Чинники та профілі бідності на пострадянському просторі

План:

 

Вступ

1. Основні критерії бідності
2. Чинники та профілі бідності
1. Регіональні чинники бідності
2. Демографічні чинники бідності
3. Оцінка впливу соціальної політики на  бідність

         Висновки

         Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Не підлягає сумніву той  факт, що пріоритетним завданням соціальної політики України, як і будь-якої демократичної  країни, є підвищення рівня добробуту  їх громадян, а подолання бідності виступає одним із складових завдань  досягнення поставленої мети. Посилення  виробничо-економічної диференціації країн пострадянського простору, зростаюча диспропорція рівня життя населення міських та сільських поселень, депопуляція населення, зниження рівня та якості освіти і кваліфікації, високий рівень захворюваності тощо – все це є наслідком неухильного негативного впливу бідності на всі сфери життєдіяльності суспільства, що вже на сьогодні спричинює зростання соціальної напруги у суспільстві, стримує та дестабілізує соціально-економічний розвиток країн. Саме тому подолання бідності розглядається як основа досягнення усіх стратегічних цілей сталого позитивного розвитку держав. Економічне зростання і покращення умов життя населення – це два основних органічно поєднаних процеси.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. ОСНОВНІ КРИТЕРІЇ БІДНОСТІ

У світовій практиці для  характеристики бідності та виокремлення бідних верств населення використовується ряд критеріїв та підходів, які  можна поділити на такі групи: нормативні (абсолютні),  які ґрунтуються  на порівнянні відповідності фактичної  вартості споживчого кошика сімей встановленим стандартам — прожитковому мінімуму, мінімальному споживчому бюджету, тощо: за визначеним державою розміром прожиткового мінімуму; за фактичною вартістю продуктового кошику, який є основою прожиткового мінімуму; за пороговим значенням енергетичної цінності добового раціону харчування;  за міжнародними абсолютними порогами(наприклад 4,3 (5) дол. США за ПКС для країн Центральної та Східної Європи); структурні, які визначаються виходячи з питомої ваги витрат на харчування та найнеобхідніших витрат в сукупному бюджеті домогосподарства (при цьому, коли в загальній структурі витрат домогосподарства вартість, наприклад, харчування складає більше 60%, сім’я вимушена нехтувати  значною частиною обов’язкових платежів, зокрема за послуги медицини, освіти, тощо):  за питомою вагою витрат на харчування в сукупних витратах;  за питомою вагою найнеобхідніших витрат в сукупних витратах ; відносні, які визначаються за фіксованою часткою середньодушових доходів (витрат), що дозволяє виокремити ту групу населення, яка живе в нестатках виходячи з життєвого стандарту конкретного суспільства; для цього найчастіше використовуються відсоткові пороги медіанного рівня доходів або витрат, а саме — 50, 60 або 75%; ресурсні,  які відображають бюджетні можливості держави щодо надання допомоги (вони обмежуються підтримкою приблизно 15% населення країни). В стратегії подолання бідності національна межа бідності визначається на підставі відносного критерію віднесення різних верств населення до категорії бідних, який розраховується за фіксованою часткою середньодушового доходу (витрат) — 75%медіанного рівня сукупних доходів (витрат) у розрахунку на умовного дорослого. Розрахунок сукупних витрат в еквіваленті на одну умовну особу обумовлений існуванням в домогосподарстві умовно-постійних витрат. В основу розрахунку  витрат на умовну особу покладено еквівалентну шкалу, за якою першому члену домогосподарства присвоюється коефіцієнт 1, а всім іншим — 0,7 (наприклад, домогосподарство з 3-х осіб має в своєму складі 2,4 умовних осіб). Відповідно межа крайньої бідності (злиденності) визначена на національному рівні як 60% медіанного рівня сукупних доходів (витрат) у розрахунку на умовного дорослого. Поряд з відносним критерієм на державному рівні широко використовується прожитковий мінімум, який можна кваліфікувати як абсолютний критерій бідності. Прожитковий мінімуму являє собою споживчий набір, що складається з продовольчого кошику та детального переліку непродовольчих товарів та послуг. Існує цілий ряд проблем при використання прожиткового мінімуму як в якості державного соціального стандарту, так і в ролі межі абсолютної бідності. Найбільш актуальна з цих проблем полягає в неадекватності розміру прожиткового мінімуму соціально-економічним реаліям, що виникає внаслідок прив’язки нормативу до ресурсного методу визначення. В результаті отримуємо динаміку рівня бідності, яка адекватно невідображає тенденції бідності. У зв’язку з цим необхідно внести зміни в методику розрахунку прожиткового мінімуму як абсолютної межі бідності, принаймні, для дослідницьких цілей, щоб нівелювати вплив політичного чинника при визначенні розміру даного нормативу і відповідно межі бідності.

