Автор работы: Пользователь скрыл имя, 05 Ноября 2012 в 21:59, реферат
2. Система планов на предприятии и их взаимосвязь
В хозяйственной практике отечественных предприятий общепризнано выделяются две основные системы или вида рыночного планирования: технико-экономические и оперативно-производственные.
Технико-экономическое планирование предусматривает разработку целостной системы показателей развития техники и экономики предприятия в их единстве и взаимозависимости как по месту, так и по времени действия. В ходе данного этапа планирования обосновываются оптимальные объемы производства на основе учета взаимодействия спроса и предложения на продукцию и услуги, выбираются необходимые производственные ресурсы и устанавливаются рациональные нормы их использования, определяются конечны
В хозяйственной практике
отечественных предприятий
Технико-экономическое
Оперативно-производственное планирование является следствием технико-экономического и представляет собой его последующие развитие и завершение. На данном этапе устанавливаются текущие производственные задания отдельным цехом, участком и рабочим местом, осуществляются разнообразные организационно-управленческие воздействия с целью корректировки процесса производства.
Система планов на предприятии может быть систематизирована по таким основным классификационным признакам как:
Тактическое планирование заключается в обосновании задач и средств, необходимых для достижения заранее установленных или традиционных целей (например, завоевать лидерство на рынке сбыта продукции).
Стратегическое планирование включает выбор и обоснование средств, задач и целей для достижения заданных или текущих для предприятия результатов.
Нормативное планирование требует открытого и обоснованного выбора средств, задач, целей и идеалов. Оно не имеет установленных границ или фиксированного горизонта. В таком планировании решающую роль играет правильный выбор идеала или миссии предприятия.
В зарубежной науке и практике в планировании будущего корпорации принято выделять четыре основных вида ориентации или технологии составления планов.
В планах отражаются все принятые управленческие решения, содержатся обоснованные расчеты объемов производства и продаж продукции, проводится экономическая оценка затрат и ресурсов, а также конечных результатов производства. В ходе составления планов руководители всех звеньев управления намечают общую программу своих действий, устанавливают главную цель и результат совместной работы, определяют участие каждого отдела или работника в общей деятельности, объединяют отдельные части плана в единую экономическую систему, координируют работу всех составителей планов и вырабатывают решение о единой линии трудового поведения в процессе выполнения принятых планов.
Впервые общие принципы планирования сформулированы А. Файолем. В качестве основных требований к разработке программы действий или планов предприятия им были сформулированы пять принципов:
В современной практике планирования, помимо рассмотренных классических, широкую известность имеют общеэкономические принципы.
Принцип участия показывает активное воздействие персонала на процесс планирования. Он предполагает, что никто не может планировать эффективно для кого-то другого. Лучше планировать для себя - неважно насколько плохо, чем быть планируемым другими - неважно насколько хорошо. Смысл этого: увеличить свои желания и способности удовлетворить потребности как собственные, так и чужие. При этом главная задача профессиональных плановиков состоит в стимулировании и облегчении планирования другими для себя.
Принцип холизма состоит из двух частей: координация и интеграция. Координация устанавливает, что деятельность ни одной части предприятия нельзя планировать эффективно, если ее выполнять независимо от остальных объектов данного уровня, а возникшие проблемы необходимо решать совместно.
Интеграция определяет, что планирование, осуществляемое независимо на каждом уровне, не может быть столь же эффективным без взаимосвязи планов на всех уровнях. Поэтому для ее решения необходимо изменение стратегии другого уровня.
В зависимости от главных целей или основных подходов используемой информации, нормативной базы, применяемых путей получения и согласования тех или иных конечных плановых показателей принято различать следующие методы планирования: экспериментальные, нормативные, балансовые, расчетно-аналитические, программно-целевые, отчетно-статистические, экономико-математические и другие.
Расчетно-аналитический метод основан на расчленении выполняемых работ и группировке используемых ресурсов по элементам и взаимосвязи, анализе условий наиболее эффективного их взаимодействия и разработке на этой основе проектов планов.
