Аналіз національної податкової системи: проблеми ефективності оподаткування

Для комплексної оцінки структури  системи оподаткування дуже важливим є питання виявлення відносної  ролі прямих та непрямих податків. Це пов’язано  з тим, що окремі податки по-різному  впливають на економіку. 

До найбільш тяжких та соціально  несправедливих належать непрямі податки  у формі додаткової націнки, оскільки надбавку до ціни в результаті сплачує  споживач, який купує товар. Це, в  першу чергу, стосується ПДВ, який збільшує ціну ресурсів, що використовуються в  процесі виробництва, акцизів та мита. Слід зазначити, що непрямі податки  дають менше можливостей приховування доходів порівняно з прямими. Тому стає зрозумілою фіскальна логіка уряду України, який не є прибічником суттєвого зниження ставки ПДВ, через те, що цей податок краще збирається.

Порівняно з непрямими податками  прямі мають менш негативний вплив  на економіку. Маються на увазі, зокрема, податок на прибуток підприємств, прибутковий  податок з громадян, податок на власність.

Найбільш “нейтральні” податки  базуються на вилученні монопольної  ренти. До цієї сфери належать платежі  за використання природних ресурсів.  
Співвідношення між прямими та непрямими податками залежить від двох вирішальних факторів: життєвого рівня основної маси населення країни та стереотипів трактування тих чи інших податків, які склалися в різних країнах. Низький життєвий рівень населення об’єктивно обмежує масштаби прямих податкових вилучень з доходів фізичних та юридичних осіб. Подібна закономірність чітко простежується в країнах, що розвиваються. Непряме оподаткування в розвинених країнах відіграє значно меншу роль, ніж у країнах з перехідною економікою, до яких належить і Україна.

Не звертаючи уваги на запровадження  політики уніфікації податків в рамках ЄС, на сьогодні не існує єдиного  визначеного співвідношення питомої  ваги основних податків у структурі  податкових надходжень. Для Франції, наприклад, типовим є домінування  такого податку, як внески на соціальне  страхування, а також непрямих податків при дуже низькій частці прибуткового податку з населення. Для Німеччини, Італії та Англії найбільш значущі  прибутковий та непрямі податки. Таке становище залежить від історичного  розвитку країни, традицій, стану національної економіки тощо.

На схемі 3.1 наведена класифікація податків за характером податкового  стягнення, їх поділ на прямі та непрямі, які притаманні чинній податковій системі  України. Прямі податки, як відомо, стягуються відповідно до встановленої ставки чи фіксованої суми стосовно об’єкта  оподаткування (доходу, майна платника податку). Для платника податку –  це безпосереднє вилучення частини його доходу. Ці податки поширюють свою дію переважно на процеси виробництва та обігу продукції.

Непрямі податки не мають прямого  характеру, вони сплачуються шляхом введення продавцями надбавок до ціни товарів та послуг, які купуються  суб’єктом оподаткування і не характеризуються прямим зв’язком із його доходом та майновим цензом. Ці податки проявляються при розподілі  та споживанні і поширюють свою дію  на споживача, будучи податками на його витрати.

Хоча поділ податків на прямі  та непрямі, як уже зазначалося, сьогодні не використовується у бюджетній  практиці, при аналізі структури  податкової системи він є найбільш значимим. Зміна співвідношення між  прямими та непрямими податками  здатна вирішальним чином вплинути на ефективність податкової політики. За рахунок оптимізації цього  співвідношення можна пом’якшити ті глибокі протиріччя цільових установок, які стоять перед податковою системою. Маневрування таким співвідношенням (абстрагуючись у даному випадку  від інших чинників) здатне визначити  рівень виконання податковою системою її функціонального призначення.

Динаміка, що характеризує структуру  податкових надходжень в Україні  за характером податкового стягнення, представлена таблицею 3.3.

Аналіз структури останніх свідчить, що в Україні перевага надається  непрямим податкам як основному джерелу  податкових надходжень до бюджету. Їх частка протягом 1992–2000 років коливалася від 36,5 до 52,7і% податкових надходжень, у той час як частка прямих податків у структурі податкових надходжень протягом останніх трьох років знаходиться  в межах від 30 до 37 %. Цей вибір  уряду можна пояснити тим, що він  найкращим чином відповідає фіскальній спрямованості податкової політики, замість регуляторної, яка сприяє економічному розвитку. Не зважаючи на те, що в останні два роки має  місце економічне зростання, воно є  нестабільним, оскільки не враховує довготривалих  чинників економічного росту. Розглянемо більш детально причини, які вплинули на зміну співвідношення між прямими і непрямими податками в загальному обсязі податкових надходжень (табл. 3.3).

Таблиця 3.3

Структура податкових надходжень за характером податкового стягнення (% до загальної суми доходів Зведеного  бюджету)*

* Розраховано за даними Державного  комітету статистики України,  Державного казначейства України.

** Без внесків до Пенсійного  фонду.

***Попередні дані.

Література:

1. Азаров Н., Лекарь С., Лощинин М., Чушкал Д. Эконометрия физических лиц Украины // Экономист. – 2001. – № 1. – С. 37–53. 
2. Анализ экономики: страны, рынок, фирма / Под ред. Рыбалкина В.Е. – М., 1999. – 304 с.
3. Андрущенко В. Соціологічний та антропний методи західної фінансової науки // Вісник НБУ. – 2001. – № 3. – С. 43–46.
4. Андрущенко В.Л. Фіскально-бюджетний інституціоналізм: копроміс етатизму та антиетатизму // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки: Економічні науки. – 2000. – № 3. – С. 16–20.
5. Аткинсон Э.Б., Стиглиц Дж.Э. Лекции по экономической теории государственного сектора. – М.: Аспект Пресс, 1995. – 832 с.
6. Баликоев В.З. Общая экономическая теория: политэкономия, макроэкономика, микроэкономика. – Н.: Лада, 2000.
7. Банхаева Ф.Х. Методологические и теоретические положения налогообложения // Налоговый вестник . – 1999. – № 11. – С. 18–20.
8. Бараулин С.В. Налоги как цена услуг государства // Финансы. – 1995. – № 2. – С. 25–27.
9. Бруньов В.В. Монетизація економіки України // Фінанси України. – 1999. – № 6. – С. 118–122.
10. Брызгалин А.В. Организационные принципы Российской налоговой системы // Финансы. – 1998. – № 3. – С. 33–35.
11. Брячихин А.М. Как найти выход из финансовых трудностей? // Финансы. – 1995. – № 3. – С. 26–28.
12. Буряковський В.В. и др. Налоги: Учебное пособие. – Днепропетровск: Пороги, 1998. – 611 с.
13. Василик О.Д. Державні фінанси України. – К.: Вища школа, 1997. – 383 с.
14. Василик О.Д., Буковинський С.А., Павлюк К.В. Фінансова стабілізація: суть, заходи, проблеми // Фінанси України. – 1996. – № 3–4. – С. 5–28.
15. Вишневский В.П. К вопросу о налоговой и бюджетной политике Украины: Макроэкономический аспект. – Донецк, 1993. – 63 с. (Препр. / АН Украины. Ин-т экономики промышленности).
16. Волобуев В. Бюджет и макроэконоимческая политика правительства Б. Клинтона // Мировая экономика и международные отношения. – 1998. – № 5. – С. 29.
17. Воротин Ю. Ориентиры выхода из экономического кризиса // Экономист. – 2001. – № 5. – С. 11–21.
18. Гайгер Линвуд Т. Макроэкономическая теория и переходная экономика: Пер. с англ. – М.: ИНФРА-М, 1996. – 560 с.
19. Гайдар Е. Тактика реформ и уровень государственной нагрузки на экономику // Вопросы экономики. – 1998. – № 4. – С. 4–14.
20. Гвоздева Е., Каштурок А., Олейник А., Патрушев С. Междисциплинарный подход к анализу вывоза капитала из России // Вопросы экономики. – 2000. – № 2. – С. 15–45.
21. Гегель Г.В.Ф. Философия права: Пер. с нем. / Ред. и сост. Д.А. Керимов и В.С. Нерсесянц; Авт. вступ. ст. и примеч. В.С. Нерсесянц. – М.: Мысль, 1990. – 524 с.
22. Геєць В. Довгострокові умови та фактори розвитку економіки України // Економіст. – 1999. – № 3. – С. 16–28.
23. Глазьев С. Состоится ли в 1999-м переход к политике роста // Российский экономический журнал. – 1999. – № 1. – С. 22; № 2. – С. 14–32.
24. Головко В. Українська економіка у І півріччі (макроекономічний аспект) // Економіка України. – 2000. – № 9. – С. 42–61.
25. Горский И.В. Налоги в рыночной экономике. – М.: Анкил, 1992. – 144 с.

