Фінансова система України

Отже, очевидно, що порушення народногосподарських пропорцій неможливо усунути без певної структурної політики держави, здійснюваної навіть прямими адміністративними заходами, зокрема, скороченням військового виробництва і витрат, а також раціоналізацією виробничих капіталовкладень, рясним фінансуванням за рахунок акціонерних і приватних капіталів, широким залученням іноземних інвестицій і скороченням бюджетного фінансування. Необхідно зламати монополістичну структуру економіки. Все це важливо доповнювати заходами, які обмежать грошову масу, усунуть дефіцит державного бюджету, стабілізують співвідношення валют, а також створенням умов для здорової конкуренції. У такому разі успіх буде досягнутий.

Розділ 3. Перспективи розвитку фінансової системи України в  контексті досвіду зарубіжних країн 

3.1. Фінансова  система Австрії, Великобританії і Японії: досвід та проблеми формування

Австрія

Сьогодні Австрія є  одним із найважливіших зовнішньоекономічних партнерів України, за обсягом товарообігу посідаючи п'яте місце з-поміж країн євро-зони. На перший квартал 2003 року обсяг товарообігу між Україною та Австрією сягнув 126,2 млн. доларів США, що на 45,1% більше за аналогічний торішній період'. Отже, економічні відносини між двома країнами розвиваються надзвичайно динамічно. Крім того, Австрія — єдина країна з першої п'ятірки партнерів України у єврозоні, де сальдо платіжного балансу за рахунком товарів та послуг є позитивним. Обсяг імпорту з Австрії у першому кварталі 2003 року становив 47.6 млн. дол. США (на 5,0% більше, ніж за І квартал 2002 року), тоді як експорт в Австрію сягнув 78,6 млн. дол. США (на 89,0% більше, ніж за І квартал 2002 року). Така динаміка торговельних відносин свідчить про істотну залежність процесів економічного зростання в Україні від господарської кон'юнктури в Австрії.

Серед країн Євросоюзу  Австрія перебуває на четвертому місці за обсягом інвестицій в українську економіку (11,2% від загального обсягу інвестованого капіталу. або 622 млн. дол. США). Для обслуговування таких бурхливих економічних стосунків українські банки відкрили 217 кореспондентських рахунків у своїх австрійських контрагентів, що становить майже третину від загальної кількості коррахунків у країнах ЄС (769). За цим показником Австрію випереджає лише Німеччина (389 коррахунків), тоді як Бельгія посідає третє місце лише з 43 кор-рахунками². Така інтенсивність торговельних та фінансових відносин зумовлює, на нашу думку, актуальність і необхідність ретельного дослідження поточного стану й перспектив розвитку фінансової системи Австрії.

Австрійська фінансова  система спирається головним чином  на банківські установи³. Упродовж останнього десятиріччя інвестори жваво переміщали свої накопичення з банків до пенсійних фондів, товариств взаємного кредиту та страхових компаній. Проте оскільки власниками цих установ є переважно банки, їхня роль у фінансовому посередництві тільки зросла, незважаючи на звуження ринку власне банківських послуг (надання кредитів, залучення депозитів). Ринок капіталу лишається порівняно невеликим, що пояснюється незначною інвестиційною базою та відсутністю великих підприємств реального сектору (див. Таблиця 3. А.)

За даними таблиці, понад трьох чвертей усіх фінансових ресурсів австрійських резидентів розміщені у посередників. У структурі зобов'язань питома вага непосередницьких інструментів є дещо вищою (хоча й нижча від середньої у єврозоні) за рахунок того, що центральний уряд постійно розширює фінансування через облігації державної позики. З іншого боку, підприємства й далі фінансують себе переважно через банки або за допомогою міжфірмового кредиту.

Іншою прикметною рисою  австрійської фінансової системи є  значна інтернаціоналізація, що відбулася у 1990-х роках: австрійські банки збільшили свої зарубіжні активи та зобов'язання, а також енергійно поширили свою діяльність на прилеглі країни Центральної та Східної Європи. Аналогічно корпоративні та приватні інвестори збільшили свої зарубіжні активи. Водночас інвестори-нерезиденти помітно наростили свої вкладення в австрійську економіку — віз облігацій державної позики до акцій найбільших австрійських банків. У таблиці 3. А. високий ступінь відкритості фінансового сектору Австрії відображено тим фактом, що майже половина активів і третина зобов'язань належать нерезидентам.

Процес європейської інтеграції виступив каталізатором  підвищення конкурентоспроможності австрійських кредитних інститутів. До того ж велика кількість австрійських банків уклала стратегічні альянси з іноземними (здебільшого німецькими) банками через систему інвестиційно-засновницької участі.

Як і в інших країнах  єврозони, сектор домогосподарств Австрії  є чистим власником фінансових вкладень, тоді як нефінансові корпорації та уряд є чистими позичальниками. Фінансовому сектору належить майже нейтральна чиста позиція, проте, зважаючи на роль фінансового посередництва, його баланс є надзвичайно потужним.

Фінансові вкладення  австрійських домогосподарств істотно зросли протягом останнього півсторіччя, хоча щодо ВВП вони усе ще дещо нижчі за інші європейські країни. Питома вага традиційних банківських продуктів, таких як ощадні депозити, у розміщенні фінансових ресурсів істотно зменшилася останніми роками, що відповідає загальній тенденції єврозони. Проте частка банківських депозитів лишається порівняно великою за стандартами єврозони. Водночас домогосподарства досить охоче позичають, тому зростання позичкової заборгованості помітно випереджає темп зростання наявного доходу. Але оскільки зобов'язання домогосподарств зростають повільніше від вкладень, їхня чиста позиція поліпшується.

На противагу цьому  підприємства останніми роками нарощують  свої фінансові зобов'язання значно вищими темпами, ніж активи, отже, їхні чисті пасиви становили 67% ВВП на кінець 2002 року. Головними формами заборгованості є позики банків та опосередковане фінансування від центрального уряду. Фінансування через емісію акцій та облігацій лишається невеликим. Одна з причин — порівняно незначна кількість великих компаній. Корпоративний ландшафт Австрії характеризується високою часткою малих та середніх, головним чином сімейних підприємств. На кінець 2002 року 986 компаній наймали 300 чи більше осіб, і лише 167 підприємств мали персонал понад 1000 осіб⁴. Отже, в цілому фірми є надто малими для фінансування через фондовий ринок. Крім того, в минулому інвестиційні та бізнесові схеми, разом з пільговим оподаткуванням заборгованості порівняно з акціонерним капіталом, традиційно схилялися до банківського фінансування.

Урядовий сектор також  збільшував пасиви швидше за активи упродовж досліджуваного періоду. Питома вага нерезидентів у фінансових трансакціях істотно зросла останніми роками, що відбиває дедалі більшу інтернаціоналізацію фінансових ринків.

У фінансовому посередництві  й надалі домінують банки, хоча їхня питома вага у залученні ресурсів і зменшувалася протягом 90-х років. Ощадні депозити, що десятиріччями  були улюбленим фінансовим інструментом в Австрії, за абсолютною величиною, очищеною від капіталізованих відсотків, скоротилися порівняно з 1995 роком. Якщо у 1998 році домогосподарства тримали близько 60% своїх активів у вигляді банківських депозитів, то у 2002 році частка останніх не перевищувала однієї чверті. Близько однієї третини новостворених активів припадає на інвестиції у фонди взаємного кредитування, тоді як друга третина вкладена у пенсійні фонди та страхові компанії. На кінець 2002 року активи, якими управляли інвестиційні компанії, оцінювалися у 80% обсягу ощадних депозитів проти 20% сім років тому.

У результаті такого динамічного  розвитку активи фондів взаємного кредитування зросли з 14% до 45% ВВП між 1995 роком і 2002-м, активи страхових компаній та пенсійних фондів збільшилися з 20% до 28%.

Через універсальність австрійської банківської системи більшість небанків-ських установ контролюється банками: їм належить більшість інвестиційних компаній та пенсійних фондів, банки є найбільшими гравцями ринку капіталу та Віденської фондової біржі.

У фінансовому секторі Австрії домінують кредитні установи як за кількістю, так і за розміром. Кількість кредитних установ порівняно велика за міжнародними стандартами. Фонди грошового ринку, хоча останнім часом розвивались бурхливо, усе ще лишаються досить невеликими.

У банківській системі Австрії не існує статутних вимог, які б відокремлювали комерційні банки від інвестиційних. Проте така універсальність не виключає можливості для окремої кредитної установи мати обмежену банківську ліцензію або спеціалізуватися на певних напрямках діяльності.

Банківська система  організована за секторами. Майже 90% з  усіх австрійських кредитних установ, разом з малими та середніми, є ощадними або кооперативними банками, що афілійовані з одним із трьох "багатоярусних секторів" (Sparkassen, Raiffeisenbanken, Volksbanken), які надають спільні послуги в таких сферах, як маркетинг, опрацювання даних, навчання персоналу і так далі. Усередині секторів центральна або "кущова" установа, що належить банкам-членам, вирішує завдання координації, в тому числі фінансування сектору, та слугує елементом взаємодії з іншими секторами. Центральні установи керують ліквідними ресурсами асоційованих ощадних або кооперативних банків, надають позички та підтримують їхню поточну ліквідність, організовують безготівкові платежі всередині сектору, емітують консолідовані облігації для рефінансування.

Упродовж останнього десятиліття структура інвестиційно-засновницьких  відносин австрійських банків зазнала  кардинальних змін, в тому числі  й злиття. П'ять найбільших банків у 1990 році повністю змінили власників. На відміну від єврозони в цілому, загальні активи кооперативних та взаємних банків є порівняно високими, а їхні частки ринку збільшуються. Водночас загальна кількість кредитних установ та банківських філій в Австрії скоротилася. Хоч на кінець 2002 року Австрія мала одну з найрозгалуженіших філіальних мереж у Європі.

