Безробіття в Україні

Приємним є  той факт, що рівень безробіття в Україні нижче, ніж у середньому у країнах Євросоюзу. Про це свідчать дані ДЦЗ України[14].

Експерти зазначили, що рівень безробіття серед українського населення 15-70 років, визначений за методологією Міжнародної організації праці (МОП), знизився з 8,6% економічно активного населення за 9 місяців 2009 року до 8,0% за 9 місяців 2010 року. Зниження рівня безробіття констатували у всіх регіонах [16]. Водночас, у середньому у країнах Євросоюзу він зріс із 8,8% до 9,6%.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 2.1 Рівень безробіття населення (за методологією МОП) у країнах Євросоюзу (27 країн) та в Україні у 2010 році.

 

Чисельність безробітних  в Україні в середньому за 9 місяців 2011 року, порівняно з відповідним періодом минулого року, зменшилася на 153,6 тис. осіб і становила 1,8 млн. осіб.

 

Рис. 2.2 Динаміка чисельності безробітних в Україні 2010-2011 рр.

 

 Серед безробітних  71,6% становили жителі міст (майже 1,3 млн. осіб), решта - сільські жителі (504,1 тис. осіб). Кількість безробітних найістотніше зменшилася в Донецькій, Дніпропетровській областях і в Києві (Додаток А).

 Допомогу з безробіття в грудні отримали 411,3 тис людей (у листопаді - 321,5 тис люд, в жовтні - 275,9 тис люд). Середній її розмір становив 780,05 грн.

Наприкінці  грудня на обліку в Держслужбі зайнятості перебувало 564 тис осіб (у листопаді - 479,1 тис осіб, жовтні - 421,2 тис) при  потребі підприємств в працівниках на заміщення вільних робочих місць і вакантних посад - 63,9 тис людей (у листопаді - в 74 тис, жовтні - 81,2 тис) (Таблиця 1).

 

Таблиця 2.1

 

 

 

Навантаження  на 10 вільних робочих місць (вакантні посади) становило 88 людей [8].

На 1 грудня 2010 року потреба підприємств у працівниках на заміщення вакантних посад становила 74 тис осіб (на 1 січня 2010 року – 65,4 тис осіб, на 1 листопада – 81,2 тис осіб). Згідно з повідомленням, порівняно з 1 січня 2010 року рівень зареєстрованого безробіття в Україні скоротився на 14,6%, або 77 тис. людей (на 1 січня ц.р. – 526,7 тис людей) [15].

 

 

          2.2 Структура безробіття в Україні

 

В Україні на рубежі 90-х років почалися процеси  формування багатоукладної економіки, створення нових організаційних форм, використання нових механізмів управління. Трудівники одержали більше можливостей у виборі виду, сфери та форми діяльності, джерел та видів доходів. Економіка в цілому стала більш відкритою. Починається приватизація, тобто зміна форми власності. На сучасному етапі за кількістю зайнятих домінує приватний сектор. В альтернативних секторах економіки чисельність зайнятих зростає тією мірою, якою вона скорочується в державному. Єдине пояснення цьому - зростання неофіційної зайнятості.

Найбільшого поширення  приватна власність одержує у сфері торгівлі, де зосереджено 54% робітників. Весь комплекс галузей промисловості охоплює лише 12% працюючих у приватному секторі. Основна частка працюючих в умовах приватної власності займається посередницькою діяльністю. Це надає своєрідний вплив на ринок праці. Найбільш захищеними на ньому є особи, пов'язані з комерційною, посередницькою діяльністю, тоді як традиційні робочі місця в державній економіці стають менш привабливими.

У приватних  організаціях регламентація трудових режимів доповнюється більшою самостійністю і ширшим простором виявлення ініціативи. Такі організації мають більші можливості для диференціації та підвищення заробітної плати. Однак процес української приватизації веде й до негативних наслідків. У першу чергу - це поширення нелегальної діяльності. Тіньовий сектор в Україні становить до 50% ВВП. Поряд із збагаченням одних прошарків населення, інші ще більше відлучаються від матеріальних цінностей.

Інший важливий фактор - це спад виробництва та гальмування  структурної перебудови економіки. З 1990-2010 рр.. продуктивність праці скоротилася на 40% через за старіння засобів виробництва. Це призвело до збіднення товарних ринків, зниження рівня споживання та соціального статусу населення.

Важливим є  також загострення суперечностей між ціноутворенням на товарних ринках і ринках праці, між товарними і грошовими потоками кругообігу. На товарних ринках ціноутворення була лібералізація, а на ринку праці заробітна плата регулювалась адміністративними важелями. Жахливими стали затримки по заробітній платі. Зворотною реакцією з боку населення став пошук форм пристосування до нових умов. Це розширення пропозиції своєї робочої сили за рахунок вторинної зайнятості, участі в неформальній економіці, сільськогосподарському працю на земельних ділянках тощо.

