій експортних кредитів. Ці фонди створюються за рахунок засобів і дотацій підприємств і здійснюють витрати у відповідності зі своїм функціональним призначенням.

Державні підприємства  Великобританії поділяються на 3 види: державні корпорації, змішані підприємства  і відомчі.  Державні корпорації  здебільшого функціонують  у націоналізованих галузях промисловості. Діяльність державних підприємств Великобританії відповідає стратегічним інтересам держави і не завжди ґрунтується на ринкових механізмах, унаслідок чого вони, як правило, збиткові.

У 80-і роки відбулися  значні зміни в структурі і  регулюванні фінансових інститутів Великобританії. Вони вплинули на систему  банків, систему страхування, будівельні товариства, фондову біржу, а також  на ринок споживчих товарів. Деякі раніш чітко обкреслені розмежування сфер діяльності стали більш розмитими, наприклад, якщо раніш кредити на будівництво вдома були винятковою прерогативою будівельних суспільств, те тепер ці кредити стали видавати як банки, так і страхові компанії. Відбулися два зв'язаних з цим зміни: трансформація філій будівельних суспільств у фактичні банки зі своїм власним запасом готівки і розширення сфер діяльності всіх трьох типів організацій на ринок нерухомості. Будівельні суспільства також беруть участь якоюсь мірою в послугах по капіталовкладенню, страхуванні і земельних послугах.

Лондон продовжив рости  як центр міжнародних фінансових операцій. Збільшилися припливи капіталу, а також обмін валюти і торгівля цінними паперами, таким чином, у  Лондоні представлена велика кількість іноземних банків - конкуренція, Що Збільшилася, і розвиток техніки прискорив процес обміну і торгівлі - Фондова біржа був реорганізований, і традиційна система брокерів і джобберів був скасований. У результаті, утворився ряд компаній, що стали проміжною ланкою між британськими й іноземними банками і колишніми брокерами і джобберами. Наприкінці 80-х приспіли і закони, що регулюють діяльність цих нових фінансових організацій. Довелося навіть створити нові контролюючі органи, що стежили за виконанням букви закону в цій сфері діяльності.

Усі комерційні банки  знаходяться під наглядом Банку  Англії, який має право випускати  банкноти в Англії й Уельсі (банки  Шотландії і Північної Ірландії мають обмежені права випускати  гроші на їх територіях). Банк Англії ліцензує банки, що в основному працюють з населенням (як Ощадбанк), інвестиційні, іпотечні й інші британські чи іноземні банки. Розділові лінії в цьому секторі теж стали менш помітні, притім, що банки, що працюють з фізичними особами, розділилися на іпотечні банки, страхові банки; банки по роботі з цінними паперами і т.д. Банк Англії також контролює ставку рефінансування, що впливає на структуру і рівень процентних ставок. Він активно втручається на іноземні валютні ринки, охороняючи стабільність фунта. Фунт стерлінгів - одна з головних валют світу, а Лондон є одним з найважливіших торгових центрів світу.

Заощадження населення  вкладаються в розвиток економіки  через мережу фінансових організацій. Прикладами можуть послужити страхові компанії, пенсійні й інвестиційні фонди. Інші організації спеціалізуються в окремих областях фінансування; таким чином, фінансові організації забезпечують гроші під заставу нерухомості. Є ще компанії, що фінансують лізинг устаткування і середньо- і довгострокові ринки капіталу, що також фінансують чи банки фондовий ринок, включаючи ринок інноваційних технологій.

У Великобританії існує  кілька організованих фінансових ринків. Ринки цінних паперів складаються  з Міжнародної фондової біржі, що працює з зареєстрованими цінними  паперами й акціями (включаючи державні цінні папери й опціони), Ринок незареєстрованних цінних паперів, для більш дрібних компаній, і Третій ринок, для невеликих компаній, цінні папери яких не зареєстровані. Дії на валютному ринку включають торгівлю депозитними сертифікатами, короткостроковими депозитами й ін. Інші ринки мають справа з Євро, обміном валюти, фьючерсами й ін.

Частка невидимої торгівлі (гонорари і плата за фінансові  послуги, відсоток по вкладах, прибутки і дивіденди) постійно збільшується з однієї третини до половини всіх зовнішніх доходів держави.

Японія

Нинішні позиції Японії у Світовому господарстві — результат її економічного розвитку в другій половині XX ст. У 1938 р. на її частку припадало всього 3% валового світового продукту.