4. Орієнтир трансформації  податкової системи України.

Статьи

Трансформація податкової системи в контексті  формування сучасної економічної моделі України

Олег  Соскін

У статті проаналізовано сучасний стан і вади податкової системи України, показано діалектику податкових змін у країні починаючи з 1992 року, визначено засади та напрями трансформації вітчизняної податкової системи з огляду на необхідність впровадження сучасної, конкурентоспроможної економічної моделі України.

Постановка проблеми. Призначення податкової системи, яка є відображенням і органічною складовою економічної моделі розвитку країни, полягає не лише у збиранні податків та забезпеченні доходної частини бюджету для виконання державою своїх функцій, а й у сприянні досягненню стратегічної мети розвитку національної економіки. У більшості розвинутих капіталістичних країн такою метою є нагромадження багатства і зростання добробуту всіх членів суспільства, що відповідає суті моделі народного капіталізму, яку сьогодні впроваджують або до якої прагнуть найбільш конкурентоспроможні держави світу. З огляду на це формується лібералізована податкова система, що передбачає помірний рівень податкового навантаження на працю і капітал, створення сприятливих умов для залучення в бізнес-середовищета збільшення доходів якомога більшої кількості громадян і членів їх родин.

Україна як європейська держава, що має ринкову економіку і намагається створити ефективну систему господарювання, мусить формувати в усіх ланках процесу відтворення капіталістичні відносини за принципом: чим більше у країні носіїв капіталу і багатих людей, тим потужнішими є громади міст, регіони, держава загалом. Зазначений принцип є ключовим у формуванні моделі народного капіталізму євроатлантичного зразка, що орієнтована на розвиток інституції приватної власності та потужного середнього класу, і саме її реалізації має бути підпорядковано функціонування податкової системи в нашій країні. Натомість сьогодні в Україні спостерігається інший процес: чинна податкова система, яка складається із законодавчої, інструктивно-наказовоїта структурно-інституціональної частин, а також практичних інструментів її функціонування, обслуговує модель державно-монополістичного капіталізму, що має кланово-олігархічнийхарактер. Ця система підпорядкована інтересам кланових фінансово-корпоративних груп, створюючи їм умови для отримання максимального монопольного прибутку і водночас гальмуючи ринкові трансформації та пригнічуючи розвиток середнього класу як основи моделі народного капіталізму.

Українська система  оподатковування має гіпертрофовану фіскально-карну функцію і погано виконує стимулюючу, розподільну та соціальну функції. Вона не стимулює підприємницьку діяльність і вільну конкуренцію, не сприяє розвитку економіки на інноваційно-інвестиційній основі, не забезпечує зростання добробуту та зниження рівня соціального розшарування населення. Вітчизняна система оподатковування ускладнена, заплутана й суперечлива.

Про вади податкової системи України йдеться не тільки у численних наукових дослідженнях, а й у висновках урядовців. Зокрема у Державній програмі економічного і соціального розвитку України на 2010 рік зазначається, що «нормативно-правова база оподаткування в Україні залишається неоднорідною, а окремі законодавчі норми — недостатньо узгодженими, а інколи й суперечливими. Крім законів, питання оподаткування і досі регулюються декретами Кабінету Міністрів України, указами Президента України. Внаслідок наявності у законодавчих актах норм непрямої дії значна кількість питань у сфері оподаткування регулюється підзаконниминормативно-правовими актами. Також спостерігається: велике податкове навантаження на бізнес, недосконалий порядок адміністрування податків і зборів, розгалужена система пільг, яка призводить до нерівних умов ведення бізнесу, та наявність різноманітних схем мінімізації податкових зобов’язань» [1].