У загальному, в  Україну в 2009 році безробіття порівнюючи з 2010 роком у розрахунку на повний обсяг руху робочої сили зменшилася на 8,4% або на 215 тис. людей. За даними Держкомстату чисельність зайнятого населення віком 15-70 років у середньому за 2009 рік склала 8,1 млн. осіб, що на 700,3 тис. менше ніж у 2010 році.

 

  Рис. 2.3 Динаміка чисельності безробітних серед економічно активного населення у 2009-2010 рр.

На думку  старшого економіста Міжнародного центру перспективних досліджень Євгенії Ахтирко, нинішній показник (2,2%) - це природний рівень, і знижуватися він не буде. Адже на відміну від Польщі та інших нових членів ЄС, де допомоги по безробіттю чималі і дозволяють громадянам якийсь час відпочити від роботи, в Україну на допомогу з безробіття прожити нереально.

За низьким  показником офіційно реєструється безробіття не видно, наприклад, сховане безробіття (змушений достроковий відхід на пенсію, збереження робочого місця без реального  відпрацьовування і т.д.), що ставить  необхідність підрахунку макроекономічних витрат росту безробіття. Така ціна росту безробіття повинна визначатися в більшій мірі не ростом компенсаційних виплат і фінансуванням програм зайнятості, а у формі втрат можливого, але не зробленого ВНП унаслідок не зайнятості частини робочої сили. Відомий американський економіст Артур Оукен математично виразив співвідношення між рівнем безробіття і відставанням обсягу ВНП. Закон Оукена показує, що якщо фактичний рівень перевищує природний рівень безробіття на один відсоток, то відставання обсягів ВНП складає 2,5%. Наприклад, спроби в 1953-1980 рр.. зменшити інфляцію шляхом росту безробіття створили для США втрати в середньому від 6 до 18% ВНП. При іншому варіанті економічної політики зайнятість населення могла б збільшитися на 4,5 млн. чоловік. (14,268)

Міжнародна  організація праці (МОП) провела  дослідження, яке показало, що рівень безробітних на Україні значно вище офіційно визнаного. Директор МОП Гай  Стандинг, що складав звіт за результатами дослідження, заявив, що українські джерела "самим нелюдським образом" ховають щире положення речей. Причина такої розбіжності даних у тім, що людям не вигідно реєструватися в якості безробітних (з відходом з номінальної роботи людина позбавляється пільг), а підприємства намагаються тримати "мертві душі" щоб скоротити податки.

Завданням сучасного  етапу в сфері регулювання  зайнятості є перехід до активної політики на ринку праці, який, на жаль, не здійснюється зараз. В основу має  бути покладена модель управління, центральними елементами якої є основні регулятори ринкової організації праці: заробітна плата як ціна послуг праці, конкуренція на ринку праці, трудова мобільність, рівень безробіття. Саме за цими параметрами здійснюється, з одного боку, саморегулювання на ринку праці, а з іншого - відбувається втручання держави, яке реалізує координуючу, стимулюючу чи обмежуючу роль у процесі управління [4].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3

ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ БЕЗРОБІТТЯ В УКРАЇНІ

         3.1 Причини і наслідки безробіття в Україні

 

Проблема безробіття є характерною рисою ринкової економіки. Вона має особливо велике значення для України. Оскільки економіка нашої країни не спроможна утримувати велику кількість незайнятих. Нижче

Щоб пояснити причину  безробіття, необхідно передусім  проаналізувати наслідки нагромадження капіталу. Вони, як відомо, однозначно позитивні для підприємців тому, що передбачається в майбутньому отримання ще більших прибутків; неоднозначні для трудящого населення тому, що нагромадження капіталу суттєво впливає на рівень його зайнятості.

Нагромадження капіталу завжди супроводжується НТП. А це означає, що в міру розвитку технічного прогресу, відносна потреба в робочій силі зменшується. В умовах НТП додатковий капітал, утворений в процесі нагромадження, притягує все менше і менше робітників порівняно зі своєю величиною. З іншого боку, старий капітал, який періодично відтворюється в новій технічній будові, відштовхує все більше і більше робітників, що раніше були ним зайняті. Це неминуче веде до виникнення надлишку робочої сили, порівняно з капіталом, що застосовується. Цей надлишок і утворює, так звану, промислову резервну армію праці, тобто безробіття.

