Способи, методи, форми і сфери державного регулювання економіки

Третя проблема — вимірювання та компенсація зовнішніх ефектів (екстерналій). Зовнішні ефекти — це витрати або вигоди від ринкових трансакцій, що їх не відображають ціни. Ці ефекти можуть виникати внаслідок як виробництва, так і споживання благ, а зовнішні вони тому, що стосуються не тільки учасників певної трансакції, а й третіх осіб, які не мають відношення до неї, тобто ефекти є зовнішніми щодо ринку. Отже, соціальні витрати, пов'язані з виробництвом та споживанням певного товару, складаються з приватних витрат виробника та витрат третіх осіб — негативних зовнішніх ефектів. Соціальні вигоди, пов'язані з виробництвом та споживанням певного товару, складаються з приватних вигод виробника та вигод третіх осіб — позитивних зовнішніх ефектів. Оскільки ринковий механізм орієнтує економіку на попит, а ринкова ціна неспроможна відобразити зовнішні ефекти, бо вони прямо не стосуються учасників трансакції, необхідно державне регулювання зовнішніх ефектів, спрямоване на перетворення зовнішніх ефектів на внутрішні, тобто на наближення соціальних витрат (вигод) до приватних. Наприклад, підприємець використовує технологію, наслідком якої є забруднення навколишнього середовища. Ринкова ціна на продукцію підприємця не спроможна врахувати витрати населення, пов'язані з зазначеним негативним зовнішнім ефектом. Завдання держави — сприяти перетворенню негативного зовнішнього ефекту на витрати саме цього підприємця.

Вирішення проблем забезпечення центральними грошима, задоволення потреб у суто суспільних благах, визначення та компенсації зовнішніх ефектів потребує державного втручання в економіку навіть в умовах досконалої конкуренції. Як відомо, реальна ринкова діяльність характеризується недосконалою конкуренцією, яка посилює необхідність державного втручання в економічні процеси у зв'язку з такими явищами, як монополізм, недосконала (асиметрична) інформація, надмірна диференціація у розподілі ресурсів та доходів. Держава здійснює антимонопольну політику, яка спрямована на захист економічної конкуренції. Стосовно асиметричної інформації, яка обумовлює значні ризики учасників трансакцій, оскільки вони володіють різною за обсягом та змістом інформацією, завданням держави є захист прав споживачів, створення ефективної системи вирішення господарських суперечок тощо. Держава сприяє науково-технічному прогресові, регулює структурні зміни в економіці, впливає на економічний цикл, здійснює соціальне страхування та забезпечує певні соціальні гарантії. Проте слід пам'ятати, що економічна діяльність держави спрямована не на заміну ринку, а на його захист як головного регулятора ефективного розподілу обмежених ресурсів в умовах економічних систем змішаного типу[c.432,13].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.3.Забруднення навколишнього  середовища та роль держави  у вирішенні екологічних проблем

Регулювання екологічної безпеки - це система активних законодавчих, адміністративних та економічних заходів і важелів впливу, які використовують державні органи різного рівня для примушування забруднювачів навколишнього середовища обмежити викиди шкідливих речовин у природні й техногенні середовища, а також для матеріального стимулювання сумлінних природокористувачів. Важливу роль щодо цього відіграє інститут права, який чітко фіксує для фізичних і юридичних осіб межу допустимого в їхній екологічній поведінці та передбачає юридичну відповідальність за порушення цієї межі. Однак основний обсяг забруднень та інших видів порушення якості середовища, джерелом яких є матеріальне виробництво, транспорт тощо, не може бути усунений одномоментно через економічні та технологічні обмеження. Щодо цих джерел забруднень саме й застосовується екологічне регулювання. Основи екологічного регулювання вводяться в дію законами про охорону навколишнього природного середовища [c.76,7].