Экспериментальный метод - это проектировка норм, нормативов и моделей планов на основе проведения и изучения замеров и опытов, а также учета опыта менеджеров, плановиков и других специалистов.
Отчетно-статистический
метод состоит в разработке проектов
планов на основе отчетов, статистики
и иной информации, характеризующей реальное
состояние и изменение характеристики
деятельности предприятия.
В процессе планирования ни один из рассматриваемых
методов не применяется в чистом виде.
Стратегічне планування є найбільш розповсюдженою формою стратегічного управління. Стратегічне управління — це управління, яке спирається на людський потенціал фірми і орієнтує діяльність організації на максимальне задоволення запитів споживачів шляхом проведення своєчасних змін в організації, отримання конкурентних переваг і забезпечення адекватної реакції фірми на зміни зовнішнього середовища.
Стратегічне планування прийнято розглядати як процес, що складається із декількох взаємопов'язаних етапів, найважливішими із яких являються:
* оцінка основних факторів
* оцінка стратегії і розробка стратегічного плану;
* реалізація стратегічного
* середньострокове планування;
* короткострокове планування;
* реалізація планів;
* оцінка стратегії (корегування планів).
Стратегічні плани можуть розрізнятися в залежності від орієнтації ідей планування на минуле, теперішнє чи майбутнє. Згідно з цією ознакою розрізняють чотири типи планування:
1) реактивне (орієнтоване тільки на минуле);
2) інактивне (пристосоване
3) преактивне (направлене на майбутнє);
4) інтерактивне (цілеспрямовано направлене на майбутнє).
Класифікація планів в залежності від часової орієнтації
1. Реактивне планування передбачає постановку цілей, головним чином н основі аналізу передпланового періоду. При цьому передбачається, шо ситуації яка склалася в минулому, буде автоматично перенесена на майбутнє. Головна зі дача такого планування — знайти в минулому причину проблеми і подолати її.
До переваг реактивного
• постійне звернення до минулого досвіду; ,
• сильне відчуття спадкоємності;
• збереження традиції, що створює
почуття впевненості в
Недоліками цього планування є:
• відсутність синергетизму;
• абстрагування від майбутніх змін;
• відмова від партисипативності (тобто планування стає функцією вищого керівництва).
2. Інактивне планування сприймає існуючі умови як сприйнятливі і формує цілі, виходячи із ситуації, не вважаючи за потрібне звертатися до минулого. Позитивною стороною інактивного планування є поступові дії, які не приводять до катастрофічних наслідків. Негативною стороною такого планування є нездатність пристосуватися до змін в плановому періоді і слабке використання творчого потенціалу працівників. Для більшості вітчизняних підприємств сьогодні найбільш характерними є реактивне і інактивне планування.
3. Преактивне планування — це попереджуюче планування, яке передбачає постановку цілей з врахуванням майбутніх змін у внутрішньому і зовнішньому середовищі. Це планування орієнтовано на пошук оптимальних рішень. Ця основна перевага — в адекватній оцінці майбутнього в процесі формування цілей. Недоліками преактивного планування прийнято вважати слабке використання накопиченого досвіду, недостатня увага до повсякденних потреб організації, надмірне захоплення футурологією.
4. Інтерактивне планування характеризується двома характерними особливостями, які радикально впливають на постановку цілей:
а) воно засновано на принципі партисипативності (тобто передбачає участь і мобілізацію творчої активності працівників організації);
б) воно передбачає, що майбутнє підвладне контролю і в значній мірі визначається зусиллями персоналу.
Перевагами інтерактивного планування, згідно з Р. Акоффом, є наступне:
• інактивісти намагаються
• реактивісти намагаються плити проти нього;
• преактивісти намагаються осідлати першу хвилю;
• інтерактивісти мають намір змінити течію річки.
Проте з інтерактивним плануванням пов'язані дві основні проблеми:
1) інтерактивне планування — це скоріше ідеальна побудова, чим практична модель;