Як наслідок, українське суспільство виявилося нездатним продукувати багатство, 60% населення не мають змоги себе прогодувати, 15 млн. осіб потребують житлових субсидій та інших механізмів соціального захисту і підтримки. Для того щоб стати успішною, конкурентоспроможною країною у світових перегонах в умовах глобалізації та інформаційно-технологічної революції, Україна мусить кардинально трансформувати модель свого економічного розвитку, і насамперед таку її важливу складову, як система оподаткування.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Фундаментальні та прикладні дослідження, присвячені проблемам оподаткування, містяться в наукових працях багатьох зарубіжних, у тому числі російських, авторів, як-от: Алле М., Ауербах А., Калдор Н., Лаффер А., Масгрейв Р., Мірліс Дж., Сендфорд С., Слемрод Дж., Алексеєнко М. М., Барулін С. В., Болдирєв Б. Г., Горський І. В., Караваєва І. В., Ликова Л. М., Надєждіна С. Д., Павлова Л. П., Пансков В. Г., Поляк Г. Б., Посошков І. Т., Чернік Д. Г., Чижов К. Я., Шаталов С. Д., Юткіна Т. Ф. та ін. Заслуговують на увагу публікації українських учених Андрущенка В. Л., Василика О. Д., Вишневського В. П., Єфименко Т. І., Іванова Ю. Б., Крисоватого А. І., Крупки М. І., Луніної І. О., Мельника В. М., Мельника П. В., Михайленко С. В., Опаріна В. М., Соколовської А. М., Тарангул Л. Л., Федосова В. М., Чернявського О. П., Шаблистої Л. М., Юрія С. І. та ін. У працях зазначених науковців показані різні аспекти оптимізації оподаткування в Україні. Водночас, модель трансформації податкової системи як цілісного організму в умовах транзитивної економіки України, коли відбувається вибір та становлення конкурентоспроможної моделі економічного розвитку країни, практично не представлена в наукових дослідженнях вітчизняних учених.

Мета статі — окреслити основні риси української податкової системи та визначити напрями її трансформації в контексті формування сучасної економічної моделі України.

Основні результати дослідження. Податкова система є інструментом державного регулювання економіки, що дозволяє вилучати на постійній основі певну частину приватних доходів юридичних та фізичних осіб на користь держави, перерозподіляючи таким чином створений у суспільстві продукт. За допомогою податкової системи держава може стимулювати бажані та обмежувати небажані соціально-економічні процеси і тенденції, формувати відносини між суб’єктами господарювання відповідно до цілей обраної моделі розвитку, виконувати відповідні соціальні, гуманітарні та безпекові зобов’язання і функції. Але їх фінансове забезпечення можливе лише за рахунок частини багатства, створеного членами суспільства і в них вилученого. Отже, чим більше людина вироблятиме, тим більша грошова маса доходу припадатиме на податкову ставку, яку вона має сплачувати державі. Саме податкова система є найважливішим механізмом підтримання економічного балансу між інтересами «людина — держава», а зовсім не державний чи місцевий бюджет, не межа малозабезпеченості, не мінімальна ставка заробітної плати, не соціальні виплати та субсидії.

Податки — це частина грошових доходів, яку приватні підприємці, інші юридичні та фізичні особи погоджуються віддавати добровільно державі, яка витрачає їх на загальні соціальні потреби, утримання державних інституцій, стратегічні інвестиції, підтримку збиткових підприємств державного сектора економіки. Натомість платники податків очікують від держави надання відповідних послуг та якісного виконання своїх функцій. Я підкреслюю: добровільно й саме частину, а не левову частку доходів, яку сьогодні доводиться сплачувати юридичним та фізичним особам України відповідно до чинного податкового законодавства. Податки за своєю природою є абсолютним злом, оскільки людина, в принципі, не повинна нікому віддавати безоплатно результати власної праці, ділитись створеним доходом. Але вона змушена погоджуватися на це, позаяк живе в суспільстві й не вільна від нього. Тому завдання держави полягає в тому, щоб створити таку податкову систему, яка б утримувала баланс інтересів «людина — держава» у стані стабільності, а не конфліктності, і була справедливою.

Світовий досвід свідчить, що найоптимальніший рівень сукупного оподаткування знаходиться в межах 30%. Найрозвинутішою у світі є економіка Сполучених Штатів Америки, де сукупний рівень оподаткування не перевищує 33%. У країнах, де він досягає 40% (Німеччина) або 45–50% (Швеція, Фінляндія), починає зростати державний борг, знижується ефективність економіки, виникає таке явище, як соціальний паразитизм. Сьогодні країни із високою нормою вилучення доходів змушені трансформувати систему оподаткування, оскільки існуюча вже вичерпала себе. Податкові реформи, що проводяться в розвинутих європейських країнах, спрямовані на лібералізацію системи оподаткування з метою запобігання відтоку капіталу і кваліфікованих спеціалістів. У результаті максимальна ставка податку на прибуток корпорацій у розвинутих країнах — членах ЄС з 2000-го по 2006-й рік знизилася в середньому із 35,3 до 29,5% [2].