Аналіз стану безробіття в украъни та державне регулювання у сфері зайнятості населення

Важливим є об" єднання  річного та довгострокового підходів до програмування зайнятості населення, як це передбачено статтею 14 Закону України "Про зайнятість населення".

Відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" створено Державний фонд сприяння зайнятості населення (ДФСЗН), який формується та використовується на державному і місцевому  рівнях.

Основні джерела коштів фонду:

• кошти державного і місцевого бюджетів;
• обов'язкові відрахування підприємств, організацій та установ;
• добровільні внески громадських організацій, громадян, зарубіжних фірм;
• кошти служби зайнятості;
• цільові фінансові відрахування підприємств;
• інші надходження.

Серед названих джерел надходження  коштів основним джерелом повинні бути обов'язкові відрахування підприємств, організацій та установ.

На відрахування коштів до ДФСЗН впливають:

• демографічне навантаження на зайняте економічно активне населення, що визначає обсяги різних соціальних фондів;
• рівень зайнятості та ефективність праці економічно активного населення, від яких залежить обсяги валового внутрішнього продукту та фонду споживання;
• чисельність і склад незайнятого економічно активного населення, що визначає обсяги витрат на реалізацію програм зайнятості безробітних;
• розміри допомоги у зв'язку з безробіттям.

Досвід країн з розвиненою економікою свідчить, що інвестиції в  людські ресурси зростають, оскільки є необхідною умовою модернізації виробничих систем.

Така політика проводиться  на рівні як держави, так і окремих  господарських об'єктів. У Франції, наприклад, з державного бюджету  на зайнятість виділяють 6,8% коштів, а  відрахування підприємств, соціальних установ, різні внески за обсягом  майже в 1,5 рази перевищують надходження  з бюджету.

В Україні частка фонду  зайнятості у валовому внутрішньому продукту становить приблизно 0,3%, що в багато разів менше, ніж у  країнах з розвиненою економікою.

Звідси можна зробити  висновок, що в нашій країні фінансова  база для розв" язання проблем  зайнятості недостатня і не відповідає ситуації на ринку праці, яка різко  загострюється через величезний потенціал безробіття.

За рахунок коштів зайнятості фінансуються заходи активної і пасивної політики. Співвідношення витрат на ці заходи залежить від стану ринку  праці та безробіття, рівня законодавчих гарантій, досягнутого рівня розвитку служби зайнятості.

Зарубіжний досвід свідчить про різні підходи окремих  країн щодо розподілу коштів на активні  і пасивні заходи політики зайнятості. У таких країнах, як Франція, Німеччина, Англія переважають витрати на підтримування  рівня доходів населення, а на активні заходи витрачається значно менше коштів. У Франції, наприклад, частка витрат на активні і пасивні  заходи відповідно дорівнює 28,4% і 71,6%; в  Англії – 29,1% і 70,9%, у Німеччині – 44,1% і 55,9%.

Зворотну картину щодо витрат на активні й пасивні заходи політики зайнятості населення спостерігаємо  у Швеції та Італії, де відповідні витрати  становлять 67,6% і 32,4% та 51,6% і 48,4%.

Стратегія зайнятості населення  в Україні має пов'язуватися  з подальшим розвитком і розширенням  активних заходів для запобігання  повальному безробіттю та збільшенням  на них витрат із фонду сприяння зайнятості населення з урахуванням  стану ринку праці.

Щодо розміру допомоги у зв'язку з безробіттям, то рекомендаціями МОП передбачено, що вона має становити 60%середньої заробітної плати. У  скандинавських країнах така допомога досягає 50-70% середньої заробітної плати  за рівня безробіття 0,5-1%. Враховуючи дуже низький рівень середньої заробітної плати в Україні, можна стверджувати, що розмір допомоги у зв'язку з безробіттям  не може бути меншим за 50% середньої  заробітної плати (що має місце зараз  в Україні), оскільки не забезпечуватиме  мінімальних фізіологічних потреб людини. Інша річ, що при цьому слід обмежити термін надання допомоги і  зробити все можливе для працевлаштування безробітного. Однак ситуація складається  таким чином, що вартість соціального захисту населення зростає, а виробництво зменшується, що не дає можливості фінансувати систему соціального захисту за встановленими нормами.

Доцільно запровадити  порядок централізованого управління ДФСЗН з метою забезпечення перерозподілу  коштів між регіонами залежно  від їх економічного розвитку та стану  ринку праці.

Фонд зайнятості має формуватися  як страховий на принципах соціального  страхування. При цьому внески до фонду зайнятості мусять робити всі  без винятку підприємства незалежно  від форм власності, господарювання і фінансування. Має бути особисте страхування працівників від  безробіття.

Реалізація конституційних прав України щодо вільного вибору зайнятості і захисту від безробіття незалежно від національності, статі, віку, соціального стану, політичних і релігійних переконань потребує створення  та діяльності державного органу з  питань зайнятості населення.

Служба зайнятості в Україні  відразу формувалася як централізована державна система на правовій основі Закону про зайнятість населення  і на базі широко розгалуженої державної  служби працевлаштування з використанням  її матеріально-технічної бази, системи  обліку й кадрового складу працівників. Колишня служба працевлаштування перебудовувалася з урахуванням становлення ринку  праці. Під час створення служби зайнятості враховувався світовий досвід і міжнародні норми. Державна служба зайнятості була створена у 1990 року. Її обов'язки й права були визнані  статтею 19 Закону України "Про зайнятість населення".

Головними функціями служби зайнятості є:

• аналіз ринку праці та інформування про його стан;
• трудове посередництво і сприяння роботодавцям у забезпеченні підприємств робочою силою, а громадян – в одержанні роботи;
• регулювання ринку праці, яке здійснюється через трудове посередництво, так і через реалізацію програм профорієнтації, а також сприяння зайнятості;
• допомога безробітним, яка включає в себе як попередні функції, так і матеріальну підтримку на період безробіття;
• безпосередня участь у реалізації державної політики зайнятості тощо.

В Україні функціонують державний, Кримський республіканський, обласні, районні та районні у містах центри зайнятості.