Аналіз рентабельності як показнику прибутковості підприємства

К з.с. - коефіцієнт співвідношення запозичених і власних коштів.

 

Рис.1.1 Складові рентабельності власного капіталу

 

Таким чином, можна сказати про сильний зв’язок кредитної політики й складових частин фінансової стійкості підприємства. Чим вища ступінь лібералізації системи кредитування своїх клієнтів, тим сильніша ця залежність. Аналізуючи фінансовий стан, співробітникам відповідних підрозділів слід виявити цей зв’язок і визначити необхідний напрямок змін в кредитній політиці в залежності від рівня фінансової стійкості підприємства.

«Гілка основної діяльності» - оцінює ефективність основної діяльності компанії. Ключовим є коефіцієнт рентабельності активів, який показує чистий прибуток на одиницю використовуваних компанією активів, який залежить від норми прибутку ( чистий прибуток як відсоток доходу) і коефіцієнт оборотності активів ( доход (валова виручка) активів), який є показником ефективності їх використання. Для збільшення оборотності активів застосовується кредитна політика. Чим вища норма прибутку і ефективніше їх використання, тим вища прибутковість на одиницю використовуваних активів підприємства.

«Гілка фінансування» - показує ефективність рішень в області фінансової діяльності підприємства, прийнятих його керівництвом. Результат цих рішень – співвідношення в балансовому звіті запозичених й власних ресурсів. Найбільш поширений коефіцієнт для вираження цих співвідношень – коефіцієнт фінансової залежності, який являє собою відношення середньої суми всіх використовуваних активів до середньої суми власного капіталу. Цей коефіцієнт показує, яка частина активів фінансується напряму за рахунок власних ресурсів підприємства, а яка – за рахунок залучених коштів. Використання як залучених коштів, так і власного капіталу накладає на фірму різні обмеження і різні види фінансового ризику. Використання залучених коштів пов’язано з виплатою відсотків й поверненням основної суми боргу у встановлені сроки, а кредитори часто отримують права претендувати на певні ресурси підприємства в якості забезпечення кредиту. Завчасно визначених платежів, пов’язаних з власним капіталом, не існує, але у зв’язку з більш високим ступенем ризик, якому підлягають акціонери, вони мають право власності на всю величину чистого прибутку компанії ( після виплати відсотків та всіх інших обов’язків). Керівники підприємства повинні обрати таке співвідношення залучених та власних коштів, при якому буде забезпечуватися максимальний рівень прибутку акціонерів без зайвого ризику ( у вигляді високих відсоткових платежів і/або неможливості виплатити чи рефінансувати основну суму заборгованості при настанні терміну її погашення). Фінансова залежність може бути як занадто сильною, так і занадто слабою, і в обох випадках можливі негативні наслідки [11,с.10-11].   

Показник рентабельності власного капіталу цікавить здебільшого інвесторів. Рентабельність власного капіталу (ROE):

                                

                                        (1.2)

де  - рентабельність власного капіталу;

ЧП – чистий прибуток;

ВК – власний капітал.

Цей показник розраховується для наявних та потенційних власників і акціонерів. Він показує, який прибуток приносить кожна інвестована власниками капіталу грошова одиниця, і є основним показником, що використовується для характеристики ефективності вкладень у діяльність того чи іншого виду.

При оцінці рентабельності продажів на основі показників прибутку і виручки від реалізації розраховується коефіцієнт рентабельності щодо всієї продукції в цілому або за її окремими видами.

Введення нових методів списання витрат на собівартість продукції, робіт та послуг без відповідних коригувань визначення ціни виробленої продукції зумовлює необхідність визначати рентабельність виробництва продукції (Р в), згідно із залежністю:

                       

                                           (1.3)

    де П — прибуток (кредитове сальдо на рахунку 79 «Фінансові результати» з виробництва відповідної продукції (робіт, послуг);

 ВСП — виробнича собівартість продукції;

АВ — адміністративні витрати;

ПВ — витрати на збут.

В свою чергу, виробнича собівартість продукції визначається за формулою:

                      ВСП = МВП + ВОП + ІВП + ЗВ,                                   (1.4)

де МВП — прямі матеріальні витрати, тис. грн;

ВОП — прямі витрати на оплату праці, тис. грн;

ІВП — інші прямі витрати, тис. грн;

ЗВ — загальновиробничі витрати, тис. грн.

Валова рентабельність реалізованої продукції  (RGPM) визначається так:

                                  

                                           (1.5)

де  - валова рентабельність реалізованої продукції;

ВП – валовий прибуток;

ВВР – виручка від реалізації.  

Валова рентабельність реалізованої показує ефективність виробничої діяльності підприємства, а також ефективність політики ціноутворення.

Операційна рентабельність реалізованої (ROIM) продукції визначається за формулою:

                    

                                                        (1.6)

де  - операційна рентабельність реалізованої продукції;

ВП – операційний прибуток;

ВВР – виручка від реалізації.  

Цей коефіцієнт показує рентабельність підприємства після вирахування витрат на виробництво і збут товарів.

Показник операційної рентабельності є одним із найкращих інструментів визначення операційної ефективності та показує спроможність керівництва підприємства одержувати прибуток від діяльності до вирахування витрат, що не відносяться до операційної діяльності. Цей показник доцільно оцінювати спільно з показником валової рентабельності. Наприклад, якщо протягом кілька років валова рентабельність істотно не змінювалася, а показник операційної рентабельності поступово знижувався, то причина криється, скоріше за все, у збільшенні витрат за статтями адміністративних і збутових витрат.

Чиста рентабельність реалізованої (RNPM ) продукції розраховується таким чином:

                            

                                                 (1.7)

де  - чиста рентабельність реалізованої продукції;

ЧП – чистий прибуток;

ВВР – виручка від реалізації.  

У вітчизняній практиці фінансового аналізу використовують саме цей показник рентабельності. Незмінність протягом будь-якого періоду показника операційної рентабельності з одночасним зниженням показника чистої рентабельності може свідчити про збільшення фінансових витрат і одержання збитків від участі в капіталі інших підприємств, або про підвищення суми сплачуваних податкових платежів. Цей коефіцієнт показує повний вплив структури капіталу і фінансування компанії на її рентабельність.

Що стосується показників рентабельності продажів, то судити про їх значення, не маючи даних про значення аналогічних показників по галузі, немає сенсу. Доцільно аналізувати лише зміну цих показників у динаміці.

У процесі аналізу необхідно вивчити динаміку вищенаведених показників рентабельності та здійснити їх порівняння зі значеннями аналогічних коефіцієнтів по галузі, а також з показниками рентабельності конкурентів.

Зростання показника операційної рентабельності продажів з одночасним зниженням показника чистої рентабельності продажів у нашому випадку свідчить про збільшення частки податку на прибуток у загальній сумі прибутку підприємства. Такі тенденції мають стати стимулом для керівництва підприємства щодо проведення робіт з мінімізації податкових платежів. Справедливості заради слід зауважити, що можливості підприємства в цьому питанні дуже обмежені. Тіснішим є зв'язок цього показника з політикою держави у сфері оподаткування [10,с.407-410].

Поглиблену (багатофакторну) оцінку умов формування окремих агрегованих показників дозволяє отримати інтегральний фінансовий аналіз, а саме Дюпонівська система оцінки ефективності використання капіталу підприємства.

В основному варіанті американської моделі пірамідального аналізу системи Du Ponda за вихідний пункт приймається синтетичний показник рентабельності власного капіталу підприємства. Схема пірамідального аналізу зображує загальні зв'язки показника рентабельності майна та рентабельності власного капіталу. Цей комплексний показник розкладається на складові як з огляду на фінансові результати, так і на вартість майна, вкладеного у виробництво. Оцінюючи взаємозв'язок між об'єктами аналізу, доцільно розглянути структуру капіталу промислового підприємства за способами цього формування [12,с.285].