Для ефективного екологічного регулювання першочергове значення має вибір правильних методів та інструментів регулювання. Під час переходу до нової ідеології в політиці охорони навколишнього середовища, зорієнтованої на послідовне зменшення забруднення (активне регулювання), застосовувались деякі економічні регулятори - емісійні нормативи поетапного зниження забруднення, тимчасові дозволи на викиди. У країнах з розвинутою ринковою економікою в структурі механізмів прямого регулювання (адміністративно-правового примушення) з'явились нові й перспективні як адміністративно-розпорядчі, так і економічні інструменти. Механізми прямого екологічного регулювання є гнучкими, тобто дають змогу диференційовано підходити до об'єкта регулювання й різних екологічних ситуацій, а також до визначення ступеня жорсткості регулювання. Ці механізми не виключають, а навпаки, передбачають надання державної допомоги підприємствам, зокрема на технічне переозброєння. Це дає задовільні результати щодо головного критерію економічної ефективності регулювання - величини питомих витрат для скорочення викидів. У практиці екологічного регулювання країн заходу величина державного стимулювання досягає за найскромнішими оцінками 0,1 % ВВП.

В Україні поліпшення стану природного середовища та використання природних ресурсів можливе тільки за умови державної підтримки та регулювання цих процесів, особливо в умовах формування ринкових відносин, економічної свободи і безвідповідальності господарських структур та правового нігілізму, який поки що панує у свідомості підприємців. Важливим засобом державного регулювання мають стати державні програми охорони навколишнього середовища та раціонального використання природних ресурсів. Стратегічна мета щодо охорони природи та забезпечення екологічної рівноваги має бути досягнена шляхом послідовного виконання таких завдань:

- забезпечення екологічної безпеки  нинішнього та прийдешніх поколінь;

- послідовне досягнення для  кожного конкретного регіону  належної якості середовища проживання;

- відновлення та збереження  біосферної рівноваги (на локальному, регіональному та глобальному  рівнях) генетичного фонду тваринного  та рослинного світу, а також  ландшафтної різноманітності території  України;

- раціональне та комплексне  використання природоресурсного  потенціалу України, відтворення  відновлювальних природних ресурсів  в інтересах забезпечення добробуту, фізичного та духовного розвитку  народу;

- послідовне розв'язання проблем  розвитку економіки України досягнення  повної її біосферної сумісності;

- створення системи екологічного  законодавства та формування  ефективного механізму його реалізації;

- введення в дію нового механізму  регулювання природокористування  на засадах поєднання адміністративних  та економічних важелів: стягнення  платежів за забруднення навколишнього  середовища та використання природних  ресурсів;

- значне підвищення дієвості  адміністративних і штрафних  санкцій за порушення природоохоронного  законодавства, застосування заходів  для запобігання екологічним  правопорушенням і злочинам;

- розробка нової концепції та  схеми розвитку продуктивних  сил України в цілому та  її окремих регіонів з урахуванням  їхніх екологічних можливостей, значне скорочення у структурі  народного господарства галузей  важкої промисловості;

- розробка найважливіших екологічних  програм на основі всебічного  комплексного аналізу та прогнозування  екологічного стану і перспектив  розвитку економіки в цілому  в Україні, окремих регіонах і  містах;

- визначення найважливіших пріоритетних  напрямів природоохоронної роботи, в тому числі: ліквідація наслідків  аварії на Чорнобильській АБС; розв'язання проблем екологічного  стану Дніпра та якості питної  води; запобігання забрудненню вод  Чорного моря; стабілізація екологічної  ситуації в містах і промислових  центрах Донецько-придніпровського  регіону;

-знешкодження, утилізація та захоронення промислових токсичних відходів, у тому числі побутових;

- забезпечення ефективного функціонування  та вдосконалення системи державного  контролю за дотриманням природоохоронного  законодавства на засадах взаємодії всіх контрольно-інспекційних служб у цій галузі, відповідних підрозділів підприємств, організацій та установ [c.183,6].

Планується створити систему державного управління використанням природних ресурсів, регулюванням техногенного впливу на навколишнє природне середовище як складову управління загальним розвитком суспільства. Основними завданнями зокрема є:

- розвиток системи державного  моніторингу навколишнього природного  середовища, прогнозування шкідливого  впливу на навколишнє природне  середовище, планування дій у  надзвичайних ситуаціях на основі  оцінок і сценаріїв розвитку  подій;

- започаткування впровадження  автоматизованих технологій управління  природними ресурсами та продуктивними  силами;

- розв'язання проблем розвитку  великих промислових міст, забезпечення  в них сприятливих умов для  проживання людей;

- забезпечення екологізації економіки, переорієнтація народного господарства, виходячи з потреб оздоровлення  навколишнього середовища, на базі  найновіших технологій.

