Буржуазна революція 1868 року і початок "перетворень Мейдзі

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Економічний факультет

Кафедра економічної теорії

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему:

“Буржуазна революція 1868 року і початок "перетворень Мейдзі”

 

 

 

 

 

Виконала:

Студентка І курсу

спеціальності „Менеджмент організацій”

Алешнікова Катерина Володимирівна

 

Викладачі:

Гайдай Тетяна Вікторівна

Вірченко Олександр Віталійович

 

 

 

Київ – 2011

Зміст

Вступ 2

     Передумови революції  Мейдзі 3

     Революція Мейдзі 4

     Японія за епохи  буржазних реформ 5

Висновки 10

Список використаних джерел 11

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Японія  була мало не єдиною країною Сходу, в якій розвиток колоніалізму співпав  не з гострою внутрішньою кризою, а з брухливим внутрішньополітичним зростанням, пов’зяаним з подоланням кризи завдяки реставрації Мейдзі та послідковним буржуазним реформам. Все ці перетворення відбулися на основі трансформації принципів  та цінностей минулого, гармонійному поєднанню своїх та західних традицій та досягнень. В цьому відношенні Японія виявилась унікальним феноменом, і цю унікальність вона продовжую  демнострувати і на сьогодні.

Перші реформи  мали радикальний характер. Нове керівництво  на чолі з імператором рішуче відмовилась  від застарілих звичаїв. Значення всіх нововведень важко переоцінити: вперше в історії Японії імператор  тайого уряд стали єдиною всіма визнаною владою.

Серія реформ приділила увагу аграрній, фінаносвій, освітній, військовій, адміністартивній, транспортній сферам. Переворення 70-х  років призвели до енергійної трансформації  японського суспільства, пробудила свіжі соціальні та економічні сили, які теперь потребували політичних перетворень. Імператор був вимушений ввести Конституцію, що і було зроблено у 1889 році.

Вже на рубежі ХІХ-ХХ ст. сформувалися основні риси японського капіталізму. Це був дуже динамічно еволюціонуючий капітал, який був здатний замагатися з  провідними капіталістичними країнами.

 

 

 

 

 

 

 

 

Передумови революції  Мейдзі

Починаючи з 1639 року, Японія була штучно ізольована від зовнішнього світу режимом  сегуната Токугава, який значно уповільнив процес розкладу феодальних відносин на селі, формування внутрішнього ринку, мануфактурної промисловості і  т.п. Під військовим тиском США, що прислали до берегів Японії ескадру військових кораблів (1853-1854 р.р.), уряд сегуна був  вимушений відкрити для торгівлі із США порти Симода і Хакодате, а в 1858 році – ще й порти Канагава, Нагасакі, Кіото, Осака, Едо. Невдовзі подібні  ж угоди були нав’язані Японії іншими більш розвиненими країнами – Англією, Францією, Голандією, Росією, Німеччиною.

На той  час промисловість Японії ще перебувала на мануфактурній стадії (з використанням  праці надомників), було також розповсюджене  й кустарне ремесло. Тому, коли згідно із нав’язаними ззовні угодами Японія ввела невигідні митні тарифи (ввізні мита коливались від 5 до 35%, а  вивізні не перевищували 5%), іноземні товари, особливо текстильні тканини, заполонили внутрішній ринок, підриваючи мануфактурне і ремісниче виробництво. За короткий строк було розбалансовано основні народногосподарські пропорції: масовий експорт викликав підвищення внутрішніх цін, був швидко «вимитий»  за кордон золотий запас Японії (оскільки ціна його на місцевому ринку була в 3 рази нижчою за світову). Таким чином, досить швидко Японія наблизилася до можливості перетворитися на колонію: багато підприємств місцевої промисловості  і ремісничих мануфактур збанкрутіли, десятки тисяч людей втратили роботу. Все це викликало різке  невдоволення політикою сегуна не тільки серед самурайської верхівки, але  й серед широких народних мас. (3)

У 1860-х роках в Японії виник могутній антизарубіжний, антисегунівський рух, у якому взяли участь найширпіі кола населення. (1)

Сегун намагався  опертися на іноземців для придушення опозиційних настроїв в країні, і  в 1862 році після нападу самураїв на групу англійців в Японії розпочалися  акти народної непокори, які невдовзі переросли в громадянську війну. Цим скористалися країни Заходу і  в 1864 р. об’єднана ескадра американських, англійських, голандських і французьких  кораблів напала на князівство Тесю, чим  змусила уряд сегуна знизити ввізні мита до 5%.

Ці події  ще більше загострили внутрішньополітичну  ситуацію, викликавши низку селянських повстань і міських актів непокори, чим скористалися  самурайська  опозиція і буржуазні кола Японії, які очолили народний опір під  гаслами повернення всієї повноти  влади від сегунської династії Токугава імператору, що понад 200 років був  фактично усунутий від будь-якого  політичного впливу на ситуацію в  країні. (3, с. 71)

 

Революція Мейдзі

Об´єднані сили опозиції (представники самурайських князівств Тесю, Сацума та інших, великої торгової буржуазії), котрі прагнули до модернізації тодішнього феодального режиму, вчинили урядовий переворот. Його назвали революцією Мейдзі (1867—1868), що привела до повалення сегуна та реставрації реальної влади імператора. Ним став 16-річний Мацухіто (1868—1911). (1)

Країною відтепер керував єдиний імператорський уряд, підпорядкований тенно Мацухіто, котрий під час офіційної коронації в жовтні 1868 року обрав своїм ненґо(гаслом правління) фразу Мейджі (“Освічене правління”), давши тим самим визначення нового етапу японської історії. Так протягом 1867-1868 років в Японії відбулася реставрація безпосередньо імператорської влади (Мейджі Ішин), яку називають “революцією Мейдзі”.

Новою столицею воз’єднаної Японії став Едо, згодом перейменований в Токіо. Реальним розпорядником справ у країна, враховуючи неповноліття імператора став сформований у 1868 році “уряд Мейдзі”, до складу якого увійшли члени імператорської родини, даймьо південних князівств, котрі відзначилися раніше у боротьбі проти бакуфу. Також до нього входили так звані “олігархи Мейдзі”, наприклад Кідо Такайоші, Мацуката Масайоші, Муцу Мунеміцу. Очолив перший реформаторський уряд князь Арісугава Тарухіто. Важливими елементами державної влади стали також створена при особі імператора Держава Рада під керівництвом впливового Санджьо Санетомі та інститут регента-канцлера при неповнолітньому імператорові – цю посаду обійняв Окубо Тошімічі. (2, с.108)

Незважаючи на юний вік, з приходом до влади Мацухіто оточив себе вмілими міністрами та радниками, відразу ж переніс столицю Японії з Кіото в Едо, перейменоване в Токіо, і почав здійснювати нову програму реформ. Ці реформи створювали передумови, необхідні для становлення капіталістичної системи. Тому цей переворот вважають буржуазною революцією. (1)

 

Буржуазні реформи Мейдзі

“Реставрація  Мейдзі” започаткувала цілу низку  грандіозних системних реформ, метою  яких було перетворення Японії на “велику  державу”, рівновправного партнера інших  колоніальних імперій тогочасної епохи. “Шукаймо знання в усьому світі!”  – закликав урядовий декрет від 6 квітня 1868 р., і кілька наступних десятиліть проминули для Японії під знаком широкої європеїзації та американизації, масового запозичення західних науково-технічних  знань, традицій у галузі промисловості, транспорту, зв’язку, політики, економіки, побуту тощо. (2, с.110)

Економічні реформи (аграрна, банківська) були спрямовані на прискорення первісного нагромадження капіталу, створення нових суспільно-економічних структур.. (1)

Однак, впроваджуючи новації в життя, Японія не стала  сліпо копіювати Захід, а пішла  своїм надзвичайно продуктивним шляхом: високою соціальною організованістю, повагою до влади, синтезом вимогливості о себе з вимогливістю до начальства, культом праці та знань, особливістю  надкласового соціального колективізму, шануванням імператора, вірою в можливість гармонії у цьому, а не потайбічному світі, суспільною ідеалізацією людини, що може “сім раз впасти і вісім  разів піднятися” тощо. За такої  ситуації, зрозуміло, реформи не були надто поспішними.

Уряд  Мейдзі отримав від бакуфу тяжку  спадщіну. У 1867-1869 роках країну вразив неврожай, бюджетні надходження покривали  не більше 15-20% державних потреб, неконтрольована  грошова емісія провокувала інфляцію, а для покриття бюджетного дефіциту влада була змушеня піти на істотні  поступки західним крахнам заради отримання  кредитів.

Реформи вирішено було розпочати з символіки: у 1870 р. і мператорська Японія запровадила свій державнийй прапор – білий прямокутник з червоним колом посередині. Але справжнє реформування крахни розпочалося, звичайно, з фінансів. Скрутна фінансова ситуація змусила урядовців-реформаторів удатися до зовнішніх кредитів, яких до 1870 року Японія набрала на 4,8 млн ен. На момент ліквідації шьогунату в Японії фактично не існувало єдиної грошової політики: в обігу було сім типів золотої да два типи срібної монети, більш ніж півтори тисячі варіантів паперових грошей. За таких умов про відновлення урядового контролю над державою не могла бути й мови, тому в 1871 році Японія пережила глибоку фінансову реформу. Як єдину грошову одиницю по всій країні запровадили монету ен, що містила 1,5 г чистого золота. Тоді ж в Осаці був споруджений імператорський монетний двір, який відтоді став єдиним центром з емісії грошей в державі. Запроваджений в такий спосіб ен був достатньо ваговитою монетою, оскільки дорівнював американському доларові або двом тогочасним російський рублям.