Оскільки існує безліч показників рентабельності, найбільш поширеним за кордоном вважається рентабельність власного капіталу. В основі модифікованої схеми факторного аналізу фірми «Du Pont» покладено таку детерміновану модель:

                    (1.8 )

Або у вигляді формули :

                      RROЕ = Rhpm * Риідд'* Kзал                                                                                                               (1.9)

де Rhpm — чиста рентабельність продажів, %;

Риідд — ресурсовіддача,%;

 Кзал — коефіцієнт фінансової залежності,%.

З наведеної моделі видно, що рентабельність власного капіталу підприємства залежить від трьох факторів першого порядку: чистої рентабельності продажів, ресурсовіддачі, структури джерел коштів, інвестованих у підприємство. Значущість цих показників пояснюється тим, що вони в певному розумінні узагальнюють усі сторони фінансово-господарської діяльності підприємства: перший фактор узагальнює Звіт про фінансові результати, другий — актив Балансу, третій — пасив Балансу [11,с.410].

Відношення прибутку до основних виробничих фондів і оборотних засобів характеризує рентабельність підприємства (Рп). Її можна обчислити за формулою:

                                   

                                             (1.10)

де  Рп - рентабельність підприємства;

П – прибуток;

ОВФ – основні виробничі фонди;

ОЗ – оборотні засоби.  

Як випливає з формули, рівень рентабельності прямо пропорційний обсягу виробленої продукції ( про що свідчить величина прибутку) та обернено пропорційний вартості використаних основних виробничих фондів й оборотних засобів. У зв’язку з цим рентабельність є інтегральним показником ефективності роботи підприємства. Зростання рентабельності виробництва відповідає інтересам як окремого підприємства, так і суспільства загалом [13,с.150].

Рентабельність окремих виробів розраховується як відношення прибутку від виробу до собівартості самого виробу [14,с.21].

                     

                                                        (1.11)

де  Рi – рентабельність одиниці і-того виду продукції;

 Ці – ціна одиниці продукції і-того виду;

 С і – собівартість одиниці продукції і-того виду [4,с.389].

 На практиці зміна рентабельності окремих видів продукції відбувається під впливом різних факторів (рис.1.2).

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.2 Структурна схема рентабельності одиниці виробу

 

Фактори зміни ціни реалізації і собівартості виробу вважаються факторами першого порядку, а всі інші - факторами другого порядку. Визначення впливу факторів першого порядку проводиться методом ланцюгових підстановок або методом абсолютних різниць.

Вибір технічних прийомів аналізу здебільшого залежить від характеру зв'язків між явищами. Якщо взаємозв'язок між результативним показником та факторами, що його визначають, має функціональний характер, в аналітичній практиці використовують прийоми елімінування. За функціональної залежності відповідному значенню фактора відповідає чітко визначене значення результативного показника. За стохастичної залежності зміна факторної ознаки дає кілька значень функції [14,с.21].

Коефіцієнт рентабельності активів показує, скільки грошових одиниць витратила фірма для отримання однієї грошової одиниці прибутку і розраховується за формулою:

                             

                                              (1.12)

де Ра - коефіцієнт рентабельності активів;

 ЧПр – чистий прибуток;

 СрВАк – середньорічна вартість активів [15,с.109].

На сучасному етапі для проведення аналізу ефективності роботи підприємства інколи використовують й такі додаткові показники, як :

а) бюджетна рентабельність продукції (в %) як співвідношення сумарної величини податків та платежів, які підприємство сплачує в державний та місцевий бюджети, а також цільовим фондам, до виручки від реалізації продукції з врахуванням ПДВ, акцизного збору;

б) бюджетна рентабельність виробництва (в %) як співвідношення сумарної величини податків та платежів, які підприємство сплачує в державний та місцевий бюджети, а також цільовим фондам, до середньорічної вартості основних засобів, нематеріальних активів, а також середньорічного розміру обігових коштів;

в) рентабельність виробництва з доданої вартості (в %) як співвідношення сумарної величини податку на додану вартість до середньорічної вартості основних засобів, нематеріальних активів, а також середньорічного розміру обігових коштів;