Колись порівняно велика частка уряду в австрійських банках поступово була скорочена протягом останньої декади. На кінець 2002 року власність центрального уряду з-поміж австрійських банків була обмежена двома спеціалізованими закладами, які не класифікуються як грошово-кредитні установи⁵. Крім того, багато австрійських федеральних земель скоротили частки своєї участі у державних іпотечних банках.

До кінця 2000 року, коли найбільший австрійський банк (Ваnk Аustriа) було придбано одним з найбільших німецьких банків (Verein Landesbank), ринкова частка іноземних банків була невеликою порівняно з іншими європейськими країнами, хоча присутність іноземних акціонерів, що утримували стратегічні пакети австрійських установ, була помітною. Іноземні підприємці концентруються переважно на спеціалізованих сегментах фінансового ринку та у великому бізнесі.

На відміну від сусідньої  Швейцарії, де переважає експорт капіталу, кредитування вітчизняного небанківського сектору лишається важливою частиною банківського бізнесу в Австрії. Останніми роками темпи зростання банківського кредиту в цілому відповідали фазам економічного циклу. Принцип "домашнього банку" надає перевагу довгостроковим відносинам з підприємствами, гарантуючи кредитування банком у період несприятливої кон'юнктури. Інтенсивна конкуренція в австрійському банківському секторі, якому властива невисока ринкова концентрація, також робить кредит цілком доступним для підприємств. Типова банківська позичка є довгостроковою. У понад половини банківських кредитів підприємствам тривалість їх — п'ять років та більше. У кредитуванні домогосподарств цей показник сягає трьох чвертей.

З-поміж інших фінансових установ, як за кількістю, так і за розмірами, домінують взаємні фонди. Більшість із них належить банкам, а маркетинг продуктів взаємних фондів провадиться через банківські канали дистрибуції. Підприємства, домогосподарства і навіть фінансові корпорації активно купують акції взаємних фондів як інвестиційний засіб. Взаємні фонди також мають зиск від зростання обсягів страхування життя, а також часто вдаються до оперування позиками в іноземній валюті.

Приватні пенсійні фонди  та програми страхування життя відіграють незначну роль порівняно з громадською системою пенсійного забезпечення. Однією з причин є те, що австрійська державна пенсійна система грунтується на обов'язкових платежах. Попит на приватні пенсійні схеми стало підвищувався останніми роками, однак їхній обсяг невеликий у термінах внутрішнього випуску. Водночас останніми роками пенсійні фонди, які взагалі не існували в Австрії до 1990 року, почали бурхливо розвиватися, хоча й з крихітної бази. На кінець 2002 року 31600 осіб отримували виплати з недержавних пенсійних фондів, що відповідає 3% від усіх пенсіонерів Австрії⁶. Кількість членів пенсійних фондів, економічно активних і тих, що не працюють, сягає 284000. Приблизно 95% активів пенсійних фондів управляють інвестиційні компанії.

Так само у досліджуваному періоді обсяг премій за програмами страхування життя досяг високих темпів зростання. Страхові корпорації, як і взаємні фонди, почали переміщувати свої активи до акцій. Ринок внутрішніх облігацій, державних та приватних, значно звузився. Певною мірою це відбиває невизначеність щодо фактичної прибутковості полісів страхування життя. Як результат, максимальна гарантована відсоткова ставка за схемами страхування життя була знижена державними наглядовими органами з 4% до 3,25% у 2000 році.

Прикметною рисою австрійських фінансових установ є їхня експансія на ринки країн Центральної та Східної Європи. Деякі з них стали найбільшими іноземними установами на локальних ринках. Загальні активи цих підрозділів сягнули 30 млрд. євро на кінець 2002 року, що становить понад 5% консолідованих активів усіх грошово-кредитних установ Австрії. В окремих країнах підрозділи австрійських банків утримують від 5% до 21% частки місцевого ринку.

Підбиваючи підсумки, доходимо висновку, що досвід роботи фінансової системи Австрії в контексті європейської інтеграції корисний для України. Фінансові системи Австрії та України досить схожі: обидві є універсальними; в обох домінують банківські установи; інші посередницькі установи пов'язані з банками або підпорядковуються їм через інвестиційно-засновницькі відносини. На нашу думку, потрібне подальше залучення австрійських посередницьких установ для роботи на фінансовому ринку України, заохочення стратегічних альянсів між українськими та австрійськими банками, аби останні виступали в ролі донорів. Також важливою є наявність позитивних передумов щодо розміщення українських державних боргових зобов'язань на австрійському ринку.

Великобританія

Фінансова система Великобританії містить у собі 4 традиційних ланки: державний бюджет, місцеві бюджети,  спеціальні позабюджетні фонди, фінансові державних підприємств.