Аналіз рентабельності як показнику прибутковості підприємства

г) рентабельність продукції за потоком грошових коштів (в %) як співвідношення сумарної величини податку на додану вартість, амортизаційних відрахувань, що включені до собівартості продукції, до виручки від реалізації продукції;

д) рентабельність виробництва за потоком грошових коштів (в %) як співвідношення сумарної величини податку на додану вартість, амортизаційних відрахувань, що включені до собівартості продукції, до середньорічної вартості основних засобів, нематеріальних активів, а також середньорічного розміру обігових коштів підприємства;

є) рентабельність продукції з доданої вартості (в %) як співвідношення величини доданої вартості (чистої продукції підприємства) до виручки від реалізації продукції підприємства [16,с.75].

Рентабельність є одним з найважливіших показників, що характеризують діяльність підприємства і показує, скільки прибутку отримує підприємство на одиницю вкладених коштів. Тому підприємство перебуває у постійному пошуку шляхів підвищення рентабельності своєї діяльності. Важливим аспектом пошуку шляхів підвищення рентабельності є є визначення факторів збільшення норми рентабельності.

1.2 Фактори збільшення норми рентабельності

 

Усі фактори впливу на рентабельність підприємства розподіляються на дві групи: внутрішні (виробничі) та зовнішні (ринкові). Перші з них повністю залежать від підприємства. Цього не скажеш про другу групу, адже компанія не може вплинути на загальний ринок. Тому всі і вдаються до регулювання виробничих процесів, заробітної плати та інших факторів.

Рентабельність у першу чергу залежить від структури собівартості продукції. Знаючи та контролюючи її, можна ефективно використовувати інструменти впливу. Погано піддаються контролю втрати від браку, проте вони позначаються не лише на рентабельності. Збільшується кількість браку — стає тривалішим виробничий цикл, зривається графік замовлень і т. д. Що більшою є частка ручної праці на виробництві, то більшим буде відсоток браку внаслідок, як правило, низької кваліфікації персоналу або фізичного зносу обладнання.

Не останнє місце у групі виробничих факторів посідає швидкість обігу оборотних засобів. Скорочується термін обігу — прискорюється повернення коштів. Це означає, що виробництво збільшуватиметься, практично маючи ту саму кількість оборотних засобів. Розширюючи виробництво, підприємство концентруватиме у себе більший прибуток, а отже, матиме більшу рентабельність. Не варто забувати про елементарне удосконалення технологічного процесу, організацію праці, зменшення частки ручної праці тощо.

Рівень ціни і рентабельності змінюється під впливом співвідношення попиту та пропозиції, якщо не враховувати інші регулювальні методи держави та великих гравців ринку. А таке співвідношення регулюють споживачі та виробники, саме тому прямо впливати на ці фактори підприємство не може, проте їх важливість не заперечує. Під впливом ринку ціни вирівнюються, тому програють ті підприємства, що мають високу і собівартість. Натомість, монополісти можуть самостійно регулювати рівень цін, і  а отже, свою норму рентабельності.

Маючи загальні уявлення про підвищення рентабельності, ми шукаємо шляхи деінде і не помічаємо елементарних речей. Приміром, практика аутсорсингу —  на вітчизняних підприємствах його не звикли використовувати. Проте в деяких випадках це чи не 100- відсотковий фактор збільшення рентабельності.

Інколи прагнення зекономити призводить до закупки неякісних матеріалів, що позначається на якості продукції та її собівартості. Адже матеріал неналежної якості часто потребує додаткової обробки. Це втрата і часу, і грошей.

Безконтрольність сезонних та тимчасових робітників теж впливає на якість та кількість праці. Іноді продуктивність праці сезонного працівника є значно меншою, ніж витрати на його утримання. До речі, про заробітну плату: її вплив на рентабельність відомий. Проте часто ми не думаємо про «приховані платежі»: оплату понаднормового часу, вихід у свята чи вихідні, лікарняні, оплату простоїв, освоєння робочого місця — от і отримуємо результат, який у 1,5-2 рази більший за запланований. Все через погану організацію праці. Інша річ, коли така оплата справді викликана потребами технологічного процесу. Хоча виокремити її одразу майже неможливо. Зазвичай все стає відомо пізніше, під час розрахунку собівартості. Бувають ситуації ще гірші — коли вся система оплати праці на підприємстві є неефективною, коли продуктивність праці є нижчою від рівня заробітної плати. В таких випадках без негайної зміни методів нарахування та виплати заробітної плати не обійтися.

Ситуації, наведені вище, — це лише крапля у морі. Зазвичай невміле управління рентабельністю на підприємстві призводить до неправильного розвитку бізнесу.

Проблемою вітчизняної економіки є відсутність ефективних реформ. Хоча навіть якщо вони проведені, це не означає, що буде результат. Доказом може слугувати втілювана податкова реформа—її погано розуміють у сфері бізнесу, причому всіх розмірів. У нас держава майже не підтримує вітчизняного виробника, якого добиває ще й масовий імпорт. Залишається недоступним «доступне» кредитування. До того ж фінансова криза показала непідготовленість нашого бізнесу, його небажання підвищувати ефективність, модернізуватися тощо. Звісно, мова не йде про абсолютно весь бізнес, проте все-таки переважну його більшість.

За такої системи управління мало хто розраховує на чіткий підхід до зменшення собівартості. У виробників залишається єдина, на їхню думку, можливість регулювати норму рентабельності — зменшувати заробітну плату своїх працівників, адже решту ресурсів вони купують та споживають за світовими цінами, а деякі ще й за більшими. Проте утримувати позитивну рентабельність підприємства шляхом здешевлення робочої сили неможливо. Ці ресурси можуть швидко закінчитися. І тоді українську продукцію на світових ринках ніхто не купуватиме. До речі, рентабельність галузей української економіки, судячи з даних Держкомстату, не така вже й велика. Багато галузей мають від'ємну рентабельність, багато — до смішного низьку.

Інвестиційну політику вітчизняного бізнесу після кризи відрізняє більша розбірливість, кошти спрямовуються переважно у реальний сектор економіки, в галузі, що мають високий темп обігу оборотних засобів, а отже, більшу рентабельність — сільське господарство, легка промисловість, різні послуги тощо.

Пошук шляхів підвищення рентабельності є дуже важливим аспектом діяльності фірми, який дозволяє їй зберігати конкурентоздатність у риночному середовищі. Проте не менш важливим етапом діяльності менеджера є планування рівня рентабельності.

1.3 Планування рентабельності підприємства

 

Чимало керівників підприємств ставляться до планування рентабельності та прибутку як до чогось нездійсненого. Всі розуміють важливість цієї процедури, проте кажуть, що на практиці не можуть виконати. Задля справедливості зауважимо, що існують такі компанії, де прогнозування рентабельності є обов'язковим етапом діяльності. Чому ж тоді не всі можуть користуватися тими можливостями, які дає планування рентабельності? Причини ми назвемо такі:

• на їхню думку, результати планування та фактичні дані відрізняються в рази, тобто планування є нереалістичним. Хоча вони можуть і не замислюватися над тим, що все це через неправильне планування і некомпетентність фахівців. А вихід надзвичайно простий: треба чітко формулювати цілі, за потреби визначаючи одиниці виміру;
• обов'язки планування співробітники сприймають як такі, що не потребують достатньої уваги. Звісно, спеціально створювати відділ планування рентабельності або нову штатну одиницю навряд чи економічно виправдано, а от розподілити обов'язки з планування між працівниками — це реальний шанс вирішити проблему. Тільки компетентність цих спеціалістів має бути відповідною.

Спрогнозувати точно всі умови функціонування підприємства неможливо, особливо коли йдеться про значний період планування. Тут допоможуть правильно визначені цілі. їх можна сформулювати за допомогою запитань, приміром таких:

• на скільки збільшується обсяг продажу основного асортименту продукції за останні декілька років?
• як планується освоювати нові види продукції?
• яка рентабельність формувалася за останні роки?
• які зміни відбувалися в економічному становищі на ринку?

 Насправді, дуже багато проблем вирішиться у разі чіткої відповіді на них. Зауважимо, що вміння правильно поставити мету є проблемою, бо більшість працівників, звісно, не навмисно формулюють її невизначеною або пасивною. Та навіть найскладніше завдання, але чітко визначене, буде більш дієвим мотивом, ніж найреалістичніший прогноз.Спрощує процес планування і велике розмаїття програмного забезпечення, яке допомагає обробляти дані, унеможливлює помилки та економить час.

Щодо відповідальності за планування існує багато думок. Одні вважають, що ним має займатись певна група спеціалістів, інші — що всі працівники підприємства у межах своїх обов'язків. Кожна з них має право на життя і може застосовуватися залежно від специфіки підприємства. Варто пам'ятати, що з розширенням кола учасників знижується міра відповідальність кожного з них, і знайти конкретну особу зрештою буде важко. Проте зі збільшенням кількості розробників зростає і його точність, оскільки кожен знає свої цілі і проблеми. За таких умов будь-який учасник групи відіграє важливу роль у плануванні.

Відповідальність може оцінюватися за такими критеріями:

• чи кожен спеціаліст знається на тому, що має виконувати?
• чи точно визначені критерії виконання роботи, щоб вони могли бути оцінені максимально ефективно?

Якщо чіткої відповіді на ці запитання немає, не можна стверджувати, що підприємство провело ефективне планування, а це ставить під сумнів всю систему прогнозування рентабельності.

Насамкінець зауважимо, що непогано було б періодично порівнювати план та досягнутий результат з прибутку та рентабельності. При створенні плану на рік такий аналіз бажано проводити один раз на квартал, а на квартал – один раз на місяць і т.д. У такий спосіб можна виправити помилки ще до закінчення періоду планування та збільшити ефективність діяльності підприємства [17,с.21-23].

Таким чином планування рівня рентабельності є важливим етапом діяльності підприємства, що дозволяє підприємству, порівнюючи фактичні дані з плановими, вчасно виявляти на зміни в зовнішньому середовищі фірми та оперативно на них реагувати.

 

РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ РЕНТАБЕЛЬНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ВАТ «ЗАПОРІЖСТАЛЬ»

 

 

На основі Звіту про фінансові результати діяльності підприємства за 2008, 2009 та 2010 роки (Додаток А, Б і В відповідно), а також Балансу активів та пасивів підприємства за 2008, 2009 та 2010 роки (Додаток Г, Д і В відповідно), проведемо аналіз рентабельності діяльності ВАТ «Запоріжсталь».

Рентабельність сукупного капіталу (ROA):

                           

                                       (2.1)

де - рентабельність сукупного капіталу;

ПДО – прибуток до оподаткування;

          ВДК  – всього джерел коштів

Цей показник важливий перш за все для власників бізнесу, оскільки він показує, продуктивність усього капіталу, яким володіє підприємство незалежно від джерел його надходження і показує, скільки прибутку приносить кожна гривня, вкладена в підприємство[18,с.385]. Рівень рентабельності сукупного капіталу ВАТ «Запоріжсталь» наведено в таблиці 2.1.

 

Таблиця 2.1

Рентабельності сукупного капіталу ВАТ «Запоріжсталь» у 2008-2010рр.

 

Рік	Прибуток ( збиток) до оподаткування,тис.грн.	Усього джерел коштів,тис.грн.	Рентабельність (збитковість) сукупного капіталу, %	Відхилення
2008	3661	10741453	0,034%
2009	-290520	9841769	-2,952%	-2,986%
2010	156111	10417425	1,499%	4,450%

 

Динаміку зміни рівня рентабельності (збитковості ) сукупного капіталу ВАТ «Запоріжсталь» у 2008-2010рр. показано на рис.2.1.

 

 

Рис.2.1 Динаміка зміни рівня рентабельності (збитковості ) сукупного капіталу ВАТ «Запоріжсталь» у 2008-2010рр.

 

Проаналізувавши рівень рентабельності сукупного капіталу ВАТ «Запоріжсталь» у 2008-2010рр. , можна зробити висновок, що в 2008 році підприємство було прибуткове і що на кожну інвестовану гривню припадало 0,034 коп. прибутку; у 2009 році підприємство спрацювало  збиток і на кожну інвестовану гривню припадало 2,952 коп. збитку; у 2010 році підприємство знову було прибутковим і на кожну інвестовану гривню припадало 1,499 коп. прибутку. Проаналізувавши ж динаміку зміни рівня рентабельності (збитковості ) сукупного капіталу ВАТ «Запоріжсталь» у 2008-2010рр. , можна зробити висновок, що в 2009 році, порівняно з 2008 роком, рівень рентабельності сукупного капіталу знизився на 2,986%. Однак вже в 2010 році підприємство змогло подолати кризу, стало прибутковим, а рівень рентабельності сукупного капіталу, порівняно з 2009 роком, зріс на 4,450%.