Державне регулювання рівня життя населення

Джерело: складено на основі [2].

Характерним показником, який відображає реальне соціально-економічне становище в Україні, є демографічний. Починаючи з 1993 року, чисельність постійного населення країни зменшується приблизно на 300-400 тис. осіб щорічно. Загалом по Україні спостерігається зменшення населення (- 0,36% протягом року). Лише 5 регіонів України (м. Київ, м. Севастополь, Закарпатська, Рівненська, Чернівецька області) мають незначний приріст населення, в решті областей спостерігається зменшення населення. Найгірші показники мають Чернігівська (- 0,95%), Сумська (-0,84%) та Луганська (- 0,81%) області, де відсоток приросту (зменшення) населення вдвічі нижчий за середній по Україні [7].

За прогнозом Інституту  демографії і соціальних досліджень НАН України, до 2050 року чисельність  населення України може скоротитися  до 35 млн. осіб. Це скорочення зумовлене великою кількістю факторів, серед яких економічна криза, зміна типу і режиму відтворення (переважання смертності над народжуваністю людей), негативні тенденції у міграційних процесах, екологія та ін.

Із входженням України  в смугу економічної кризи, політичної нестабільності пов'язані показники середньої тривалості та рівня життя населення, які з 1991 року зменшуються. Протягом останніх 18 років чисельність населення України зменшилась на 5,7 млн. осіб. Щорічні темпи скорочення населення становили за цей період 0,6-1%, у той час, як у розвинутих країнах світу його чисельність зростала зі швидкістю від 0,01% (Іспанія, Італія, Німеччина) до 0,04-0,07% (Данія, Франція, Нідерланди) у рік.

Зниження рівня життя  основної маси населення України  супроводжується зростанням безробіття. Незареєстроване безробіття в багато разів перевищує офіційні показники і сягає сьогодні майже п'ятої частини економічно активного населення. В умовах відсутності ефективної системи соціального захисту ця група населення взагалі не має будь-яких засобів до існування. Від зниження рівня життя найбільш страждають групи населення, які не можуть самостійно повністю забезпечувати задоволення своїх потреб - люди похилого віку, діти та інваліди, тобто саме та частина населення, за рівнем життя якої визначається добробут суспільства. Ці категорії населення сьогодні найбільше підпадають під ризик опинитися за межею бідності тому, що система державного соціального захисту не може гарантувати їм навіть відносно задовільні умови існування.

Останніми роками спостерігається  стрімке зростання соціально-економічної  нерівності, що веде до поляризації  суспільства. Майже 90 % населення України  сьогодні живе за межею бідності, 5 % складають ті, кого можна віднести до середнього класу, і 5 % - до багатих людей [8, 260].

 

 

 

 

Таблиця 2.2

Показники соціальної захищеності  населення

Показник	Граничне значення ЄС	Показник в Україні
Співвідношення доходів 10 % найбагатших і 10 % найбідніших  громадян	10:1	13:1
Співвідношення максимального  і мінімального розмірів пенсії у  системі пенсійного забезпечення	5:1	31:1
Частка населення, яке  живе за межею бідності	10 %	26,7 %
Ставка оплати праці за одну робочу годину	3 дол. США	20 амер. центів
Частка доходу, що спрямовується  на придбання продуктів харчування	20 %	65%

Джерело: складено на основі [9].

За роки незалежності України  відбувся основний перерозподіл коштів, склалися певні класи та верстви населення. Основною проблемою, з якою зіткнулося суспільство, є його велика соціальна нерівність. Населення розподілилося на дві основні, при цьому досить чисельно нерівномірні групи – бідні і багаті. Розрив у їх доходах настільки великий, що так званого «середнього» класу в Україні фактично немає [5,261]. Дані Держкомстату України свідчать про нерівномірний розподіл доходів – 50% населення мають середньодушовий щомісячний доход у розмірі 920 грн. [10]. Тижневик «Фокус» підготував черговий рейтинг двохсот найбагатших людей України. В 2012 р. журнал нарахував у країні 21 мільярдера, їхній загальний статок оцінюється в сумі майже 58 мільярдів доларів та більше 170 мільйонерів.

Соціальна політика України  базується переважно на категорійних принципах надання допомоги (без  перевірки доходів). Обсяги допомоги, які надаються на виключно адресних засадах (з перевіркою доходів одержувачів) становлять менш ніж 1% від загальних видатків на соціальний захист. Цей показник є надто малим порівняно з країнами ЄС, де він становить 12-15%.

Але одним з найважливіших  залишається питання оплати праці, що є основним показником забезпечення матеріального добробуту працездатного  населення України. Невиважена політика у сферах ціноутворення і заробітної плати призводить до подальшого зниження рівня життя українського населення, знецінення мотивації трудової діяльності, підсилює соціальну напруженість і  стихійні тенденції в розвитку суспільства.

Втрата системи безплатного  розподілу житла, перехід до платних  освітніх послуг, багатьох послуг охорони  здоров’я ще більше посилюють роль саме оплати праці в забезпеченні добробуту людей. Як зазначають експерти, кожному третьому мешканцю України  заробітної плати не вистачає для  придбання необхідних життєвих потреб, а кожний другий працездатний мешканець  України працює на умовах вторинної, третинної зайнятості, одержуючи  доходи в тіньовому секторі економіки, які не оподатковуються [11,4].