2. ЧИННИКИ ТА ПРОФІЛІ БІДНОСТІ

2.1 Регіональні чинники бідності

Проблема  бідності  сьогодні може  вважатися широко дослідженою  у вітчизняній науці.  Праці відомих українських  вчених (Е.М.Лібанова, В.М.Новіков,  А.Ф.Ревенко,  Ю.І.Саєнко)  розвивають  теорію  бідності  з урахуванням  специфічних  для  нашої  країни  умов.  В  рамках  даної проблематики  розглядаються  і  регіональні  розбіжності  у  показниках бідності,  проте  дослідження  проводяться  здебільшого  в  контексті комплексної  оцінки  бідності  в  країні.  Значна  увага дослідженням регіональної  диференціації  за  показниками  якості  життя  та  бідності приділяється  російськими  вченими  внаслідок особливої актуальності  цієї проблеми  для  Росії (А.Ю.Шевяков,  В.М.Бобков  та  інші). 

У роботах вітчизняних  учених розглядається широке коло питань, що стосуються визначення бідності, методики вимірювання й оцінки її рівня, аналізу  факторів і територіальної диференціації  масштабів бідності в країні, розробки програми боротьби з бідністю, дослідження  ризиків бідності в домогосподарствах  в залежності від їх структури, виділення  груп домогосподарств з найвищими  ризиками бідності тощо. Разом з  тим, аналіз зарубіжного досвіду  вивчення та подолання бідності свідчить про те, що дослідження проблеми бідності населення в Україні  є не достатнім. Дослідження проблеми бідності в інших країнах колишнього СРСР має дещо інші акценти та є більш глибоким.

Так, наприклад, у Республіці Білорусь чимало уваги  приділяється багатоаспектності впливу бідності на різні сфери життя суспільства, проводиться аналіз ефективності діючої системи соціальної підтримки найбільш вразливих категорій населення за критерієм бідності; проводиться активна робота щодо пошуку ефективних заходів реформування системи охорони здоров'я, освіти та соціального захисту населення як шляхів подолання бідності; проводиться оцінка стану співробітництва державних та громадських структур у сфері подолання бідності; акцентується увага на необхідності та практичній значимості регіоналізації проблеми бідності; проводяться розробки науково обґрунтованих підходів до формування інструментарію прогнозування бідності у регіональному розрізі тощо.

У Казахстані проблема бідності також знаходить  підвищену зацікавленість серед  науковців та представників влади. Так, в рамках діяльності Програми розвитку ООН у Казахстані у 2004 р. групою міжнародних та національних експертів, спільно із представниками державних органів управління було проведено комплексне дослідження: "Бедность в Казахстане: причины и пути преодоления". Актуальними питаннями цього дослідження були: оцінка бідності населення, структура та чинники поширення бідності, особливості міської та сільської бідності Казахстану тощо.

У Російській Федерації особливу увагу приділяють моніторингу бідності. З огляду на важливість достовірності  оцінки бідності населення розроблено 14 ліній бідності щодо визначення та вимірювання бідності населення, акцентується увага на необхідності практичної реалізації у РФ концепції багаторівневої бідності, що передбачатиме надання різних видів соціальної допомоги у відповідності до різних ліній бідності; проводиться вивчення бідності як результату економічної нерівності працездатного населення на ринку праці; у рамках дослідження вагоме місце приділяється чинникам, що визначають стабільну та захищену зайнятість і достойний рівень оплати праці у якості головних гарантій захисту від бідності; вагоме значення приділено регіональним та галузевим аспектам стратегії сприяння скорочення бідності, зокрема в умовах високого рівня регіональної нерівності тощо. Особливе значення у вивченні проблеми бідності населення Російської Федерації приділяється питанням методології аналізу бідності та злиденності серед працюючого населення, методиці їх оцінки та розробці заходів викорінення бідності та злиденності.

