Чинники та профілі бідності на пострадянському просторі

Особливий  інтерес  викликає  при  дослідженні  часткових  ризиків  бідності взаємодія вікового та статевого  чинників. При поєднанні статевих та вікових  характеристик  посилюється  вплив  гендерного  чинника  на  ризики бідності.  Так,  закономірність  підвищеного  ризику  бідності  для  одиноких жінок починає простежуватися з настанням пенсійного віку (рівень бідності становить 19,8%  по  жінках  проти 13,8%  по  одиноких  чоловіках),  а  у  віці старше 75 років вона набуває чітко виражених ознак  – серед одиноких жінок старше 75 років рівень бідності майже вдвічі перевищує аналогічне значення по одиноких чоловіках цієї вікової категорії (26,8% проти 13,9%). Проте цю категорію  населення  не  можна  віднести  до  найбільш  вразливих,  оскільки рівень бідності знаходиться в межах  середньоукраїнських значень. Проведене дослідження дає змогу зробити висновок,  що  сьогодні  в Україні та РФ демографічні чинники виходять на передній план при аналізі простих та часткових ризиків бідності. Проте  їх не можна розглядати  ізольовано від соціально-економічних  характеристик  членів  домогосподарств,  оскільки формування  цілеспрямованої  державної  соціальної  політики  потребує узагальнюючих підходів до оцінки усіх можливих факторів впливу.

3. ОЦІНКА ВПЛИВУ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ НА БІДНІСТЬ

Ефективність проведення зваженої соціальної політики залежить значною мірою від фінансових можливостей держав та правильного вибору пріоритетів фінансування, оскільки за умови дефіциту ресурсів необхідно визначити найбільш вразливі верстви населення і спрямувати на них основні засоби впливу, що забезпечуватиме очікуваний результат в майбутньому. Соціальна політика України з часів здобуття нею незалежності розвивалася у стійкому взаємозв’язку із економічним станом. Вважалося, що вихід з кризи та прискорений економічний розвиток створять достатні передумови для проведення реформ у соціальній політиці, а більшість проблем взагалі вирішаться автоматично. Таке ставлення до соціальних проблем суспільства призвело до диспропорцій та перекосів у моделі соціального захисту населення України, особливо щодо підтримки різних верств населення.

Світовий досвід свідчить про те, що у часи економічних  та політичних криз проблема бідності надзвичайно загострюється та часто-густо  здатна досягти масштабів соціальної катастрофи. Економічні негаразди неминуче призводять до зниження розміру заробітної плати, зростання заборгованостей із її виплати, зростання утриманців за рахунок звільнених та безробітних тощо, що веде внаслідок цього до зниження рівня доходів населення та зростання частки бідних.

В Україні система соціального захисту переважно орієнтована на посилення нерівності, особливо в частині пенсій і соціальних пільг, які вносять істотний позитивний внесок до диференціації населення по доходах. Але якщо внесок в загальну нерівність від пенсій складає меншу питому вагу в порівнянні з їх вагою в структурі доходів, то внесок соціальних пільг в нерівність перевищує їх роль у формуванні доходів населення.

Висновки

Отже,  сьогодні політика держав пострадянського простору має бути спрямована не тільки на закріплення позитивних тенденцій у ситуації з бідністю, але й на підтримку окремих категорій сімей, що  опинилися  в найгіршому  становищі. Той факт, що протягом  останнього десятиріччя  найбільш  соціально  незахищеною  категорією  виявилися діти, ставить  в  залежність  від  успішності  політики  подолання  бідності  не  тільки стабілізацію соціально-економічної, а й покращення демографічної ситуації в країнах.

В окремих країнах спостерігаються  високі ризики бідності серед одиноких матерів  та одиноких жінок похилого  віку. Серйозною проблемою країн  з  перехідною  економікою  стала  бідність  сільського  населення,  що  є специфічною  ознакою  соціально-економічної  ситуації  практично  всіх  країн  СНД та Центральної і Південно-Східної Європи.

Специфіка  української  бідності  полягає  в  тому,  що  незалежно  від обраного  критерію  бідності,  профілі  залишаються  практично  незмінними, тобто  різні  критерії  визначення  бідності (і  відносні,  і  абсолютні)  змінюють сукупність  бідного  населення,  але  групи  ризику  залишаються  стабільними . Упродовж останніх років були розроблені та впроваджені певні заходи щодо подолання та попередження бідності населення.

Список використаної літератури

1. Державний комітет статистики України. – Режим доступу : http:// www.ukrstat.gov.ua/
2. Демографічні чинники бідності (колективна монографія) / За ред. Е.М. Лібанової. – К.: Ін-т демографії та соціальних досліджень НАН України. – 2009. – 184 с.
3. Мельник С. В. Механізм регулювання соціально-трудової сфери . / С. В. Мельник. – К.: Соцінформ, 2009. – с. 786.
4. Регіональні чинники бідності (стаття)/За ред. Л.М. Черенько. – К.: ІДСД НАН України