Показники рівня та якості життя населення України підтверджують, що заходи, які держава вживає для поліпшення життя своїх громадян (підвищення мінімальної заробітної плати, прожиткового мінімуму, тощо) є недостатніми. Щоб забезпечити суттєве підвищення ефективності усіх галузей народного господарства слід завершити реформування усіх сфер суспільного життя відповідно до європейських стандартів, включаючи і сільськогосподарське виробництво, потенціал якого є величезним [8,262].

Аналізуючи теперішню  ситуацію, середня номінальна заробітна  плата одного штатного працівника підприємств  у лютому 2013 р. збільшилась за місяць на 1,5% і становила 3044 грн. Відносно лютого 2012 р. розмір номінальної заробітної плати збільшився на 8,7%. Реальна заробітна плата за січень-лютий 2013 р. порівняно з відповідним періодом минулого року збільшилась на 9,6%.

Загальна сума заборгованості з виплати заробітної плати упродовж лютого 2013 р. зросла на 9,7% і склала на 1 березня 2013 р. 1102,5 млн. грн. З початку 2013 року сума боргу зросла  23,4%.

Чисельність наявного населення  України на 1 лютого 2013 р. становила 45539,1 тис. осіб. Упродовж січня 2013 року населення зменшилось на 13,9 тис. осіб або на 3,6 особи у розрахунку на 1000 жителів.  Загальне скорочення чисельності населення відбувається виключно за рахунок природного скорочення – 19,4 тис. осіб, у той час як міграційний приріст населення становив 5,5 тис. осіб.

Чисельність громадян, які  мали статус безробітних, склала на 1 березня 2013 р. 589,1 тис. осіб (або 36,2% усіх безробітних працездатного віку, визначених за методологією МОП). Рівень зареєстрованого безробіття станом на 1 березня 2013 р. становив 2,1% від кількості населення працездатного віку, у т.ч. у сільській місцевості 3,2%, у міських поселеннях – 1,7%. Найвищі рівні безробіття зареєстровано у Черкаській (3,9%), Кіровоградській (3,7%), Вінницькій (3,6%), Полтавській (3,4%) областях, а найнижчий - у м. Києві (0,5%) та м. Севастополь (0,6%) [12].

Рис. 2.1. Динаміка мінімальної заробітної плати, пенсії та прожиткового мінімуму в Україні [7] *

* Станом на 1 січня відповідного  року

 

 

3. Система соціального  захисту малозабезпечених верств  населення

Стаття 46 Конституції України  встановлює, що «громадяни мають право  на соціальний захист, що включає право  на забезпечення їх у разі повної, часткової  або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з  незалежних від них обставин, а  також у старості та в інших  випадках, передбачених законом».

Соціальний захист – це комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах чи іншій ситуації.

Державне управління соціальним захистом населення – діяльність держави, що характеризується сукупністю організаційно-правових, економічних та інших відповідних заходів  із забезпечення соціальних  прав і гарантій кожного члена суспільства та ґрунтується на конституційному принципі соціальної держави [13].

Суб’єкти соціальної політики

СС

1. Міністерство соціальної політики
2. Головні управління праці та соціального захисту населення обласних державних адміністрацій
3. Пенсійний Фонд України
4. Фонд соціального страхування з тимчасової втрати непрацездатності
5. Фонд загальнообов'язкового соціального страхування на випадок безробіття
6. Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві

 

Уряд

Громадські, політичні організації

Верховна Рада

Державні органи

Профспілки

Асоціації громадян

 

Фонди

 

Партії

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.3.1. Суб’єкти соціальної політики

Таблиця 3.1

Система соціального захисту

Соціальні гарантії	Встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, тобто такі, які забезпечують рівень життя,  не нижчий від прожиткового мінімуму
Соціальне страхування	Фундаментальна основа державної  системи соціального захисту  населення, що уможливлює  матеріальне  забезпечення і підтримку непрацездатних громадян за рахунок фондів, сформованих  працездатними членами суспільства
Соціальна допомога	Виплати держави, які задовольняють  індивідуальні потреби тих,  хто  відчуває крайню потребу у виправданій  допомозі  згідно з принципом  субсидіарності

Мета політики соціального захисту

• забезпечення рівня життя непрацездатних громадян, не нижчого від прожиткового мінімуму, встановленого державою
• попередження соціальної напруженості в суспільстві, яка може бути зумовлена майновою, расовою, культурною, релігійною чи соціальною нерівністю

Таблиця 3.2

Основні види складових системи  соціального захисту

Соціальні гарантії	Соціальне страхування	Соціальна допомога
Прожитковий мінімум	Добровільне соціальне страхування	Соціальна профілактика
Мінімальна пенсія за віком	Загальнообов'язкове державне страхування	Соціальна профілактика
Мінімальна заробітна  плата		Соціальна послуга
Допомога на поховання		Соціальне обслуговування
Допомога по безробіттю		Соціальний патронаж
Допомога при народженні дитини		Соціальний супровід
		Соціальна реабілітація
		Соціальна ревізія

 

 

Система пенсійного забезпечення в Україні [14].

1. Загальнообов'язкове державне пенсійне страхування

Солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування базується на засадах солідарності та субсидування й здійснення виплати і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду на умовах та в порядку, передбачених Законом «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»

Накопичувальна  система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на умовах та в порядку, передбачених Законом «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»

2. Недержавне пенсійне страхування

Система недержавного пенсійного забезпечення базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах та в порядку, передбачених законодавством про недержавне пенсійне забезпечення