З огляду на вищезазначене  слід відмітити, що багато аспектів дослідження  української бідності усе ще залишаються  поза увагою науковців та урядовців, що знижує ефективність дієвої соціальної політики за напрямом подолання бідності населення. Ситуація,  що складається  сьогодні  в  Україні,  вимагає  поглибленого  дослідження регіональної  диференціації  бідності  та  чинників,  які  зумовлюють посилення диспропорцій у соціальному розвитку регіонів. 

Зрозуміло, що  чи  не  основним  чинником формування  регіональних розбіжностей  у  показниках  доходів  та  бідності  виступають  економічні характеристики  країн.  Проте,  суттєві регіональні відмінності у показниках бідності можуть бути пов’язані як з особливістю географічного розташування,  так і зі  специфічними  для  країн  профілями бідності – розподілом  домогосподарств регіону за  соціально-демографічними характеристиками та  за місцевістю проживання. 

Сьогодні  окремою  визначальною  характеристикою  бідності  в  Україні,  як  і  в  більшості  країн  перехідного  періоду,  виступає  місцевість проживання,  адже  всі  показники  бідності  підвищуються  із  зменшенням розміру  населеного  пункту.  При  чому,  така  закономірність  зберігається незалежно від обраного критерію бідності.  Позитивним  моментом можна вважати вирівнювання ситуації з бідністю між малими та великими містами.

Таким чином, значні  розбіжності  у  показниках  бідності  обумовлюються  не тільки диспропорціями у економічному розвитку, але й сформованим  складом  населення  та  його  розподілом  за  місцевістю проживання.  Врахування  цих  характеристик  дає  змогу  дослідити специфіку  ситуації  з  бідністю  в  кожному  регіоні,  а  також  здійснити прогнозні  оцінки  щодо  майбутнього  розвитку  подій.  Поглиблене дослідження  чинників  формування  регіональної  бідності  може  стати дієвим  інструментом  як  при  визначенні  напрямів  загальнодержавної політики  щодо  подолання  бідності,  так  і  при  розробці  регіональних програм соціально-економічного розвитку.

До категорії "соціальних" бідних відносять насамперед багатодітні  сім'ї, неповні сім'ї, інвалідів, пенсіонерів  тощо, які за своїм соціально-демографічним  статусом утворюють групу з обмеженими доходами. Для цієї категорії громадян основним джерелом доходів є соціальні виплати. Звертаючи увагу на динамічне зростання розміру соціальних трансфертів (зокрема, пенсій, виплат у випадку безробіття, догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, нещасного випадку на виробництві тощо), розмір останніх на сьогодні залишає всі ці категорії населення далеко за межею бідності, а подекуди – й злиденності.

Недостатньо приділяється уваги  вивченню процесів на ринку праці, що стимулюють зростання масштабів  та глибини бідності; вивченню регіональних диспропорцій та динаміки доходів та рівня бідності тощо. Мало вивченою поки що лишається бідність працюючого населення: й досі відсутнє офіційне визначення поняття "бідність працюючого населення" як окремої соціально-економічної  категорії, що є складовою бідності загалом, але являється самостійною  за своєю "природою" та структурою; не визначено критерії виявлення  працюючих бідних, відсутні методичні  підходи щодо оцінки бідності працюючого населення тощо.

2. Демографічні чинники бідності

Демографічні чинники розглядаються як сукупність демографічних процесів, що формують специфічну статевовікову й соціально-демографічну структуру населення й ведуть до збільшення (зменшення) частки тих його категорій, які за своїм соціально-демографічним статусом утворюють групу з обмеженими доходами. До цієї категорії належать діти, особи пенсійного віку, особи з інвалідністю тощо. По відношенню до категорії працюючих членів домогосподарства вони виступають утриманцями (чи напівутриманцями), тим самим опосередковано підвищуючи небезпеку бідності для працюючих.

 Різке  падіння  рівня  життя  переважної  частини  населення  протягом першої  половини 1990-х  років  значною  мірою  вплинуло  не  тільки  на збільшення масштабів бідності в країні, а й на зміну визначальних чинників бідності.  Успадкована  з  радянських  часів  система  соціального  захисту  не відповідала новим економічним умовам. Намагання наблизити її до сучасних вимог  шляхом  підтягування  доходів  окремих  категорій  населення  не  мало комплексного  характеру  і  давало  лише  тимчасовий  ефект,  збільшуючи  тим самим необґрунтований тиск соціальних видатків на бюджет.  У  результаті  такої  політики  в  найгіршому  становищі  опинилися соціально  вразливі  групи  населення,  які  не  могли  або  не  встигали адаптуватися  до  перехідних  процесів.  Нині,  незважаючи  на  значне підвищення  показників  рівня  життя  і  загальне  поліпшення  ситуації  з бідністю,  зберігається тісна  залежність між рівнем матеріального добробуту родини  та  її  соціально-демографічними  характеристиками.  Отже,  визначальні  чинники  бідності  мають  бути  детально  досліджені  з  метою формування  цілеспрямованої  державної  політики  зі  зниження  масштабів бідності серед соціально вразливих верств населення. Проблемі  дослідження  демографічних  чинників  бідності  приділяється неабияка  увага  в  міжнародних  дослідженнях –  починаючи  з 60-х  років минулого  століття  проводилися  серйозні  наукові  дослідження  впливу демографічних  характеристик  на  рівень  доходів  домогосподарства. Особливо  популярними  такі  дослідження  стали  з  другої  половини 1990-х років,  коли  в  країнах  колишнього  соціалістичного  табору  розпочалися ринкові перетворення, що спровокували загострення соціальних проблем.  Проте  сьогодні  в  Україні  дослідженню  чинників  та  профілів  бідності приділяється  недостатньо  уваги.  Якщо  підвищені  ризики  бідності  для безробітних  та  осіб  похилого  віку  розглядаються  як  окрема  наукова проблема, то всебічно чинники бідності, зокрема, демографічні, практично не досліджуються.

Загальновідомо, що не тільки в Україні, а  і в  інших країнах  перехідної економіки  спостерігається  тісний  зв’язок  між  демографічними характеристиками  населення  та  ризиками  настання  бідності.  За  умов,  коли більшість  населення  споживає  на  рівні,  нижчому  за  середньосуспільні стандарти,  до  групи ризику  потрапляють особи зі  специфічними демографічними  характеристиками.  При цьому демографічні  чинники подекуди виходять на передній план серед інших факторів, що впливають на рівень матеріального добробуту родини та на ситуацію з бідністю.

Для  поглибленого  аналізу ситуації  з бідністю  та  визначення  профілів  бідності  необхідно  використовувати  поряд  з відносними  і  абсолютні критерії. Як  свідчать  попередні  дослідження,  в  РФ  визначальними факторами підвищення  ризику  бідності  є наявність у складі  домогосподарства:

•  двох та більше дітей  будь-якого віку;

•  хоча б однієї дитини у віці до 3-х років;

•  принаймні одного безробітного;

•  хоча б однієї особи  старше 75 років;

•  одночасно хоча б  однієї дитини та дорослих осіб пенсійного віку (однієї чи більше). 

Єдиним  чинником,  що  може  позитивно  вплинути  на  ситуацію  з бідністю в домогосподарстві, є наявність вищої освіти, принаймні, у одного з членів домогосподарства. Серед  зазначених факторів найсуттєвішим (як  за абсолютним,  так  і  за відносним  критерієм)  є  наявність  у  домогосподарстві  двох  та  більше  дітей або одночасно  дітей та осіб пенсійного віку. В  таких домогосподарствах рівні  бідності за національною межею в 1,7 раза перевищують середньоукраїнське значення. Таким чином, незалежно від обраної методики визначення бідності, одні  й ті  ж категорії сімей потребують  особливої уваги при формуванні державної соціальної політики. 

Аналіз профілів бідності за різними критеріями приводить  до висновку, що  серед  негативних  чинників  бідності  саме  демографічні  характеристики мають  найбільше  значення.  Демографічні  фактори  впливають  на  бідність сильніше,  ніж  соціально-економічні  характеристики  членів домогосподарства.  Особливо  це  стосується  наявності  в  домогосподарстві дітей.  Причому,  якщо  в  домогосподарствах  з  однією  дитиною  індекс відносного  ризику  бідності  складає  менше  одиниці (0,94),  то  в  сім’ях  з двома дітьми він підвищується до 1,55, а з трьома та більше дітьми – до 2,4.

Таким чином, попри існуючі  переконання щодо найгіршого становища  багатодітних  родин,  сьогодні  до  групи  ризику  також  потрапляють  домогосподарства  з  двома  дітьми,  а  найбільш  вразливими  поряд  з багатодітними можна вважати  сім’ї з двома дітьми у віці до 3-х років.