Хоча розмови про «японське диво» припинилися, феномен японської економіки продовжує викликати підвищений інтерес.На високі темпи зростання японської економіки був націлений її господарський механізм, що склався після Другої світової війни, своєрідність рис якого дозволяє говорити про особливу модель.

Протягом тривалого  часу ВВП був єдиним критерієм  розвитку японської економіки. Вважалося, що економічне зростання автоматично веде до підвищення добробуту, тому спеціальні заходи в цій галузі відкладалися, поки країна не досягне рівня інших країн. У 60-і рр. близько 60% державних інвестицій йшло на розвиток промислової інфраструктури і лише незначна частина вкладалася в соціальну сферу.

Забезпечення швидких  темпів економічного зростання вимагало високого рівня нагромадження. Воно майже цілком забезпечувалося внутрішніми заощадженнями, кожен компонент яких був крупним за міжнародними стандартами. У зв'язку з цим реальні дисконтні ставки були нижчі, ніж в інших країнах, що створювало умови для зростання інвестицій

Таблиця 1 Норма заощаджень, %

Висока норма нагромадження  відбивала велетенський розмах нового будівництва і переустаткування виробничого апарату, що існував. Основні  кошти йшли на створення нових  виробничих потужностей. Це забезпечувало високий ступінь новизни устаткування — його середній вік підтримувався на рівні 5,5-6 років (у США — 9 років). Організація серійного виробництва забезпечувала високу ефективність капітальних вкладень.

Основні капіталовкладення  направлялися в активні елементи основного капіталу, їх норма в 1,5-2 рази перевершувала відповідний рівень інших провідних індустріальних країн, становлячи 16-19,4% ВВП.

В умовах державного регулювання  і широкої підтримки розвивалося сільське господарство, основу якого становлять дрібні ферми. Наймана праця й орендні відносини не одержали тут широкого розповсюдження. Тільки 7% господарств мають понад 2 та землі, а 70% усіх господарств одержують свої доходи поза галуззю, в основному в промисловості і сфері послуг. Власники дрібних земельних ділянок працюють у себе в господарстві лише у святкові і вихідні дні. Держава є монопольним покупцем багатьох видів сільськогосподарської продукції за цінами, вищими від світових. Ця підтримка створює штучний клімат для даної галузі.

Особливість економічного ладу — вертикальна інтеграція фірм, їх групування, що пронизує всю систему  ділових відносин у країні. Розрізняються  два рівні чи типи утворення економічних  угруповань.

Перший — традиційний  для більшості західних країн. Він базується на переплетенні капіталу та особистої унії. Унікальність японської господарської системи визначається наявністю груп (кейрецу), які є об'єднаннями великих компаній із дрібними та середніми, що базуються на зв'язках різних видів, головними з яких виступають виробничі, обумовлені головними фірмами.

У зв'язку з тим, що кейрецу  не є жорстко залежними організаціями, як, наприклад, вертикально інтегровані корпорації в США, а сукупністю жорстких і слабких взаємозв'язків, доцентрових і відцентрових тенденцій, це дозволяє їм легше пристосовуватися до вимог зовнішнього середовища.

Ринок, що функціонує на такій основі, усередині групи  вигідніше для всіх його учасників, ніж вільний ринок наявних  товарів. Тут нижчий ступінь ризику, нижчі витрати за угодами. На дрібних підприємствах нижчий рівень заробітної плати. Це служить однією з причин того, що в країні зберігається значна різниця в рівнях заробітної плати між великими, середніми і дрібними компаніями. У середньому заробітна плата на останніх становить близько 60% оплати зайнятих на великих підприємствах.

Особливість економічної  моделі полягає в єдності державного апарату і великого капіталу у  вирішенні загальних проблем. Основні цілі і завдання загальнонаціональних планів економічного розвитку конкретно втілюються в змісті внутрішньокорпоративних планів, що мають директивний характер. За рахунок цього утворюється складна, взаємозв'язана система планування. Внутрішньокорпоративні плани у свою чергу також враховуються при розробці загальнодержавних програм через механізм консультацій з найбільшими об'єднаннями приватних компаній — «Міцубісі», «Кейданрен», «Дюкай», «Ніккейрен», а також з відповідними асоціаціями і фінансово-промисловими групами.