Утворення й  зростання промислової резервної  армії праці є специфічним  законом народонаселення ринкової економіки, основаної на приватній  власності на засоби виробництва. Суть його полягає в тому, що робітники, створюючи додаткову вартість, створюють тим самим джерело нагромадження капіталу.

Англійський економіст  Т.Мальтус у своїй праці “Досвід  про закон народонаселення” доводить, що людство на планеті розмножується в геометричній, а виробництво засобів існування зростає в арифметичній прогресії. Тому, з часом, певна частина людей залишається без засобів існування, тобто стає абсолютно надлишковою, що передбачає необхідність регулювання їх кількості.

Насправді ж  “надлишок” працездатного населення  є відносним, тобто, воно є надлишком  лише по відношенню до потреб самозростання  капіталу. Там, де суспільне виробництво  підпорядковане не потребам капіталу, а працює на благо людей, там не існує “надлишку” робочої сили і зникає таке соціальне явище.

Сутність безробіття полягає в тому, що це не випадкове, а закономірне явище, породжене  процесом нагромадження капіталу в  умовах ринкової економіки, основаної  на приватній власності на засоби виробництва. Ринкова економіка за таких умов неминуче породжує безробіття, одночасно останнє є неодмінною умовою її нормального функціонування. [ 3;557-589 ]  

 

          3.2 Система заходів щодо подолання безробіття в Україні

 

За кейнсіанською  теорією зайнятості, в умовах ринкової економіки не існує механізму, що забезпечує і гарантує повну зайнятість.

Одним із висновків  цієї теорії є фундаментальне положення  про те, що ринкова система не може вважатися саморегулюючою і  потребує планомірного і цілеспрямованого державного  регулювання (ДОДАТОК Б).

Існує схема, згідно з якою підприємства зобов'язані  надавати всю інформацію про вакантні місця. Але роблять це далеко не всі.

Сьогодні попит  набагато перевищує пропозицію. Причому  головним чином на робочі професії [11].

Фахівці ж становлять не більше, ніж 15—20% від загальної кількості вакансій. Навантаження на одне вакантне робоче місце з боку зареєстрованих безробітних у середньому по Україні на 1 квітня становило 26 осіб, зокрема в Івано-Франківській області — 172.

Слід зазначити, що показник середньої тривалості зареєстрованого безробіття у І півріччі 2010р. порівняно з відповідним періодом 2009р. не змінився та становив 6 місяців, проте аналогічний показник серед безробітних працездатного віку (за методологією МОП) зріс та складав 7 місяців (ДОДАТОК В).

Принципи соціального  захисту [2]:

• Забезпечення системи ефективної зайнятості, підготовки та перекваліфікації кадрів, яка дозволяла б кожній людині знаходити застосування своїм особистим здібностям у відповідній сфері діяльності.
• Організація ефективної системи формування доходів, при якій рівень отримуваної винагороди безпосередньо визначається якістю і результатом роботи людини незалежно від галузі економіки, в якій вона працює.
• Макроекономічне регулювання процесу диференціації в доходах і особистому споживанні, в тому числі податкове планування, забезпечення професійної і соціальної мобільності населення.
• Офіційне  встановлення реального рівня прожиткового мінімуму в натуральній формі та регулярна його індексація у грошовій.
• Захист інтересів споживачів, пов’язаний з переходом від ринку продавців до ринку покупців.

Ринок робочої  сили – специфічний сектор економіки. Він відрізняється від всіх ринків тим, що на ньому переміщуються не товари із пластмаси, дерева чи металу, а живі люди. Тому його регулювання має велике соціально-економічне і політичне значення і складає особливу турботу держави. Однак задача держави – не забезпечити кожного бажаючого роботою, тому що це збільшить інфляцію, а утримати безробіття на природному рівні, що і означає досягнення повної зайнятості. [7,c.178]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Безробіття це тимчасова незайнятість економічно активного населення. Причини даного явища різноманітні. По-перше, структурні зрушення в економіці, що виражаються у тому, що упровадження нових технологій, устаткування приводить до скорочення зайвої робочої сили. По-друге, економічний спад або депресія, які вимушують роботодавців знижувати потребу у всіх ресурсах, у тому числі і трудових. По-третє, політика уряду у області оплати праці: підвищення мінімального розміру заробітної платні збільшує витрати виробництва і тим самим знижує попит на робочу силу, що ілюструватиме класична модель ринку праці. По-четверте, сезонні зміни в рівні виробництва в окремих галузях економіки. По-п'яте, зміни в демографічній структурі населення, зокрема зростання чисельності населення в працездатному віці збільшує попит на працю і, отже, зростає вірогідність безробіття.