Протягом 1870-1872 років Японія через російський Владивосток та китайський Шанхай приєдналася  до світової телеграфної мережі й  створила уніфіковану під міжнародні стандарти державну поштову службу.

Далі  реформатори взялися за соціальну структуру. До 1872 року у країні офіційно зберігалася дещо модернізована класична станова система, яку формували три основні прошарки: кілька тися кадзоку (вище дворянство), шідзоку (колишні самураї, близько 5% від населення) та хеймін(решта). Щоправда, протягом 1870 -1871 років у крахні було запроваджено єдину, недиференійовану за станами систему державних законів та судів. Підданим дозволялося обирати будь-яку професію, де завгодно жити та укладати міжстанові шлюби. Проте навіть після легітимної ліквідації в 1872 році усіх станових привілеїв та обмежень, родинно-клановим залишився жорстокий принцип формування правлячої еліти: вищих чиновників, генералітету, дипломатичного корпусу тощу (набиралися виключно із сімей колишніх кадзоку). Цікавий факт: тільки із кадзоку вибиралися наречені для імператора й офіційного спадкоємця престолу, тому жоден представник кадзоку не мав права укладати шлюб без офіційної згоди.

Далі  замість старої системи напівавтономних  князівств-губерній зі спадковим керівництвом місцевих даймто (які управляли, спираючись на загони самураїв), у 1870-1872 роках була запроваджена централізована система  з дрібніших “префектур”, адміністративне розмежування яких не збігалося з кордонами традиційних історичних областей. Префектурні намісники призначалися виключно розпорядженнями центрального токійського уряду. Були розпущені автономні князівські армії, а даймьо було призначено отримувати щорічні вилпати в розмірі 10% доходів їх колишніх князівств. Проти жорсткої централізації виступили тільки 17 з 276-ти даймьо, тому опір був легко придушений.

У 1872 році втратив свої легітимні привілеї прошарок буші(самураї), отож відійшлв в минуле традиційна кланово-спадкова система комплектування японських збройних сил, а її місце заступила загальна військова повинність(термін служби-три роки). За зламало самурайську монополію на зброю, перетворило військо у цілком підконтрольний державний інститут. У 1873 році в Токіо відкрилася Імператорська військова академія.

Паралельно  уряд приступив до забезпечення оновлених  японських збройних сил сучасною матеріально-технічною базою. На виробництвах найпотужніших арсеналів Токіо  й Осаки налагодили випуск найновіших зразків гармат, рушниць, снарядів, патронів. Аналогічного призначення морські арсенали було споруджено в Куре, Йокосуці, Сасебо – тут виготовляли і ремонтували військові кораблі, морські міни, боєприпаси та інше. (5, с.217)

Саме військова реформа мала вражаючі наслідки. За лічені роки Японія сформувала регулярну армію чисельністю у 36 тис. вояків. Країна розпочала реалізацію амбіційної програми флтоського будівнитцва. В 1876 році в Японії запустили першу повіртяну кулю, плануючи використовувати її для розвідувальних цілей.

У 1872 році в Японії збудували першу залізницю (Токіо – йокогама – 29 км), запровадили  європейський календар, європейське  вбрання як офіційний одяг державної  бюрократії. Того ж року уряд оголосив про початок глобальної освітньої реформи. В імператорському указі було написано так: “Ми бажали б, щоб віднині освіта так широко запроваджувалася в країні, щоб в усій імперії не знайшлося б жодного села з неписьменною родиною...”. Для реалізації цього плану запросили з-за кордону сотні викладачів, відкрито було публічну бібліотеку, 5500 початкових шкіл, 8 державних університетів (1877 рік – Токійський університет). Початкова осіта стала тертім державним обов’язком разом зі сплатою податків та військовою повинністю.

У 1871 році було вирішено, що Японії необхідна  поштова служба, підпорядкована уряду. Було відкрито контори, в які люди могли сдавати свої поштові повідомлення. Перша пошта була відправлена  з Токіо в Осаку і прийшли  за 72 годин. Була створена система єдиних тарифів, оплата здійснювалася марками, можна було відсилати гроші та посилки. У 1890 році існувало понадо 500 поштових відділень, через які проходило 225 млн писем та 75 млн грошових надходжень. (4, с.313)

У 1872 році з’явилася перша “Щоденна газета”, почала бурхливо розвиватися газетно-журнальна справа.

Деякий  час у Японій дуже процвітало виробництво шовкової ниті. Було вирішено  створити техніку європейського зразку для того, щоб японський шовк став конкурентноспроможним на ринку. Чиновники не жаліли грошей на цей проект, тому що експорт шовку мав стати величезною статтею доходу країни. В короткий проміжок часу було побудовано заводи, в липні 1872 року почалося виробництво. На заводі працювало понад 400 жінок, тому що однією з цілею було забезпечити жінок самураїв роботою. Проект під назвою Томіока був дуже затратним (200 000 єн), але японськи шовк посів друге місце в світі за якістю. (4, с.317)