До важелів державного регулювання належать кадастри природних ресурсів - документи, які ухвалює законодавча влада та які призначені для забезпечення органів місцевої влади, підприємств, організацій, установ відомостями про стан природних ресурсів з метою їх раціонального використання та охорони, регулювання правових та економічних відносин, обґрунтування плати за використання. З уже відомих і схвалених кадастрів природних ресурсів в Україні маємо кадастр земельних ресурсів, який містить документи про правовий режим земель, їх розподіл між власниками та землекористувачами за категоріями земель, відомості про якісну характеристику й цінність земель. Запровадження Державного земельного кадастру забезпечується проведенням топографо-геодезичних, картографічних, ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень і розвідок, реєстрацією землеволодінь, землекористувань і договорів на оренду землі, обліком кількості та якості землі, бонітуванням та економічною оцінкою земель.державний земельний Кадастр ведеться за рахунок коштів державного, республіканського та місцевих бюджетів. Державному обліку підлягають об'єкти, що шкідливо впливають або можуть впливати на стан навколишнього природного середовища, види та кількість шкідливих речовин, що потрапляють у навколишнє природне середовище, види й розміри шкідливих фізичних впливів на нього. Підприємства, установи та організації проводять первинний облік у галузі охорони навколишнього природного середовища і безоплатно подають відповідну інформацію органам, що ведуть державний облік у цій галузі. Важливим важелем державного регулювання є економічна експертиза. В Україні здійснюється державна, громадська та інші види екологічної експертизи. Проведення екологічної експертизи є обов'язковим у процесі законотворчої, інвестиційної, управлінської, господарської та іншої діяльності [c.274,14].

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3 ПРОБЛЕМА ВИБОРУ СТРАТЕГІЇ МАКРОЕКОНОМІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

 

3.1.Макроекономічне планування  та проблема обґрунтування макроекономічних  рішень в системі державного  регулювання

Макроекономічне планування - це процес розробки планів економічного і соціального розвитку країни (областей), а також комплексу дій щодо реалізації планових заходів. В умовах ринкових відносин макроекономічне планування має соціальну спрямованість, що зумовлено необхідністю досягнення основної мети розвитку ринкової економіки - забезпечення високого рівня життя в країні.

Основними формами макроекономічного планування є: концепція економічного та соціального розвитку країни (областей); стратегія економічного та соціального розвитку країни (областей); прогнози економічного і соціального розвитку країни (областей); програма економічного і соціального розвитку країни (областей); бюджети та баланси різних рівнів; прогнози та плани розвитку окремих галузей національного і регіонального господарства; міжгалузевий баланс виробництва та розподілу продукції [c.82,12].

У системі макроекономічного планування виділяють директивні та індикативні плани. Директивні плани мають обов'язковий характер і виступають у вигляді законів, наприклад Державний бюджет України. Індикативні плани мають рекомендаційний характер, Однак суб'єкти господарювання повинні враховувати рекомендований рівень показників індикативних планів у своїй діяльності. За виконання індикативних планів суб'єкти господарювання повинні заохочуватися, наприклад у вигляді пільг та пільгових кредитів.

Директивні показники макроекономічних планів мають бути адресними, тобто визначати плановий рівень окремих показників, і бути адресованими конкретним виконавцям. Індикативні показники мають орієнтувати суб'єктів господарювання на виконання планових завдань у межах основних напрямів державної економічної та соціальної політики.

У макроекономічному плануванні використовують такі показники, як натуральні, вартісні; кількісні, якісні; абсолютні, відносні; директивні, індикативні; фактичні, реальні та порівнянні.

Основними методами розробки макроекономічних планів є: балансовий і нормативний. Балансовий метод планування в системі державного регулювання полягає в розробці макроекономічних балансів на основі використання економічних і соціальних норм. При цьому необхідно дотримуватися основного принципу складання балансу: сукупні потреби повинні відповідати наявним ресурсам: